Ідеал людяності і цінність людського життя

З аналізом форми буття  цінності для людини пов’язане і  розуміння кризи загальнолюдських цінностей. В чому ж специфіка  ціннісної кризи?

Для прикладу, криза ідеї свідчить про те, що певна ідея не здатна більше функціонувати в якості норми чи спонукаючого ідеалу. Якщо в такому розумінні розглядати кризу загальнолюдських цінностей, то постає питання про той золотий вік, коли такої кризи не було. Досить звичними є спроби знайти такий «рай» в минулому, але завжди вбачаємий в минулому ідеал був суперечливим: існування роду в цілому в первісному суспільстві підтримувалося за рахунок життя окремих людей або цілих груп; античне єднання з природою доповнювалось нерозвиненою особистістю; багатство і освіченість одних доповнювались злиднями і духовною неміччю інших; традиційна мораль переходила в маргінальність і т.д.

Під кризою загальнолюдських цінностей  перш за все, напевне, потрібно розуміти кризу  того способу життя людства, який формувався класовими цінностями,  національними, релігійними та ін. І якщо людина з новим світобаченням не приймає насильства, війн, класових обмежень, а признає самоцінність Іншого, утверджує принципи свободи, ідею спільного дому, - це свідчить про тріумф, а не кризу загальнолюдських цінностей? Адже цінність містить і те, що не є наявним в об’єктивному світі.

РОЗДІЛ 3

ІДЕАЛ ЛЮДЯНОСТІ ТА ГУМАНІЗМУ

3.1 Гуманізм і його  роль у розвитку особистості  і суспільства

Гуманізм (Humanus – з  лат. „Людський”) має декілька значень. Перш за все, поняття «гуманізм» найчастіше використовують для визначення гуманності, тобто людяності. В сучасному розумінні гуманізм - вчення про вирішальну роль людини у світі, про людину, як вище створіння природи [8]. Раніше під гуманізмом розуміли буржуазний ідеологічний рух у Європі епохи Відродження.

Історичний розвиток суспільства засвідчив, що у суспільні  відносини людство намагалося внести зміни, і удосконалити їх, прагнуло до їх гармонізації. Створюючи ідеал особистості, людство передбачало розвиток у ній фізичної досконалості, високих моральних якостей та розвинутої естетичної свідомості. У повчаннях і творчості мудреців, філософів, істориків цей ідеал набирав різного словесного вираження, але зміст залишався один – людяність [11, с. 290].

Відомо, що кожний історичний етап людської цивілізації висуває  свою мету і завдання, вимагаючи розробки відповідних шляхів їх реалізації. Водночас, цивілізація “напрацьовує” такі цінності, які повинні мати наскрізну дію, не згинаючись під тиском конкретно-історичних обставин. До надбань такого рівня можна віднести гуманістичне світосприйняття, шлях до якого лежить через гуманізацію людини [7, с. 89].

Гуманістичний потенціал  суспільства – це сукупність можливостей, які містяться у відповідних умовах, для найбільш повного вияву на даному етапі розвитку самої сутності людини. Тільки в суспільстві і тільки через суспільство людина може реалізувати свою сутність, своє призначення, свою мету, досягти її в самовдосконаленні своїх відносин з іншими людьми. Життєдіяльність у загальному вигляді є внутрішнім протиріччям процесу само- і взаємореалізації людей, створення людини як особистості і громадянина [33, с. 4-5].

Ідея гуманізації, "олюднення" всієї системи суспільного життя, всіх сфер діяльності людей лежить в основі тих процесів оновлення, які відбуваються сьогодні в сучасному суспільстві. Гуманізм як прояв вищих етичних цінностей стає і відправною крапкою, і мірилом, і цільовою установкою. Звичайно, слово гуманізм для нашого ужитку не нове, швидше навпаки. Воно злегка потьмяніло від безперервного його вживання раніше, вживання переважно вербального, яке нікого ні до чого не зобов'язувало в реальній практиці соціальної діяльності. Тому тепер мало тих, кого зможе захопити просто проголошення ідеї гуманізму. Справа полягає в тому, чи зуміємо ми від гуманізму абстрактного, декларативного перейти до дійсної гуманності суспільної діяльності, до гуманізму реального?

Сучасна глобалізації світу  та гуманізація людських відносин, приведуть, зрештою, до нового типу цивілізації – соціального гуманізму, що передбачатиме взаєморозуміння та поглиблення кооперації основних соціальних суб’єктів у розв’язанні глобальних соціально-екологічних проблем.

Провідні вітчизняні філософи зазначають, що Україна повинна більш швидко йти шляхом розбудови суспільства, в якому гуманістичні ідеали мають посідати домінуюче місце в системі людських орієнтирів, а принципи гуманізму, людяності, поваги до особистості та її гідності стануть безумовними імперативами, нормами як офіційної політики, так і повсякденного життя. Визначальне кредо нашої гуманітарної політики, її світоглядний принцип – визначення людини вищою цінністю суспільства, а турботу про неї – головною функцією держави [9, с. 286].

Методологічну основу гуманізації  різних сфер життєдіяльності сучасного українського суспільства складає концепція „сталого людського розвитку” та теорія „людиноцентризму”. Л.В.Губерський, В.П.Андрущенко, М.І.Михальченко підкреслюють, що концепція сталого людського розвитку спрямована на збалансування всіх показників життя – виробничих, соціальних, політичних, духовних, культурних, моральних. Людина в ній представлена як цілісна істота; суспільство – як система відносин, кожен вид з яких має гармонійно доповнювати одне одного [9, с. 395].

Гуманізмом сьогодення, як зазначає В.Г.Кремень, є світоглядна позиція людиноцентризму – філософія гуманістично орієнтованої політики і практики державотворення. Вона повинна бути спрямована на подолання внутрішньої порожнечі, фактичної руйнації свідомості та світогляду. Це філософія творення людини — конкретної, живої, енергійно напруженої, діяльність якої обумовлена єдністю розуму і душі. [Кремень В.Г. Філософія людиноцентризму як теоретична складова національної ідеї // Дзеркало тижня. – 2005. – № 31 (559). – С. 44].

Впродовж останніх десяти років значно активізувався науковий пошук ефективних технологій гуманітарної політики в Україні, яка спрямовується  на досягнення високого життєвого, духовного  та інтелектуального рівня особистості, як в її власних інтересах, так і в інтересах суспільства в цілому. зробити людину дійсно "мірою всіх речей" - означає зробити гуманізм соціальною реальністю [22].

Вітчизняними ученими  досліджувались філософські засади гуманізації; В.С.Горський,  Р.О.Додонов, В.М.Зуєв, В.Г.Кремень,  В.Д.Литвинов, І.В.Родигіна; особливості гуманізації політичного процесу в Україні: Й.М.Гах,  М.М.Черенков; можливості туризму для гуманізації відносин між народами:  М.А.Семенов.

Рівень досвіду гуманістичного світогляду цілком залежить від накопичення людського досвіду з питань реалізації  транскультурних норм суспільного життя: співробітництва, благочинності, чесності, терпимості до інших, дотримання закону. Гуманістичні ідеї застосовуються до всіх людей і будь-яких соціальних систем, можуть виходити за межі національних, економічних, релігійних, расових, ідеологічних відмінностей. При цьому важливим є не протиставлення цінностей гуманізму національним, а взаємодія, що передбачає перехід до плюралізму культурно-гуманістичних позицій, які поєднуються і доповнюють одна одну.

Саме особистість, яка  б поєднувала в собі високий рівень культури, духовності, принципи гуманізму, демократії має стати пріоритетом  у формуванні ідеалу як форми функціонування цінностей. Зрештою, для будь-якої людини актуальні „вищі цінності” моралі: щастя, любов, дружба, честь, совість, свобода, вірність [35, с. 134].

У гуманістичному світогляді використовуються  єдність ідей, цілей і засобів, тобто, керуючись  міркуваннями стратегічної необхідності, не можна поступатися гуманістичними принципами. Так, насилля над особистістю не може використовуватися, як засіб її формування, якими б благородними  цілями не обґрунтовувалося.

Гуманістичні цінності  є фундаментальними. Вони не можуть розглядатися у соціальній культурі, як що вторинне. Все це означає, що гуманізм є окремою і глобальною філософською системою.

3.2 Людина – пріоритет у формуванні ідеалу

Входячи до складу найскладніших  духовних утворень, цінності трансформуються. Основні форми, що вбирають цінності: ідеал, вибір, мета, прагнення та ін.

Ідеал — ціннісна характеристика певного явища у вигляді належного, виконує роль стратегічного орієнтира  на шляху досягнення мети. Ідеал  не ототожнюється з метою, планом або нормою, тому, що ідеал є цінністю. Ідеали виражаються звичайно в емоційно-насичених образах або уявленнях, в яких синтезуються вищі досягнення культури. Зміст ідеалу зв'язаний з прагненням людини до єдності, гармонії, подолання конфліктів і суперечностей. На відміну від норм, ідеали не стільки результат досвіду минулого, вираження необхідності, скільки передбачення майбутнього, його бажана модель. Мінливості і суперечності історії служать людині уроками — не тільки формують людину, але й дають можливість усвідомити себе, свою людську суть і ті цінності, що їй відповідають. Тому ідеал — найбільш значущий для соціального прогресу, вид моральних цінностей. Так, ідеал людини або суспільства означає їх опис з позицій прийнятої системи цінностей (наприклад, людина повинна гармонійно поєднувати в собі ціннісні орієнтації на корисну діяльність і внутрішню духовність, суспільство — орієнтуватися не на владу над особою та природою, а на співтворчість з ними).

Кожна епоха висуває  свої ідеали, в яких ніби переборюються  властиві їй суперечності. Християнський  ідеал людини, яка страждає, яка жертвує собою, помирає від рук тих, чиї гріхи хоче спокутувати — цей ідеал породжений суперечливістю, роздвоєністю «земної основи» суспільства. Боротьба, конкуренція, антагонізм живлять заздрість, злобу, ненависть, зрадництво. Але такі ж суперечності загострюють, викликають у людей жалість, милосердя, почуття вини і докори совісті. Ідеал же природної людини, яка живе в гармонії з природою, щасливої і безтурботної, не обтяженої умовностями культури, також стає відображенням тих суперечностей, що притаманні цивілізації. Починаючи з епохи Відродження, на розум людини дедалі більше впливає ідеал, що розвивається всебічно і гармонійно. Кожна епоха по-своєму розуміє такий ідеал. Для сучасності всебічний і гармонійний розвиток особи означає, насамперед, єдність особистого і суспільного, активну участь кожної людини в усіх основних сферах суспільного життя.

Життя різноманітне, динамічне  і вірогідне, а тому ідеал не можна  трактувати як інструкції. Інша справа, що, отримавши інформацію про конкретні  умови руху до ідеалу, люди мають поставити мету, розгорнути її в план і тим самим конкретизувати ідеал у норму. Гармонія особи складається з єдності духовного і тілесного, розуму і обов'язку тощо. Ідеал — посох людства, орієнтир, мета, наведена розумом у вигляді образу, картини майбутнього. Ідеали — джерела ентузіазму і рушії прогресу.

Сучасні людські потреби, з огляду на нестабільну соціально-економічну ситуацію в суспільстві, відбиваються нестабільністю і в людини, яка  бажає отримати від життя все  і швидко, без великих та тривалих зусиль. Це призводить до виникнення двох тенденцій в її поведінці: активного прагматично-індивідуального споживання (лови момент, бери від життя все сьогодні і зараз) та аномістичної пасивності (що не роби – все не має сенсу) [16, с. 237].

Така ситуація супроводжується проблемою не сформованості цінностей, які й формують ідеали, орієнтують людину в оточуючому середовищі та спонукають до дій.

Ідеал, в свою чергу, варто  розуміти як поняття моральної свідомості та категорію етики. Він акумулює в собі вищі моральні вимоги, можливі реалізації яких особистості дозволила б їй досягти досконалості [28, с. 103].

Саме особистість, яка  б поєднувала в собі високий рівень культури, духовності, принципи гуманізму, демократії має стати пріоритетом  у формуванні ідеалу як форми функціонування цінностей. Зрештою, для будь-якої людини актуальні „вищі цінності” моралі: щастя, любов, дружба, честь, совість, свобода, вірність. [35, с. 134].

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вищевикладене, можна зазначити, що:

1 У різні періоди історії Європейської цивілізації вищої цінності  набували різні якості людини, піднесені до рангу ідеалу. Епохальні ідеали, хоча і розрізнялись за змістом мали разом з тим й дещо спільне – цінність кожного епохально значущого ідеалу завжди претендувала на об’єктивність, загальнозначимість .

2 Людина є носієм духовного начала. Цінності в житті людини визначають сенс її існування. Завдяки цим цінностям людина наповнює сенс свого існування, надає йому конкретики. За останні десятиліття проблематика цінностей активно розроблялася у вітчизняній філософії, що дає змогу з нових, узагальнених позицій поглянути на означену проблему.

З точки зору тієї ролі, яку цінності відіграють у житті  суспільства і людини, їх можна  умовно розділити на три такі групи: цінності, що мають другорядне значення для людини, цінності повсякденного попиту і повсякденного вжитку та вищі цінності. Вищі цінності відображають відношення та потреби людей, складають фундамент їхнього буття. Які цінності можуть стати вищими для людини, залежить від багатьох обставин. Що для людини найважливіше, вона з'ясовує, коли визначає свою особистість. Вищими цінностями можуть бути: здоров'я, сім'я, кохання, свобода, мир, війна, держава, праця, істина, честь, споглядання, творчість тощо. Отже, визначення цінностей як вищих здійснюється на рівні індивідуального вибору.