Лекцій з дисципліни «Економіка»

Плани, що розробляються  строком більше, ніж на рік, називаються перспективними. У свою чергу вони поділяються на середньострокові – розробляються строком на 2-5 роки (або тактичні плани) та довгострокові – розробляються на період більший ніж 5 років (стратегічні плани).

ІІІ. Залежно від об’єкта розрізняють: економічні, соціальні, науково-технічні, екологічні, інвестиційні плани.

 

Індикативний план –  документ, що містить систему взаємопов’язаних економічних показників та завдань, які об’єднуються у відповідні розділи.

Економічний показник плану – це вимірник того або іншого економічного явища або процесу, має три невід'ємні характеристики:

• назва, яка відображає суть явища або процесу, що вимірюється. Наприклад, валовий внутрішній продукт. Він відображає сукупну вартість кінцевого виробництва товарів і послуг в обох сферах економіки за рік у межах території держави незалежно від національної приналежності постачальників економічних ресурсів;

• числове значення – це кількісна оцінка даного показника. Наприклад, ВВП складає 263 млрд.

• одиниця виміру відповідна суті явища, що характеризується, або процесу. Так, одиницею виміру ВВП є гривня (грн.).

Показники індикативного  плану класифікують за різними ознаками. Так, залежно від суті явища чи процесу, що відображається за допомогою показника, виділяють:

• кількісні – характеризують масштаби розвитку економіки (обсяг ВНП, валовий збір зерна тощо);
• якісні, характеризують ефективність використання ресурсів, що використовуються, в цілому, так за окремими їх видами.

Залежно від одиниць  виміру: абсолютні (вартісні та натуральні) та відносні (вимірюються у процентах, коефіцієнтах).

В індикативному плані  можуть бути як директивні показники – обов’язкові до виконання після затвердження такого плану, так і рекомендаційні. Кількість директивних завдань зведена до мінімуму та включає на сьогодні: державне замовлення, соціально-економічні норми та нормативи, ліміти, податки. Ці показники обов’язкові. Всі інші – носять рекомендаційний характер.

Як відмічалося раніше, всі заходи, показники та завдання індикативного плану групуються у відповідні розділи, утворюючи тим самим певну структуру індикативного плану. Слід відмітити, що структура плану, а відповідно, і кількість його розділів, не є постійною.

Розробка Державної  програми економічного та соціального розвитку країни – досить трудомісткий процес, який займає чимало часу. Процедура цього процесу затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 621.

Програми економічного і соціального розвитку розробляються:

• народногосподарська – Міністерством економіки України, в розробці державної програми економічного і соціального розвитку країни беруть участь Міністерство фінансів, Міністерство праці, державний комітет статистики, антимонопольний комітет, Фонд державного майна, інші міністерства та відомства, місцева влада, залучаються науково-дослідні заклади. Функція координації покладена на Міністерство економіки України.
• територіальні – обласними державними адміністраціями (управлінням економіки обладміністрацій):

• програми розвитку міст – міствиконкомом (управлінням економіки міствиконкому),
• програми розвитку району – райдержадміністраціями (управління економіки райдержадміністрації),
• програми розвитку сіл – сільськими радами,

• галузеві – галузевими міністерствами.

 

7.5. Методи індикативного планування

Метод індикативного  планування – конкретний спосіб чи прийом розрахунку того або іншого показника індикативного плану. Різноманіття показників індикативного плану диктує необхідність використання різних методів їх розрахунку, які утворюють певну систему – впорядковану сукупність взаємопов’язаних прийомів розрахунку показників. Існують такі методи планування:

• балансовий метод;
• нормативний метод;
• метод факторів;
• методи експертних оцінок;
• метод системного аналізу;
• економіко-статистичні методи, такі як індексний, метод екстраполяції, метод кореляційно-регресійного аналізу;
• економіко-математичні методи.

Найбільшого поширення  набув балансовий метод. Його суть зводиться  до ув'язки потребу потенційних споживачів з ресурсами, які можна отримати для їх задоволення від усіх потенційних постачальників. Метою застосування даного методу є виявлення пропорцій і диспропорцій в економіці, розробка рекомендацій з ліквідації виявлених диспропорцій з метою забезпечення збалансованого розвитку економіки. Інструментом балансового методу є баланси, розробка яких вимагає використання нормативного методу.

Суть нормативного методу полягає у використанні системи  норм і нормативів: за допомогою  норм і нормативів визначають потребу  в продукції (послугах). Окрім цього, норми і нормативи в плануванні виконують контрольну функцію; завдяки ним контролюють ефективність виробництва, екологічну ситуацію, регулюють взаємини між товаровиробниками і державою, регіонами і державою.

Нормативний метод використовується для розрахунку як якісних показників, так і кількісних, а балансовий лише для розрахунку кількісних показників.

Метод факторів широко застосовується при розрахунку якісних показників. Його суть полягає у визначенні впливу факторів-аргументів на фактор-функцію. Для цього визначається форма і ступінь залежності.

Метод системного аналізу використовується для вивчення економічної ситуації в народному господарстві у минулому, сьогоденні і майбутньому з урахуванням різних варіантів розвитку.

Економіко-статистичні методи застосовують для розрахунку як якісних, так і кількісних показників. Досить широко при розробці програм економічного і соціального розвитку використовується метод екстраполяції, заснований на вивченні досліджуваного явища в минулому періоді і перенесенні закономірностей його розвитку на майбутній період.

Суть методів експертних оцінок полягає в організації проведення експертами аналізу економічної проблеми з кількісною оцінкою їх думки і математико-статистичною обробкою отриманих результатів. Думка експерта – це результат уявного аналізу і узагальнення процесів на підставі власного досвіду, кваліфікації і інтуїції. Підсумкове рішення експертів приймається як вирішення проблеми. Серед методів експертних оцінок виділяють: метод експертних комісій, індивідуальну експертну оцінку, кількісну експертну оцінку, тощо, (дивись вище).

Економіко-математичні методи в планеруванні побудовані на основах реалізації принципу оптимізації, тобто вибору плану з найбільшим економічним ефектом. Вибрати найефективніший варіант дають можливість методи математичного програмування.

 

Балансовий  метод планування отримав свою назву від слова «баланс». За своєю сутністю особливість цього методу полягає в ув’язці потреб (П) та ресурсів (Р), необхідних для задоволення цих потреб. Оскільки завжди має місце нерівність типу П>Р, то приведення їх до відповідності один одному (тобто, П=Р) – це завжди компроміс між тим, що нам потрібне, та тим, що ми здатні отримати. Своє втілення балансовий метод планування знаходить у документі, що зветься «Баланс».

Баланс – це документ у вигляді таблиці, де одна частина, що характеризує ресурси за усіма джерелами їх надходження, дорівнює другій частині, що характеризує розподіл ресурсів за усіма напрямками їх використання. Зазвичай баланси складаються у вигляді двосторонньої таблиці або таблиці, що поділяється на верхню та нижню частини.

В індикативному плануванні використовуються три групи балансів:

• матеріальні баланси – відображають потребу у матеріальних ресурсах та джерела її покриття (наприклад, баланси засобів виробництва, предметів споживання, природних ресурсів, сировини, обладнання, цукру, прокату чорних металів та інші);
• трудові (баланси праці), дозоляють охарактеризувати трудові пропорції та відображають формування, розподіл та використання трудових ресурсів. Головне їх завдання полягає в узгодженні наявних трудових ресурсів з потребою в них. У практиці індикативного планування розробляються баланси трудових ресурсів та баланси ринку праці.
• фінансові, характеризуються співвідношенням між потребою у фінансових ресурсах та джерелами їх отримання (наприклад, зведений баланс доходів та видатків, баланси доходів та видатків населення, окремо за міністерствами).

Найбільшу групу складають  матеріальні баланси, які можуть розроблятися як в натуральному вираженні, так і в грошовому вимірі. У свою чергу ця група балансів класифікується за різними ознаками. У їх складі виділяють, наприклад:

• планові та звітні;
• однопродуктові та багатопродуктові;
• народногосподарські, галузеві, територіальні, баланси окремих підприємств.

 

Послідовність розробки розрахункового матеріального балансу

Однопродуктовий матеріальний баланс складається за наступною  формою, представленою у таблиці 7.1.

Таблиця 7.1.

Однопродуктовий матеріальний баланс ресурсу, (од. вим.)

№ з/п	Джерела ресурсів (можливості)	Кіль-кість	№ з/п	Розподіл ресурсів (потреби)	Кіль-кість
1	Залишки ресурсу на початок  року - у постачальників ресурсу - у споживачів ресурсу		1	Виробничо-експлуатаційні потреби Всього: у т.ч. за галузями народного  господарства:
2	Виробництво у плановому періоді (добуток, заготівля)		2	Капітальне будівництво
3	Імпорт		3	Ринковий фонд
4	Розбронювання державного резерву ресурсу з метою зменшення з метою оновлення		4	Закладення державного резерву: на розширення з метою оновлення
5	Інші ресурси		5	Експорт
			6	Залишки (запаси) ресурсу  на кінець року - у постачальників ресурсу - у споживачів ресурсу
	Всього			Всього
	Сальдо			Сальдо
	Баланс			Баланс

 

Розробка матеріального  балансу починається з частини  «Розподіл», саме тут фіксуються потреби  усіх потенційних споживачів матеріальних ресурсів, а саме: галузей народного господарства, населення, інших держав (в статті експорт), державного резерву.

Виробничі потреби в  ресурсі зафіксовані у перших двох статтях частини «Розподіл».

Виробничо-експлуатаційні потреби (ВЕП) відображають потреби усіх галузей народного господарства у певному виді ресурсу (продукції). Загальна потреба в ресурсі визначається (нормативним методом) за формулою:

_{, де}

Q _вир-ва – обсяг продукції, що виробляється і-ю галуззю, та вимагає витрат відповідного ресурсу;

N – норма витрат відповідного ресурсу на виробництво одиниці продукції і-ї галузі.

n – кількість галузей, що споживають даний ресурс під час виробництва продукції.

У статті “Капітальне будівництво” потреба у ресурсах визначається нормативним методом за формулою:

_{, де}

Qбмр – обсяг будівельно-монтажних робіт і-го виду, для виконання яких потрібен даний ресурс;

N – норма витрат відповідного ресурсу на виконання одиниці і-го виду робіт.

Стаття “Ринковий фонд” характеризує потреби населення в даному ресурсі. Ця потреба розраховується нормативним методом, як правило, за формулою:

_{, де}

Т – чисельність населення, що споживає даний вид ресурсу.

N – науково-обґрунтована норма споживання даного ресурсу на оду особу.

Для визначення потреби  населення в ресурсах, що споживаються для задоволення комунально-побутових  потреб, наприклад, потреби населення у вугіллі, розрахунки здійснюють за формулою:

_{, де}

S – загальна площа житла, що опалюється за допомогою даного ресурсу.

N/s – норма витрат ресурсу за фіксованими цінами на відповідну площу опалення.

Стаття “Експорт” характеризує потреби інших держав у даному ресурсі. Розрахунок цієї статті може здійснюватися двома способами:

1. Якщо угоди з іншими державами укладені, на момент розрахунку цієї статті, то обсяг експорту визначається методом прямого підрахування, тобто додаються обсяги експорту даного виду ресурсу за укладеними угодами з іншими державами.

_{, де}

_{Еді – експорт за договором з і- ю державою.}

2. Якщо угоди не укладені, то застосовується метод екстраполяції. Сутність цього методу полягає у визначенні питомої ваги експорту у загальному обсязі споживання за декілька останніх років (як правило, три-п’ять) та перенесенні отриманої величини на майбутній період.