Започаткування та ведення підприємницької діяльності

Звітність щодо інших податків та зборів (обов'язкових платежів), які фізична особа-підприємець сплачує як платник єдиного податку, потрібно подавати згідно з формою, терміном та порядком, встановленими в податковому законодавстві.

Для того, щоб юридична особа стала платником єдиного податку, необхідно подати до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації заяву про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку встановленої форми.

Незалежно від обраної ставки єдиного податку (6% чи 10%) рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком можна приймати не частіше ніж один раз на календарний рік. При цьому, заяву потрібно подати не пізніше ніж за 15 днів перед початком наступного звітного (податкового) періоду — календарного кварталу. Перед тим, як подавати заяву, належить сплатити всі встановлені податки та обов'язкові платежі, термін сплати яких настав на дату подання цього документу.

У заяві потрібно вказати обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), майна, основних фондів за поточний рік (станом на дату подання заяви). Також тут вміщують дані про розрахунковий обсяг виручки за решту місяців року, виходячи із середньої місячної фактичної виручки за період, що передує переходові на сплату єдиного податку.  Крім того, у заяві про видачу свідоцтва про сплату єдиного податку обов'язково належить вказати середньооблікову чисельність працівників підприємства станом на дату подання заяви, а також обрану ставку єдиного податку (6% чи 10%).

Протягом 10 робочих днів після надходження заяви щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності державна податкова інспекція повинна видати свідоцтво про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва — юридичною особою або дати письмову вмотивовану відмову. Відмовити у видачі свідоцтва  можуть у тому разі, якщо на підприємстві перевищено граничні рівні середньооблікової чисельності працівників за рік чи річного обсягу виручки від реалізації товарів, робіт, послуг, а також якщо  підприємство не має права перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком відповідно до чинного законодавства України.

У разі одержання свідоцтва про право сплати єдиного податку  юридичну особу вважатимуть платником єдиного податку, починаючи з того календарного кварталу, що настає за тим, у якому було подано заяву. Якщо юридична особа є новоствореним суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим у встановленому порядку, то перейти на сплату єдиного податку воно має право з того календарного кварталу, у якому проведено державну реєстрацію. Тоді першим календарним місяцем, за який новостворене підприємство починає сплачувати єдиний податок, є той місяць, коли йому видали свідоцтво про право сплати єдиного податку.

Відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком і повернутися до раніше застосовуваної системи оподаткування платник єдиного податку — юридична особа має право тільки з початку наступного звітного кварталу. При цьому заяву про таку відмову потрібно подати до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів перед закінченням попереднього звітного кварталу.

Суб'єкт підприємницької діяльності — юридична особа, яка сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків та зборів (обов'язкових платежів):

       податку на додану вартість (виняток становить випадок, коли суб'єкт підприємницької діяльності — юридична особа обрав спосіб оподаткування доходів за ставкою 6%);

       податку на прибуток підприємств;

       плати (податку) за землю;

       збору на спеціальне використання природних ресурсів;

       збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

       збору до Державного інноваційного фонду;

       збору на обов'язкове соціальне страхування;

       відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

       комунального податку;

       податку на промисел;

       збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

       збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

       внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

       внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

       плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Необхідно зазначити, що платника єдиного податку звільняють від плати (податку) за землю лише за ті земельні ділянки, які він використовує для провадження підприємницької діяльності. Тому за ті ділянки, що їх не залучено до цієї діяльності, такий податок потрібно сплачувати.

Перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком не звільняє суб'єкта підприємницької діяльності — юридичну особу від сплати таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

       податок на додану вартість (його мають сплачувати ті платники єдиного податку — юридичні особи, які обрали 6-відсоткову ставку єдиного податку);

       акцизний збір;

       податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок громадян з доходів, виплачених найманим працівникам);

       мито;

       державне мито;

       рентні платежі;

       податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

       збір за геологорозвідувальні роботи, виконані коштом державного бюджету;

       збір за забруднення навколишнього природного середовища;

       збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

       єдиний збір, що його стягують у пунктах перетину державного кордону України;

       збір за використання радіочастотного ресурсу України;

       місцеві податки й збори (за винятком комунального податку та збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг).

Перелічені податки та збори (обов'язкові платежі) належить сплачувати в тому разі, якщо платник єдиного податку — юридична особа підпадає під визначення їх платника.

Платників єдиного податку — юридичних осіб не звільнено від ведення обліку доходів і витрат та подання звітності за підсумками господарської діяльності. Однак такий облік і звітність є спрощеними. Сплачуючи єдиний податок, підприємство повинно вести книгу обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва — юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності встановленої форми. Цю книгу необхідно прошнурувати, а також пронумерувати усі сторінки. На останній сторінці книги належить зробити запис про загальну кількість сторінок у документі. В подальшому, книгу обліку доходів і витрат треба подати до державної податкової інспекції, у якій підприємство перебуває на обліку платників податків, для реєстрації.

До книги обліку доходів і витрат вносяться записи про операції, які відбулися у звітному (податковому) періоді. При цьому використовуються дані первинних документів. Записи до цієї книги належить вносити в хронологічній послідовності, відображаючи операції за датами зарахування або списання грошових коштів за розрахунковим рахунком або касою підприємства.

До 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, підприємство повинно подати до органу державної податкової служби розрахунок про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва — юридичною особою за підсумками господарської діяльності за звітний квартал, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів.

6. Правовий захист підприємництва

На сьогодні актуальною є проблема правового захисту підприємництва в Україні.

В юридичній науці визначено принаймні чотири поняття, які безпосередньо стосуються правового захисту підприємництва.

Захист інформації – сукупність організаційних, технічних та інших заходів, правових норм щодо запобігання заподіянню шкоди інтересам, потребам особи, суспільства, держави в інформаційній галузі, забезпечення права на інформацію.

Захист прав власника – забезпечення чи відновлення порушеного права власності компетентними органами або самим власником.

Захист цивільних прав – застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав, що здійснюється за допомогою заходів матеріально-правового і процесуального правового характеру.

Захист честі, гідності та ділової репутації – право громадянина та організації вимагати через суд спростування відомостей, які не відповідають дійсності або викладені неправдиво, принижують їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Важливо зрозуміти значення функцій правового захисту, який має бути головним способом вирішення проблеми правового нігілізму. Мається на увазі наявна ситуація, коли владні структури усіх рівнів, з одного боку, висувають лозунг правової держави, а з іншого, – «обсипають» суспільство неправовими (чи не зовсім правовими), але юридично оформленими та підкріпленими усією міццю держави актами чи діями.

Суб’єкти, види та напрями правового захисту підприємництва є різноманітними. Однак, усі вони мають одну правову основу, оскільки відповідно до ст. 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав».

З цієї точки зору вбачається необхідним акцентувати увагу на вдосконаленні легальних захисних механізмів, які діють в умовах очевидної специфіки пострадянського простору. Як свідчить досвід центральноєвропейських країн та країн Балтії, дрібний бізнес – рушійна сила  економіки. Проте він не може захистити себе сам, оскільки не має коштів на ефективний функціональний захист. А тому має існувати стратегія співробітництва між державою та дрібним бізнесом у сфері захисту його інтересів та інтересів суспільства, яка повинна ґрунтуватися, передусім, на правовій допомозі, а не на наданні юридичних послуг, оскільки грошовий еквівалент далеко не завжди детермінує юридичну допомогу.

У законодавчих актах про підприємництво поняття «державна підтримка підприємництва» за кількістю використання багаторазово переважає поняття «захист».

Виходячи з цього, держава більше підтримує, ніж захищає. Дійсно, сфери підтримки та захисту тісно переплітаються. Однак, на думку правозахисників, «захист» – більш конкретний та зобов’язуючий правовий термін, оскільки передбачає інститут відповідальності, а підтримка – ні. Норми ж із підтримки підприємництва є, поза сумнівом, потрібними, проте видаються занадто загальними, а тому, на жаль, не можуть бути використані підприємцями з метою захисту, оскільки не несуть конкретного навантаження.

7. Державні, регіональні та міжнародні програми підтримки

малого і середнього бізнесу

              Відповідно до Господарського кодексу України та з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

       надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

       сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

       здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

       стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

       подають підприємцям інші види допомоги.

Формування ринкової інфраструктури є одним з напрямків стимулювання розвитку підприємництва. Тому на рівні регіону при розробці програм підтримки малого підприємства доцільно зосередити увагу на створенні структурних елементів, які раніше не існували в колишній системі господарювання. В цьому повинні брати участь не тільки місцеві органи управління, але і суб’єкти підприємницької діяльності, фонд зайнятості, торгово-промислова палата та інші організації.

На розвиток малого бізнесу позитивно впливають такі чинники, як: підвищення загальноосвітнього рівня підприємців, більшість з яких пройшли школу бізнесу в великих компаніях; формування ринкової інфраструктури; конкурентоспроможність до нової технології; скорочення витрат, зумовлених відсутністю надлишкового управлінського апарату тощо. Між тим, поряд з позитивними оцінками перспективності малого і середнього підприємництва спостерігається тенденція його економічної нестійкості, що знаходить своє вираження не тільки в низькій величині норми прибутку, але й у відносно специфічному, як правило нетривалому, життєвому циклі того чи іншого роду діяльності.