Актуальні проблеми туризму

Звідси дуже важлива  вимога до методів управління: вони повинні мати свою мотиваційну характеристику, що визначає напрям діяльності підприємства.

Ефективність застосування методів менеджменту залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів, що обумовлює необхідність їх систематичної та цілеспрямованої підготовки й повсякденного використання цих методів.

Усі методи менеджменту  класифікуються таким чином:

o економічні;

o організаційно-розпорядчі (адміністративні);

o соціально-психологічні.

Група економічних методів  об'єднує всі ті методи, за допомогою  яких здійснюється вплив на економічні інтереси колективів і окремих його членів. До них належать довго, середньо- та короткотермінові техніко-економічні плани, ціни, фінанси, податки, кредити, економічні стимули, бюджет.

Техніко-економічні плани  впливають на працівників шляхом їх побудови за тривалістю дії, рівнем впливу та змістом.

Місячні, квартальні, річні  та іншої тривалості плани впливають на ритмічність виробничо-господарської діяльності, якість продукції, положення організації на ринку тощо, їх вплив на працівників створює атмосферу зайнятості, неперервності трудових процесів, стабільності у виготовленні продукції та наданні послуг.

Застосування планів на рівні організації, підрозділів, служб тощо дає можливість забезпечити  вплив на відповідні групи працівників. Очевидно, що план організації впливає  на її керівників (директора, його заступників), а план відділів - на керівників відділів. Для забезпечення впливу на всі групи працівників, відповідно, використовують плани для секторів, бюро, дільниць і навіть для конкретних працівників у вигляді норм праці (норм виробітку, часу, обслуговування та чисельності).

Для забезпечення конкретних зрушень в організації відповідно формують техніко-економічні плани: добираються показники, визначаються умови їх досягнення, способи доведення до виконавців та контролю тощо. Так, з метою залучення додаткових капіталовкладень доцільно розробити план інвестиційної діяльності підприємства, показниками якої будуть обсяги інвестицій (у гривнях, доларах, євро), напрями використання коштів, розмір очікуваних прибутків тощо.

Економічні плани базуються  на використанні матеріальних стимулів (тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій), дивідендів, цінних подарунків, дотацій, компенсацій, пільг тощо.

Фінанси як спосіб досягнення максимального прибутку організації  впливають на працівників шляхом створення і використання централізованих  і децентралізованих грошових коштів, інвестицій тощо. Аналогічний вплив має кредит як спосіб тимчасової передачі грошових коштів, товарів та інших цінностей на умовах повернення та платності (у вигляді плати за кредит). При цьому слід пам'ятати, що існує можливість застосовувати банківські та комерційні види кредитів.

Вплив через податки  сприяє регулюванню взаємовідносин держави з організаціями та громадянами, а також з іноземними фізичними  та юридичними особами. Одночасно податки  є основним джерелом формування та поповнення доходної частини бюджету держави.

Використання бюджету  як грошового виразу збалансованості  доходів і витрат за конкретний період дає можливість впливати на процеси  зменшення витрат на виробничо-господарську діяльність, пошук шляхів збільшення доходів, створення режиму економії тощо.

Вплив через ціни стимулює виробництво необхідної кількості  товарів (послуг), сприяє фінансовій стабілізації, структурним змінам в організації, активізує інвестиційну та інноваційну  діяльність.

Організаційно-розпорядчі методи спрямовані на використання мотивів трудової діяльності як почуття обов'язку, відповідальності, в тому числі адміністративної. Ці методи визначаються прямим характером впливу: будь-який регламентуючий чи адміністративний акт належить до обов'язкового використання.

Організаційні дії є  способом впливу через документи  тривалої дії. Вони здійснюються шляхом:

o організаційного регламентування,  тобто через закони, декрети, положення,  статути, укази, постанови тощо;

o організаційного інструктування  через інструкції, правила, вимоги;

o організаційного інформування  за допомогою актів, протоколів, доповідних записок, службових  листів, телеграм, телефонограм, заяв.

Розпорядчі дії є способом короткотермінового впливу через усунення недоліків, відхилень  тощо в ході виробничо-господарської діяльності.

Розпорядчі дії реалізуються:

o наказами (їх віддають директор, його заступники);

o розпорядженнями (прерогатива  начальників підрозділів, служб), які мають на меті виконання  наказів;

o вказівками (застосовують усі  менеджери), основним призначенням яких є виконання наказів і розпоряджень.

Розпорядчі документи оформляються певним чином. Так, у наказі виділяють  розділи "Констатую", "Наказую", а в розпорядженні і вказівці - "Констатую" і "Пропоную".

Дисциплінарні дії зазначають відповідно до конкретних ситуацій у вигляді зауважень, доган, переміщення посадових осіб, звільнення тощо.

Соціально-психологічні методи управління базуються на використанні соціального  механізму, що діє в колективі, до складу якого входять неформальні  групи, роль і статус особистості, система взаємовідносин, соціальні потреби, інші соціальні аспекти.

Вплив соціальних планів здійснюється шляхом створення умов праці, забезпечення відпочинку, організації побуту, медичного  обслуговування тощо.

Моральні стимули застосовують у вигляді нагородження, присвоєння звань тощо.

Методи формування колективів та соціально-психологічного клімату в них забезпечують вплив  на засадах добору його членів за характером, стажем роботи, національністю тощо. Це також призначення керівників на посади, розміщення кадрів на робочих місцях та ін.

 

38.  Механізм правового регулювання міжнародного туризму

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є складною системою. Постійне розширення міжнародного туристичного обміну зумовило потребу його міжнародно-правової регламентації і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій. Туристичні обміни пов'язані з перетинанням державних кордонів, а перебування туристів на території іноземної держави і переміщення по ній, з уваги на єдиний підхід, повинно регулювати міжнародне право.

Низка міжнародних договорів, конвенцій  і декларацій міжнародних організацій  формулюють основи міжнародно-правового  регулювання системи туризму  і міжнародних подорожей. Стаття 24 Загальної декларації прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, проголошує: "Кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки". Стаття 12 "Міжнародного пакту про громадянські і політичні права", прийнятого 6 грудня 1966 року Генеральною асамблеєю ООН, закріплює право кожної людини вільно залишати будь-яку країну, у тому числі власну.

Із зростанням обсягів туризму  і розширенням його географії, а  також з розвитком засобів транспорту і включенням у маршрути декількох країн одночасно, до спрощення туристичних поїздок залучені міжнародні організації.

Схема механізму правового регулювання  міжнародного туризму зображена  на рис. 11.1.

Рис. 11.1. Схема механізму  правового регулювання міжнародного туризму

 

39.  Міжнародне регулювання туристичної діяльності

40.  Міжнародні договори України в галузі туризму

 

41.  Мотивація і поведінка споживачів

Щоб домогтися успіху на ринку, фірми повинні активно  використовувати такий метод, як вивчення та аналіз споживачів. Вивчення споживачів товарів (послуг) споживчого призначення має певні особливості, зумовлені характеристиками покупців і специфікою продукції. Однак, існують загальнометодичні підходи до проведення таких досліджень. Найбільш типовими є:

o сегментація покупців (споживачів);

o вивчення мотивів попиту;

o оцінювання спільних для певної  групи споживачів способів придбання  товару (послуги) і його використання;

o визначення причин, що спонукають  купувати саме цей товар (послугу);

o оцінювання тенденцій і причин  зміни потреб.

При сегментації споживачів товарів (послуг) основними критеріями є  вік, рівень доходів, національність, соціальний стан, освіта та ін.

Вивчення споживачів має за мету вибрати найперспективнішу групу, аби згодом основні маркетингові характеристики сконцентрувати на ймовірних  споживачах певного товару.

Теорія маркетингу виокремлює чотири основні принципи формування правильного уявлення про поведінку споживачів:

o споживач незалежний;

o мотивація та поведінка споживача  визначаються за допомогою досліджень;

o поведінка споживачів піддається  впливу;

o поведінка споживів соціально  законна.

Організовуючи продажі  товарів і послуг, слід одержати відповідь на основне запитання: як саме реагують споживачі на різні спонукальні прийоми маркетингу (різні характеристики товару (послуги), ціни, рекламні аргументи тощо)? Відправною точкою цих зусиль є проста модель, подана на рис. 8.4.

На рис. 8.4 показано, що спонукальні чинники маркетингу та інші подразники проникають у "чорну  шухляду" свідомості покупця і  викликають певні реакції.

Спонукальні чинники маркетингу містять чотири елементи: товар (послугу), ціну, методи поширення і методи стимулювання. Інші подразники - це основні сили і події з оточення покупця: економічного, науково-технічного, політичного та культурного довкілля. Усі ці подразники, які пройшли через "чорну шухляду" свідомості покупця, викликають низку купівельних реакцій, котрі можна спостерігати: вибір товару, вибір марки, вибір фірми, вибір часу покупки, вибір обсягу покупки. Вплив кожного з ймовірних подразників також підлягає кількісному аналізу.

Завдання продавця на ринку - зрозуміти, що відбувається в "чорній шухляді" свідомості споживача від  моменту надходження подразників  і до вияву реагування на них. "Чорна  шухляда", за визначенням Ф. Котлера, складається з двох частин. Перша - характеристики покупця, які мають вирішальний вплив на те, як людина сприймає подразники і як реагує на них. Друга частина - процес прийняття купівельного рішення, від якого залежить результат. Детальніше аналізуючи цей процес, психологи розробили кілька теорій людської мотивації. Найпопулярніші з них - теорія Зиґмунда Фрейда і теорія Авраама Маслоу, які грунтуються на кардинально різних висновках щодо діяльності з дослідження споживачів і маркетингу.

 

42.  Наукові дослідження розвитку туризму.

 

43.  Небезпека травмування як чинник ризику у туризмі

Небезпека травмування  може виникнути в результаті переміщення  механізмів і предметів, тіл, складного  рельєфу місцевості, зсуви гірських порід (каменепадів, селів, лавин), несприятливих  ергономічних характеристик туристського спорядження й інвентарю, що спричинюють травми (незручне взуття - потертості шкірних покривів у туристів тощо), небезпечних атмосферних та інших природних явищ.

Небезпеку травмування  можна знизити завдяки:

- захисним пристроям  й огородженням рухомих механізмів, предметів, небезпечних ділянок території (підйомників, канатних доріг, ділянок осипів у горах, біля водоймищ, гірськолижних трас тощо);

- використанню засобів  індивідуального захисту (страхувальних  мотузок, обв'язок при перетинанні складних ділянок туристського маршруту, головних шоломів, льодорубів, "карабінів" та іншого страхувального спорядження);

- дотриманню ергономічних  вимог до туристського спорядження  й інвентарю;

- дотриманню вимог  будівельних норм, правил до житлових і громадських будинків, вимог відповідних нормативних документів до технічного стану транспортних засобів, що використовуються для перевезень туристів (екскурсійних автобусів, плавза-собів тощо);

- попереджувальному інформуванню  туристів про чинники ризику і заходи із запобігання травмам. Туристи мають знати, як уникнути можливих травм, яких заходів вжити і що зробити у разі отримання травми.

 

44.  Негативні характеристики інвестиційного клімату в Україні.

Негативні характеристики інвестиційного клімату в Україні такі:

1. Недосконалість правового поля. Цей чинник зазвичай називають першим, оскільки перешкоди, з якими передовсім стикається інвестор, мають адміністративно-правовий характер Йдеться про нестабільність, суперечливість, заплутаність регуляторного поля, численні підзаконні акти, бюрократизм та корупцію, криміналізацію економіки, неврегульованість системи захисту прав власності, слабкість судової системи.

2. Політична нестабільність. Часта зміна урядів, обіцянки різко змінити політичний курс та умови ведення бізнесу аж до націоналізації майна інвесторів, які виголошують різні політичні сили, політичні скандали, і особливо в передвиборчий період, не сприяють іноземним інвестиціям.

3. Непередбачуваність і непрозорість державної політики. Цей чинник суттєво ускладнює довгострокове планування діяльності компанії. Інвестори скаржаться, зокрема, на раптовість ухвалення деяких рішень, прийняття актів, які набувають чинності або негайно, або мають зворотну дію. А інформація про перспективи динаміки економічної політики держави надається дуже обмежено.

4. Неврегульованість законодавчого забезпечення процесу інвестування. Йдеться про часті зміни умов залучення іноземних інвестицій.

5. Надмірна фіскальна активність держави. Потужним важелем стримування іноземних інвестицій в Україну є вкрай нерівномірний розподіл податкового тиску, який є надмірним для суб'єктів, що працюють легально. І це попри існування в країні величезного "тіньового" сектора економіки. Незважаючи на те, що переважна більшість іноземних інвесторів намагається вести цілком прозорий та легальний бізнес, "тінізація" економіки суттєво ускладнює їхню співпрацю з українськими підприємствами, які не завжди ризикують вести прозорі й легальні операції. Велика частка вилучення прибутку, нестабільність податкових ставок та правил нарахування перешкоджають ефективному веденню бізнесу в Україні.