Множинність злочинів

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — це рецидив, при  якому особа, маючи судимість  за один з таких злочинів, знову  вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив  впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена  за розбій, і знову, до погашення  судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання  в межах до 25 років позбавлення  волі. [ 13. с.67]

 

3.2. Відображення рецидиву в нормах кримінального законодавства.

 

Уже зазначалося, що у багатьох випадках одні й ті самі формулювання кримінального законодавства України  охоплюють як повторність злочинів у власному розумінні слова, так  і рецидив злочинів. Формулюваннями, що "представляють" лише рецидив  злочинів, є:

Вчинення злочину "особою, раніше судимою" за даний злочин (див., наприклад, ч. 2 ст. 79, ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 148-2). [ 2. с.85]

Вчинення злочину "особою, раніше судимою" за даний чи однорідний злочин (наприклад, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 155-1). [ 2. с.97]

Вчинення злочину "особливо небезпечним рецидивістом". Крім того, про рецидив злочинів ідеться  у багатьох статтях Загальної  частини КК, які пов'язані, переважно, з особливостями обрання заходів  кримінально-правового впливу, в  тому числі призначення покарання, та відбування цих заходів засудженою особою (див., зокрема, статті 26, 43, 45, 46-1, 46-2, 49, 52, 52-1, 53). [ 2. с.46]

Як і при регламентації  інших форм множинності злочинів, чинне кримінальне законодавство  України має ряд недоліків  і щодо відображення рецидиву злочинів. Усунення цих недоліків і таким  чином вдосконалення кримінального  законодавства в частині, що стосується рецидиву злочинів, зокрема, передбачає:

визначення поняття рецидиву злочинів у межах окремого інституту  Загальної частини КК "Множинність  злочинів". При цьому бажано однозначно вирішити дві про­блемні

а) з якого часу особа  вважається судимою — з моменту  її засудження судом першої інстанції  чи з моменту вступу вироку в законну  силу;

б) чи може утворювати рецидив  злочинів наявність в особи судимості  за необережний злочин, а так само факт вчинення судимою особою нового необережного злочину;

регламентацію основних кримінально-правових наслідків, які тягне рецидив  злочинів;

спрощення підстав визнання особи небезпечним (особливо небезпечним) рецидивістом, зокрема, прив'язку кількості  судимостей до класифікації злочинів за ступенем тяжкості;

систематизацію окремих  проявів рецидиву злочинів як у Загальній, так і в Особливій частинах КК з уніфікацією відповідної  термінології.

Для відображення рецидиву при кваліфікації злочинів, у принципі, характерні такі самі варіанти, як і  для повторності злочинів у власному розумінні слова. Не повторюючи докладно ці варіанти, наведемо по кожному з  них приклади, які стосуються саме рецидиву злочинів.

 

Рецидив злочинів фактично не впливає на кваліфікацію — наприклад, заподіяння особою, що має судимість, умисного середньої тяжкості тілесного  ушкодження (ст. 122), умисне знищення чи пошкодження такою особою індивідуального  (приватного) майна громадян (ст. 194), вчинення особою, яка має судимість, будь-якого необережного злочину.

Рецидив злочинів зумовлює остаточну кваліфікацію і тому безпосередньо  відображається як у формулі кваліфікації, так і в юридичному формулюванні звинува­чення .

Рецидив злочинів не зумовлює остаточну кваліфікацію, але відображається у юридичному формулюванні звинувачення як одна з обтяжуючих обставин, що входить. До юридичного складу відповідного злочину, — наприклад, вчинення квартирної крадіжки особою, судимою за розбій, чи зґвалтування неповнолітньої, вчинене особою, раніше судимою за такий же злочин. [ 5. с.3]

Види рецидиву злочинів. На відміну від сукупності злочинів та їх повторності, рецидив злочинів може бути поділено на види за кількома окремими підставами. Такими підставами, зокрема, є:

а) характер суспільної небезпечності  злочинів, що утворюють рецидив;

б) кількість судимостей у особи, злочини якої утворюють  рецидив; в) суспільна небезпечність  самого рецидиву1.

За характером суспільної небезпечності злочинів, що утворюють  рецидив, останній поділяється на загальний  рецидив — "його" злочини є  різнорідними і спеціальний рецидив  — "його" злочини є тотожними  чи однорідними.

За кількістю судимостей у особи, злочини якої утворюють  рецидив, останній поділяється на простий  рецидив — якщо у зазначеної особи  є лише одна судимість за вчинений злочин (злочини), і вона знову вчиняє злочин, і складний (багаторазовий) рецидив — якщо у зазначеної особи  є принаймні дві судимості (при  послідовному їх "об'єднанні"), і  вона знову вчиняє злочин. Приклад  простого рецидиву — вчинення розбою особою, судимою за грабіж, складного (багаторазового) рецидиву — вчинення вимагання особою, двічі судимою  за розбої.

За суспільною небезпечністю  самого рецидиву розрізняють рецидив  злочинів, не пов'язаних з відбуванням  покарання у вигляді позбавлення  волі, і рецидив злочинів, пов'язаних з відбуванням покарання у  вигляді позбавлення волі (так  званий пенітенціарний рецидив). Різновидом пенітенціарного рецидиву є особливо небезпечний рецидив, з яким кримінальне законодавство України пов'язує цілий ряд негативних кримінально-правових наслідків. Порядок, підстави та умови визнання особи особливо небезпечним рецидивістом передбачені в ст. 34 КК. [ 1. с.153]

У літературі наявність особливо небезпечного рецидиву інколи пов'язується не з фактом визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, а з  вчиненням нового злочину особою, раніше визнаною вироком суду особливо небезпечним рецидивістом. При цьому  такий висновок обґрунтовується  положенням, сформульованим у КК про  те, що його статті, які передбачають відповідальність за вчинення злочину  особливо небезпечним рецидивістом, застосовуються у випадках, коли особа  була визнана у встановленому  законом порядку особливо небезпечним  рецидивістом до вчинення даного злочину. Уявляється, що таке розуміння особливо небезпечного рецидиву є неточним. На наш погляд, філологічне тлумачення вжитого в ст. 34 терміна — рецидивом  злочинів — виступають наступні дії  особи, злочини і судимості якої утворюють особливо небезпечний  рецидив, і систематичне його тлумачення — з якими наслідками пов'язується визнання особи особливо небезпечним  рецидивістом — свідчать на користь  позиції, яка наявність особливо небезпечного рецидиву пов'язує саме з  фактом визнання особи особливо небезпечним  рецидивістом.

 

 

3.3. Значення рецидиву в кримінально-правовій практиці та його кваліфікація.

Кримінально-правове значення рецидиву злочинів. Серед розглянутих  форм множинності злочинів саме їх рецидив тягне найбільшу кількість  кримінально-правових наслідків. До цих  наслідків, зокрема, можна віднести такі:

Рецидив злочинів — перш за все, такі його види, як спеціальний  рецидив та особливо небезпечний  рецидив — передбачені в якості обтяжуючих (особливо обтяжуючих) обставин у кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складах багатьох злочинів.

Рецидив злочинів, як правило, загальний, передбачений як одна з обставин, що обтяжують відповідальність. У  цій якості він може безпосередньо  впливати на призначення покарання, а також на обрання інших заходів кримінально-правового впливу.

Із рецидивом злочинів, перш за все, пенітенціарним та його різновидом — особливо небезпечним, — пов'язується цілий ряд негативних наслідків, що мають місце при призначенні  покарання, його відбуванні, а також  при звільненні від покарання.

Із особливо небезпечним  рецидивом злочинів пов'язується особливий  порядок погашення судимості  — вона може бути погашена лише судом. Кваліфікація рецидиву злочинів. Рецидив  злочину у випадках, передбачених законом, впливає на кваліфікацію злочину. Це перш за все стосується спеціального рецидиву. У багатьох статтях Особливої  частини КК попередня судимість  прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Тому, коли ця ознака встановлена в  справі, вона повинна отримати своє вираження у кваліфікації злочину. Так, хуліганство, вчинене особою, яка  вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. З ст. 296. Крім того, там де в законі вживається термін повторність, він включає і рецидив. Так, одержання хабара особою, яка  раніше була засуджена за хабарництво, утворює спеціальний рецидив  і кваліфікується за ознакою повторності  за ч. 2 ст. 368.

Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 визнається обставиною, яка  обтяжує покарання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки 

 

Роблячи висновки до своєї  роботи ми перш за все хочемо зауважити  що термін «множинність злочинів» у чинному кримінальному законодавстві не використовується (не передбачалося його і в КК 1960 р.). Для того щоб мати належну уяву стосовно зазначеного терміну, необхідно чітко розмежовувати два головні різновиди можливої злочинної поведінки: одноразова та багаторазова злочинна діяльність, коли особою вчинено більше ніж один злочин.

Термін множинність злочинних  діянь, в науковий обіг було введено  наприкінці 60-х років минулого сторіччя, його засновники позначали ситуацію збігу

„декількох правопорушень, передбачених кримінальним законом, у  поведінці однієї і тієї ж особи ”. Пізніше науковці розкрили його зміст наступним чином: поняття „множинності” слід вживати для відмежування відповідних випадків від ситуацій одиничного споєння злочинних діянь подібно до того, як термін „група” відрізняє множинність злочинців від особи, яка діяла одноособово.

В ході досліджень які проводились  в нашій роботі ми дійшли висновку що множинна злочинна діяльність буває  трьох видів:

вчинена особою, яка раніше не засуджувалась, більше одного злочину;

вчинення одного злочинного діяння особою, яку раніше було засуджено  за споєння хоча б одного злочину;

комбінований варіант, - коли особа, що була засуджена за споєння  хоча б одного злочину, вчинила знову  більше ніж один злочин.

Що стосується повторності  злочинів то при повторності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний  злочин, а множинність злочинів, де кожне окреме діяння не має з  іншими того фактичного зв’язку, який властивий тотожним діянням у  продовжуваному злочині. Інакше кажучи, при повторності, злочини, що утворюють  її, не об’єднанні єдністю злочинного наміру і загальною метою їх вчинення.

Аналізуючи написане у  третьому розділі хочу зазначити  що відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або  більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Таким чином, при сукупності злочини характеризуються такими загальними ознаками:

особою вчинено два  або більше злочини;

кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними  частинами однієї статті Особливої  частини КК;

за жоден з них особа  не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.

Стосовно останнього розділу  в якому розкрито поняття рецидиву я б хотів додати що новий кодекс який було прийнятий 2001 року на відміну  від кодексу 1960 року не визначає поняття  пенітенціарний рецидив та особливо небезпечний рецидив, що на мою думку  та думку деяких авторів є неправильним. Пенітенціарний рецидив та особливо небезпечний рецидив це випадки  коли винний вчинив новий злочин під  час відбування покарання у вигляді  позбавлення волі або після відбування такого покарання, але до зняття чи погашення судимості вчинив новий  злочин, за який знову засуджений до позбавлення волі.

В ході написання курсової роботи ми висвітлили всі питання  які зазначались у вступі до нашої  роботи, що стосується кваліфікації даного виду злочинів то вони розміщені в  суворій послідовності до конкретних видів множинності злочинів адже саме такий спосіб розміщення дає  змогу ґрунтовно і кваліфіковано  проаналізувати кожен вид злочинів що охоплюються поняттям множинності.

Цікавою на нашу думку є  позиція Харитонова С.О. що стосується сукупності злочинів а саме його спроба виділити реально-ідеальну сукупність як окремий вид сукупності злочинів яка практично не виділяється  жодним автором в навчальній літературі. Між тим, очевидно, що ідеальна та реальна  сукупності злочинів не вичерпують всіх можливих варіантів вчинення кількох  злочинів у межах даної форми  множинності. Реально-ідеальна сукупність злочинів "представляє" саме такі варіанти. Вона має місце тоді, коли кілька злочинів, що мають різні юридичні склади, особа вчиняє кількома діяннями, і принаймні одне з цих діянь одночасно передбачене кожним із зазначених складів. Прикладами реально-ідеальної сукупності злочинів будуть умисне вбивство потерпілого під час угону його автомобіля, умисне тяжке тілесне ушкодження, спричинене потерпілому під час вимагання.

При написанні курсової роботи ми користувались таким визначенням  множинності — це різновид суспільно  небезпечної поведінки однієї і  тієї самої особи, що у поєднанні  з іншими фактичними обставинами  утворює два або більше окремих  фактичних складів злочинів, кожний із яких, відіграючи роль самостійної  фактичної підстави кримінальної відповідальності, тою чи іншою мірою впливає  на її обсяг чи зміст.

Також хотілося б відмітити, що в даній роботі розглядались різноманітні погляди, течії, думки, на різні аспекти  поняття множинності злочинів та способів їх кваліфікації що відображають думку теоретиків старого та нового покоління науки кримінального  права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел