Множинність злочинів

 

Зміст

 

Вступ - 3

Розділ I. Множинність злочинів - 6

1.1 Поняття множинності злочинів - 6

1.2 Юридична характеристика множинності злочинів - 7

РозділII. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів - 10

2.1 Поняття та ознаки одиничного злочину - 10

2.2 Види одиничних злочинів - 13

Розділ III. Види множинності - 17

I. Сукупність злочинів – одна з найпоширеніших форм множинності - 17

1.1. Основні поняття та специфічні ознаки сукупності злочинів

1.2. Відображення сукупності злочинів у чинному кримінальному законодавстві

1.3. Кримінально-правове значення сукупності злочинів при її кваліфікації

II. Повторність злочинів - 23

2.1. Поняття повторності

2.2. Види повторності злочинів

2.3. Кваліфікація повторності злочинів

2.4. Відмежування повторності від суміжних понять

III. Рецидив злочинів -30

3.1. Суть рецидиву та основні ознаки

3.2. Відображення рецидиву в нормах кримінального законодавства

3.3. Значення рецидиву в кримінально-правовій практиці та його кваліфікація

Висновки  - 38

Список використаних джерел - 41

 

 

 

 

 

Вступ

 

Ми обрали дану тему для  дослідження перш за все тому що з огляду на високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукупності і рецидиву злочинів вони все таки є ще мало дослідженими в сучасній науковій літературі. Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів визначаються як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть за собою  при їх встановленні більш суворе пока­рання. У зв'язку з цим можна  наголосити на тих загальних властивостях множинності, що визначають її соціальну  характеристику.

Що б в повній мірі дослідити  дане питання перш за все ми повинні  дати визначення поняття множинність  злочинів — це різновид суспільно  небезпечної поведінки однієї і  тієї самої особи, що у поєднанні  з іншими фактичними обставинами  утворює два або більше окремих  фактичних складів злочинів, кожний із яких, відіграючи роль самостійної  фактичної підстави кримінальної відповідальності, тою чи іншою мірою впливає  на її обсяг чи зміст. Після роз’яснення  основного поняття ми повинні  розглянути ті питання по даній темі які в повній мірі розкривають  його і дають загальне уявлення про  розглядувану нами тему. Перш за все  потрібно визначити зміст поняття  „множинності” та дати юридичну характеристику злочинів даного виду. У загальній  формі множинність злочинів може бути визначена як вчинення особою двох або більше злочинів, кожний із яких певною мірою впливає на "сукупну" кримінальну відповідальність цієї особи. Поняття множинності злочинів охоплює суспільно не безпечну поведінку  однієї і тієї самої особи. Це може бути одне діяння, ряд послідовних  і взаємопов'язаних діянь чи кілька окремих діянь, що вчиняються в різний час і нічим, крім суб'єкта, не пов'язані  між собою.

В другому розділі нашої  роботи ми висвітлимо питання що стосується систематизація множинності злочинів дане питання є актуальним тому що конкретні прояви множинності злочинів у кримінальному законі досить різноманітні — як за термінологією, так і за юридичним змістом. Це, наприклад, вчинення ''кількох злочинів", вчинення злочину "повторно", вчинення злочину "особою, яка раніше вчинила злочин", — усього понад десять найменувань для позначення різних проявів множинності злочинів використовується в КК України. Мета систематизації різних проявів множинності злочинів, зокрема, передбачає: узагальнення окремих проявів множинності злочинів за найбільш суттєвими в кримінально-правовому плані ознаками; виділення найбільш типових форм (а не видів) множинності злочинів.

В наступних розділах ми розглянемо конкретно такі види множинності  злочинів: сукупність злочинів відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Повторність злочинів це визначення яке подається в у частині 1 ст. 32 вказується, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК. Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив – це повторність злочинів, пов’язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. А тому зважаючи на їхню важливість ми постараємось кожному з яких приділимо достатньо уваги і визначити їхню кваліфікацію.

Опрацьовуючи матеріал ми посилатимемось на літературні джерела  самого різноманітного типу перш за все  звернемось до думки видатних науковців  таких як Кондратьєв Я.Ю., Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я., Навроцький В.О Особливу увагу приділимо  аналізу кримінального закону, теоретичного і практичного матеріалу, намагатимемось використати матеріали Пленуму  Верховного Суду України хоча потрібно заздалегідь зауважити що в основному  дані матеріали будуть стосуватися  старого Кримінального Кодексу, також намагатимемось використати  матеріали судової і слідчої  практики а також міжнародні нормативні акти, що стосуються проблем кримінального  права.

Дана робота передбачає можливість доведення своєї власної точки  зору по даному питання адже у зв’язку  з прийняттям нового Кримінального  Кодексу у науковій літературі по даному предмету змінилось багато визначень основних термінів науки кримінального права.

Крім того в кодексі  з’явилось багато нових понять які  раніше не були висвітлені в науці  кримінального права. А тому у  нас є реальна можливість спираючись на думку видатних науковців скласти  власну про проблематику злочинів даного виду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. Множинність злочинів.

1.1.Поняття множинності злочинів.

 

Суспільно небезпечна поведінка  особи може проявитись у вчиненні не лише одного, а й кількох злочинів. Так, під час відбування покарання  за розбій особа вчиняє у виправно-трудовій колонії новий злочин — грабіж. У іншому випадку до свого затримання особа вчиняє п'ять квартирних крадіжок. Ще один приклад: маючи намір вчинити  умисне вбивство, особа виготовляє для цього вогнепальну зброю - обріз мисливської рушниці. Ці та подібні випадки охоплюються поняттям, яке в теорії кримінального права традиційно визначається як множинність злочинів.

У загальній формі множинність  злочинів може бути визначена як вчинення особою двох або більше злочинів, кожний із яких певною мірою впливає на "сукупну" кримінальну відповідальність цієї особи. Проте таке визначення, будучи загальним орієнтиром, не розкриває  глибинного змісту поняття множинності  злочинів. Для цього потрібна більш  докладна юридична характеристика обов'язкових  ознак цього поняття. Майже кожен  другий засуджений вчинив не один, а  два і більше злочинів або раніше засуджувався за вчинення злочину. В  середньому кожний третій злочин вчиняється рецидивістом. Причому рецидивісти  вчиняють переважно тяжкі злочини  — вимагання, розбої, тяжкі посягання  проти особи, тяжкі види хуліганства. Слід зазначити поширеність множинності  злочинів серед злочинних груп як однієї з форм організованої злочинності.

Так, у 1998 р. 1157 груп вчинили 9000 злочинів, тобто у середньому майже 8 злочинів на групу. За 6 місяців 2000 р. 609 організованих груп вчинили  більше 4890 злочинів, тобто 8 злочинів на групу.[ 3. c. 68 ]

У статті 35 КК визначені значення множинності злочинів та її правові  наслідки. Повторність, сукупність і  рецидив злочинів враховуються при  кваліфікації злочинів і призначенні  покарання, при вирішенні питання  про звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Так, всі злочини, що входять до сукупності, підлягають самостійній кваліфікації; наявність повторності і рецидиву тягне за собою більш сувору кваліфікацію вчиненого; повторність і рецидив  визначаються як обставини, які обтяжують покарання при його призначенні; встановлені спеціальні правила призначення покарання при сукупності злочинів і при рецидиві тощо.

 

 

1.2.Юридична характеристика множинності злочинів.

Обов'язковими ознаками поняття  множинності злочинів є такі її особливості:

Поняття множинності злочинів охоплює суспільно не безпечну поведінку  однієї і тієї самої особи. Це може бути одне діяння, ряд послідовних  і взаємопов'язаних діянь чи кілька окремих діянь, що вчиняються в різний час і нічим, крім суб'єкта, не пов'язані  між собою.[5. c.7 ] Суспільно небезпечна поведінка особи у поєднанні  з іншими фактичними обставинами  відповідає юридичним складам принаймні  двох окремих злочинів. І тим самим  утворює разом із цими обставинами  принаймні два окремих фактичних  склади злочинів. Це можуть бути фактичні склади різнорідних, однорідних чи тотожних злочинів, але саме злочинів, а не інших правопорушень.

Тому відсутня множинність  злочинів у випадку вчинення особою спочатку дрібного хуліганства —  адміністративного правопорушення, а потім опору працівнику міліції  у зв'язку з наступним її затриманням. Така ситуація містить склад лише одного злочину, передбаченого ст.342 КК.[1. 120]

Суспільно небезпечна поведінка  особи, що в поєднанні з іншими обставинами утворює фактичні склади двох або більше злочинів, з кримінально-правової точки зору не може розглядатись як одиничний (єдиний) злочин. Необхідність відмежування множинності злочинів від одиничного злочину виникає, зокрема, при вчиненні:

а) складного злочину, наприклад, розбою;

б) складеного злочину, наприклад, бандитизму;

в) злочину, юридичний склад  якого передбачає кілька альтернативних діянь, наприклад, носіння, виготовлення або збут кинджалів, фінських ножів  або іншої холодної зброї без  відповідного дозволу;

г) злочину, юридичний склад  якого включає, крім основних, і так  звані "похідні" наслідки, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого;

д) продовжуваного злочину, наприклад, викрадення телевізора шляхом винесення працівником радіозаводу  протягом кількох днів окремих його частин і деталей;

є) триваючого злочину, наприклад, незаконного зберігання вогнепальної зброї.

[ 7. c.97 ]

На перший погляд, у всіх цих випадках особа вчиняє кілька злочинів. Але в силу своєї внутрішньої  єдності позиції законодавця, відповідні фактичні склади втрачають своє самостійне значення, оскільки вони передбачені  юридичним складом певного одиничного злочину як окремі елементи, ознаки чи епізоди.

Фактичний склад кожного  злочину, що вчинила особа, відіграє роль самостійної основної фактичної  підстави кримінальної відповідальності. Це означає, що за кожний вчинений особою злочин вона, в принципі, має нести  кримінальну відповідальність незалежно  від вчинення іншого злочину а  при рецидиві злочинів принаймні  за один із них особа вже понесла  — повністю або частково — таку відповідальність.

Щодо кожного з вчинених особою злочинів зберігаються певні  кримінально-правові наслідки, які  певною мірою впливають на зміст  або обсяг кримінальної відповідальності. Такий вплив може виявитись як при кваліфікації злочинів, так і  при призначенні за них покарання. Якщо ж вчинені особою діяння не тягнуть зазначених кримінально-правових наслідків або ці наслідки, у відповідності  до закону, за певних обставин "зникають", то такі діяння множинності злочинів не утворюють.

Зокрема, множинності злочинів не утворюють:

а) діяння, щодо яких спливли  строки давності притягнення до кримінальної відповідальності чи строки виконання  обвинувального вироку ст. 49;

б) діяння, за які особа  була безумовно звільнена від  кримінальної відповідальності (наприклад, у випадках, передбачених розділом IX КК).

Із урахуванням наведених  ознак поняття множинності злочинів може бути визначено більш конкретно. Множинність злочинів — це різновид суспільно небезпечної поведінки  однієї і тієї самої особи, що у  поєднанні з іншими фактичними обставинами  утворює два або більше окремих  фактичних складів злочинів, кожний із яких, відіграючи роль самостійної  фактичної підстави кримінальної відповідальності, тою чи іншою мірою впливає  на її обсяг чи зміст. [ 4. c.3]

 

 

 

 

 

 

 

РозділII. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів

2.1. Поняття та ознаки одиничного злочину

 

Кожне негативно оцінюване  діяння людини стає предметом кримінально-правової кваліфікації лише внаслідок виявлення  себе зовні і надбання соціальне  значущих ознак. Думки, переконання, суб'єктивні  якості людини, якої б негативної оцінки вони не діставали з точки зору громадської думки, не можуть бути розглянуті як злочинні діяння, доки не об'єктивуються, не знайдуть свого втілення в будь-якому  конкретному акті поведінки.

Згідно зі ст. 7 КК України, злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну  і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а  так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Із цього законодавчого  визначення витікає, що злочин – це завжди дія чи бездіяльність людини, яка дістала об'єктивне відбиття в реальній дійсності. І як всіляке  явище об'єктивної реальності він  повинен мати певні зовнішні ознаки і внутрішні якості (елементи). Виходячи з цього, належить виділяти ознаки і  елементи злочину.

У науці звичайно виділяють  чотири ознаки злочину:

1) суспільну небезпечність;

2) протиправність;

3) винність;

4) караність діяння.

Тим часом ставлення до важливості цих ознак для визначення поняття злочину в науці далеко не одноманітне. Деякі автори розглядають  усі чотири ознаки як самостійні і  такі, які в своїй сукупності дають  повне визначення поняття злочину. Інші виділяють дві ознаки злочину (протиправність і суспільну небезпечність) і на цій підставі вважають винність і караність другорядними ознаками, тобто такими, що витікають із кримінальної протиправності. Треті розглядають  винність як елемент протиправності, а караність – як наслідок вчиненого злочину, а не його ознаку. Згідно з четвертою точкою зору. існує лише дві ознаки злочину – суспільна небезпечність і протиправність, інші ознаки взагалі не згадуються. Суспільна небезпечність – характерна ознака не тільки злочинів, але й інших правопорушень, тому розрізнення тут провадиться за ступенем суспільної небезпеки. Лише тоді, коли ступінь суспільної небезпеки будь-яких діянь настільки великий, що боротися з ними можна лише за допомогою кримінально-правової заборони, вони розцінюються суспільством як злочинні діяння.