Комплексна стратегія підприємства ВАТ “Самбірський молокозавод”

 

	ВСТУП
1	СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ СТРАТЕГІЇ ДЛЯ ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА
	1.1 Поняття та сутність стратегічного  управління
	1.2. Обґрунтування  розробки комплексної  стратегії
2	СТРАТЕГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ВАТ «САМБІРСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД»
3	СТРАТЕГІЧНА ОЦІНКА ЗОВНІШНІХ ТА ВНУТРІШНІХ УМОВ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА
	3.1. Дослідження зовнішніх умов господарювання  на підприємстві
	3.2. Стратегічний аналіз внутрішнього середовища підприємства
4	Обґрунтування основних шляхів Покращення стратегічного управління підприємством ВАТ ”Самбірський молокозавод”
	4.1. Напрями виправлення недоліків  в здійсненні процесу стратегічного  управління підприємтсвом ВАТ  ”Самбірський молокозавод”
	4.2 Стратегії розвитку ВАТ “Самбірський  молокозавод” на перспективу
	ВИСНОВКИ
	СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
	ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Одним з найбільш актуальних завдань сучасного розвитку економіки України є створення  умов ефективного і динамічного  переходу до ринкових відносин. При  цьому дуже важливою є реорганізація  надмірної концентрації і монополізації  виробництва, удосконалювання організаційних і структурних відносин, перегляд застарілих командних економічних  зв'язків і методів керування.

У цих  умовах особливої гостроти набуває  необхідність розвитку підприємницької  активності, діяльність підприємств  і організацій, спрямованих на споживача, і кінцевий результат – прибуток.

Стратегія підприємства є основою стратегічного  планування, за допомогою якого на підприємстві зважується комплекс проблем, пов’язаних з цілеспрямованою переорієнтацією  випуску продукції нової номенклатури й асортименту, впровадженням і  використанням нових технологій, розвитку маркетингу, удосконалюванням структури керування підприємством, своєчасною і якісною підготовкою  і перепідготовкою кадрів.

Стратегічне управління - це процес розробки стратегій  і управління організацією для успішної її реалізації. Організації і керівники, які мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок, в якому вони хочуть рухатися. Не дивлячись на свою впевненість, що бізнес, як і керівники, повинен працювати добре і прямо зараз, щоб добре розвиватися в майбутньому, їх цікавить більш широкий спектр проблем, з якими вони зустрічаються, і загальний напрямок, в якому вони повинні рухатися, щоб вирішувати ці проблеми.

Стратегічне управління здійснюється в контексті  місії організації, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити  взаємозв’язок місії з основними  цілями організації в умовах змінного економічного середовища. Стратегічне  управління стосується й цілей, і  засобів. В площині цілей воно вимальовує загальні контури майбутнього  організації; в якості засобів - показує, як ця ціль повинна досягатися. Отже, стратегічне управління - це прогнозне управління, пов’язане з розробкою і концептуалізацією уявлень про те, куди прямує організація. Стратегічне управління повинне суміщатися з практикою поточного управління. Завжди необхідно пам’ятати, що стратегія це засіб для створення додаткової вартості.

Під впливом процесів реформування економіки в Україні поступово  складається нова фінансова система, яка включає в себе різноманітні фінансові відносини, пов’язані  з утворенням і використанням  грошових ресурсів, а також сукупність фінансових установ країни.

Враховуючи, що за нинішніх умов фінанси розширили межі свого  впливу, усе більш актуальним стає завдання розробки методів і прийомів ефективного використання обмежених  фінансових ресурсів, інвестування коштів в активи чи проекти, що забезпечують доходи за допустимого ризику.

Процес  стратегічного управління підприємством  досліджувало багато вiтчизняних і  зарубiжних вчених-економiстiв, зокрема: Ансофф І., Скібіцький О.М., Василенко  В.О., Шершньова З.Є., Нємцов В.Д., Забродська Л.Д., Міщенко А.П., Мізюк Б.М., Пономаренко  В.С.

Проте в  зазначених працях, на мій погляд недостатньо  розкрита проблема стратегічного аналізу  середовища функціонування підприємства, виявлення його сильних і слабких  сторін, погроз і можливостей, які  необхідно враховувати при виборі стратегії підприємства, тому дослiдження цього питання є актуальним.

Метою дипломної роботи є:

- висвітлення актуальних  теоретичних і практичних питань комплексної стратегії підприємства

- оцінка виробничо-господарської  діяльності ВАТ “Самбірський  молокозавод” та аналіз ефективності  методів стратегічного управління  підприємством;

- обґрунтування основних  шляхів підвищення ефективності  використання методів стратегічного управління підприємством ВАТ “Самбірський молокозавод”.

У відповідності до поставленої мети, визначено основні завдання даного дослідження, а саме:

1. Розкрити сутність комплексної стратегії підприємства;
2. Оцінити слабкі і сильні сторони організації у сфері виробництва, трудових ресурсів, фінансів, маркетингу;
3. Визначити можливості та загрози у внутрішньому та зовнішньому середовищі;
4. Проаналізувати процес реалізації стратегії за допомогою видів стратегій.

Об’єктом  курсової роботи є підприємство ВАТ “Самбірський молокозавод”.

Предметом дослідження є комплексна стратегія

Теоретичною та методологічною основою дослідження стали методи спостереження, порівняння, аналізу  і синтезу, моделювання економічних  явищ, фундаментальні праці вітчизняних та зарубіжних економістів в галузі стратегічного управління підприємством.

Практичне значення і наукова новизна роботи полягає в тому, що теоретичні висновки та узагальнення, зроблені у ній, можуть бути використані у процесі підвищення ефективності стратегічного управління підприємством ВАТ “Самбірський молокозавод”.

 

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ  СТРАТЕГІЇ ДЛЯ ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА

 

1.1 Поняття та сутність стратегічного  управління

 

Стратегія – це специфічний управлінський  план дій, спрямованих на досягнення встановлених цілей. Вона визначає, як організація функціонуватиме та розвиватиметься, а також яких підприємницьких, конкурентних та функціональних заходів i дій буде вжито для того, щоб  організація досягла бажаного стану.

У фундаментальній  праці І. Ансоффа ”Стратегiчне  управлiння” наводиться таке поняття  стратегiї: “За своєю сутнiстю  стратегiя є перелiком правил для  прийняття рiшень, якими органiзацiя  користується в своiй діяльності”. І Ансофф стверджує, що досвiдчений фахiвець бiзнесу завжди зможе розгледiти за успiхом підприємства ту чи іншу оригiнальну стратегiю.

Для розробки стратегії кожне пiдприємство має  усвiдомити такі важливi елементи своєї  дiяльностi: місiю; конкурентнi переваги; особливості організації бізнесу, ринки збуту, де діє фірма; продукцію, ресурси, структуру, виробничу програму, організаційну культуру.

Дослідження пiдходiв до визначення стратегiї  вказує на ототожнення понять “cтратегiя” i “стратегiчне управлiння”, оскiльки, посилаючись на розглянутi вище погляди  авторiв, вони стратегiю визначають як комплексний план, правила, прийоми, процедури, що є основою реалізацiї  стратегiї, тобто процесом управлiння  з досягнення стратегiчних цілей  у будь-якiй сферi дiяльностi господарюючого суб’єкта. У бiльшостi випадкiв термiн  “стратегiя” ототожнюється з планом перспективних дiй, спрямованих на досягнення якiсно нових цiлей i дій.

Термiн  ”стратегiчне управлiння” введено  у вжиток на межі 60-70 рокiв ХХ ст. для  пiдкреслення рiзницi мiж поточним управлiнням на рiвнi виробництва (торговельно-технологiчного процесу) і керівництвом, що здiйснюється на вищому рiвнi управлiння фiрмою.

У травні 1971 року у Пітсбурзі (США) було проведено  розширену конференцію з питань стратегічного управління, де було підбито підсумки розвитку стратегічного  підходу в управлінні компаніями, а також визначено основні  напрямки розвитку стратегічного управління. З цього часу відбувся розподіл між  поточним та стратегічним управлінням, почали закладатися основи розвитку останнього. 1973-й piк вважається початком регулярного теоретичного дослідження  та практичного впровадження стратегічного  управління. Відтоді цей напрямок у теорії та практиці управління бурхливо розвивається, дослідження в цій  галузі проводяться в усьому світі, більшість процвітаючих організацій  досягли своїх результатів саме завдяки впровадженню системи стратегічного управління.

Відомо, що будь-який тип управління базується  на відповідній концепції. Концепція  управління – це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізми взаємодії  суб’єкта та об’єкта управління, характер взаємовідносин між окремими ланками  його внутрішньої структури, а також  необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства.

Вихідною  ідеєю, що відображає сутність концепції  стратегічного управління, є ідея необхідності врахування взаємозв’язку  та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей  підприємства. Стратегії в цьому  випадку виступають як інструменти  досягнення цілей, а для реалізації стратегій необхідно, щоб усе  підприємство функціонувало у стратегічному  режимі. Виходячи із сказаного, можна  дати наступне визначення стратегічного  управління, де б найбільш яскраво  була розкрита сутність концепції стратегічного  управління.

Стратегічне управління – це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає можливість встановлювати  цілі розвитку, порівнювати їx з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їx у відповідність шляхом розробки та реалізації системи стратегій.

Стратегічне управління являє собою процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розроблюють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи вci релевантні (найсуттєвіші зовнішні та внyтрішні умови, а також забезпечують виконання  розроблених відповідних планів, які постійно розвиваються i змінюються.

Стратегічне управління – багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає  формулювати та виконувати ефективні  стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей.

Концепція стратегічного управління лежить в  основі стратегічного мислення i знаходить  вираз у наступних характерних  рисах її застосування:

1. Базується на певному поєднанні теорії: системному, ситуаційному та цільовому підходах до діяльності підприємства, що трактується як відкрита соціально-економічна система. Використання тільки однієї iз зазначених засад не дає можливості досягти потрібних результатів – розвитку підприємства у довгостроковій перспективi.
2. Opiєнтує на вивчення умов, в яких функціонує підприємство. Це дозволяє створювати адекватні цим умовам системи стратегічного управління, що будуть відрізнятись одна від одної залежно від особливостей підприємства та характеристик зовнішнього середовища.
3. Концентрує увагу на необхідності збору та застосування баз стратегічної інформації. Аналіз, інтерпретація та застосування інформації для прийняття стратегічних рішень дає змогу визначити зміст та послідовність дій щодо змін на підприємстві завдяки зменшенню невизначеності ситуації.
4. Дозволяє прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу pecypciв, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки персоналу.
5. Передбачає застосування певних інструментів та методів розвитку підприємств (цілей, “дерева цілей”, стратегій, “стратегічного набору”, стратегічних планів i програм, стратегічного планування та контролю тощо).

Наведені  характеристики не вичерпують сутність концепції стратегічного управління, але дають можливість визначити  найбільш суттєві складові, що й  будуть розглянуті далі.

Стратегічне управління не претендує на те, щоб  дати одне рішення на всі часи. Так  само як важко уявити co6i два однакових  підприємства, неможливо створити тотожні  системи стратегічного управління.

Характерні  риси системи стратегічного управління певного підприємства залежать від  взаємодії таких чинників:

• галузевої належності;
• pозмірів підприємства (залежно від галузевих особливостей);
• типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації;
• характеристик виробничого потенціалу;
• наявності (вiдcyтнocтi) науково-технічного потенціалу;
• рівня розвитку управління;
• рівня кваліфікації персоналу тощо.