Актуальні проблеми туризму

 

11.  Встановлення категорій об’єктів туристичної інфраструктури. (стаття 19)

 

12.  Готельна індустрія та її значення в туризмі.

 

13.  Державне регулювання туристичної діяльності та законодавчі акти.

Розвиток туризму впливає  на національну економіку країни й окремих її регіонів. Він може бути короткочасним і тривалим. При короткочасному впливі за допомогою перерозподілу частини доходів населення в туристичний сектор зростає попит на послуги відповідних сегментів ринку. Це дає підставу розглядати розвиток туризму як інструмент перерозподілу видаткової частини бюджетів домогосподарств.

Довгостроковий вплив  туризму створює ширший мультиплікативний  ефект, що виявляється в розвитку сполучених галузей: будівництва, промисловості, сільського господарства, народних промислів і т. д. Унаслідок цього збільшується зайнятість населення, зростають його доходи. Так, досвід розвинутих країн, зокрема Франції, Іспанії, свідчить про те, що будівництво 100 місць розміщення туристів веде за собою створення 20 - 25 нових робочих місць по їх обслуговуванню.

Важливість розвитку туризму для національної і регіональної економіки визначає його державне регулювання. Законодавча основа державного регулювання  туристичної діяльності в Україні  складається з Закону України "Про туризм", прийнятих відповідно до нього державних законів і нормативно-правових актів України.

Держава, визнаючи туристичну діяльність як одну з пріоритетних галузей національної економіки, здійснює її регулювання відповідно до таких  принципів:

- сприяти туристичній діяльності і створювати сприятливі умови для її розвитку;

- визначати і підтримувати  пріоритетні напрями туристичної  діяльності;

- формувати уявлення  про Україну як про країну, сприятливу для туризму;

- здійснювати підтримку  і захист українських туристів, туроператорів, турагентів і їх об'єднань.

Одна з основних цілей  державного регулювання туристичної  діяльності - забезпечити права громадян на відпочинок, свободу пересування  та інші права при здійсненні подорожей.

Необхідність координації  підприємницької діяльності, представлення і захист загальних майнових інтересів спонукає туроператорів і турагентів створювати об'єднання, що не суперечать законодавству.

Держава сприяє розвитку туристичної діяльності: допомагає  готувати кадри, організовувати наукові дослідження в сфері туристичної індустрії, забезпечує картографічною продукцією тощо. За підтримкою держави українські туристи, туроператори, турагенти та їхні об'єднання беруть участь у міжнародних туристичних програмах.

Відповідно до законодавства, з метою просування туристичного продукту на світовому ринку орган виконавчої влади в сфері туризму створює представництва за межами України. Правовою основою міжнародного співробітництва в сфері туризму слугують міжнародні договори України.

Іншою важливою метою державного регулювання є охорона навколишньої природного середовища. Підприємництво в сфері туризму пов'язане з використанням природних рекреаційних туристичних ресурсів у вигляді лікувально-оздоровчих місцевостей, земель, лісів, водних ресурсів, природних заповідників, національних парків, курортів і т. д. Оскільки природні ресурси, як це встановлено законодавством, знаходяться в державній власності, то в умовах змішаної ринкової економіки їх використання в сфері туризму ґрунтується на орендних відносинах.

Охорона навколишнього  природного середовища повинна здійснюватися  таким чином, щоб у ході туристичної  діяльності створювались умови для  виховання культури, утворення й  оздоровлення туристів.

Держава ставить за мету, розвиток туристичної індустрії, щоб забезпечити потреби громадян при здійсненні подорожей. Одночасне формування туристичної індустрії повинне бути орієнтоване на створення нових робочих місць, збільшення доходів держави і українських громадян, збереження об'єктів туристичного показу, раціональне використання природної, історичної, культурної спадщини, зміцнення міжнародних контактів.

Взаємини держави і  ринку туристичних послуг можна  умовно розділити на відносини з  приводу:

- стимулювання підприємництва  в сфері туризму;

- охорони навколишнього середовища, в тому числі природних рекреаційних туристичних ресурсів;

- охорони життя, здоров'я, захисту  прав та інтересів споживачів  туристичних послуг.

Для ринку рекреаційних і туристичних  послуг характерна наявність великої  кількості невеликих і дрібних фірм, які спеціалізуються на безпосередньому постачанні різноманітних послуг туристам і відпочиваючим, суб'єктам, що займаються діяльністю з організації турів.

Туризм - це капіталомісткий бізнес. Для створення індустрії туризму  сучасного рівня необхідно залучати матеріальні і фінансові ресурси. У багатьох країнах індустрія туризму створювалась із залученням іноземного капіталу. Використання іноземних інвестицій, як свідчить світова практика, припускає активний державний вплив за допомогою податково-фінансової політики. Створення сприятливих умов для інвестицій у туристичну індустрію, надання пільгових кредитів, установлення податкових і митних пільг туроператорам і турагентам, що займаються туристичною діяльністю на території України, приваблюючи іноземних громадян у цю сферу, скорочення податків і зборів або звільнення від них на початковій стадії створюваних разом із закордонними інвесторами компаній і фірм, допомога цільовими бюджетними субсидіями - це ті заходи, що повинні бути узгоджені з обов'язковими умовами по створенню додаткових робочих місць і залученню місцевої робочої сили й інших ресурсів, що сприяють активізації економіки.

Надання послуг туризму і рекреації  в умовах ринку повинне супроводжуватися захистом прав та інтересів споживачів, забезпеченням їхньої безпеки. Правову основу для цього створює Закон України "Про захист прав споживачів", що визначає права споживача на безпеку послуг, на одержання необхідної інформації, гарантії і відповідальності постачальника (виконавця) послуг і т. д.

Специфіка послуг туризму відбивається і на процесі їхнього ціноутворення. Для них характерна висока еластичність цін у різних сегментах туристичного ринку, що залежить від співвідношення попиту та пропозиції. Нематеріальна  природа, незбереженість послуг зумовлюють особливості ринкового ризику, пов'язаного з утворенням нереалізованих запасів туристичного призначення, а також імовірність того, що ціна на ці товари й послуги може бути збита конкурентами. Виникає небезпека "цінових війн" у різних секторах індустрії туризму, що загострюється сезонною диференціацією цін, їхньою залежністю від цін і тарифів на товари й послуги сумісних галузей. Державне регулювання повинне враховувати цю специфіку при здійсненні перегляду цін і тарифів на послуги галузей із природною монополією.

Найважливішим засобом державного контролю над підприємництвом у  сфері туризму є ліцензування цієї діяльності, стандартизація в  туристичній індустрії, сертифікація туристичного продукту. Це необхідно  для захисту прав та інтересів  туристів.

Державне регулювання повинне будуватися так, щоб споживач був у центрі уваги, тільки тоді буде реалізоване його право на приступність послуг, право на відпочинок, на волю пересування. Зусилля держави повинні бути спрямовані не тільки на обмеження монополії в сфері пропозиції туристичних послуг, а й на підвищення соціальної відповідальності підприємництва.

Концептуальні завдання державного регулювання  туристичного бізнесу на сучасному  етапі розвитку економіки полягають  у:

- розробленні національної концепції  туризму, в якій повинен бути встановлений рівний пріоритет внутрішнього туризму і послуг іноземним туристам; на внутрішньому ринку перевага повинна віддаватися масовим видам туризму для українських громадян, доступних широким прошаркам населення; при обґрунтуванні регіональної політики доцільно стимулювати активізацію пропозиції послуг культурного й історичного туризму;

- сприянні розвитку туризму,  що забезпечує відтворення та  охорону природних і культурних  ресурсів країни;

- створенні умов для формування  адресного туризму соціа-льнонезахищених верств населення;

- створенні можливостей для  погодженого розвитку всіх численних  елементів сектора туризму;

- оптимальному поєднанні політичних, економічних, екологічних і соціальних  вигод від туризму і розподілу  їх усередині суспільства, зводячи при цьому до мінімуму проблеми, пов'язані з туризмом;

- формуванні на національному  рівні необхідних координу-вальних  структур у сфері вивчення  ринку; оцінюванні можливостей  розміщення, вибору типів і ступеня  розвитку визначних об'єктів, послуг і інфраструктури в туристичному секторі;

- досягненні інвестиційної привабливості  туризму; забезпеченні орієнтирів  для постійного контролю за  ходом і напрямами розвитку  туризму.

Інструментами реалізації державної  політики галузевого розвитку повинні стати державні цільові програми, розроблювальні і реалізовані на регіональному та місцевому рівнях.

Поряд із прямими методами регулювання, держава повинна використовувати  методи непрямого впливу.

Туристична політика є системою соціально-економічних, правових, зовнішньополітичних, культурних та інших методів і заходів, що використовуються парламентами, урядами, державними та приватними організаціями, асоціаціями і установами, відповідальними за туристичну діяльність, з метою регулювання та координації туристичної галузі та створення умов для її розвитку.

Державний механізм управління в туристичній сфері розглядається  як виважена система прийомів, важелів  та методів впливу державних органів  влади на діяльність усіх суб'єктів  туристичного ринку, а також способів практичного застосування їх за тієї чи іншої ситуації, якою обумовлюються цілі та завдання розвитку галузі.

 

14.  Договір на готельне обслуговування.

За договором на готельне обслуговування одна сторона зобов'язується за дорученням іншої сторони надати послуги по тимчасовому проживанню у спеціально обладнаному жилому приміщенні , виконати або організувати виконання інших визначених договором на готельне обслуговування послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням, а проживаючий зобов'язується сплатити за ці послуги встановлену плату.  
До послуг, пов'язаних з тимчасовим розміщенням, належать послуги з обслуговування жилого приміщення , харчування , із збереження майна і багажу проживаючого, а також інші послуги, надані залежно від категорії готелю.  
До відносин за договором на готельне обслуговування застосовуються норми цивільного законодавства, цей Закон, законодавство з питань захисту прав споживачів та інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них. Цей Закон застосовується при наданні готельного обслуговування в мотелях, будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, а також інших місцях, призначених для розміщення громадян.  
Готель або інший суб'єкт, що надає послуги з розміщення, зобов'язаний до укладення договору надати необхідну і достовірну інформацію про послуги з готельного обслуговування, їх види і особливості, про порядок і терміни оплати послуг готелю та надати проживаючому на його прохання інші пов'язані із договором і відповідним готельним обслуговуванням відомості, а також іншу інформацію, передбачену законодавством про захист прав споживачів.  
Договір на готельне обслуговування укладається як шляхом укладення письмового договору, так і шляхом прийняття готелем заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного чи іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити особу, від якої надходить заявка. У разі прийняття заявки договір на готельне обслуговування вважається укладеним з моменту отримання підтвердження готелю про прийняття замовлення та вказівки можливого початку надання готельного обслуговування з визначеного часу.  
Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю чи майну проживаючого, визначається відповідно до цивільного законодавства, якщо договором на готельне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність готелю.  
Права й обов'язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором та готелем чи іншим суб'єктом, що надає послуги з розміщення, визначаються загальними положеннями про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними та цим Законом. 

 

15.  Договір на екскурсійне обслуговування.

За договором на екскурсійне  обслуговування одна сторона (суб'єкт,що здійснює туристичну діяльність) за встановлену договором платузобов'язується надати за замовленням іншої сторони (екскурсанта) об-слуговування, істотною частиною якого є послуги екскурсовода (гіда-перекладача) загальною тривалістю не більше 24 годин, які не включа-ють у себе послуги з розміщенням.

Договір на екскурсійне  обслуговування укладається за правилами,визначеними  цивільним законодавством, у тому числі шляхом видачіваучера.

Загальні положення  про договір на надання послуг застосовуютьсядо договору на екскурсійне обслуговування, якщо інше не передбаченозаконом та не суперечить суті зобов'язання.

Особа, яка надає екскурсійні  послуги, зобов'язана до укладення  до-говору на екскурсійне обслуговування надати екскурсанту необхідну ідостовірну інформацію щодо екскурсійного обслуговування, його видіві особливостей, кваліфікації екскурсовода, про порядок і строки оплатиекскурсійних послуг, а також надати екскурсанту на його прохання ін-шу інформацію з питань екскурсійного обслуговування.

Відповідальність сторін за невиконання, неналежне виконання зо-бов'язань  відповідно до договору на екскурсійне  обслуговування, по-рядок припинення договору на екскурсійне обслуговування визнача-ються відповідно до цивільного законодавства та законодавства зпитань захисту прав споживачів.

 

16.  Договір на туристичне обслуговування.

За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором  плату зобов'язується забезпечити  надання за замовленням іншої  сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення  договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону. Договір на туристичне обслуговування може укладатися шляхом видачі ваучера.

До укладення договору на туристичне обслуговування споживачу туристичного продукту має бути надана інформація про:

1) основні вимоги пропонованих  до оформлення виїзних/в'їзних  документів (паспорт, дозвіл (віза) на  в'їзд/виїзд до країни тимчасового  перебування), у тому числі інформацію  щодо термінів їх оформлення;

2) медичні застереження стосовно  здійснення туристичної поїздки, у тому числі протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану (фізичні недоліки) і віку туристів для участі в поїздці;