Естетичне виховання старшокласників засобами мистецтва

У педагогічній літературі існують різні думки про засоби досягнення естетичного розвитку особистості в освітньо-виховному процесі школи. Предметами, що цілеспрямовано формують естетичну культуру особистості студента, традиційно вважаються предмети естетичного циклу. Деякі дослідники стверджують, що естетичний потенціал містять у собі всі предмети гуманітарного циклу. І зовсім далекими від естетики предметами в сучасному освітньо-виховному процесі є предмети психолого-педагогічного та природничо–наукового циклу. Загальноосвітня школа не виявляє особливої зацікавленості у повноцінній образотворчій діяльності учнів: вона відбулася як установа передачі досвіду та трансляції культури і у своїй основі не вчить дітей продуктивно та глибоко її освоювати. А образотворча діяльність школярів сприймається більшістю батьків і навіть деякими вчителями як другорядна.

До найбільш значущих функцій загального естетичного  виховання слід віднести пізнавально-освітню, розвиваючу, організаційно-педагогічну, культурно-соціальну, психологічну. Процес естетичного виховання, як будь який виховний процес тісно пов'язаний з навчанням, має власні яскраво виражені пізнавальні та гносеологічні можливості. Пізнавальний функціональний комплекс містить такі функції, як гносеологічна (пізнавальна), комунікативна та трансляційна (або інформативна). Гносеологічна (пізнавальна) функція визначається здатністю концентрувати в собі досвід минулих поколінь і крізь цю призму давати людині цілісне уявлення про неї, дає можливість з’ясувати свої потреби та інтереси, сприяє розвитку самосвідомості, що створює умови для освоєння світу.[25, с. 45] Із пізнавальною функцією пов’язані трансляційна та комунікативна. Трансляційна функція може бути визначена як інформативна. Книга може виступати як пам’ять людства, вона здійснює передачу знань від покоління до покоління, які вона кодує в знакових системах. Комунікація передбачає не тільки спілкування за допомогою книги, але і наявність певного поля розуміння. Центральним функціональним комплексом виступає гуманістичний, де головними функціями є гуманістична, виховна, духовно-моральна.

У сучасній педагогічній науці й практиці існує певна суперечність між потребою в новому осмисленні значення естетичної культури для становлення особистості й традиційною недооцінкою ролі шкільних предметів гуманітарно-естетичного циклу. У шкільній практиці існує певна диспропорція: поряд із посиленою увагою до розвитку інтелекту недостатньо уваги приділяється вихованню культури почуттів. Спостерігається розрив між засвоєними знаннями, принципами й реальними вчинками вихованців.[30, с. 23] Педагогічні проблеми виховання естетичної культури є закономірним відтворенням протиріч між вимогами суспільства й реальним станом культурного рівня молоді, між ідеалом естетично культурної людини й недостатньо дієвим механізмом сучасного навчально-виховного процесу в середніх освітніх закладах.

У межах спеціально-наукових аспектів аналізу естетичних смаків найважливішими є психологічний, соціологічний  та педагогічний. У рамках психологічного аспекту розглядаються такі відношення свідомості до дійсності, як відчуття, сприйняття, уявлення і мислення, їх місце і роль у становленні естетичних смаків, а також роль таких психічних механізмів, як пам’ять та увага. Далі висвітлюється вплив людських емоцій та почуттів на формування смаків, зокрема елементарних почуттів (приємність, задоволення, радість, сум) та вищих почуттів – інтелектуальних (почуття нового і оригінального, задоволення творчою діяльністю), морально-етичних (совість, честь, порядність, почуття обов’язку та товариськості), практичних (почуття позитивної само- чи взаємооцінки результатів діяльності), естетичних (враження від творів мистецтва, їх естетичні оцінки). Під кутом зору їх значення для формування і розвитку естетичних смаків аналізуються різні емоційні стани людини – настрої, стреси, афекти, фрустрації, а також пристрасті та захоплення. Нарешті, з’ясовуються психологічні характеристики особистості: воля, темперамент, характер, здібність, спрямованість та установка. Особливо складний спектр залежностей простежується між естетичними смаками та трьома  останніми психологічними характеристиками особистості: з одного боку, здібності, установки та спрямованість особистості є передумовою формування у неї певних естетичних смаків; з другого боку, смаки людини чинять зворотній вплив на розвиток її здібностей, на її психологічну спрямованість (сукупність усталених мотивів діяльності людини) та установку (готовність діяти певним чином). Соціологічний аспект дослідження естетичних смаків передбачає, по-перше, вивчення того, як впливає прекрасне (зокрема, мистецтво й інші естетично значущі види діяльності) на життя суспільства і його окремих соціальних груп; по-друге, вивчення соціальної обумовленості естетичних смаків, впливу соціальних чинників на формування естетичних ідеалів, на розвиток культури, різних видів мистецтва.

Відомо, що виховання  як цілеспрямована діяльність вихователів по формуванню відповідних рис і якостей людини завжди орієнтоване на вікову групу, у відповідності з можливостями і особливостями, які можуть висуватися конкретними виховними завданнями і обиратися визначеними засобами і методами вихованого впливу. Психологи пропонують вікову періодизацію: дошкільний вік, раннє дитинство - до трьох років (група раннього віку в дитячому садку), перед дошкільний 4-й рік життя дітей (молодша група садочка), - дошкільний – 5-7 років (середня група – 5-й рік, старша – 6-й рік і підготовча 7-й рік життя). Шкільний вік розділяють на молодший (І-ІІ-ІІІ класи), середній (від IV до VIII класу) і старший (від VIII до ХІ класу).

Старший шкільний вік у багатьох відношеннях є «рубіжним». До відмінних у цьому віці новоутворень, станів особистості належать: прагнення оновити існуючі форми життя, перегляд власних поглядів, збагачення свого духовного світу, системи знань, поглиблення суджень. І в той же час, для них характерна повільна перебудова поведінки, прояв агресивності, непослідовність, відсутність стійкого контролю над собою та своїми діями. У школярів різко змінюється мотиваційна сторона їх морального та естетичного розвитку. Вони швидко засвоюють навчальний матеріал, зростає їх працездатність, швидкість мислення тощо. В цей час продовжують розвиватися пізнавальні мотиви, з'являється інтерес до нових галузей, переборення труднощів у процесі їх добування, активізується бажання приймати участь у громадсько-політичному житті тощо. За спостереженнями С.В. Бондаревської [26, с. 213], старшокласники прагнуть утвердити свою внутрішню незалежність, підкреслити свою самостійність у прийнятті життєво важливих рішень, вони здатні до самовиховання та самоосвіти.

2.2. Форми та методи естетичного виховання старшокласників

Розуміння естетичного  як об’єктивної цінності можливе  тільки людиною з певним духовним досвідом, формування якого необхідно  й можливо починати на ранніх етапах розвитку особистості. Методологічною основою і важливим принципом естетичного виховання на сучасному етапі є ідея комплексного підходу який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення. По-перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на особистість, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі між предметних зв‘язків. По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання.

У педагогічній літературі «естетичне виховання» у вузькому сенсі розглядається як соціально визначена цілеспрямована підготовка людини до естетичного сприйняття мистецтва. У більш широкому сенсі – це соціально й культурно обумовлена частина процесу соціалізації, яка формує у людини емоційно-ціннісне ставлення до дійсності та спрямована на активізацію сутнісних сил людини, що розвивають її здібності до художньої творчості, до повноцінного якісного перетворення соціокультурного простору, суб’єктом якого вона є. Особистісне самовизначення старшокласників має ціннісно-смислову природу і виражається в активному ставленні до естетизації оточуючої дійсності. Музично-естетичне виховання особистості на етапі ранньої юності визначається соціальною ситуацією розвитку, де естетичне набуває особливої значущості, а процес формування ціннісних орієнтацій особистості взаємопов’язаний з її життєвим самовизначенням. Самостійна художньо-творча діяльність особистості передбачає сформовану естетичну свідомість та емоційно-почуттєву сферу старшокласників, є результатом їх взаємозв’язку та взаємовпливу і першочерговою умовою виховного впливу. Нехтування активною самостійною оцінною діяльністю старшокласників, їхніми власними оцінками, почуттями і судженнями призводить до взаємозаміни естетичного виховання однією з його складових - естетичною освітою.

На думку вченого, до форм естетичного виховання відносять  насамперед ту сферу практичної діяльності індивідів або коло їх духовних інтересів, складові елементи чи якості яких можуть бути використані з метою виховання. З цієї точки зору форми естетичного виховання збігаються з формами діяльності і її типами. Методи естетичного виховання, як і методи будь-якого виховання, - це сукупність прийомів, шляхів та засобів для найкращого і найповнішого досягнення поставленої вихованням мети. Вчений-педагог Б.В. Ліхачов теж особливої уваги надає виховним можливостям праці, краси природи, мистецтва у формуванні естетичної культури учнів. У своїй праці «Естетика виховання» він особливо уважно розглядає два шляхи естетичного виховання учнів: 1) естетичне виховання у процесі навчання. 2) естетичне виховання у позакласній та позашкільній роботі.

Серед методів естетичного  виховання він виділяє три  групи: 1) методи забезпечення естетичного сприймання (демонстрація, аналіз, повторне сприйняття). 2) методи практичного навчання (пояснення, показ, вправи). 3) методи художньо-творчої діяльності (обґрунтування задуму, виконання творчих завдань, критичний аналіз твору).[30, с. 133] Думку про взаємовплив і єдність духовності й естетичного виховання розвивають у праці «Морально-естетичне виховання» К. Гавриловець і І. Казимирська. Вчені зазначають, що «прекрасне у житті відкривається із всією повнотою тій особистості, у якої розвинена моральна сфера, у якої сформовано тонке, ніжне ставлення до всього живого, почуття обов`язку перед людьми і батьківщиною, ціннісне ставлення до дружби, кохання, материнства, батьківства». Як і попередні автори, вони акцентують увагу на тому, що в естетичному вихованні визначна роль належить здатності особистості співпереживати. Механізм її розвитку, як і багатьох інших моральних якостей, виступає уява. Без неї неможливі емоційні передбачення, переживання радості іншої людини і співчуття їй. Ефективні засоби для розвитку уяви учнів надають різноманітні види естетичної діяльності. У цій роботі вчені дотримуються особистісно-діяльнісного підходу до естетичного виховання і зазначають, що «естетична діяльність є незамінною умовою формування і розвитку творчого потенціалу особистості». Вона вчить дитину приймати оригінальні, нешаблонні рішення в усіх видах життєдіяльності.

Між тим, мистецтво, як одна з форм пізнання дійсності, забезпечує різнобічний і добродійний вплив  на свідомість людини, тобто виступає як джерело пізнання, духовного збагачення і формування світогляду особистості, допомагає усвідомити їй своє покликання, визначити систему цінностей. Процес морально-естетичного пізнання мистецтва вбирає емоційно-чуттєву сферу, оцінювальну діяльність, усвідомлення ідеалу тощо. Мистецтво акумулює моральний досвід поколінь і, завдяки своїм специфічним якостям допомагає кожній людині виявити власну моральну позицію на рівні свідомості через оцінку своїх спонукань, вчинків, особистих якостей; воно також формує мотиви, ціннісні орієнтації через співвідношення з моральними нормами та ідеалами.

Науково-теоретичні дослідження  питання морального змісту мистецтва  дозволили вченим (Т. Аболіній, Л. Левчук, І. Лосєву, В. Панченко, О. Фортовій, С. Шинкаренку та інші) констатувати, що мистецтво не просто вчить жити, а показує життя, яке часто більш справжнє, ніж, так зване, теперішнє, тому, що являється людським поглядом на життя, на природу, на саму людину. І в цьому розумінні воно закарбовує образ моральної рефлексії [2, с. 115].

2.3.Формування естетичних почуттів старшокласників на основі взаємодії мистецтв у процесі вивчення літератури

Особливості позакласної  художньо-виховної роботи полягають  у добровільній участі в ній старшокласників, де учні обирають профіль занять за інтересами. Художньо-виховна робота має будуватися за такими напрямами: 1) просвітницький (відвідування музеїв, виставок, картинних галерей, філармонії, театральних вистав, художніх майстерень тощо). 2) інформативно-пізнавальний (проведення КВК, мистецтвознавчих турнірів та марафонів, тижнів мистецтв тощо). 3) діяльно-творчий (участь у гуртках художньо-естетичного профілю: вокальних або інструментальних ансамблях, хорі, танцювальному або драматичному колективі тощо). До форм позакласної художньо-виховної роботи віднесено: масові (зустрічі з представниками творчих професій, екскурсії, концерти, музичні вітальні, конференції, тижні та турніри мистецтв тощо), групові (години спілкування, участь у гуртках художньо-естетичного профілю, випуск мистецьких газет), індивідуальні (гра на музичних інструментах, заняття з вокалу, вишивки, дизайну тощо).

Засобами виховання  на уроках художньої культури та у  позакласній художньо-виховній роботі є: 1) інформативні (слово вчителя, посібник, твори мистецтва, Інтернет, телебачення). 2) наочні (слайди, репродукції картин, картки тощо). 3) технічні (телевізор, відеомагнітофон, DVD-програвач, аудіо магнітофон тощо). 4) мультимедія (комп’ютер, мультимедійний проектор, екран, акустична система тощо). Естетизація предметного середовища навчального закладу є необхідною складовою педагогічної системи формування естетичного ставлення до мистецтва, тому що вона забезпечує взаємозв’язок суб’єкта виховання та естетичного об’єкта в адекватних умовах сприйняття та засвоєння; усвідомлення суб’єктом цього взаємозв’язку й перетворення на цій основі загально значимого в особистісно-значиме. Естетичне предметне середовище сприяє не тільки збільшенню інформованості старшокласників у галузі мистецтв, а й ліпшому сприйняттю та осмисленню художніх цінностей.

В період настання ранньої юності (10-11 кл.) зовні все виглядає дещо по-іншому, більш благопристойно: сидять, слухають (або роблять вигляд, що так). Говорять і пишуть не завжди те, що відчувають і думають, а те, що від них хочуть почути (небезпека формування двох моралей). Якщо уроки літератури їх не зачіпають, то вони фактично відсутні. При тому можуть любити і цінувати мистецтво, але не співвідносити з тим, що робиться на уроках літератури. У таких випадках літературний розвиток стає некерованим. І це якраз в той момент, коли у школярів найбільш сильною є потреба у вмілому і тактичному керуванні. Рання юність – це пора духовного і фізичного розвитку людини, пора особливо інтенсивного формування світогляду. Складається система поглядів, переконань. У юних складається критерії підходу до себе і навколишнього світу, це відбивається і на ставленні до мистецтва. Не дивлячись на менш інтенсивний, ніж у 9 кл., ріст літературного розвитку (скорочується бюджет часу), інтерес до мистецтва стає більш глибоким і постійним. Поряд з літературою може зародитись захоплення музикою, театром. Читання для багатьох стає просто органічною потребою. Закріпляється естетичне ставлення до мистецтва в цілому. Старшокласники усвідомлюють, що «образи в літературному творі – це образи життя, але не саме життя, а тільки її художнє відтворення» – філософ літератури Асмус. В старших класах дуже потрібна цілеспрямована система літературного розвитку. Бо широко побутує думка, що для повноцінного сприйняття мистецтва не потрібна спеціальна підготовка, що якщо учень начитаний і розвинений, то він сам оволодіє культурою читання. Це не так.