Розслідування масових заворушень

     1) чи не перебувала особа в  стані неосудності під час  учинення громадське небезпечного  діяння в процесі масових заворушень;

     2) чи не захворіла особа (організатор  масових заворушень або учасник), яка безпосередньо вчиняла злочин (злочини), на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними;

     3) чи не була здатна особа  під час учинення масових заворушень  через наявний в неї психічний  розлад повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

     Судово-психологічна експертиза у справах про масові заворушення досліджує:

     1) чи є в особи елементи підвищеної сугестивності (навіюваності);

     2) чи є в особи підвищена схильність  до фантазування;

     3) чи є в особи ознаки розумової  відсталості, що не пов'язані  з душевним захворюванням, і якщо так, то в чому вони проявляються;

     4) чи є в особи ознаки розумової відсталості або інші психічні особливості, викликані перенесеними соматичними захворюваннями;

     5) чи є в особи властивості,  наявність яких могла зробити  неможливим чи можливим неповністю керувати своїми діями;

     6) чи не могла особа напередодні масових заворушень і на їх початку мати конфліктні переживання, що вплинули на її поведінку;

     7) чи не перебувала особа в  момент учинення масових заворушень в гіпнотичному стані;

     8) чи могла особа, враховуючи  її індивідуальні особливості,  неправильно сприймати факти, що мають значення для кримінальної справи про масові заворушення;

     9) чи має особа індивідуальні  особливості, що можуть впливати  на об'єктивність її показань (підвищена схильність до фантазування, сугестивності (навіюваності));

     10) чи можливо припустити наявність будь-якої конфліктної ситуації, що могла послужити причиною виникнення натовпу, його агресивності, трансформації на такий, що безчинствує;

     11) чи могла особа за наявності  виявлених у неї психічних  особливостей усвідомлювати істинне значення своїх дій в натовпі, що безчинствує, і керувати ними?

     У процесі розслідування кримінальних справ про масові заворушення постають питання про призначення комплексних психолого-психіатричних експертиз. Такі експертизи називають ще комісійними, виходячи з багатопредметності досліджуваних біолого-соціологічних, психолого-психіатричних проблем. Значущість проблематики обумовлює спільну, комплексну діяльність психологів і психіатрів. Дійсно, науково-експертне дослідження всіх видів розумових вад можливе в разі застосування і психологічних, і психіатричних знань. Предметом комплексної психолого-психіатричної експертизи є збірна група патологічних станів, що мають різновидне походження як біологічного, так і соціального характеру та відзначаються недорозвитком психіки. До конкурентного предмета психолого-психіатричної експертизи належать окремі види олігофренії (дебільність, імбецильність, ідіотія), психофізичний інфантилізм [25, c. 233].

     У кримінальних справах про масові заворушення досить часто постають такі питання для комплексної психолого-психіатричної експертизи:

     1) чи є в особи індивідуальні  ознаки, які могли перешкодити  їй керувати своїми діями в  умовах натовпу, що безчинствує;

     2) чи є в особи індивідуальні  ознаки розумової діяльності, які могли перешкоджати усвідомленню нею значення дій, що їй інкримінуються;

     3) чи перебував обвинувачений в  момент учинення масових заворушень у стані фізіологічного афекту (враховуючи індивідуально-психологічні особливості);

     4) у зв'язку з тим, що особа страждає на психічне захворювання — олігофренію в ступені дебільності, психофізичний інфантилізм тощо, чи могла вона керувати своїми діями в умовах натовпу, натовпу, що безчинствує.

     Перелічені  питання якоюсь мірою є типовими, але не є вичерпними, оскільки до сфери комплексної психолого-психіатричної експертизи в кримінальних справах про масові заворушення потрапляє широке коло проблем, які мають як соціальне, так і біологічне походження. Тому зміст предмета дослідження комплексної психолого-психіатричної експертизи надто складний, чітко не окреслений.

     Перед комплексною психолого-психіатричною  експертизою в кримінальних справах  про масові заворушення можуть бути поставлені подібні та інші питання, що стосуються інших учасників криміналістичної діяльності — потерпілого, свідка. У такому разі шляхом комплексної психолого-психіатричної експертизи можна дослідити:

     1) чи не сприйняла особа як  галюцинацію певні події в  натовпі (що безчинствував), і  якщо так, то чи могли ці  події виникнути поза впливом реально існуючого у відповідний момент об'єкта подразнення;

     2) чи не зрозуміла особа помилково  (як галюцинацію) певні події в натовпі (що безчинствував), що виникли поза впливом реально існуючого у відповідний момент об'єкта подразнення;

     3) чи не є розповіді особи про події масових заворушень прецедентними діями-реакцією, відповіддю організму, що базується на ґрунті чуттєвих образів.

     У кримінальних справах про масові заворушення призначаються також криміналістичні експертизи. Отже, експертиза відповідно до згаданого посилання — це процесуальна дія, сутність якої полягає в дослідженні експертом за дорученням слідчого речових доказів, інших матеріальних об'єктів з метою встановлення фактичних даних і обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи про масові заворушення. У кримінальних справах про масові заворушення призначаються такі криміналістичні експертизи: вибухотехнічні, судово-балістичні, криміналістичне дослідження холодної зброї, пожежно-технічні, екологічні, судово-фармакологічні, криміналістична експертиза наркотичних засобів. Досить часто призначаються комплексні судово-медичні й судово-психіатричні експертизи [26, c. 47].

     На  наступних етапах розслідування  масових заворушень провадяться також такі слідчі дії: пред'явлення для впізнання, допит віч-на-віч, відтворення обстановки і обставин події. 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

       Результати проведеного нами  дослідження дозволяють сформулювати  такі основні висновки, рекомендації і пропозиції, що зроблять певний внесок у загальну теорію науки криміналістики, а також у практичну діяльність щодо розслідування масових заворушень:

      1. Сучасні масові заворушення  є наслідком складної соціальної  обстановки в окремому регіоні,  населеному пункту країни, що  призводить до ситуації, коли  за наявністю навіть незначного приводу (провокуючої події) звичайне скупчення людей перетворюється у безчинствуючий натовп.

       Інша група сучасних масових  заворушень може бути не пов’язана  переважно з соціальними умовами  – це заворушення, вчинені  з хуліганських мотивів молоддю під час або після масових спортивних та культурно-видовищних заходів, пов’язаних із значним скупченням молоді.

      2. Залежно від цілей, які стоять  перед активними учасниками і  організаторами заворушень та  спрямованості їх умислу (до цих  факторів можна віднести також просторові межі конфлікту та терміни дії натовпу), можна відокремити три групи (види) заворушень які притаманні саме сучасним масовим заворушенням: заворушення – хуліганські дії натовпу (в умовах фактично міжгрупових конфліктів); заворушення – бунт (заколот), коли натовп висуває політичні вимоги і є спроби або є підставі вважати за можливе захоплення натовпом влади (конфлікт між владою та населенням – етнічні, міжнаціональні або релігійні конфлікти), а також заворушення, обмежені територією якоїсь установи (переважно установи Державного департаменту України з питань виконання покарань).

       Для зазначених видів заворушень  типовими є такі ознаки:

       Для перших. За часом дії безчинствуючого  натовпу - швидкоплинні. Територія,  якої охоплюються заворушення невелика і обмежена місцем її початку та шляхом руху натовпу до транспортних розв’язок або до місць проживання. Частково і лише на короткий час паралізується діяльність місцевих органів влади. Порівняно невелика кількість учасників заворушень (обмежені можливості для втягування в натовп значної кількості людей). Невелика зорганізованість та стихійність дій. Зупинення дій натовпу можливе без активної участі правоохоронних органів.

       Друга група. Характерний порівняно  довгий час дії натовпу, значна  кількість учасників заворушень, на подальший етапах дії натовпу – все більш зорганізований характер: стихійність переходить у створення своєрідних органів влади у натовпі з подальшим висуненням політичних вимог та початком переговорів з представниками влади. Територія, якою охоплюються заворушення, як правило, це повністю населений пункт або кілька населених пунктів. Діями натовпу спричиняється значна матеріальна шкода, повністю паралізується діяльність місцевої влади. Дії натовпу, як правило, супроводжуються захопленням або спробами захоплення будівель органів влади. Зупинення дій натовпу можливе, як правило, лише за активною участю значної кількості правоохоронців або представників інших силових відомств.

       Для третьої групи основною  характерною рисою є чітко  визначена територія, яка обмежена територією установи. Добра зорганізованість, пов’язана зі спільним триманням значної кількості засуджених, арештованих. Специфічні мотиви дій натовпу: вимога покращити умови тримання, спроба створити умови для втечі.

      3. Аналіз особливостей різноманітних сторін масових заворушень, засвідчує, що вирішальне значення мають такі головні інформаційні елементи криміналістичної характеристики цих злочинів, які відмежовують її від інших, як-от:

       а). хоча діє кримінальна група,  але, як правило, відсутня попередня змова і зазначене формування має вигляд натовпу, який діє стихійно і де якщо і є лідери, але вони з’являються лише після початку дії кримінального натовпу. Тому дії її учасників характеризуються розмаїттям: від організаційних дій, підбурювання і активній участі у заворушеннях до скоєння корисливих злочинів, вбивств, зґвалтувань, а також знаходженням у натовпі великої кількості випадкових осіб, які не приймають участь у заворушеннях (є свідками-очевидцями);

       б). для встановлення об’єктивної картини злочину треба розслідувати і обставини, які передували виникненню масових заворушень: що слугувало приводом для концентрації людей (стихійно або за відповідною організацією); хто і за яких умов спровокував звичайне скупчення людей до безчинств або яка подія спровокувала натовп до безчинств;

       в). існування натовпу характеризується  масованими діями активних учасників  заворушень, які можуть діяти  узгоджено;

       г). масові заворушення, де їх  учасники діють з хуліганських  мотивів, швидкоплинні і для них характерна відсутність добре виражених лідерів – коли необов’язкова їх наявність для спрямування та керування натовпом: особи, які входять до його складу, діють за прикладом, який їм надають активні учасники заворушень;

       д). у разі політизації натовпу, це можуть бути масові заворушення, які є масштабними, де стихійно створюються тимчасові керівні органи (ідеологічні центри), які спрямовують дії натовпу. При цьому заворушення можуть охоплювати населені пункти району, регіону і продовжуватися довгий час (що суттєво впливає на процес розслідування, стримуючі та ускладнюючі його на початковому етапі розслідування цих справ у зв’язку із продовженням заворушень, а також наявністю активної протидії слідству з боку осіб, які підтримують вимоги учасників заворушень).

       е). активні учасники та організатори  заворушень, як правило, молодь, віком  до 30 років. Організаторами заворушень  можуть бути: лідери неформальних  об’єднань (“скінхеди”, фан-клуби  та ін.), інших угруповань, які  мають на меті створення саме  масових заворушень (міжнародний рух антіглобалістів); в деяких випадках – лідери політичних рухів і партій (в першу чергу радикальної спрямованості), а також – керівники (лідери) кримінальних угруповань, які зацікавлені у масових заворушеннях для вирішення своїх, як правило корисливих цілей (в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань – засуджені з числа кримінальних авторитетів).

      4.Створення слідчих і слідчо-оперативних груп повинно бути спрямоване на всебічне розслідування всіх обставин подій, а склад такого формування не повинен викликати конфліктних ситуацій, пов’язаних з недовірою до місцевих правоохоронних органів, оскільки більшість місцевого населення у разі масових заворушень в результаті конфлікту “населення – місцева влада” може поділяти погляди більшості учасників заворушень. Тому слідча або слідчо-оперативна група формується переважно не з працівників місцевих правоохоронних органів.

      5. Слідчі дії на початковому етапі розслідування проводяться в умовах, коли життю та здоров’ю їх учасників нічого не загрожує: переважати повинен не фактор невідкладності тієї чи іншої слідчої дії, а доцільність, пов’язана з безпекою її учасників.

       6. Скоєння масових заворушень завжди пов’язане зі значною кількістю свідків-очевидців, в тому числі з осіб, що знаходилися у натовпі, але які не приймали активній участі у заворушеннях. Але, як правило, всі вони побоюються за своє життя і здоров’я у разі викриття своїми свідченнями активних учасників і організаторів заворушень. Подолання таких конфліктних ситуацій можливе лише у разі проведення тактичної операції “захист свідка” з використанням можливостей Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” та ст.521 КПК України: для попередження можливих протиправних посягань на свідків вживаються заходи щодо забезпечення конфіденційності відомостей про них.