Лекцій з дисципліни «Економіка»

Стаття “Закладка до державного резерву”. Державний резерв – запас, що створюється на випадок стихійного лиха, військових дій, для допомоги інших державам, за нормативами, які затверджує КМУ. Нормативний розмір державного резерву визначається наступним чином:

_{, де}

Nд.р. – норматив державного резерву, який встановлює КМУ.

Закладення ресурсу  до державного резерву можливе у  двох випадках:

1. Якщо виникає потреба у розширенні (створенні) державного резерву. За таких обставин розмір закладення визначається за формулою:

ЗДР (розширення) = ДРn – ДРп.р., де

ДРn – нормативний розмір державного резерву,

ДРп.р. – фактична наявність ресурсу у державному резерві на початок розрахункового року.

Якщо отриманий результат має від’ємне значення, це означає необхідність скорочення державного резерву шляхом його розбронювання на дану величину.

2. Якщо виникає потреба в поновленні ресурсів державного резерву у зв’язку із скороченням нормативних строків зберігання певного ресурсу. У такому випадку розмір державного резерву на поновлення визначається за даними оперативної звітності.

Загальний обсяг закладення ресурсів до державного резерву визначається як добуток закладення державного резерву  на розширення та на поновлення:

ЗДР = ЗДР розширення + ЗДР поновлення.

Відповідно стаття «Розбронювання держаного резерву» із ресурсної  частини балансу визначається як добуток розміру розбронювання резерву на скорочення та на поновлення:

РДР = РДР скорочення + РДР поновлення.

Залишки на кінець розрахункового року утворюються виробниками продукції, що споживають відповідний ресурс під час виробництва продукції, з метою забезпечення неперервного процесу виробництва. Розмір нормативних запасів визначається індивідуально для кожної галузі на базі встановленого нормативного запасу в днях (N), та середньодобового споживання даного ресурсу в галузі ( ).

Загальний підсумок частини  «Розподіл» показує загальний обсяг  споживання ресурсу у розрахунковому році.

У другій частині балансу – “Ресурси” фіксуються можливості усіх потенційних постачальників матеріального ресурсу. Основним постачальником є виробництво. Можливий обсяг виробництва ресурсу визначається за формулою:

 – середньорічна виробнича потужність галузі (або групи підприємств), що виробляє даний ресурс;

К використання – коефіцієнт використання виробничої потужності.

Стаття “Залишки на початок року” визначається як добуток фактичних залишків ресурсу у виробників продукції та постачальників ресурсу на початок року.

Стаття “Імпорт” розраховується аналогічно статті експорт.

Стаття “Інші ресурси” характерна для матеріальних балансів ресурсів сільськогосподарського походження та характеризує можливість закупівлі даного ресурсу у населення.

Підсумок ресурсної  частини показує загальний обсяг  наявних ресурсів.

 

Матеріальні баланси  можуть мати сальдо. Воно:

- позитивне, якщо ресурси перевищують потреби,

- негативне, якщо розподіл ресурсів більший за їх наявність.

Досягнення рівноваги (ліквідація сальдо) – це завжди компроміс  тим часом, що нам потрібно і тим, що ми можемо отримати.

Матеріальний баланс як інструмент планування використовується в наступних випадках: для визначення необхідного обсягу виробництва, можливого розміру експорту, необхідного розміру імпорту, можливого ринкового фонду. При цьому використовується прийом «Балансової ув’язки». Наприклад, необхідний обсяг виробництва визначається як:

Виробництво = ∑ частини розподіл – (∑ст..1, 2, 3, 5 ресурсів).

 

Нормативний метод планування. Класифікація норм і нормативів

Суть нормативного методу планування полягає у використанні сукупності норм і нормативів при  розрахунку показників індикативного  плану. Норма – це абсолютна величина гранично допустимого розміру витрат матеріального ресурсу (тобто, сировини, палива), а також витрат живої праці на виготовлення одиниці продукції. Норматив – відносний показник, що характеризує міру використання знарядь праці, предметів праці, витрат живої праці.

Норми та нормативи бувають:

1. Техніко-економічні норми, породжені конкретними технологічними процесами, що фіксуються у відповідних документах. До них відносяться норми витрат і запасів сировини, матеріалів, палива і енергії, норми витрат праці, норми потреби в устаткуванні і ін.
2. Особливу роль у плануванні відіграють соціально-економічні норми і нормативи, які включають такі три групи:

• норми і нормативи споживання товарів;

• норми і нормативи споживання платних послуг;

• норми і нормативи розвитку матеріальної бази соціальної інфраструктури.

Норми та нормативи споживання товарів передбачають раціональні  норми споживання основних продуктів  харчування, виробів легкої промисловості  у розрахунку на одну особу, а також  норми раціонального забезпечення предметами культурно-побутового та господарського призначення.

Норми та нормативи споживання платних послуг – це система оцінки рівня споживання однією людиною  окремих видів послуг, що побудована на науково-обґрунтованих розрахунках  раціонального споживання.

Серед норм та нормативів забезпечення населення матеріальною базою інфраструктури виділяють нормативні параметри розвитку пасажирського транспорту, мережі закладів освіти, охорони здоров’я, побутового обслуговування тощо.

3. Економічні (норматив рентабельності, ефективності інвестицій). У ринкових умовах господарювання кожна господарська одиниця, що функціонує не за рахунок державних ресурсів та коштів, самостійно встановлює для себе нормативи економічної ефективності. У той же час для державних підприємств та закладів, а також для заходів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, діють норми економічної ефективності, встановлені державою. Наприклад, норматив економічної ефективності державних капіталовкладень.

4. Екологічні норми та нормативи (наприклад, норма викиду шкідливих речовин у повітря).

Уся система норм та нормативів повинна відповідати наступним  принципам:

1. Наукової обґрунтованості. Згідно з цим принципом, соціально-економічні, екологічні норми та нормативи розроблюються та затверджуються на державному рівні.
2. Норми та нормативи повинні періодично переглядатися (кожні 5 років) та відповідати розвитку техніко-економічного прогресу.

 

Тема 8. Прогнозування і державне регулювання промислового виробництва

 

 

1. Промисловість як об’єкт регулювання. Показники промислового виробництва.
2. Визначення потреб держави у промисловій продукції та обґрунтування обсягу промислового виробництва необхідними ресурсами.
3. Обґрунтування можливого обсягу виробництва промислової продукції.

 

 

1. Промисловість як об’єкт регулювання. Показники

промислового виробництва

 

Найбільшим у структурі  виробничої сфери України за всіма  показниками є промислове виробництво. Тут зайнято 40% (разом з будівництвом) усіх працівників сфери, виробляється 60% валового суспільного продукту і понад 40% національного доходу.

Від рівня розвитку промисловості залежить технічне переозброєння й інтенсифікація всіх галузей економіки, підвищення рівня життя населення, зміцнення обороноздатності країни. Цим визначається особлива роль промисловості в розвитку й підвищенні ефективності всієї економіки держави. Промисловість визначає масштаби й темпи розвитку інших галузей матеріального виробництва – транспорту й зв'язку, будівництва, торгівлі й громадського харчування й ін.

Промисловість України  включає близько 20 галузей (підгалузей):

• добувні галузі (електроенергетика, нафтодобувна, газова, вугільна, торф’яна);
• чорна металургія;
• хімічна і нафтохімічна,
• кольорова металургія,
• машинобудівна та металообробна,
• лісова, деревообробна, целюлозно-паперова;
• промисловість будівельних матеріалів;
• скляна і фарфоро-фаянсова;
• переробні галузі промисловості (легка, харчова, борошномельно-круп’яна, комбікормова, мікробіологічна, поліграфічна тощо)

При характеристиці промисловості  виділяють наукомісткі, високотехнологічні галузі, які визначають науково-технічний розвиток країни; матеріало-, енерго- та трудомісткі галузі.

Забезпечуючи народне  господарство технікою, машинами та устаткуванням, а також основною сировиною (вугілля, руда), промисловість визначає розвиток усієї економіки, масштаби та темпи  всього суспільного виробництва, зростання матеріального добробуту народу.

Основним завданням  промисловості – є найбільш повне  задоволення суспільних потреб у  високоякісній продукції, забезпечення технічного переоснащення та інтенсифікації виробництва. Для вирішення цього головного завдання необхідно:

1. збільшувати виробництво, поновлювати асортимент та підвищувати якість промислової продукції;
2. здійснювати структурні перетворення у промисловості на користь галузей «Групи Б», тобто підвищувати темпи зростання виробництва предметів споживання;
3. раціонально використовувати основні фонди, виробничі потужності, матеріальні, трудові та фінансові ресурси,
4. створювати умови для технічного переоснащення та реконструкції основних фондів;
5. підвищувати рівень організації виробництва в галузі та інше.

Галузевий поділ промислового виробництва є в основі галузевого державного регулювання. Об’єктами  державного регулювання на макроекономічному  рівні є міжгалузеві комплекси  – єдині господарські системи, які  складаються з групи взаємопов’язаних галузей і покликані забезпечити потребу національної економіки у певному виді кінцевої продукції. Предметом державного регулювання в промисловості є обсяг виробництва продукції.

Державне регулювання  промислового виробництва ведуть у  вигляді прямого державного управління об’єктами (підприємствами) і регулювання їхньої підприємницької діяльності.

Пряме управління промисловим виробництвом  передбачає управління з боку міністерств об’єктами, що є у сфері державної власності; організацію монопольного виробництва деяких видів промислової продукції; індикативне планування; контроль за виробництвом і розподілом частини продукції, яку виготовляють на державних підприємствах.

До методів регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві належать:

• державні дозволи та контроль за розміщенням промислових підприємств;
• залучення промислових підприємств до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм;
• антимонопольні заходи;
• застосування системи податків і податкових пільг;
• грошово-кредитне регулювання;
• регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до запровадження державних цін;
• використання норм амортизації та інших норм та нормативів.

У процесі формування прогнозів, індикативних планів, вироблення регуляторів щодо суб’єктів ринку, які функціонують у сфері промислового виробництва, обсяги виробництва продукції оцінюють у натуральному та вартісному вираженнях.

Натуральним показником виступає номенклатура промислової продукції – це перелік основних видів промислової продукції із зазначенням їх кількості у натуральному виразі.

Формування номенклатури промислової продукції здійснюється за двома напрямками:

а) прямі угоди підприємств  із споживачами;

б) державне замовлення.

У процесі прогнозування  і планування розрізняють:

- номенклатуру найважливіших видів продукції, яка є основою для випуску інших видів продукції (продукція базових галузей промисловості). Ця група включає: електроенергію (млрд. кВт-год); нафту з газовим конденсатом (тис.т); газ (млрд. м³); вугілля (млн.т), сталь (млн.т), готовий прокат (млн.т.); мінеральні добрива (тис. т); цемент (тис. т) тощо;

- номенклатуру промислової продукції, яка сприяє розвитку науково-технічного прогресу (станки з програмно-числовим управлінням, комп’ютери тощо);

- номенклатуру промислової продукції, що входить до складу державного замовлення і державного контракту: шкільні підручники, шкільні зошити, лікарські засоби тощо;