Ліцензування підприємницької діяльності в Україні

tify">Ліцензійні правовідносини - це урегульовані нормами права організаційно – господарські правовідносини, що виникають у процесі ліцензування певних видів господарської діяльності між суб'єктами господарювання, з одного боку, та органами ліцензування, з іншого боку, та існують із моменту одержання суб'єктом господарювання ліцензії  до припинення її дії.

Предметом ліцензування є ліцензія, власне, на дії з якою (видача, переоформлення, анулювання тощо) спрямовані дії уповноважених державою суб'єктів.

Розрізняють такі види ліцензій:

1.                    Спеціальний дозвіл, виданий відповідними державними органами суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення певного роду діяльності, ліцензування якого передбачено законодавчими актами України.

2.                    Ліцензія експортна або імпортна - дозвіл, виданий компетентними державними органами на здійснення зовнішньоторговельних операцій.

В Україні введено такі види експортних (імпортних) ліцензій:

      генеральні, разові (індивідуальні), відкриті (індивідуальні);

      дозвіл на використання винаходу або іншого об'єкта промислової власності, виданий на основі ліцензійного договору з власником патенту або іншого об'єкта промислової власності;

      ліцензія валютна - дозвіл, виданий Національним Банком України, на здійснення валютних операцій.     

              Ліцензія засвідчує право ліцензіата на провадження відповідної діяльності. Якщо йдеться про юридичних осіб, їх права на провадження будь - якого виду діяльності первісно закріплюються в установчих документах. Права ж фізичної особи на провадження такої діяльності, як вже йшлося вище, випливають і конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом (ст. 42 Конституції України). Проте до моменту отримання ліцензії на провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, їх права мають лише потенціальний характер. Реально користуватися цими правами як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть лише після отримання ліцензії.

              Ліцензуванню підлягає господарська діяльність, до якої за Законом України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності» належить будь - яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт, що здійснюється юридичними особами, а також фізичними особами  - суб'єктами підприємницької діяльності.

              Як впливає з наведеного визначення, а також положень ст. ст. 3, 42 ГК України, поняття господарської діяльності є ширшим, за поняття підприємницької діяльності. Тому для визначення діяльності, як господарської не є обов'язковою наявність всіх ознак, характерних для підприємницької діяльності (зокрема, ознак самостійності, систематичності, ініціативності, діяльності на власний ризик; отримання прибутку може і не виступати основною метою господарської діяльності), що істотно розширює обсяг випадків ліцензування. Для господарської діяльності найважливішою є ознака здійснення її у певних сферах виробництва (виготовлення) продукції, торгівлі, надання послуг, виконання робіт. Ліцензуванню, як вже зазначалось, підлягає саме господарська діяльність.             

              Варто відрізняти господарську діяльність, що провадиться особою з метою виробництва продукції, торгівлі, надання послуг, виконання робіт для інших юридичних або фізичних осіб, вид діяльності,  що хоча й має ознаки господарської проте провадиться суб'єктом підприємницької діяльності виключно для забезпечення власних потреб, оскільки останнє не потребує ліцензування. Наприклад, не підлягає ліцензуванню діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів службовими автомобілями, за винятком перевезень, які виконуються на комерційній основі.

Перелік видів діяльності, що не можуть здійсню­ватися без ліцензії, визначений у Законі "Про ліцензування певних видів господарської діяль­ності". За кілька років, коли вперше у Законі "Про підприємництво" у 1991 р. був визначений перелік видів діяльності, що ліцензуються, який включав лише 11 видів діяльності, він був збільшений бага­тократно (до 112). Останнім часом він був скороче­ний до 60, однак, більш як у 5 разів перевершує початковий перелік.

              Проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування в сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування в сфері інтелектуальної власності здійснюється за спеціальними законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Види господарської діяльності, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 2 Закону, які не включені до переліку видів господарської діяльності, встановле­ного ст. 9 Закону, не підлягають ліцензуванню.

              З вище наведеного можна зробити висновок, що в Законі України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності» не наведені цого цілі, що є істотною прогалиною, бо цільова спрямованість цього Закону має бути вихідною для розробки концепції правового регулювання ліцензування. Так у ст. 2 Закону України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності» необхідно визначити наступні цілі: захист прав і законних інтересів громадян, охорона здоров’я громадян, забезпечення обороноздатності країни і безпеки держави, а також встановлення правових основ єдиного ринку і правового господарського порядку. При визначенні правових засад ліцензування певних видів господарської діяльності пріорітетними мають бути положення ст. 42 Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу України. Також було б доцільним доповнення ст. 1 Закону України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності»  поняттям « здобувач ліцензії» і наданням його визначення – « суб’єкт господарювання, який звернувся до органу ліцнензування із заявою про видачу ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності».

             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Нормативно-правова характеристика ліцензування в Україні

 

Загальні положення щодо ліцензування містяться у Цивільному Кодексі України (ч.3 ст. 91), що  визначає ліцензування, як один з елементів цивільної правоздатності юридичних осіб. У Господарському Кодексі України  (ст. 14, що відсилає до окремого закону; ч.3 ст. 43, положення якої дозволяють встановлювати перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, виключно законом; ч.6 ст. 128 - як один з зобов'язків громадянина - підприємця).

Формою інституту ліцензування певних видів господарської діяльності є відокремлене законодавство, яке представлене сукупністю нормативно- правових актів, які регулюють ліцензійні відносини (Закони України, ліцензійні умови, постанови Кабінету Міністрів України, накази відповідних міністерств та відомств). Законодавство України про ліцензування певних видів господарської діяльності є частиною господарського законодавства.

Базовими документами, що складають правову основу ліцензування певних видів господарської діяльності, є Закон України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»,
він визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуван­ню, порядок їх ліцензування, встановлює держав­ний контроль у сфері ліцензування, відповідаль­ність суб'єктів господарювання та органів ліцензу­вання за порушення законодавства у сфері ліцензу­вання, а також документи, прийняті на його виконання: Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1658; Перелік органів ліцензування, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада  2000 р. № 1698; постанова Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2000 р. № 1719 «Про запровадження  ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності»; постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1755 «Про термін дії ліцензії на провадженняпевних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу»; перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності.  Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756 та інші .

Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 4 грудня 2000 року  була затверджена Інструкція «Про порядок заповнення бланка ліцензії єдиного зразка». 

   На основі аналізу чинного законодавства в сфері ліцензування можна зробити висновок, що і зараз, незважаючи на існування Закону, практика регулювання процесу ліцензування ґрунтується на великій кількості нормативно - правових актів, виданих органами державної влади різного рівня. У зв'язку із цим доцільно привести зміст таких актів у відповідність із загальними положеннями щодо ліцензування, визначеними Законом.

              Було б доцільним доповнити ст. 1 Закону України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначенням поняття « вид ліцензування, що підлягає ліцензуванню» - це діяльність, на здійснення якої в межах теріторії України необхідне одержання ліцензії відповідно до цього Закону. Також необхідно сформулювати в Законі України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності» норму про заборону здійснення зазначенних у ст. 9 Закону видів господарської діяльності без ліцензії.

 

 

 

 

 

 

 

1.3.   Принципи державної політики у сфері ліцензування.     Правовий статус органів, які здійснюють реалізацію політики ліцензування

 

Основними принципами державної політики в сфері ліцензування є: 

      Забезпечення рівності прав, законних інтересів всіх суб'єктів господарювання.

      Захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави.

      Встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України.

      Встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, що надає право на заняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики в сфері ліцензування, законодавчі основи її реалізації.

Згідно зі ст. 4 Закону України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності» реалізацію  державної політики в сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад , уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Розробку та реалізацію державної політики ліцензування телерадіомовлення здійснює Національна рада України з питань телебачення і  радіомовлення.

Основними функціями спеціально уповноваженого органа з питань ліцензування є:

      Розробка основних напрямків розвитку ліцензування.

      Розробка проектів нормативно - правових актів з питань ліцензування.

      Узгодження проектів нормативно - правових актів з питань ліцензування, що розробляються та приймаються органами виконавчої влади.

      Узагальнення практики застосування нормативно - правових актів з питань ліцензування.

      Здійснення нагляду за додержанням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства у сфері ліцензування та дає роз'яснення щодо його застосування.

      Здійснення методичного керівництва, інформаційного забезпечення діяльності органів ліцензування.

      Визначення форми документів у сфері ліцензування й правила їхнього оформлення.

      Затвердження спільно  з органами ліцензування ліцензійних умов провадження певного виду господарської діяльності та порядка контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених законодавством.

      Формування експертно – апеляційної ради.

      Організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування.

      Ведення Єдиного ліцензійного реєстру.

      Організація замовлення, постачання, облікуі звітністі витрачених бланків ліцензій.

      Видача розпорядженнь про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпорядженнь про усунення порушень законодавства в сфері ліцензування.

      Здійснення контролю за наявністю ліцензій.

Для забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування спеціально уповноважений орган з питань ліцензування здійснює розроблення навчальних програм, методичних рекомендацій та посібників , установлює порядок підготовки та атестації фахівців з ліцензування.

              Для здійснення своїх повноважень спеціально уповноважений орган з питань ліцензування має свої територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються спеціально вповноваженим органом з питань ліцензування.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті у межах його компетенції , є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.