Розслідування масових заворушень

1.2. Класифікація і структура окремих методик

     розслідування злочинів

     Одним з важливих напрямків удосконалювання боротьби зі злочинністю є постійне поповнення слідчої практики новими окремими криміналістичними методиками, покликаними підвищувати ефективність організації і здійснення запобігання, розкриття і розслідування різних видів злочинів. Важливе значення в пізнанні криміналістичної методики має класифікація окремих криміналістичних методик.

     У сучасних роботах, присвячених теорії криміналістичної методики, класифікацію окремих методик прийнято проводити  за кількома підставами.

      З погляду відносини до карного  закону методики підрозділяються на: видові та особливі.

     Перші з них побудовані по видах злочинів (наприклад, методика розслідування убивств, методика розслідування крадіжок, методика розслідування шахрайства і т.д.).

     До  особливих відносяться окремі методики в якості основи побудови яких можуть бути узяті: місце вчинення злочину, особистість злочинця, особистість потерпілого, час, що пройшов з моменту вчинення злочину, й ін. (наприклад, методика розслідування злочинів на залізничному, водному і повітряному транспорті; методики розслідування злочинів, вчинених неповнолітніми і рецидивістами; методики розслідування нерозкритих злочинів минулих років і ін.).

     За  рівнем конкретизації методики розслідування  злочинів можуть бути:

Одноступінчатими та багатоступінчатими.

     Наприклад, методика розслідування крадіжок містить  у собі не тільки загальні рекомендації з їхнього розслідування, але і методики розслідування крадіжок державного чи суспільного майна, а також методику розслідування крадіжок особистого майна громадян. У свою чергу методика розслідування крадіжок особистого майна громадян підрозділяється на методику розслідування квартирних крадіжок, методику розслідування кишенькових крадіжок, методику розслідування крадіжок автомашин і т.д.

      За  обсягом окремі методики розслідування  злочинів підрозділяються на: повні та скорочені.

     Повні розробляються для проведення всього процесу розслідування того чи іншого виду злочинів. Скорочені призначаються для використання при розслідуванні якогось одного етапу. Так, досить широке поширення мають криміналістичні методичні рекомендації з проведення первинних слідчих дій.

     Незважаючи  на різноманіття й особливості окремих  криміналістичних методик розслідування  злочинів у них міститься і  ряд загальних, типових елементів, які утворюють їхню структуру. Найбільш важливими типовими елементами окремих  криміналістичних методик є:

• криміналістична характеристика злочинів;
• коло обставин, що підлягають встановленню;
• типові слідчі ситуації, що виникають на різних етапах розслідування, версії і планування;
• первинні й наступні слідчі та оперативно-розшукові заходи;
• особливості тактики проведення найбільш характерних для розслідування даного виду злочинів окремих слідчих дій;
• взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами;
• особливості використання спеціальних пізнань при розслідуванні;
• особливості попередження даного виду злочинів.

      Розслідування злочинів умовно ділитися на три етапи: початковий; наступний; заключний.

     На  початковому етапі проводяться  невідкладні слідчі дії й оперативно-розшукові  заходи, спрямовані на встановлення факту  здійснення злочину, переслідування злочинця по «гарячих слідах», виявлення і закріплення доказової інформації.

     До  типових слідчих дій можна  віднести:

• огляд місця події;
• допит потерпілого і свідків;
• затримання і допит підозрюваного;
• огляд підозрюваного, у деяких випадках і потерпілого;
• проведення обшуків за місцем проживання і роботи підозрюваного, його родичів, знайомих;
• проведення впізнання предметів (викраденого, знарядь злочину й ін.) і підозрюваного;
• призначення експертиз.

     На  наступному етапі продовжується  робота з виявлення і закріплення доказів, встановленню і затримці невідомих злочинців, з наступним проведенням заходів щодо відпрацьовування їхньої причетності), розшуку викраденого й ін.

     До  типових слідчих дій наступного етапу можна віднести наступні:

• допити й очні ставки;
• обшуки;
• слідчі експерименти;
• перевірка й уточнення показань на місці;
• призначення і проведення судових експертиз;
• пред'явлення обвинувачення.

     На  заключному етапі кримінальна справа готується для направлення в  суд. З цією метою проводиться  оцінка зібраних доказів, визначається підсудність, складається обвинувальний висновок і справа передається прокурору для перевірки і підписання обвинувального висновку. 

     Розділ II. Методика розслідування масових заворушень

     2.1. Криміналістична  характеристика масових заворушень. Обставини, які необхідно встановити

     Законодавство України про кримінальну відповідальність (ст. 294 КК України) визначає масові заворушення  як організацію зазначених злочинних  діянь, що «супроводжувалися насильством  над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях» [17]. У процесі масових заворушень ті самі дії учасників можуть призводити до загибелі людей або до інших тяжких наслідків. Головний елемент криміналістичної характеристики масових заворушень — спосіб їх учинення. Аналіз масових заворушень дозволив виділити у своєрідну криміналістичну систему основні способи вчинення цього злочину. Складовими цієї системи є: 1) погроми натовпом з осіб певної національності квартир, будинків, де проживають особи іншої національності; 2) захоплення натовпом за національними, політичними, релігійними переконаннями будівель або споруд; 3) насильство натовпу над окремими особами чи групами осіб; 4) провокаційні підпали організаторами масових заворушень чужого майна; 5) застосування зброї або використання інших предметів як зброї учасниками натовпу, які чинили опір представникам влади; 6) масові заворушення натовпу вболівальників у процесі чи після спортивних змагань (наприклад, футбольних матчів); 7) опір учасників політичних акцій (зборів, мітингів, походів і демонстрацій) представникам влади (міліції) із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя; 8) масові заворушення засуджених в установі виконання покарань.

     Кожний  з перелічених способів учинення масових заворушень має свої типові форми застосування зброї та інших предметів, які використовуються як зброя. Тобто, будь-яка відповідна типова форма має певні специфічні ознаки, може за деяких умов змінюватися, оскільки спосіб учинення масових заворушень — це завжди система дій, яка залежить від таких чинників, як: мотиви, місце, час, учасники натовпу, кількість натовпу. Крім того, спосіб учинення масових заворушень залежить від того, мають вони організований чи випадковий характер. Організовані масові заворушення супроводжуються опором із застосуванням короткодульної вогнепальної зброї (револьверів, пістолетів, гвинтівкових утинків, утинків мисливських рушниць), холодної зброї або інших завчасно підготовлених предметів (металеві прути, різні цепи, газові пістолети і балончики). Організатори вчинення масових заворушень іноді тривалий час керують їх підготуванням. Вони не тільки завчасно утворюють організовану групу, а й підготовляють велику кількість коротких металевих прутів, які в необхідний момент підвозять автомобілями до натовпу [18, c. 237].

     При випадкових масових заворушеннях їх учасники використовують каміння, палиці, порожні або чимось наповнені пляшки тощо. Слід зауважити, що при організації масових заворушень, напередодні їх учинення та в процесі протікання, можуть бути використані різні вибухові пристрої. Є три основні причини застосування вибухових пристроїв при вчиненні зазначених діянь. Перша — паралізувати рух транспорту, сприяти утворенню великих натовпів. Друга — вплинути на майбутніх учасників масових заворушень психологічно. Третя — умисно знищити або пошкодити чуже майно, заподіявши шкоду конкурентам. У процесі масових заворушень майже всі учасники використовують інші предмети як зброю. Учиняючи масові заворушення, учасники можуть завдавати фізичної, моральної й матеріальної шкоди. Така шкода є переважно комплексною. Масові заворушення можуть учинятися в денний, вечірній та нічний періоди доби. Можуть бути короткотривалими й довготривалими (можуть розпочатися в денний час доби, а закінчитися в нічний).

     Масові  заворушення можуть учинятися в різних місцях: селах, селищах, містах, в установах виконання покарань. Місце вчинення такого злочину визначається мотивами, часом, складом учасників, економічною та політичною ситуацією в державі. Так, у великому місті залежно від мотивів місцем учинення масових заворушень можуть бути: мікрорайони, що примикають до стадіонів, мікрорайони, де проживають особи певної національності, центральні вулиці міста, сектори промислового провадження тощо.

     Спосіб  і обставини вчинення масових  заворушень залежать від соціально-психологічних характеристик особи їх організатора, учасника вчинення, натовпу. Указані соціально-психологічні характеристики необхідно класифікувати на два основних види: індивідуально-передбачувані; натовпові.

     Криміналістична система основних способів учинення масових заворушень передбачає, що для дій кожного її складового елемента характерні свої особливості, у тому числі й типовий натовп, який утворюється ситуативно-стихійно чи завчасно організовано. До складу активних учасників натовпів входять, як правило, особи чоловічої статі у віці від 16 до 40 років. Щодо соціальної належності, освіти, лідерства, то відповідні показники залежать від виду масових заворушень, способу їх учинення, місцевості, часу та інших особливостей. Формування натовпу і на засадах ситуативної стихійності, і на засадах завчасної організованості вчинюється за особливими соціально-психологічними законами.

     У процесі досудового слідства кримінальних справ про масові заворушення, виходячи зі ст. 64 КПК України, необхідно встановити такі обставини:

     1) які саме діяння вчинено учасниками  натовпу: чи є в них ознаки  масових заворушень і якщо  так, то які конкретно;

     2) місце і час учинення масових  заворушень, обставини, за яких  вони відбулися (проведення мітингу,  демонстрації, страйку, спортивних заходів тощо);

     3) які інші злочини були вчинені  в процесі масових заворушень;

     4) який ступінь організованості  масових заворушень, їх мотиви, наявність  лідерів-виконавців;

     5) хто є організатором масових  заворушень та їх активні учасники, чи не притягалися вони раніше до адміністративної, кримінальної відповідальності;

     6) чи застосовувалися зброя або  інші предмети як зброя;

     7) винність обвинуваченого у вчиненні  масових заворушень, мотиви і  мета, форма його діянь;

     8) хто є потерпілими, чи не спровокували вони самі підбурювання людей до непокори, збудження в них негативного, ворожого ставлення до громадського порядку, чи заподіяна шкода здоров'ю потерпілих і якщо так, то який ступінь тяжкості;

     9) який характер і розмір шкоди, завданої масовими заворушеннями та іншими злочинами кожному потерпілому, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілих від злочинних діянь;

     10) якої загальної шкоди завдано  масовими заворушеннями;

     11) які причини й умови сприяли вчиненню масових заворушень;

     12) якщо учасники масових заворушень  учиняли діяння специфічним способом, то необхідно встановити криміналістичний механізм відповідної специфіки, а також національний, соціальний, віковий, статевий склад натовпу і мотиви злочину;

     13) якщо обвинувачений неповнолітній,  то необхідно встановити умови його життя, виховання, а також, хто є підбурювачем, який схилив неповнолітнього до вчинення масових заворушень тощо;

     14) якщо в натовпі, що безчинствує,  перебували психічно хворі особи, то необхідно додатково встановити їх кількість, вік, умови та місце проживання, причини появи в громадському місці, відповідних організаторів;

     15) шляхом проведення судово-плебсологічної  експертизи встановити причини й умови зібрання маси людей, її трансформації в натовп, що безчинствує (мотиви збудження). Події, що відбулися, є громадськими чи масовими заворушеннями (який їх вид і характер) [19, c. 318].