Ліцензування підприємницької діяльності в Україні

Згідно зі ст. 27 Закону припинення чинності сер­тифіката або ліцензії на аудиторську діяльність здійснюється на підставі рішення Аудиторської палати у випадках: 1) установлення неодноразових фактів низької якості аудиторських перевірок; 2) систематичного або грубого порушення чинного законодавства України, встановлених норм і стан­дартів аудиту. Порядок припинення чинності сер­тифіката і ліцензії на аудиторську діяльність визначається Аудиторською палатою України. Санкцією, не передбаченою Законом "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", є назване Законом "Про аудиторську діяльність" припинення дії лі­цензії.

Відповідальність у сфері ліцензування.

Посадові особи органів ліцензування та спеці­ально уповноваженого органу з питань ліцензування у разі недодержання законодавства у сфері ліцензу­вання несуть відповідальність згідно із законом.

До суб'єктів господарювання за провадження гос­подарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом.

Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України.

Рішення про стягнення штрафів приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.

Шкода, заподіяна порушенням законодавства у сфері ліцензування, підлягає відшкодуванню за по­зовами зацікавлених осіб у порядку, визначеному законом.

Слід відзначити, що відповідно до ст. 202 Кримінального кодексу України здійснення без дер­жавної реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одер­жання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавст­ва, чи здійснення таких видів господарської діяль­ності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, карається штрафом від 100 до 250 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обме­женням волі на той самий строк. Отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у тисячу  і  більше  разів  перевищує  неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Указом Президента України "Про ліцензійну па­лату при Міністерстві економіки України" від 28.03.95 р. була створена Ліцензійна палата при Міністерстві економіки, яка у 1996 р. була Указом Президента України "Про Ліцензійну палату України" від 07.02.97 р. перетворена в центральний орган виконавчої влади - Ліцензійну палату України (зараз - Департамент ліцензування та реєстрації Державного комітету України з питань регуляторної політики та розвитку підприємницт­ва).

Положення про порядок проведення експертизи щодо ліцензування підприємницької діяльності за­тверджено наказом Ліцензійної палати від 02.12.96 р. № ЛП-38. Експертиза є обов'язковою умовою у про­цесі правотворчої діяльності, пов'язаної з визначен­ням державної доцільності ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.

Поряд із загальними правилами ліцензування, передбаченими у Законі, стосовно деяких видів діяльності встановлені спеціальні правила, які передбачають певні особливості.

В Україні ведеться єдиний ліцензійний реєстр - автоматична система збору, накопичення та обліку даних, пов'язаних із ліцензуванням підприємниць­кої діяльності відповідно до Положення про єдиний ліцензійний реєстр, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.96 р. № 364. Його веде Ліцензійна палата України. Зараз фонд цього реєстру - 300 тисяч ліцензій і він відкритий для підприємців.

До реєстру включаються відомості про ліцензіатів, ліцензіарів і видані ліцензії.

Можна зробити висновок, що санкції за порушення законодавства про ліцензування класифікуються:

-                               анулювання ліцензії, передбачене ст. 21 Закону України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності», - адміністративно-господарська санкція;

-                               відшкодування шкоди у зв’язку з порушенням законодавства у сфері ліцензування – господарсько-правова санкція;

-                               штраф, що стягується органами державної податкової служби, адміністративний арешт активів, стягнення до доходів держави коштів, одержаних за угодами , вчиненими без ліцензії,- фінансові санкції та ін.

Нагляд, контроль та відповідальність у сфері ліцензування складається з трьох підрозділів, в яких проаналізовано юридичні засади нагляду і контролю у сфері ліцензування, порядок анулювання ліцензії, а також юридичну відповідаольність за порушення законодавства про ліцензування.

Виходячи з положень ст. 20 Закону України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності» можна визначити такі ознаки державного нагляду у сфері ляцензування: 1) суб’єктом, уповноваженим здійснювати державний нагляд, є спеціально уповноважений орган з питань ліцензування; 2) суб’єктом , стосовно якого здійснюється нагляд, є орган ліцензування; 3) предметом нагляду є дотримання вимог законодавства у сфері ліцензування; 4) формою здійснення нагляду є перевірки; 5) підстави проведення перевірок передбачені в Законі; 6) результатом проведення перевірки є акт, а при виявленні порушень – також розпорядження про усунення органом ліцензування порушень законодавства у сфері ліцензування; 7) орган ліцензування зобов’язаний надавати у встановлений у розпорядженні строк інформацію про  усунення виявлених порушень.

              Надано визначення поняття « контроль у сфері ліцензування» як системи ззаходів, що здійснюються органами ліцензування з метою забезпечення дотримання ліцензіатами ліцензійних умов. Оскільки у Законі України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності» не зазначені повноваження , які мають контролюючі органи в процесі здійснення контролю у сфері ліцензування, аргументується доцільність для заповнення цієї прогалини у ст. 20 Закону передбачити такі повноваження органів при здійсненні контролю у сфері ліцензування:

затребувати у ліцензіата необхідні пояснення і документи під час проведення перевірок;

складати на підставі результатів перевірок акти з вказівкою конкретних порушень;

приймати рішення, що забов’язують ліцензіата усунути виявлені порушення, установлювати строки усунення цих порушень;

вносити попередження ліцензіату.

Слід розмежувати у Законі три поняття: « припинення дії ліцензії», « анулювання ліцензії» та « визнання ліцензії недійсною». При цьому підставами припинення дії ліццензії є документи, що засвідчують правомірні дії  або поддії, підставами « анулювання ліцензії» має бути лише протиправна поведінка ліцензіата, « визнання ліцензії недійсною» означає втрату юридичної чинності ліцензії, як документа. Вважаю за необхідне доповнити Закон ст. 21-1, де визначити поняття « визнання ліцензії недійсною» передбачити процедуру такого визнання, порядок оскарження рішення органа ліцензування про визнання ліцензії недійсною.  Також необхідно передбачити у Законі судовий порядок анулювання ліцензії та обов’язок органу ліцензування звертатися до суду при вчиненні порушень суб’єктом господарювання. Слід привести у відповідальність із Законом інші закони та підзаконні нормативно – правові акти, виключивши з них положення про зупинення дії ліцензії або інші санкції, що не передбачені вказаним Законом.

Проведено класифікацію санкцій за порушення законодавства про ліцензування:

1)                               анулювання ліцензії, передбачене ст. 21 Закону України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності», - адміністративно – господарська санкція;

2)                               відшкодування шкоди у зв’язку з порушенням законодавства у сфері ліцензування – господарсько – правова санкція;

3)                               штраф, що стягується органами державної податкової служби, адміністративний арешт активів, стягнення до доходу держави коштів, одержаних за угодою , вчиненими без ліцензії, - фінансові санкції та ін.

Важаю за необхідність внесення доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення України шляхом доповнення його статтєю, в якій закріпити адміністративну відповідальність у вигляді адміністративного штрафу за подання фізичною особою – суб’єктом господарювання до державного органу ( посадової особи) недостовірних або перекручених відомостей, передбачених Законом і необхідних для здійснення цим органом ( посадовою особою) його діяльності.

ВИСНОВОК

Дипломна робота присвячена дослідженню правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності.

Проведене дослідження правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності та отримані на його основі результати вирішують наукову задачу, що полягає в науковому обгрунтуванні напрямків удосконалення правової бази ліцензування у сфері господарювання для більш ефективного здійснення господарської діяльності.

На основі проведеного дослідження можна зробити такі висновки:

1. Необхідно внести зміни та доповнення до Закону України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а саме:

-доповнити статтю 1 Закону наступними поняттями:

Здобувач ліцензії – суб’єкт господарювання, який звернувся до органу ліцензування із заявоюпро видачу ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності;

Вид діяльності , що підлягає ліцензуванню, - господарська діяльність, для здійснення якої на території України необхідно одержання ліцензії відповідно до цього Закону;

Контроль у сфері ліцензування – система заходів, що здійснюються органами ліцензування і спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування з метою забезпечення дотримання ліцензіатами ліцензійних умов;

- також закріпити у статті 2 цілі Закону, а саме: захист прав і законних інтересів громадян, охорона здоров’я громадян, забезпечення обороноздатностікраїни і безпеки держави, а також установлення правових засад єдиного ринку і правового господарського порядку;

- доповнити частину 1 статті 3 Закону такими принципами державної політики  у сфері ліцензування, як гласність та відкритість цієї процедури;

- ввести у статті 3 Закону пряму заборону провадження певних видів господарської діяльності без ліцензії у вигляді такої норми: « Здійснення зазначених у статті 9 Закону видів господарської діяльності без ліцензії забороняється»;

- доповнити статтю 9 Закону щодо критеріїв віднесення виду діяльності до таких, що підлягають ліцензуванню, наступними положеннями: відповідно до цього Закону видами діяльності , що підлягають ліцензуванню, є види діяльності, здійснення яких може завдати шкоди правам, законним інтересам, моральності і здоров’ю громадян, оборони країни і безпеці держави і регулювання яких не може здійснюватись іншими методами, крім ліцензування;

- виключити з переліку підстав анулювання ліцензії, зазначених у статті 10 Закону, таку підставу, як рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання;

- доповнити частину 6 статті 11 Закону наступним положенням: рішення про відмову у видачі ліцензії, а також неприйняття у встановлений законом строк рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі може бути оскаржене в судовому порядку;

- закріпити у статті 11 Закону, положення що не допускається відмова у видачі ліцензії на підставі величини обсягу продукції ( робіт, послуг), що виробляється або планується для виробництва здобувачем ліцензії;

- доповнити статтю 14 Закону положенням про те, що рішення про видачу ліцензії на строк менше трьох років може бути оскаржене в судовому порядку; також доповнити статтю 14 Закону щодо прямої заборони передачі ліцензії або її копії, такою нормою: « Передача ліцензіатом ліцензії або копії іншій юридичній або фізичній особі для прловадження господарської діяльності забороняється ( не допускається);

- конкретизувати у статті 20 Закону права органів, уповноважених здійснювати контроль у сфері ліцензування: вимагати у ліцензіата необхідні пояснення і документи при проведенні перевірок; складати на підставі результатів перевірок акти з вказівкою конкретних порушень; виносити рішення, що зобов’язують ліцензіата усунути виявлені порушення, установлювати строкиусунення таких порушень; виносити попередження ліцензіату, а також обов’язки цих органів;

- розмежувати у статті 21 Закону три поняття : припинення дії ліцензії, анулювання ліцензії та визнання ліцензії недійсною; закріпити у цій статті Закону судовий порядок анулювання ліцензії та обов’язок органу ліцензування звертатися до суду при порушенні суб’єктом господарювання законодавства про ліцензування;

- доповнити Закону статтю 21-1 , в який визначити поняття « визнання ліцензії недійсною», передбачити процедуру такого визнання, порядок оскарження рішення органа ліцензування про визнання ліцензії недійсною.

2. У данній дипломній роботі були обгрунтовані напрямки узгодження із Законом інших законів та підзаконних нормативно – правових актів, зокрема, шляхом: вилучення із законодавчих актів у сфері ліцензування видів діяльності , що не підлягають згідно із Законом ліцензуванню; приведення у відповідність з Законом назв видів господарської діяльності, що ліцензуються, та містяться в інших нормативно- правових актах; виключення з вказаних нормативно – правових актів положень про зупинення дії ліцензії або інші санкції, не передбачені Законом.