Множинність злочинів

повторність злочинів, не пов'язана  з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;

повторність злочинів, пов'язана  з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.

Повторність, пов'язану з  засудженням за раніше вчинений злочин, називають рецидивом. Спочатку розглянемо повторність, не пов'язану з засудженням  за раніше вчинений злочин, або, як її іноді  називають, фактичну повторність. Її зміст  розкривається шляхом аналізу її видів, певним характером злочинів, які  створюють її. Цими видами є: повторність  тотожних злочинів і повторність  однорідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК сказано про повторність  тотожних злочинів, тобто передбачених тією самою статтею або частиною статті КК, а в ч. З ст. 32 — про  повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини  КК.

На підтвердження цього  положення звернемося також до інших  статей КК. У будь-якій статті, де повторність  фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, коли їй передувало вчинення такого ж самого, однакового, тотожного злочину. Наприклад, у  ст. 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку чужого майна громадян. У частині 1 цієї статті сказано, що таємне викрадення чужого майна (кра­діжка) карається, і далі йде санкція. Частина 2 цієї статті передбачає крадіжку, вчинену  повторно. Звідси очевидно, що ч. 2 ст. 185 передбачає відповідальність за випадки, коли особа (група осіб) вчинила не менше двох крадіжок, тобто припускає  повторність однакових (за складом), тотожних злочинів. Або ще приклад: у ст. 149 встановлена відповідальність за різні форми торгівлі людьми, а в ч. 2 цієї статті — за вчинення тих же дій повторно. Це означає, що злочини, які входять до повторності, однакові, тотожні за своїми юридичними ознаками.

Отже, можна зробити висновок — закон прямо передбачає такий  вид повторності, як повторність  тотожних злочинів.

Проаналізуємо далі статті закону, що стосуються повторності. Звернемося зокрема до примітки 1 до ст. 185 КК. Відповідно до її змісту шахрайство, наприклад, вважається повторним, якщо йому передувало вчинення крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових  речовин тощо. Отже, виявляється, що шахрайство визнається повторним, якщо йому передували, наприклад, грабіж або  навіть розбій. У цьому разі йдеться  не про повторність однакових, тотожних, злочинів, а про повторність подібних, близьких між собою низкою ознак  злочинів. Наприклад, та сама крадіжка і вимагання — злочини не тотожні, але через їх певну подібність вони можуть утворити повторність, якщо вчинені в цій послідовності. [ 17. с.35]

Далі, у деяких статтях, які  передбачають відповідальність за злочинні дії з наркотичними засобами, зазначено, що вони вважаються повторними, якщо їм передувало вчинення будь-якого із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом цих речовин (ч. 2 статей 308 і 309 і ін.). І в цих випадках для повторності  не вимагається тотожності вчинених злочинів, достатньо їх подібності, однорідності. Тому таку пов­торність називають повторністю однорідних злочинів.

Отже, зробимо другий висновок: повторність однорідних злочинів також  прямо встановлена законом. У  частині 3 ст. 32 визначається, що вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині  цього Кодексу. Тим самим закріплюється  такий вид повторності, як повторність  однорідних злочинів.

 

 

2.3. Кваліфікація повторності злочинів.

У будь-якому випадку ознака повторності повинна дістати  своє вираження в юридичній оцінці діяння.

Кваліфікація повторності  тотожних злочинів. Така повторність  має місце там, де злочини, що утворюють  її, містять ознаки того ж самого складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення даного злочину. Тому кваліфікація такої повторності в наших прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відповідно, за ч. 2 ст. 289. Цієї вимоги суворо дотримується і судова практика. Так, стосовно справ про вбивство було пояснено, що, коли винний у різний час вчинив два замахи на вбивство при кваліфікуючих ознаках і за перше з них особа не була засуджена, вчинене в цілому повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п. 13 ч. 2 ст. 115 та іншим її пунктам, якщо мають місце інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила такий саме злочин, підлягає кваліфікації за ознакою повторності за ч. 2 ст. 152 і додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною даної статті не потрібно. [ 18. с.169]

Така кваліфікація має  місце лише у випадках, коли злочини, що входять до повторності, всі є  закінченими або всі є замахом  на злочин чи готуванням до нього. В  інших випадках при повторності  тотожних злочинів настають інші правила  її кваліфікації. Ці правила зводяться  до того, що у разі, коли один із злочинів є закінченим, а інший — замахом (або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відповідною  частиною застосовуваної тут однієї і тієї ж статті КК. Так, при вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами  ст. 152, а також при вчиненні в  одному випадку замаху на зґвалтування, а в іншому — закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати  за сукупністю зазначених злочинів.

Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена в  статті Особливої частини (наприклад, особа вчинила послідовно два  умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності  однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні або подібні  безпосередні об'єкти і вчинені з  однією формою вини, не викликає якихось  ускладнень. Кожний злочин, що утворює  повторність, повинен отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 (за ознакою повторності). [ 19. с.42]

2.4. Відмежування повторності від суміжних понять.

Повторність, не пов'язана  з засудженням за раніше вчинений злочин, тобто фактична повторність, перебуває у певному співвідношенні з поняттям продовжуваного злочину.

У частині 2 ст. 32 КК прямо  сказано, що повторність, передбачена  ч. 1 цієї статті (тобто повторність  тотожних злочинів), відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається  з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

Що зближує повторність  тотожних злочинів і продовжуваний  злочин? І там і тут вчиняється дві або більше дії, що тотожні, однакові. Крім того, між цими діями є певний проміжок часу. Але що ж відрізняє  ці поняття? Це важлива проблема і  теорії, і судової практики. Практичне  значення цього питання полягає  в тому, що при продовжуваному злочині  виключається повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК (продовжувана крадіжка). При повторності тотожних злочинів, тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185, що тягне за собою більш  суворе покарання.

Практика Верховного суду України використовує поняття продовжуваного злочину. Так, було зазначено, що продовжуваним  визнається неодноразове безоплатне вилучення  майна, яке складається з ряду тотожних злочинних дій, що охоплюються загальною метою незаконного заволодіння майном, єдиним наміром винного і складають у своїй сукупності один злочин. В одній справі було встановлено, що винний вирішив викрасти із сховища державної бібліотеки декілька томів стародавніх рукописів, і періодично, скориставшись недбалістю охорони, виносив по одному тому з бібліотеки, зрештою здійснивши задумане повністю. [ 11. с.148]

Та ж позиція має  місце у справах про хабарництво. Було зазначено, що одержання посадовою  особою одного хабара в декілька прийомів, слід розглядати як продовжуваний злочин. У таких випадках дії за ознакою  повторності кваліфікувати не можна.

Отже, зазначимо, чим же продовжуваний  злочин відрізняється від фактичної  повторності?

Продовжуваний злочин як одиничний  злочин характеризується тим, що складові його діяння, об'єднані єдиним злочинним  наміром, спрямовані до загальної мети. При повторності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний  злочин, а множинність злочинів, де кожне окреме діяння не має з  іншими того фактичного зв'язку, який властивий  тотожним діянням у продовжуваному злочині. Інакше кажучи, при повторності, злочини, що утворюють її, не об'єднані єдністю злочинного наміру і загальною  метою їх вчинення. Так, якщо, наприклад, сьогодні вчинена крадіжка з магазина, завтра — з продовольчого лотка, а післязавтра — з будинку  побуту тощо, вчинене є повторною  крадіжкою і кваліфікується за ознакою  повторності (ч. 2 ст. 185 КК).

 

 

 

 

 

 

 

 

III. Рецидив злочинів.

3.1. Суть рецидиву та основні ознаки.

 

Слово «рецидив» латинського  походження й у перекладі означає  «що відновлюється», «повторюється». Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив — це повторність  злочинів, пов'язана з засудженням  за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

злочини вчиняються особою кількома окремими діяннями;

зазначені діяння вчиняються в різний час.

Як зазначалося, ці ознаки характерні як для повторності злочинів у власному розумінні слова, так  і для рецидиву злочинів. Тому для "відокремлення" рецидиву злочинів від їх повторності необхідною є  ще одна ознака, а саме, — принаймні  за один із попередніх злочинів на момент вчинення наступного особа мала судимість. [ 16. с.265]

Із урахуванням цих  ознак рецидив злочинів можна  визначити як таку форму їх множинності, яка полягає у вчиненні особою, судимою за один чи кілька злочинів, одного чи кількох нових злочинів.

Протягом строку покарання, а в ряді випадків і протягом певного  проміжку часу після відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання  або протягом певного строку після  його відбуття і створює рецидив  злочинів. Вчинення нового злочину  протягом строку судимості має у  теорії назву легального рецидиву. У КК закріплене саме поняття легального рецидиву, тобто такого рецидиву, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості  за раніше вчинений умисний злочин.

Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або  знята у встановленому законом  порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив  злочинів виключається.

Законодавець рецидив  як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує: 1) вказівкою на попередню  судимість (наприклад, ч. З ст. 296); 2) вказівкою  на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів. [ 6. с.146]

Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов'язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття  фактичного рецидиву зайве, тому що воно ототожнює рецидив з повторністю, тоді як рецидив більш небезпечний  вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний рецидив вирізняється з усіх видів множинності своєю  більшою суспільною небезпечністю.

У літературі існують різні  класифікації рецидиву. Так, виділяють  рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних  злочинів, рецидив однорідних і різнорідних  злочинів тощо. Найбільш прийнятною є  класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням  цих ознак далі розглянемо види рецидиву.

Залежно від характеру  злочинів, що входять у рецидив, він  поділяється на такі два види: 1) загальний  рецидив і 2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив — це такий рецидив, у який входять  різнорідні злочини, тобто не тотожні  за родовим або безпосереднім  об’єктом і ті, що мають різні  форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і  протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість  за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає  на кваліфікацію злочину, але розглядається  за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує  покарання.

Спеціальним називається  рецидив, у який входять тотожні  або однорідні злочини, тобто  однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні  безпосередні об'єкти і вчинені при  одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи  судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є  більш небезпечним, ніж рецидив  загальний, у ньому найбільшою мірою  виявляється антисоціальна спрямованість  особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості  судимостей рецидив поділяється  на два види: простий і складний.

Простий рецидив є в  тих випадках, коли особа має дві  судимості. Наприклад, маючи судимість  за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має три  і більше судимості. Наприклад, три  судимості за крадіжку або судимості  за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив  можуть утворювати загальний або  спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і  одночасно складний рецидив, за наявності  судимостей за хуліганство, грабіж і  крадіжку — сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності  виділяють пенітенціарний рецидив  і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив  має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову  вчиняє протягом строку судимості новий  злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному  рецидиву при вирішенні питання  про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві — не менше двох третин цього  строку. У пункті 2 ч. З ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення  волі за умисний злочин і до погашення  або зняття судимості знову вчинила  умисний злочин, за який вона засуджена  до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. З ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. З ч. З ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. З ч. З ст. 107).