Лекцій з дисципліни «Економіка»

1. Макроекономічне прогнозування як інструмент ДРЕ. Основні методи соціально-економічного прогнозування.
2. Програмування національної економіки.
3. Планування соціально-економічного розвитку країни.
4. Індикативне планування у системі ДРЕ.
5. Методи індикативного планування.

 

7.1. Макроекономічне прогнозування як інструмент державного регулювання економіки. Основні методи соціально-економічного прогнозування

Життя сучасного суспільства  неможливе без передбачення майбутнього, визначення цілей і завдань його розвитку, обґрунтування засобів  досягнення поставлених цілей. Для  виконання функцій ДР економічними процесами необхідно спрогнозовувати наслідки багатьох економічних явищ, щоб правильно вирішити теперішні завдання. Для цього і потрібне прогнозування на всіх ієрархічних рівнях управління.

Під прогнозом розуміють науково обґрунтоване міркування (судження) про розвиток, стан об’єкта у майбутньому, можливі шляхи і строки його досягнення. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням. Тобто прогнозування – це наукове виявлення ймовірних шляхів майбутнього розвитку явищ, процесів та закономірностей діючих економічних, соціальних та науково-технічних систем на різних рівнях (мікро-, мезо-, макрорівні).

Прогнозування поєднує  у собі два елементи – передбачення і пропонування. Якщо у першому  випадку описують можливі перспективи, стани, вирішення проблем майбутнього, то у другому – визначають бажаний (можливий) стан явища під впливом цілеспрямованої діяльності.

Сутність прогнозування  – формування уявлень про можливий стан системи у майбутньому шляхом обробки інформації про її минуле та теперішнє.

Процес прогнозування  складається з низки етапів: ретроспекції, діагнозу, проспекції.

На стадії ретроспекції досліджується історія розвитку об’єкта прогнозування (визначаються джерела прогнозної інформації; відбувається збір, зберігання та обробка інформації; з’ясовуються та уточнюються кількісні та якісні характеристики об’єкта прогнозування, методів виміру та надання інформації).

На стадії діагнозу визначається нинішній стан об’єкта прогнозування (розроблюється модель прогнозування та вибирається адекватний метод прогнозування).

Стадія проспекції – розробка самого прогнозу (за даними діагнозу складається прогноз) – оцінюється повнота інформації про об’єкт прогнозування, уточнюється; коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.

Суб’єктом прогнозування  виступає держава в особі державних  органів управління певного ієрархічного рівня, економічних служб органів  місцевого самоврядування, економічних  підрозділів підприємств та організацій  різних форм власності. (Конкретними  суб’єктами є – відділ прогнозів соціально-економічного розвитку, науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки з питань європейської інтеграції, Український науково-дослідний інститут проблем ринку та інші).

У цілому прогноз:

- надає інформацію для обґрунтування рішення і вибору необхідних інструментів управління;

- характеризує можливість  того або іншого шляху розвитку  в майбутньому; 

- дозволяє виявити  в сьогоденні ті чинники, які  формують майбутнє;

- дозволяє виробити  рекомендації з активного впливу на чинники розвитку;

- дозволяє обґрунтувати  заходи з активного впливу  на процеси.

Характерна риса прогнозування  народного господарства – комплексна постановка завдань, а також проблемний підхід до тих комплексів, галузей, які визначають у перспективі якісні зміни структури виробництва.

Прогнози класифікують за різними критеріями:

А) за масштабом (рівнем) прогнозування:

• макроекономічні (охоплюють прогноз національної економіки в цілому);
• прогнози розвитку народногосподарських комплексів;
• галузеві – розроблюються для окремих галузей народного господарства з метою забезпечення зв’язку при розробці макроструктурних прогнозів;
• регіональні – складаються для окремих адміністративних одиниць;
• мікропрогнози (окремих підприємств);
• суперпрогноз (світової економіки).

 

Б) за терміном реалізації прогнозу:

• оперативні (до місяця);
• короткострокові (до року);

в перших двох варіантах  характеристика об’єкта дослідження – кількісна

• середньострокові (на декілька років);
• довгострокові ( від 5 до 20 років);

характеристика об’єкта дослідження – кількісно-якісна

• далекострокові (понад 25 років)

характеристика об’єкта  дослідження  – якісна.

Чим більший період прогнозування, тим менша точність і нижча  ймовірність реалізації прогнозу.

В) за напрямком прогнозування прогнози поділяються на два типи: пошуковий і нормативний.

Пошуковий – базується  на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об’єкта, що склалися у минулому і діють нині, абстрагуючись  від факторів здатних змінити ці тенденції. Мета цього прогнозу – з’ясувати, як розвиватимуться події за збереження існуючих тенденцій.

Нормативний прогноз  – розроблюється на основі заздалегідь  визначених цілей і завдань і  передбачає визначення  шляхів і  термінів їх досягнення.

Г) за змістом (об’єктом прогнозування) прогнози бувають економічні, соціальні, демографічні, науково-технічні та інші.

 

Об’єктом нашого вивчення є соціально-економічне прогнозування. Воно ґрунтується на вивченні закономірностей  розвитку економічних явищ і процесів, виявляє найбільш імовірнісні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору та обґрунтування економічної політики.

Об’єктом соціально-економічного прогнозування є економічний і соціальний потенціал України (галузі, регіони, підприємства), який включає: сукупність трудових ресурсів (трудовий потенціал), природних ресурсів, галузей матеріального виробництва (промислово-виробничий потенціал), галузей невиробничої сфери (соціальний потенціал), сфери науки і наукового обслуговування, передовий досвід (науково-технічний потенціал).

З класифікацією прогнозів тісно пов’язане питання про джерела інформації. Розрізняють три основні джерела прогнозної інформації, кожному джерелу відповідає свій спосіб прогнозування (див. рис. 7.1).

Методи прогнозування – це сукупність прийомів мислення і способів, які дають змогу на основі аналізу тенденцій та закономірностей розвитку внутрішніх (ендогенних) та зовнішніх (екзогенних) даних об’єкта прогнозування зробити висновок про його розвиток у майбутньому за певних умов.

Всі методи прогнозування  поділяють на дві великі категорії: інтуїтивні та формалізовані.

 

 

Інтуїтивні використовуються для аналізу і прогнозування складних об’єктів (явищ, процесів), на розвиток яких впливає багато факторів. Передбачають розробку прогнозу на основі індивідуального чи колективного опитування спеціалістів (тому їх ще називають методами експертних оцінок). У свою чергу вони можуть бути індивідуальні та колективні.

Індивідуальні інтуїтивні методи проводяться на основі збору інформації від окремих спеціалістів. Найпоширенішими є методи анкетування, інтерв’ю, аналітичний, написання сценарію.

Анкетування передбачає опитування експертів у письмовій формі за допомогою спеціально складеного переліку питань щодо майбутнього розвитку об’єкта прогнозування.

При методі інтерв’ю здійснюється безпосереднє опитування експерта-спеціаліста.

Аналітичний метод передбачає всебічний аналіз прогнозованого явища з підготовкою відповідної доповідної записки.

Метод написання  сценарію базується на визначенні логіки розвитку прогнозованого об’єкта за різних умов. Будується алгоритм вирішення проблеми.

Сутність колективних методів експертних оцінок полягає у досягненні погодженості думок експертів з перспективних напрямків розвитку об’єкта прогнозування, що були раніше сформовані окремими експертами. Для проведення колективних експертних оцінок створюються робочі групи, які проводять опитування, обробку матеріалів і аналіз результатів колективної експертної оцінки. До таких методів відносять методи “Комісій”, “Мозгова атака”, “Дельфі”, матричний.

Метод “комісій” полягає в тому, що обговорюється актуальна проблема групою спеціалістів і складається прогноз за результатами обговорення.

“Мозкова  атака” – активний та творчий процес обговорення проблеми групою висококваліфікованих спеціалістів:

1) формується група  учасників – 10-15 чоловік, висококваліфікованих, ерудованих спеціалістів;

2) описується проблемна ситуація;

3) відбувається генерація ідеї  – обговорення проблемної ситуації  за певними правилами: лаконічні  та точні висловлювання (максимум 3 речення), не дозволяються критичні зауваження, а також  використання домашніх заготовок;

4) висловлені ідеї систематизуються;

5) далі настає етап деструкції: руйнування висловлених ідей – дається критична оцінка кожної висловленої ідеї з позицій її ефективності, доцільності, практичної реалізації;

6) і нарешті складається прогноз у вигляді списку ідей відносно майбутнього розвитку об’єкта, які можна і потрібно реалізувати.

Метод “Дельфі” дозволяє узагальнити думки окремих експертів в узгоджену групову думку. Особливість методу полягає в анонімності експертів (учасники експертної оцінки не знайомі один з одним), використання результатів попереднього типу опитування (з анкет вибирається лише потрібна інформація), відображення точки зору більшості.

Формалізовані методи прогнозування передбачають складання прогнозів на основі використання математичних формул та економіко-математичних моделей для визначення кількості параметрів. До групи формалізованих методів відносяться методи екстраполяції та моделювання.

Методи прогнозної екстраполяції  – вивчення попереднього і сучасного  стану розвитку об’єкта і перенесення  закономірностей минулого і сучасного  розвитку на майбутнє. Прогнозна екстраполяція  може здійснюватися за допомогою  методів найменших квадрантів, дисперсії, кореляції, регресійного аналізу та інших статистичних методів.

Моделювання – це спосіб прогнозування, який передбачає конструювання  моделі реального процесу чи явища, що можуть відбутися у майбутньому. До методів моделювання прогнозів відносяться структурне, сітьове, матричне та імітаційне моделювання.

 

7.2. Програмування національної економіки

Об’єктивна необхідність державного програмування економіки  зумовлена потребою глибоких і швидких  структурних змін у національній економіці та недостатньою ефективністю ринкових механізмів. Суть програмування полягає в аналізі стану національної економіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розробці та реалізації окремих економічних програм.

Мета державного програмування  полягає у забезпеченні найбільш ефективного варіанта розвитку економіки.

Програмування, як форма  державного регулювання економіки, має такі особливості:

• втручання держави в економіку не ліквідує стихійність у ринкових перетвореннях, а лише коректує цей процес;
• програмування є елементом сучасної ринкової організації економіки, оскільки держава не керує агентами ринку, а лише спрямовує їхню діяльність;
• основою програмування є структурне регулювання;
• програмування, як форма впливу на економіку, є системним і комплексним.

Отже, програмування – це процес орієнтації економіки з боку органів державного управління шляхом регулярного і комплексного впливу на її структуру відповідно до поставленої мети соціально-економічного розвитку на певний період.

Основу державного програмування становлять розробка і виконання державних програм економічного і соціального розвитку. Ці програми існують як субординарні одна до одної, так і як співіснуючі і взаємодоповнюючі.

Державні програми включають комплексні програми розвитку національної економіки та спеціальні програми розвитку окремих секторів, галузей, територій.

Прикладом комплексної програми в  Україні є програма “Україна – 2010”, а спеціальної – Державна програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Державна програма зайнятості населення, Державна програма підтримки підприємництва, Державна програма приватизації, ДП соціального захисту населення, ДП зі стабілізації економіки та її виходу з кризового стану та інші.