Естетичне виховання старшокласників засобами мистецтва

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ  СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ  УМОВИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ  СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА …...…....7

1.1. Історико-теоретичні  аспекти проблеми естетичного  розвитку особистості…………………………………………………………………………7

1.2. Художньо-педагогічне  спілкування як основа естетичного  виховання....11

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ЕСТЕТИЧНОГО  ВИХОВАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА……………………………………………………..18

2.1. Педагогічні засоби  в естетичному вихованні старшокласників……….....18

2.2. Форми та методи  естетичного виховання старшокласників…...................22

2.3. Формування естетичних почуттів старшокласників на основі взаємодії мистецтв у процесі вивчення літератури……………………………..………...25

ВИСНОВКИ............................................................................................................35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕЛЕР..............................................................37

Вступ

Наявність творчих здібностей естетичної потреби – найсуттєвіші риси людини. Потяг до краси, до творчості закладений у ній природою. Нерозвинені творчі здібності, нереалізована естетична потреба мають властивість деградувати, розчиняючись в інстинктах. У своїй повсякденній поведінці вона вже керується не прагненням творити, а певними фізіологічними чинниками. Естетичне виховання, по-друге, це й педагогічна діяльність, яка спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси. Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності. Серед духовно-емоційних чинників, з яких складається естетична культура і на які спирається естетичне виховання особлива роль відводиться естетичним смакам. Естетичний смак  – це здатність до відчуття і оцінювання прекрасного у природі, мистецтві, у суспільстві і діяльності людини, він є складовою частиною естетичної культури особистості – результатом її загальнокультурного розвитку та вихованості. Смак спонукає особистість до власної творчості. Достатньо розвинений естетичний смак є не тільки необхідним компонентом гармонійно розвиненої особистості, а й ефективним засобом творчого підходу до дійсності.

Естетичне виховання  передбачає загальну ерудованість особистості  в галузі національної культури, прилучення її до народного мистецтва – пісенного, танцювального, хореографічного, образотворчого, декоративно-прикладного – то даний  аспект впливу на особистість є особливо актуальним у сучасній освіті [7, с. 25]. Актуальною стає проблема підвищення ефективності впливу естетичного виховання не тільки на інтелект, а й на почуття старшокласників, їх духовний світ. З огляду на це, нагальною проблемою є формування в людині самостійного ставлення до дійсності та мистецтва, сприяння розвитку та освіченості особистості, залучення її до духовних, національних і загальнолюдських цінностей, а також до художньо-творчої діяльності. Отже, особливої актуальності саме сьогодні набуває теза «Від людини освіченої – до людини культури», що визначає відродження національної інтелігенції, створення внутрішніх передумов для розвитку творчої індивідуальності.

Естетичний виховний досвід репрезентували ще літописці та педагоги Київської Русі (Нестор, Володимир Мономах та інші.). В народній педагогіці вихованням естетичної культури займалися: Ю.Б. Борев, І.Я. Зязюн, М.Г. Стельмахович. На значущість естетичного виховання для формування культурного світогляду підростаючого покоління вказували І.І. Огієнко, С.Ф. Русова, І.М. Стешенко, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та інші. Останніми десятиріччями питання естетичного виховання засобами української етнопедагогіки розглядаються в історико-педагогічних працях В.І. Скутіної, Т.І. Мацейків, Є.І. Сявавко, Р.П. Скульського, М. Лещенко, Л. Масол та інші. Прогресивні здобутки української етнопедагогіки в галузі естетичного виховання на основі мовознавчого, фольклорного, народознавчого й соціологічного матеріалів розкриваються в працях М.Г. Стельмаховича, А.Б. Щербо, Л.Г. Коваль, О.П. Рудницької, В.П. Острогорського, І. Гончара, І.Я. Зязюна, М.Ф. Овсянникова, Г.М. Сагач. У своїх наукових працях вони розглядають шляхи формування в учнів естетичних поглядів, розглядають теоретичні основи та зміст естетичного виховання.

Об’єктом курсового дослідження виступають засоби мистецтва.

Предметом курсового  дослідження є естетичне виховання старшокласників засобами мистецтва.

Мета курсового  дослідження – визначення сутності процесу морально-естетичного виховання старшокласників, визначення форм та методів педагогічної роботи.

Виходячи з розуміння  мети сформулюємо завдання курсової роботи:

1.Охарактеризувати історико-теоретичні аспекти морально-естетичного виховання старшокласників.

2.Визначити сучасні аспекти соціально-педагогічної роботи з морально-естетичного виховання., зокрема художньо-педагогчне спілкування;

3.Дослідити форми та методи морально-естетичного виховання старшокласників.

Методологічною основою дослідження стали наукові положення гуманістичної філософії та естетики про сутність мистецтва як специфічної форми відображення суспільної свідомості, провідні концепції психології та педагогіки про художньо-естетичне виховання як духовний процес, а також теоретичні дослідження сучасних педагогів про розвиток школярів засобами художньої творчості.

РОЗДІЛ 1.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА

1. Історико-теоретичні аспекти проблеми  естетичного розвитку особистості

Естетичний елемент  в освіті та вихованні займає особливе місце і має всезагальний характер. Відомо, що лише вихована висока чуттєва культура людини здатна зберегти її цілісність і внутрішню свободу, допомогти реалізувати внутрішній духовно–творчий потенціал, організувати свою життєдіяльність за законами краси. Тому формування естетичного сприйняття дійсності має формуватися починаючи з ранніх моментів соціалізації та носити неперервний характер протягом усіх навчально–виховних етапів особистості. Естетичне виховання в усій сукупності своїх методів, форм, засобів триває протягом усього життя людини, усуваючи суперечності у його співвідносності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності.

Проблема морально-естетичного розвитку особистості має досить глибоке історичне коріння. Ще антична культура приділяла значну увагу моральним та естетичним проблем, надавала їм гуманістичного забарвлення. Одним із перших, хто наголошував на єдності етичного і естетичного, був Сократ. Вчений підкреслював, що духовні якості людини проявляються навіть у зовнішньому вигляді. Платон, в свою чергу, розглядаючи у творах питання естетичного виховання, відмічав, що вплив мистецтва на поведінку людини настільки великий, що необхідно встановити контроль з боку держави за художніми творами, які мали б відповідати моральним нормам існуючого суспільства. Вперше проблеми естетичного виховання знайшли відображення у працях Платона та Арістотеля, де звертається увага на особливу роль держави в організації системи художньо-естетичної освіти. В добу Середньовіччя духовною домінантою епохи стає християнська церква, яка формує інтелектуальні, естетичні та моральні потреби суспільства. За часів Відродження універсальними засобами естетичного виховання стають природа, мистецтво та освіта.

Етична і естетична  єдність характерна для країн Сходу, де вона проявляла себе, з істотними відмінностями.  Ряд раціональних ідей з питань морально-естетичного виховання запропонував китайський філософ, політик і педагог Конфуцій. Вчений вважав, що починати освіту слід з поезії, закріплювати її вивченням правил «лі» (доброчесності, етикету, правил пристойної поведінки) і завершувати обрядовою музикою. Погляди Платона і Аристотеля помітно вплинули на розвиток філософії в західноєвропейському феодальному суспільстві. В естетиці та художній практиці середньовіччя переважало релігійно-містичне сприйняття світу. Прогресивні та реалістичні течії в мистецтві, в тому числі і в народній творчості, штучно стримувались і переслідувались. Вони не відповідали тому призначенню, яке відводилось мистецтву в системі засобів емоційного впливу, призначених пробуджувати прагнення людини до Бога, до «небесного», а не до радостей земного життя. «Краса являє собою те ж саме, що й добро, і вони відрізняються одне від одного тільки аспектом», - писав середньовічний богослов Фома Аквінський. Однак, в його вченні внутрішній світ особистості обмежувався її «спілкуванням з Богом», а морально-естетичний зміст творів мистецтва обмежувався. Проблема співвідношення етичного і естетичного, прекрасного і доброго виявилась основоположною в естетиці І. Канта. Кант протиставляв етичне та естетичне. В подальшому його естетичні концепції отримали однобічне тлумачення у представників так званої теорії «чистого мистецтва», «мистецтва для мистецтва».[14, c. 96]

В трактатах Альберті, Лоренцо Валла, Леонардо да Вінчі  та інших мислителів розглядається  ідеал високоосвіченої людини, яка  прагне розкрити свій творчий потенціал  в багатьох сферах художньої та наукової діяльності. В добу Просвітництва принципи виховання естетичних почуттів особистості знайшли відображення у працях французьких філософів М.-Ф. Вольтера, К. Гельвеція,

Ж.-Ж. Руссо та представників німецької естетики І. Канта, Г. Фіхте, Ф. Шіллера, Ф. Шеллінга. У XX столітті над проблемами естетичного виховання працювали такі відомі західноєвропейські мислителі, як Р. Арнхейм, Дж. Д’юї, Т. Манро, Г. Рід та видатні українські педагоги А. Макаренко і В. Сухомлинський, В. Андрущенко, І. Зязюн, М. Кіященко, М. Лещенко, М. Овсянніков, В. Роменець, О. Рудницька, В. Шестаков та інші.

Розвиток поняття «естетичне виховання», починаючи з Ф. Шіллера, простежувався на рівні світової та вітчизняної філософської і педагогічної думки. Серйозний внесок у розвиток ідей естетичного виховання зробили українські мислителі В. Вернадський, Б. Грінченко, С. Миропольський, М. Пирогов, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, Леся Українка, І. Франко, Т. Шевченко та інші. У їхніх роботах простежується динаміка розвитку поняття «естетичне виховання», що пов’язується з визначенням гармонійно розвиненої особистості, з необхідністю вивчення історії мистецтва, з включенням естетичного виховання до системи як загальної так і педагогічної освіти. Естетичне ставлення до оточуючого світу виражається через естетичну культуру, як низку перетворювальних дій, спрямованих на засвоєння, розвиток, репродукцію естетичного в суспільстві та особистості.

Естетична культура це сформованість  у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу. Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах. Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості. Формування естетичної культури та свідомості відбувається через естетичне виховання, яке, в свою чергу можна розглядати у декількох аспектах. Естетичне виховання, по-перше, це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині. Однак ця здатність вимагає свідомого цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку та саморозвитку. Основним структурним елементом системи естетичного виховання є особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі. Основою, на якій здійснюється естетичне виховання є певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.[21, с. 106]

Як підкреслювалося  вище, важливим моментом розвитку особистості  виступає її висока моральна свідомість. Ця якість наділена естетичним ставленням людини до світу. В свою чергу, естетичне приймає форму моральності, виступаючи як мета і засіб задоволення особистих потреб. Тому цілісна моральність є істина і естетична міра між особових і суспільних відносин, а моральна особистість реалізує її в своїй практичній діяльності, світосприйманні, емоційних переживаннях, в намірі удосконалювати себе. Даний висновок віддзеркалює природу морального та естетичного і вказує на їх відношення. Таким чином, дослідження проблеми взаємозв’язку морального і естетичного дозволило зробити висновок, що естетичне прямо не впливає на моральне. Між означеними поняттями лежить більш глибокий і непрямий взаємозв’язок, бо в основу естетичного (якщо розглядати його на засадах мистецтва) закладені не моральні норми і принципи, а особливий індивідуальний світогляд митця. Естетичне (мистецтво) формує високий рівень духовних якостей (естетичну свідомість), тобто духовний потенціал, на ґрунті якого плекається емоційність і чуттєвість. Естетичні почуття особистості стають чуттєвим індикатором і допомагають визначити користь або шкоду того чи іншого явища, виступають збудниками поведінкових реакцій. Людина, яка закохана в красу, насолоджується нею, підсвідомо переймає потребу високої моральності. Саме такий рівень моральності починається тоді, коли поведінкою особистості керують не стільки примусові моральні почуття, чи знання поведінкових норм, скільки естетичні ідеали, смаки, оцінки; коли гарний вчинок стає не моментом самозакоханості, а приносить естетичну радість, коли жити так стає просто приємніше і необхідніше для неї самої.

Вище викладене дозволяє обґрунтувати методологічні передумови процесу морально-естетичного розвитку особистості, які полягають у  необхідності формування в людини духовної свідомості: єдності знання, переживання і дії. Це положення визначило головні завдання морально-естетичного розвитку особистості: 1) опанування духовною культурою як сумою морально-естетичних знань і уявлень, без яких не може виникнути нахил, потяг, інтерес до відповідно значущих предметів і явищ. 2) формування і розвиток, на основі отриманих знань, здібностей їх сприйняття, які забезпечили б людині можливість емоційно переживати і оцінювати значущі предмети і явища з точки зору моралі і краси. 3) виховання, розвиток таких якостей, потреб і здібностей, які перетворюють особистість в активного творця морально-естетичних цінностей, дозволяють їй не лише насолоджуватися красою світу, але й активно служити їй.

В пошуках таких моральних  та естетичних орієнтирів доцільно звернутись до мистецтва, яке акумулює систему загальнолюдських цінностей та ідеалів і які можуть послужити змістом духовного розвитку, гуманізації особистості. Саме під естетичним впливом мистецтва найповніше прокидається і активізується моральний потенціал людини з її почуттями, знаннями, переконаннями, мотивами, нормами поведінки. Однією з провідних підсистем естетичного виховання є навчально-виховний процес в школі. Предмети природничо-математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов'язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.