Актуальні проблеми туризму

- небезпека травмування;

- вплив довкілля;

- пожежонебезпека;

- біологічні впливи;

- психофізіологічні навантаження;

- небезпека випромінювань;

- хімічні впливи;

- етап перевезення;

- підвищена запиленість і загазованість;

- специфічні чинники ризику;

- інші чинники.

 

24.  Історія розвитку туризму в Україні.

У першій половині XIX ст. серед передової української  інтелігенції зростає інтерес до історико-культурних та природних пам'яток своєї Батьківщини. Зокрема, значну увагу організації народознавчих мандрівок приділяли члени "Руської трійці" - М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький.

У другій половині XIX ст. було досліджено лікувальний потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття. Кінець століття був періодом припадає час створення перших туристичних бюро, які займалися організацією туристичних подорожей у регіоні. Одним з перших було створене Ялтинське екскурсійне бюро (1895 р.). Такі ж організації наприкінці XIX - на початку XX ст. були організовані і в Галичині (Львові, Перемишлі, інших містах краю). На цей же період припадає початок освоєння рекреаційно-туристичних місцевостей Яремчі та Ворохти. В Українських Карпатах розвивається лещетарський туризм.

У 20-х роках XX ст. на українських  землях були відкриті перші будинки  відпочинку - спочатку на Донбасі, а  згодом і в інших придатних  для цього місцевостях. Водночас розвивається і курортологія. Для  розв'язання проблем грязелікування і бальнеотерапії при захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів у 1928 році був створений Одеський науково-дослідний інститут курортології.

За часів СРСР туризм в Україні  розвивався на профспілковій та відомчій основах. Путівки на бази та у будинки відпочинку були своєрідним видом пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував "Укрпрофтуризм". Іноземним туризмом монопольно займався "Інтурист", а також "Супутник", - організація, яка упорядковувала в СРСР міжнародний молодіжний туризм.

До 1991 року рекреаційно-туристичне господарство України функціонувало  в єдиному рекреаційно-туристичному комплексі Радянського Союзу. Курорти  належали державі, а керівництво  туристичною діяльністю велося централізовано.

Період з 1990 по 1993 рік  був особливо складним для туризму  в Україні. Обсяг туристичної  діяльності на внутрішньому ринку зменшився  в чотири рази, а кількість іноземних  туристів, які відвідали Україну, скоротилися до 80 %. Лише 120 тис. іноземних  туристів було зареєстровано у 1992 році.

З прийняттям Верховною  Радою України "Закону про туризм" (1995 р.) розпочався новий етап розвитку українського туризму. Сьогодні його розглядають  як одну із найперспективні-ших, а тому у недалекому майбутньому провідних  галузей економіки України.

Нині для обслуговування туристів використовуються можливості понад 3000 закладів оздоровлення та відпочинку, майже 1400 готелів, мотелів, кемпінгів  різних форм власності,

3500 транспортних засобів.  Туристичною діяльністю займаються 2,5 тис. підприємств, на яких працюють понад 100 тис. людей.

Реалії часу змушують Україну шукати свою нішу в світовій туристичній індустрії. Керівництво  Державної туристичної адміністрації  бачить майбутнє галузі у розвитку транспортних коридорів та туристичної інфраструктури. Ще одним важливим питанням є контроль за якістю туристичних послуг.

Отже, про туризм в  Україні серйозно заговорили, проголосивши його пріоритетним напрямом української  економіки, а це дуже важливо для  розвитку галузі.

 

25.  Класифікації туризму.

26.  Класифікація підприємств ресторанного сервісу

27.  Класифікація спортивного туризму

28.  Класифікація транспортних подорожей і транспортних засобів.

29.  Класифікація туризму за метою подорожі

30.  Комп’ютер у готельному господарстві.

31.  Комп’ютер у системі транспортних послуг.

 

32.  Кон’юктура ринку в туризмі. 
Любіцева

Кон'юнктура ринку  відтворює економічну ситуацію, що склалась на певний момент часу внаслідок  сукупної дії факторів та умов, які  визначають співвідношення попиту і  пропозиції на туристичний продукт і характеризуються рівнем та динамікою цін на товари та послуги туризму.

Кон'юнктура є невід'ємною рисою  функціонування ринку. Вона складається  внаслідок сукупної дії внутрішніх та зовнішніх умов та чинників і  характеризує стан ринку в даний час і в даному місці. Ознакою кон'юнктури є коливання та динамізм, підпорядковані циклічному розвитку світової економіки, що знаходить свій прояв на різних рівнях. На мікрорівні досліджуються короткотермінові коливання і зміни співвідношення попиту/пропозиції, що впливають на діяльність суб'єктів ринку, на макрорівні - середньо- та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в галузевій та національній стратегії соціально-економічного розвитку.

Дослідження кон'юнктури туристичного ринку передбачає виявлення кола умов та чинників, що в даний час найсуттєвіше впливають на формування попиту та пропозиції на внутрішньому та міжнародному ринках (в залежності від масштабів та напрямку діяльності), визначення сили та напрямку їх впливу з метою прогнозування кон'юнктурних змін на певний термін. Основними етапами дослідження кон'юнктури ринку туристичних послуг є:

а) поточні спостереження, зосереджені  на зборі, оцінці, систематизації та первинній  обробці інформації про стан ринку;

б) аналіз кон'юнктурної інформації з метою визначення тенденцій та закономірностей формування кон'юнктури даного ринку;

в) прогноз кон'юнктури досліджуваного ринку, що є основою розробки стратегії  і тактики діяльності туристичного підприємства з посилення конкурентних позицій.

Розрізняють кон'юнктуру попиту та пропозиції з подальшим поділом  за конкретними ринками; цінову та товарну  кон'юнктуру та форми її прояву (мал. 8). Попит і пропозиція формуються в результаті сукупної дії різних умов та чинників, до того ж в кожний момент часу їх співвідношення та сила впливу різні. Це визначає певні вимоги до добору та оцінки дії факторів: обов'язковим є врахування тотальної взаємодії всіх явищ соціально-економічного життя; неприпустимо тенденції розвитку кон'юнктури одного ринку механічно переносити на інший; необхідно забезпечити безперервність та послідовність спостережень за рівнем кон'юнктури з огляду на її постійну мінливість.

На кон'юнктуру туристичного ринку суттєво впливає ступінь  державного регулювання ринкової діяльності взагалі та туристична політика держави  на ринку туристичних послуг, розвиненість ринкових структур та механізмів. Цим  визначаються умови конкуренції  та бар'єри виходу на ринок, комерційні умови реалізації туристичних послуг та товарів.

Ринкова кон'юнктура характеризується динамікою цін та діловою активністю. Ділову активність ринку можна визначити  за чисельністю укладених за певний термін угод. Ціна є барометром товарної кон'юнктури, який відбиває характерні ознаки турпродукту (якість, закладену в змістовних та сервісних характеристиках, характер та частоту попиту тощо).

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють варіанти низької та високої кон'юнктури.

Стабільна перевага пропозиції над  попитом і відповідне падіння  цін на турпродукт, скорочення ділової  активності характерне в умовах понижувальної  кон'юнктури. За умов максимального  скорочення ділової активності, низького попиту та пропозиції, що прямують до рівноваги на мінімальному рівні, спостерігається низька кон'юнктура, що відображає перевагу пропозиції над попитом. Таке становище низької кон'юнктури та загострення конкуренції в умовах падіння прибутків підприємств називають "ринком покупця". Тривале переважання низької кон'юнктури ринку є сигналом до економічної кризи. Висока кон'юнктура притаманна ситуації "ринку продавця", для якої характерна зростаюча (підвищувальна кон'юнктура) та стабільна перевага попиту над пропозицією, як наслідок - зростання цін на турпродукт та пожвавлення ділової активності, зростання прибутків підприємств. Стан ринкової рівноваги, коли пропозиція за обсягом, видовою та територіальною структурою відповідає попиту є короткостроковим, ідеальним варіантом. Реальна кон'юнктура є результатом коливань між мінливим попитом та менш динамічною пропозицією.

Розрізняють за характером діяльності кон'юнктуру внутрішнього та зовнішнього  ринків. Кон'юнктура внутрішнього ринку  характеризує врівноваження внутрішнього попиту та попиту зарубіжного туризму пропозицією індустрії туризму національного ринку туристичних послуг. Кон'юнктура зовнішнього ринку орієнтована на експортно-імпортні механізми ціноутворення. Рівень світових цін на певний продукт визначається експортною ціною основних постачальників даного продукту на світовий ринок та імпортною ціною його провідних покупців, що коригується на міжнародних туристичних ярмарках, виставках, товарних біржах та аукціонах тощо.

Сегментація ринку відповідно до виду, напрямку, характеру та масштабів діяльності, визначення його ємності та кон'юнктури є визначальними позиціями для оцінки конкурентоспроможності певного суб'єкта ринкової діяльності. Конкурентоспроможність туристичного підприємства визначається характером турпродукту, який пропонується та реалізується на ринку і залежить від обраної фірмою ринкової стратегії.

 

33.  Конкуренція.

Конкуренція - це жорстке  суперництво людей, насамперед, в  економічній, а також в інших  сферах суспільного життя. З позиції  економіки, конкуренція - це боротьба продавців (виробників) за краще задоволення  вимог споживачів, а також суперництво  покупців за придбання максимально корисних товарів

(послуг) на найвигідніших умовах. Конкуренція є гарантом безупинного  прогресу суспільства, вона перешкоджає  застою в економіці, проте невід'ємними  супутниками її є конфліктність,  нестабільність, банкрутство, звільнення працівників. На Україні про конкуренцію заговорили лише з початком проведення ринкових реформ. Вочевидь, досвіду ведення конкурентної боротьби нашим виробникам та посередникам поки не вистачає.

Виокремлюють два види конкурентної боротьби на ринку:

- цінова конкуренція;

- нецінова конкуренція.

У першому випадку боротьбу з  конкурентами ведуть методом зниження ціни на свій товар (послугу). Цінову конкуренцію  застосовують на ринках з пріоритетом  продавця (перевищення попиту над  пропозиціями та інтенсивніша конкуренція покупців), в умовах переваги чистої конкуренції (коли існує безліч виробників однакової продукції), повільної зміни попиту, недостатньої мобільності капіталів. Ціновий метод конкурентної боротьби малоефективний, оскільки конкуренти практично відразу можуть почати аналогічні кроки у відповідь. До того ж, маніпулювання ціною унеможливлює фінансову стабільність, ускладнює планування та управління підприємством. Сьогодні ціновий метод застосовують зазвичай при впровадженні товару на нові ринки. Наприклад, японці при проникненні на нові ринки практикують зниження цін на 10 відсотків. Однак це потребує точного та ґрунтовного аналізу майбутніх прибутків і рівня рентабельності (слід точно вирахувати, чи призведе зниження ціни до зростання доходів).

В сучасних умовах розвинутого ринку перевагу віддають методу нецінової конкуренції - виділенню свого товару 3-поміж товарів-конкурентів, надання йому унікальних для покупця властивостей, підвищенню рівня обслуговування, розвитку прогресивних форм збуту, вдосконаленню структури і функціональних сторін діяльності фірми, обліку специфіки попиту покупців, аж до індивідуальних запитів. Задля цього конкуренти вдаються до випуску нових товарів (послуг), їх удосконалення, підвищення їх якості, реклами, наданню різноманітних додаткових послуг і гарантій післяпродажного обслуговування. При неціновій конкуренції гарантована відносна фінансова стабільність, що дає можливість ефективніше керувати підприємством. Неціновий метод конкуренції ефективніший, тому що конкуренти не можуть так само блискавично, як при ціновому, зробити кроки відповідні. Тому нецінову конкуренцію називають ще ефективною. Неціновий метод конкуренції вимагає великих зусиль і фінансових витрат порівняно з ціновим, але він з лихвою окупається у разі успіху. Фірма, залежно від цілей і можливостей, може вибрати для себе один із декількох варіантів конкурентної поведінки:

o створення нових продуктів,  технологій, методів збуту, сервісу  і реклами;

o копіювання в мінімальний термін  і з мінімальними витратами  результатів тих, хто створює щось нове;

o збереження завойованих позицій  впродовж максимально можливого  періоду шляхом підвищення якості, видозміни асортименту та інших  заходів.

 

34.  Ліцензування туристичної діяльності.

Ліцензування виступає вагомим чинником державного управління туристичною діяльністю. Зокрема, згідно із Законом України "Про туризм", прийнятим 18 листопада 2003 р. суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані проводити діяльність в галузі туризму, яка підлягає ліцензуванню, лише за наявності таких ліцензій, тобто документів державного зразка, які дають дозвіл на турагенську чи туроператорсь-ку діяльність [8].

Ліцензування туроператорської та турагентської діяльності проводиться  з метою створення рівних можливостей  суб'єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту навколишнього природного середовища, підвищення рівня туристичного обслуговування. Причому, слід відмітити, що ліцензування туроператорської діяльності дає більше можливостей, ніж ліцензування турагентської діяльності. Зокрема у статті 17 згаданого закону сказано, що суб'єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність без отримання ліценції на турагентську діяльність.