Множинність злочинів

1.2. Відображення сукупності злочинів у чинному кримінальному законодавстві.

Безпосередньо про сукупність злочинів мова йде в ст. 33 КК. Вжите  в її назві словосполучення "сукупність злочинів" конкретизується в диспозиції частини першої цієї статті — вчинення "двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального  закону, ні за один з яких особу не було засуджено".

У інших випадках відповідні формулювання закону "представляють" не лише сукупність, а й інші форми  множинності злочинів. Так, у ст. 34 говориться про те що рецидивом  злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має  судимість за умисний злочин.

Крім повторності та рецидиву злочинів, це формулювання охоплює  і такий вид сукупності злочинів, як їх реальну сукупність. Усі три  форми множинності злочинів охоплюються  уже згаданою приміткою до ст. 185 КК, яка визначає поняття "повторності" при крадіжці. Реальна сукупність злочинів, відповідно до цієї примітки, буде, зокрема, в разі вчинення двох або більше різних, але однорідних злочинів (наприк­лад, спочатку крадіжка державного майна, а потім крадіжка колективного майна шля­хом шахрайства).

Слід зазначити, що наведені вище та подібні формулювання не охоплюють  уповні всі ті випадки, коли множинність  злочинів набуває форми їх сукупності. Зумовлено це не­точною і далеко неповною регламентацією цієї форми  множинності злочинів у Загальній  частині КК.

Отже, при формулюванні орієнтирів для визнання певних проявів множинності  злочинів їх сукупністю треба розрізняти саме суттєву юридичну ознаку цієї форми множинності — вчинення особою двох або більше злочинів, що мають різні юридичні склади, та її конкретні прояви, які знаходять  свій вияв у певних варіантах кваліфікації кожного із злочинів, що утворює  множинність.

Із урахуванням положень теорії кримінального права та тенденцій  судової практики сукупність злочинів має місце тоді, коли ці злочини  кваліфікуються:

за різними статтями Особливої  частини кримінального закону.

за однією й тією самою  статтею Особливої частини кримінального  закону, але за різними її частинами (пунктами) , що мають самостійні санкції.

За однією й тією самою  статтею або за однією й тією самою  частиною (пунктом) статті Особливої  частини кримінального закону, тобто  коли в одному випадку злочин був  за­кінчений, а в іншому мало місце  готування до такого злочину чи замах  на нього, або коли в одному випадку  особа була виконавцем (співвиконавцем) злочину, а в іншому — іншим  співучасником такого злочину; за однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини тобто, коли в одному випадку з боку особи  мали місце готування або замах  на злочин, а в іншому — співучасть у такому злочині; за однією й тією самою статтею або за однією й  тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини кримінального  закону, якщо змінювалася редакція цієї статті чи цієї частини (пункту) статті і ці зміни призвели до створення  нового за суттю юридичного складу злочину.

Наприклад, перший злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 80 КК в редакції Закону від 17 червня 1992 р., а другий — за ч. 2 ст. 80 КК в редакції Закону від 28 січня 1994 р. [ 2. с.65]

Залежно від того, скільки  діянь вчинила особа, а якщо таких  діянь декілька, як вони "входять" до різних юридичних складів злочинів, розрізняють сукупність злочинів ідеальну, реальну і так звану реально-ідеальну.

Ідеальна сукупність має  місце тоді, коли особа одним діянням  вчиняє два або більше злочини, що мають різні юридичні склади. Ідеальною  сукупністю злочинів буде, на приклад, нанесення потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження з  хуліганських мотивів чи напад з  метою заволодіння як індивідуальним (приватним), так і державним майном, поєднаний із насильством, небезпечним  для здоров'я особи, яка зазнала  нападу. [ 13. с.65]

Окремим проявом ідеальної  сукупності злочинів буде також вчинення одного закінченого злочину, яке  водночас є готуванням до іншого злочину  чи замахом на інший злочин, наприклад, придбання вогнепальної зброї для  вчинення умисного вбивства або умисне вбивство потерпілого з метою угону його автомобіля. У літературі неодноразово відзначалося, що термін "ідеальна" для характеристики цього виду сукупності злочинів є невдалим. Дійсно, слово "ідеальна" створює враження чогось "нереального" такого, що існує лише як уявна юридична конструкція. Між тим, це зовсім не так — цей вид сукупності відображає реально існуючі особливості вчинення кількох злочинів, і в цьому плані він такий же "реальний" вид сукупності, як й інші. Однак — з урахуванням того, що термін "ідеальна сукупність" став загальноприйнятим в теорії кримінального права, — він традиційно зберігається і в навчальній літературі.

Реальна сукупність має місце  тоді, коли особа окремими діяннями у різний час вчиняє два або  більше злочини, що мають різні юридичні склади. Реальною сукупністю злочинів буде, наприклад, вчинення особою спочатку злісного хуліганства, а потім —  під час затримання — опору  працівнику міліції при виконанні  ним обов'язків з охорони громадського порядку. Як реальну сукупність злочинів треба розглядати і вчинення у  різний час двох окремих крадіжок — спочатку крадіжки державного майна, а потім — приватного. [ 11. с.95]

Проміжок часу, що минає  між вчиненням злочинів, для визнання їх реальною сукупністю, у принципі, значення не має. Це можуть бути, з одного боку, хвилини і навіть секунди, а  з іншого — місяці і навіть роки. Єдине обмеження, на яке вже зверталась увага, — після вчинення попереднього злочину до моменту вчинення наступного не мають спливти строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин.

Реально-ідеальна сукупність як окремий вид сукупності злочинів практично не виділяється в навчальній літературі. Між тим, очевидно, що ідеальна та реальна сукупності злочинів не вичерпують всіх можливих варіантів  вчинення кількох злочинів у межах  даної форми множинності. Реально-ідеальна сукупність злочинів "представляє" саме такі варіанти. Вона має місце  тоді, коли кілька злочинів, що мають  різні юридичні склади, особа вчиняє кількома діяннями, і принаймні одне з цих діянь одночасно перед­бачене кожним із зазначених складів. [ 15. с.175] Прикладами реально-ідеальної сукупності злочинів будуть умисне вбивство потерпілого під час угону його автомобіля, умисне тяжке тілесне ушкодження, спричинене потерпілому під час ви­магання. Певне уявлення про співвідношення між ідеальною, реальною та реально-ідеальною сукупністю злочинів дає схема

 

Співвідношення між сукупністю злочинів та конкуренцією кримінально-правових норм . Сукупність злочинів конкуренція Кримінально-правових норм

ЮСЗ-1 ЮСЗ-2 ЮСЗ-1 ЮСЗ-2

+ ?

ФО ФО

Умовні позначення:

ЮСЗ-1, ЮСЗ-2-різні юридичні склади злочинів, яким відповідає поведінка  особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами;

ФО – фактичні обставини, в тому числі поведінка особи, які є предметом кримінально-правової оцінки.

Отже, якщо при ідеальній  сукупності злочинів одне й те саме діяння "входить" до різних юридичних  складів злочинів, при реальній-сукупності злочинів різні діяння "входять" до різних юридичних складів злочинів, то при реально-ідеальній сукупності відбувається своєрідне поєднання  попередніх варіантів — різні  діяння "входять" до різних юридичних  складів злочинів, і водночас є  одне діяння, яке "входить" принаймні  до двох із зазначених юридичних складів. [ 9. с.221]

 

 

1.3. Кримінально-правове значення сукупності злочинів при її кваліфікації.

Наявність у поведінці  особи такої форми множинності  злочинів, як їх сукупність, тягне ряд  кримінально-правових наслідків. Вони, зокрема, виявляються в такому:

Особа визнається винною у  вчиненні кількох злочинів.

У формулі кваліфікації при  сукупності злочинів кожний юридичний  склад злочину відображається окремо.

Кримінальним законом (ст. 3З- КК) передбачений особливий порядок  призначення покарання при сукупності злочинів.

При реальній сукупності злочинів факт вчинення особою кількох злочинів може розглядатись як обставина, що обтяжує  відповідальність.

Вирішуючи питання кваліфікації даного виду злочинів, передусім, слід встановити, що зближує повторність  і сукупність злочинів. І при сукупності і при повторності відбувається два або більше злочини, кожен  з яких утворює самостійний одиничний  злочин. Такі злочини, що утворюють  ці поняття, вчиняються послідовно, з  певним проміжком між ними у часі. Далі, всі злочини, що входять до повторності або утворюють реальну  сукупність, вчинені до засудження хоча б за один з них. Але, що ж  відрізняє ці два поняття? У пошуках  цієї відмінності слід йти шляхом порівняння видів фактичної повторності  з реальною сукупністю.

При повторності тотожних злочинів, що є закінченими або  всі складають замах на злочин, все вчинене охоплюється однією і тією ж статтею КК, а при  реальній сукупності кожне з злочинних  діянь підпадає під ознаки самостійної  статті КК. Наприклад, дві або більше закінчені крадіжки кваліфікуються за ч. 2 ст. 185, повторне одержання хабара службовою особою — за ч. 2 ст. 368. Інакше обстоїть справа з повторністю  тотожних злочинів, коли делікти, що входять  до неї, підпадають під різні частини  однієї і тієї ж статті КК, або, утворюючи  повторність злочини, розрізняються  лише тим, що один з них є закінченим, а другий — замахом на злочин (або навпаки). У цих випадках вчинене, як вказувалося вище, потрібно кваліфікувати  за правилами сукупності злочинів. Така повторність тотожних злочинів виступає як вид реальної сукупності. Те ж слід сказати і про повторність  однорідних злочинів, що припускають, кваліфікацію кожного діяння за самостійною  статтею КК. Так, вчинення крадіжки, а потім шахрайства, потребує застосування кожної з статей, які передбачають відповідальність за ці злочини, причому  з урахуванням, що другий злочин є  повторним. Але така ситуація свідчить, що перед нами реальна сукупність злочинів. І дійсно, зазначені види повторності у той же час є  видами реальної сукупності. У таких  випадках відбувається своєрідне з'єднання  повторності і сукупності злочинів (це так звана «повторність-сукупність»).

II. Повторність злочинів.

2.1. Поняття повторності.

 

У частині 1 ст. 32 вказується, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею  або частиною статті Особливої ча­стини КК. У частині 3 цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або  більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо  встановлено в Особливій частині  КК. [ 14. с.43]

З цих положень закону можна  зробити висновок і про саме поняття  повторності злочинів, і про її види.

Повторність злочинів, як випливає із цих статей КК, припускає наявність  таких ознак:

а) особою (групою осіб) вчинено  два або більше самостійних одиничних  злочинів. Конкретизуючи це положення, примітка до ст. 185, наприклад, вказує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була вчинена після будь-якого  посягання, пов'язаного з заволодінням майном. Тим самим закон встановлює, що повторним вважається вчинення злочину  хоча б удруге, причому має на увазі одиничні самостійні злочини (викрадення шляхом крадіжки або вимагання  тощо).

Одиничні злочини, що утворюють  повторність, можуть мати різний характер. Повторність може мати місце при  поєднанні двох або більше «простих»  одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних  або, наприклад, складених злочинів. Так, повторність наявна при поєднанні  таких простих злочинів, як крадіжка і шахрайство, або таких двох триваючих  злочинів, як ухилення від сплати податків і незаконне збереження зброї; такого складеного злочину, як розбій, і такого «простого», як крадіжка тощо.

Для поняття повторності  не має значення, були обидва (або  більше) злочини, закінченими чи один з них був лише готуванням до злочину  або замахом на нього. Для поняття  повторності байдужі і форми  співучасті (у перший раз мав місце  злочин, вчинений за попередньою змовою групою осіб, а в другий — співучасть з розподілом ролей) і роль, що виконував  співучасник у злочині, який утворював  собою повторність: в одному випадку він міг бути виконавцем, а в іншому — посібником і т. ін.;

б) одиничні злочини, що утворюють  повторність, вчиняються не одночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу. Так, першою вчиняється крадіжка, потім, наприклад, шахрайство або послідовно дві крадіжки і т. ін.;

в) для повторності не має значення була або не була особа  засуджена за раніше вчинений нею  злочин. І дійсно, якщо звернутися до статей КК, в яких передбачається повторність, то в жодній з них не сказано, що особа повинна або, навпаки, не повинна  бути засуджена за раніше вчинений злочин. Скрізь у цих статтях (наприклад, ч. 2 ст. 152,ч. 2 ст. 185 і т. д.) вказується на вчинення злочину повторно без  будь яких обмежень. Таким чином, повторність  має місце як у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особа  не була засуджена, так і у випадках, коли новий злочин був вчинений після  засудження за перший;

г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа  була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.

В усіх таких випадках раніше вчинений злочин визнається юридично нікчемним, про нього наче забувають. Саме це положення прямо зафіксоване  в ч. 4 ст. 32, де сказано, що «повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими  законом, або якщо судимість за цей  злочин було погашено або знято». Це положення є важливим. Дійсно, якщо ми визнаємо наявність, наприклад, повторності  зґвалтування, то повинні кваліфікувати  такі дії за ч. 2 ст. 152, яка передбачає позбавлення волі на строк від  п'яти до десяти років. Якщо ж така повторність виключається через  те, що за перший з цих злочинів була погашена судимість, зґвалтування буде кваліфіковане за ч. 1 ст. 152, як вчинене  вперше, і тягне за собою покарання  від трьох до п'яти років позбавлення  волі. [ 16. с.236]

 

 

 

2.2. Види повторності злочинів.

У понятті повторності  було зазначено, що вона має місце  незалежно від того, була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. Цього цілком достатньо, щоб визнати існування двох видів  повторності злочинів: