Аудит основних засобів

• сум, сплачених у відповідності з договором;
• сум, сплачених організаціям за здійснення робіт по договорам, за інформаційні та консультативні послуги;
• сплачення податків, мита, реєстраційних зборів, державного мита та інших платежів, пов’язаних з придбанням основних засобів;
• витрат на страхування ризиків, пов’язаних з доставкою;
• витрат на установку, монтаж, налагодження основних засобів.

Історично для обліку основних засобів завжди використовувались  три види оцінки:

1. первісна вартість — використовується в обліку на протязі всього строку служби об’єкта на даному підприємстві;
2. переоцінена вартість — переоцінена первісна вартість;
3. залишкова вартість — первісна вартість за мінусом зносу;

Безкоштовно отриманні  основні засоби оцінюються за справедливою вартістю на дату отримання.

Первісна вартість основних засобів отриманих в обмін  на придбаний об’єкт, прирівнюється  до залишкової вартості переданого об'єкта основних засобів.

Справедлива вартість —  це сума, по якій можуть бути здійснені  обмін активу або оплата обов'язків  в результаті операцій між зацікавленими  та незалежними сторонами.

Різниця між справедливою і залишковою вартістю переданого об’єкта  включається до складу витрат звітного періоду.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з покращенням об’єкта (модернізація, реконструкція, та ін.), які приводять до збільшення майбутніх  економічних вигод.

Аналітичний облік ведеться по кожному інвентарному об’єкту. Окремим  інвентарним об’єктом є завершений механізм з усіма приладами і  пристроями, який призначений для  виконання визначених самостійних  функцій.

В обліковій політиці повинен  бути вказаний конкретний метод амортизації  для конкретного виду основних засобів. Ним може бути один з методів:

• прямолінійний;
• зменшення залишкової вартості;
• прискорене зменшення залишкової вартості;
• кумулятивний;
• виробничий;
• податковий.

4. Оцінка системи внутрішнього контролю та виявлення зон ризику

У відповідності з вимогами аудитор повинен мати достатню уяву про структуру внутрішнього контролю клієнта перед складанням плану  аудиторської перевірки. Достатня уява про структуру контролю дозволяє аудитору визначити типи можливих відхилень, степені ризику і розробити методику проведення перевірки для їх виявлення. Аудитор отримує уяву про клієнта, визначаючи особливості заходів  і процедур стосовно до кожного елементу структури контролю, і, виясняючи, чи працюють вони в дійсності, тобто  чи використовуються вони на підприємстві. Уява про структуру контролю, необхідного  при складанні плану проведення аудиторської перевірки (тобто для  встановлення і прийняття відповідних  дій при визначенні можливості відхилення матеріалів) формується на основі раніше накопиченого на підприємстві досвіду  використання результатів аудиторської перевірки за минулий рік, на основі анкетування персоналу фірми-клієнта, спостерігання за виконанням персоналом своїх обов’язків і аналізу підготовленого напередодні клієнтом опису заходів  і процедур, а також іншої документації. Для отримання свідчення про  правильне використання заходів  і процедур аудитор аналізує записи, документи, звіти.

Одним з етапів процесу  планування — оцінка системи внутрішнього контролю, основна мета якої — створення  основи для планування аудиторської перевірки, а також визначення виду, часу проведення, об’єму аудиторських процедур, які знаходять своє відображення в аудиторській програмі. Тому характер і якість перевірки багато в чому будуть залежати від того, наскільки  грамотно та достовірно аудитор вивчить  систему внутрішнього контролю.

Система внутрішнього контролю може рахуватися ефективною, якщо вона своєчасно попереджає про виникнення недостовірної інформації, та виявляє  її. Оцінюючи ефективність системи  внутрішнього контролю, аудиторська  організація повинна зібрати  достатню кількість аудиторських доказів. Якщо аудиторська організація вирішує  покластися на систему внутрішнього контролю і систему бухгалтерського  обліку для отримання достатнього  степеню впевненості в достовірності  бухгалтерської звітності, вона повинна  відповідним шляхом скорегувати  об’єм аудиторської перевірки.

Аудиторський ризик —  це ризик того, що аудитор може висловити  неадекватну думку у тих випадках, коли в документах бухгалтерської звітності  існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за невірно підготовленою  звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень. Тому аудитор  повинен проаналізувати степінь  ризику перед проведенням перевірки.

Для того щоб запобігти  аудиторському ризику або зробити  його мінімальним, аудитор має визначити  оптимальний обсяг інформації для  дослідження, щоб він міг взяти  на себе професійну відповідальність. При цьому вартість доказів (свідоцтв) має бути мінімальною.

Аудиторський ризик пов’язаний з внутрішньогосподарським ризиком. Щоб оцінити на початку ризик  аудитор має вивчити фактори, які створюють ризик, а саме: характер бізнесу клієнту, чесність адміністрації, результати попереднього аудиту, первинний  і вторинний аудит, професіоналізм бухгалтерських кадрів, вірогідність привласнення коштів, достовірність  сальдо на рахунках бухгалтерського  обліку. Аудитор повинен оцінити  перелічені фактори і вирішити, який із них найбільш важливий для наступного врахування при визначенні аудиторського  ризику.

В додатку 1 Національний норматив аудиту № 12 “Листок оцінки власного ризику і ризику невідповідності  внутрішнього контролю” наведений  перелік питань, відповіді на які  дозволяють оцінити свій ризик. Для  основних засобів це, наприклад, такі питання: чи проводиться періодична інвентаризація рухомих основних засобів, чи дотримуються метод нарахування  амортизації та параметри основних засобів, проведена чи ні класифікація основних засобів, чи списані з балансу  залишкова вартість основних засобів 2 і 3 групи проданих (ліквідованих) та ін.

Після завершення аналізу  ризику та перевірки системи внутрішнього контролю аудитори, основуючись на попередніх даних про економічного суб’єкта та результатах проведених аналітичних процедур, можуть приступити до розробки загального плану і програми аудиторської перевірки. Створений  безпосередньо перед проведенням  перевірки план визначає послідовність  дій аудитора, тобто в яких напрямках  і з якою інтенсивністю буде проводитися  перевірка. Для кращого огляду і раціональної постановки задач можуть використовуватися графіки, діаграми і комп’ютерні системи.

Глава 5. Зміст програми аудиторської перевірки

Аудиторська перевірка  повинна відповідати деяким вимогам  і складатися з визначених етапів. Умовно можна виділити три етапи:

1. планування;
2. збір аудиторських доказів;
3. завершення аудиту.

На першому етапі аудитор:

• насамперед знайомиться з клієнтом (це означає розуміння діяльності клієнта, знайомство з системами бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю);
• оформлює свої відносини з клієнтом контрактом та (або) листом — зобов’язанням;
• розраховує рівень суттєвості майбутньої перевірки;
• вивчає та оцінює системи бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю організації клієнта;
• оцінює аудиторські ризики;
• готує загальний план та програму аудиту.

У відповідності з вимогами правил (стандарту) аудиторської діяльності “Планування аудиту” нижче наведений  примірний зміст і форма програми аудиту основних засобів.

Програма аудиту операцій з основними засобами включає  такий перелік питань, які необхідно  перевірити, і процедур:

Таблиця 1

Методика проведення аудиту основних засобів включає наступні етапи перевірки.

1. Перевірка руху основних засобів
1. Надходження основних засобів — перевіряється правильність відображення в обліку надходження основних засобів; правильність бухгалтерського обліку оприбуткування їх незалежно від форми власності підприємства.

Аудитору необхідно перевірити чи створена комісія приймання основних засобів та оформлення її результатів, як оформлені договори купівлі-продажу  основних засобів, протоколи договірних цін, правильність вказання первинної  вартості в актах приймання-передачі основних засобів. Важливою умовою збереження основних засобів є проведення їх інвентаризації, тому в процесі контролю необхідно перевірити повноту та своєчасність її проведення, і правильність відображення результатів. Це потрібно, щоб переконатися наскільки можна  довіряти результатам інвентаризації та зменшити аудиторський ризик. Аудитор  має перевірити чи правильно виділено ПДВ при придбанні основних засобів. Аудитору також необхідно зосередити увагу на порядку формування первісної  вартості окремих об’єктів основних засобів у випадках, коли в документах, що супроводжують купівлю, зазначено  вартість не кожного об’єкта окремо, а кількох об’єктів разом. Первісну вартість придбаних об’єктів встановлюють пропорційно до справедливої вартості, виходячи з фактичних витрат на придбання.

2. Вибуття основних засобів — перевірка дозволу та порядку ліквідації основних засобів, а також бухгалтерських записів, які відображають ліквідацію, реалізацію, безоплатне передання основних засобів тощо незалежно від форми власності підприємства.

При перевірці ліквідації основних засобів у зв’язку із зносом або пошкодженням розглядаються  акти на ліквідацію основних засобів. Слід перевірити чи затверджений відповідний  акт керівником підприємства, та чи зроблена відмітка бухгалтерії про фіксацію вибуття інвентарного об’єкта в інвентарній картці.

2. Перевірка нарахування зносу(амортизації) на основні засоби — перевіряється застосування підприємством норм зносу основних засобів відповідно до чинного законодавства; порядку нарахування підприємством зносу(амортизації) основних засобів, застосування прискорених норм амортизації; правильність відображення в обліку зносу основних засобів залежно від форм власності.
3. Перевірка проведення індексації основних засобів — перевіряється наявність проведення індексації балансової вартості основних засобів; правильність застосування коефіцієнтів індексації; використання понижуючих коефіцієнтів амортизації основних засобів; порядку відображення в обліку результатів індексації основних засобів.

Необхідно перевірити відображення у відповідних підтверджуючих документах результати переоцінки (актах переоцінки, довідках або розрахунках бухгалтерії, експертних висновках), а також в  інвентарних картках обліку основних засобів.

4. Перевірка порядку відображення ремонту основних засобів — перевірка правильності відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів. Аудитору необхідно з’ясувати, чи включено витрати з поліпшення об’єкту, що призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, до первісної вартості об’єкта основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо). Інші витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані, повинні бути віднесені підприємством до складу витрат. При цьому слід пам’ятати про документальне оформлення: повинен бути складений кошторис на проведення ремонтних робіт, і здійснений запис про проведений ремонт в інвентарній картці.
5. Перевірка відповідності, повноти та достовірності обліку основних засобів.

На останньому етапі  аудиту основних засобів перевіряють  відповідність первинних документів синтетичним регістрам обліку. Для  цього звіряються дані інвентарних  карток обліку основних засобів з  даними, актів приймання-передачі основних засобів, акти ліквідації, дозволи на реалізацію, журналу-ордеру № 13, Головної книги та фінансової звітності підприємства, балансу-форми № 1.

При перевірці аудитор  орієнтується на можливі відхилення в облікових даних, які можуть вплинути на достовірність звітних  показників. До типових помилок і  відхилень належать:

1. аналітичний облік основних засобів не ведеться в інвентарних картках (ОЗ-6);
2. матеріальна відповідальність організується тільки стосовно власних основних засобів;
3. оприбуткування основних засобів не по ціні їх придбання;
4. невідповідність інформації про наявність основних засобів по даним Головної книги інформації про їх залишки по даним ОЗ-6, що нерідко веде до неправильного нарахування амортизації;
5. до складу первісної вартості включені витрати по оплаті процентів за кредит;
6. при купівлі основних засобів у фізичних осіб не завжди стягується податок;
7. нарахування зносу основних засобів відбувається один раз в квартал;
8. підприємство продовжує нараховувати знос на об’єкти з закінченим строком експлуатації;
9. неправомірне прискорене нарахування зносу основних засобів;
10. при передачі основних засобів як внесок до статутного капіталу іншого підприємства сума перевищення їх договірної вартості над балансовою нерідко включається до складу витрат майбутніх періодів, а по мірі нарахування дивідендів приєднується до балансового прибутку.