Лекцій з дисципліни «Економіка»

 

Про рівень економічного розвитку свідчать показники виробництва  і споживання ключових (базових) видів  продукції на душу населення –  енергоспоживання, автомобілі, мінеральні добрива, папір, зерно, м'ясо, молоко, цукор тощо. Ці показники свідчать про задоволення потреб країни в цих основних видах продукції.

У світовій практиці економічне зростання визначається і вимірюється  двома способами:

- річними темпами зростання  (у %) реального ВВП за певний  період часу;

- річними темпами зростання  ВВП на душу населення (у  %).

 

4.4. Організаційно-економічні  засади

структурної політики держави

Структурна політика держави – це комплекс заходів щодо розвитку окремих елементів економічної системи, які сприяють вирішенню актуальних проблем суспільства, забезпечують економічний розвиток та конкурентоспроможність економіки.

Світова практика господарювання сформувала два типи структурної політики: пасивний та активний.

Пасивна структурна політика зводиться до створення правової бази для вільного переміщення факторів виробництва з однієї сфери в іншу, з однієї галузі в іншу, з одного регіону в інший. При цьому структура економіки змінюється внаслідок зміни норми прибутковості. Якщо в галузі попит перевищує пропозицію, то це призводить до зростання цін і збільшення норми прибутковості. Капітал з інших, менш прибуткових галузей, переливається в цю галузь, збільшуючи тим самим виробництво товарів.

Активна структурна політика полягає в тому, що, використовуючи державні важелі, органи управління сприяють прискоренню структурних зрушень в економіці. Такими важелями є державна програма структурних перетворень, пряме державне інвестування програм структурної перебудови, створення спеціальних фондів, залучення іноземних і приватних інвестицій, податкові і кредитні пільги.

Активна політика визначає пріоритети, насамперед щодо вдосконалення  галузевої структури економіки. При визначенні пріоритетних галузей  виходять з таких критеріїв: експортного потенціалу галузі, перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку, розв’язання проблем зайнятості населення, вирішення екологічних проблем.

З огляду на це, пріоритетними  групами галузей структурних перетворень визнані:

• наукомісткі та технологічні галузі – ракетно-космічна, літакобудування, робототехніка, біотехнології;
• галузі АПК, для яких створені найкращі природні умови, традиції виробництва – харчова, кондитерська, консервна;
• галузі транспорту, зв’язку, телекомунікацій – транзит нафти та газу, міжнародні перевезення;
• рекреаційно-туристичний та оздоровчий комплекси.

 

Тема 5. Державність та державне управління економікою

 

1.  Державне регулювання економіки: поняття, необхідність, функції.
2. Об’єкти и суб’єкти ДРЕ.
3. Поняття методології ДРЕ.
4. Економічна політика і державне регулювання.

 

5.1. Державне регулювання економіки: поняття,

необхідність, функції

Роль держави у становленні  та регулюванні економічної системи  країни велика. Зокрема, це зумовлено  тим, що лише держава здатна надати діяльності людей цілеспрямований, організований характери.

Для визначення ролі держави  в економіці використовуються різні терміни: “державне втручання”, “державне управління”, “державна економічна політика”, “державне регулювання економіки” та інші. Всі вони взаємопов’язані та характеризують відносини держави з суспільством.

Регулювання економіки  з боку держави повинно полягати у впливі органів влади та управління на економічні процеси з метою  підтримання їх на певному рівні, подолання несприятливих явищ. При цьому, якщо у централізованій економіці регулювання здійснюється завдяки використанню директивних методів, то в ринковій економіці – шляхом використання, в основному, ринкових регуляторів.

У більшості країн  з розвиненою економікою активне  державне регулювання здійснюється саме в тих сферах, де ринкові механізми не забезпечують досягнення пріоритетних стратегічних цілей, це, наприклад, охорона здоров’я, медицина, освіта, наука, культура, виробництво товарів першої необхідності.

Таким чином, державне регулювання економіки (ДРЕ) за своєю сутністю – це форма цілеспрямованого впливу держави (законодавчих, виконавчих та контролюючих органів) на соціально-економічні процеси, що відбуваються у суспільстві, спрямована на досягнення цілей та пріоритетів державної соціально-економічної політики.

Говорячи про необхідність втручання держави в економіку, слід відмітити, що така діяльність зумовлена, зокрема:

• створенням умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму,
• усуненням негативних наслідків ринкових процесів,
• захистом національних інтересів на світовому ринку,
• вирішенням проблем, які ринковий механізм не може вирішити, або вирішує їх погано.

З огляду на це діяльність держави може бути підтримуючою, компенсаційною та регулюючою.

Підтримуюча діяльність держави (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища.

Компенсаційна діяльність держави покликана компенсувати недоліки та негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям.

Регулююча діяльність держави передбачає регулювання економічних і соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

Функції державного регулювання економіки досить різноманітні, їх вибір залежить від соціально-економічного і політичного рівня розвитку держави, компетенції органів державного регулювання, рівня розвитку ринкового господарства, моделі розвитку національної економіки.

Основними функціями  державного регулювання економіки  є:

• визначення цілей та пріоритетів макроекономічного розвитку країни;
• розробка та затвердження правових основ розвитку економіки;
• регулювання макроекономічних процесів та пропорцій;
• захист внутрішнього товаровиробника і пріоритетних виробництв;
• регулювання зовнішньоекономічних відносин;
• розробка і регулювання регіональної політики;
• соціальний захист населення;
• утримання і забезпечення ефективної роботи органів державної влади;
• розроблення і регулювання науково-технічної, інвестиційної та соціальної політики.

У період становлення  ринкових відносин до цих функцій додаються ще й такі:

• формування інститутів державного регулювання економіки;
• створення умов та інфраструктури існування ринку;
• розвиток місцевого самоврядування;
• стимулювання конкуренції;
• здійснення цінової політики;
• кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом та інші.

Економічні функції  держави визначають не лише необхідність, але й мету державного регулювання.

 

5.2. Об’єкти та суб’єкти державного регулювання економіки

З визначення поняття  ДРЕ випливає, що об’єктом державного регулювання економіки у широкому розумінні цього слова є економіка держави та соціально-економічні процеси, що відбуваються в ній.

У вузькому розумінні  цього слова об’єктами ДРЕ є ті умови, процеси, відносини, елементи та сектори народного господарства, функціонування яких ринковий механізм не забезпечує взагалі або забезпечує незадовільно.

Конкретними об’єктами  ДРЕ є: економічний цикл, структура  економіки, інвестиційна діяльність, грошовий обіг, інфляція, оточуюче середовище, блок соціальних проблем (зайнятість, доходи населення, соціальний захист, підготовка та перепідготовка кадрів) та інші.

За рівнем задач та проблем, що вирішуються, прийнято класифікувати об’єкти ДРЕ на:

- загальногосподарські  процеси і відносини, такі як  економічний  цикл, грошовий обіг, зайнятість,  інвестиції, НИОКР, ціни;

- великі сектори економіки  (промисловість, будівництво, сільське господарство, інфраструктура, фінансова сфера);

- фірми й корпорації як приватні елементи народного господарства;

- комплексний розвиток регіонів країни;

- глобальні процеси  (екологія);

- зовнішньоекономічні  зв’язки.

Суб’єктом державного регулювання економіки, як це видно з визначення цього поняття, є держава та її інституційні органи.

Але насправді економіка регулюється не лише державою, тому прийнято говорити про суб’єкти регулювання економіки взагалі. З цієї точки зору, говорячи про суб’єкти регулювання економіки, прийнято виділяти носіїв, виразників та виконавців господарських інтересів. Носії: соціальні групи, робітники, власники підприємств, фермери, управлінці, інші, що мають свої власні інтереси, обумовлені їх соціально-економічним статусом, а також належністю до певного виду діяльності, регіону тощо. Виразниками господарських інтересів у ринковій економіці є об’єднання, асоціації, профспілки, політичні партії та інші. Виразником господарських інтересів є органи центральної та місцевої влади, а також національний банк.

 

5.3. Поняття методології ДРЕ

Під методологією державного регулювання прийнято розуміти сукупність вимог, що висуваються до впливу органів державної влади на соціально-економічні процеси. Вона включає підходи, принципи, форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни та формує логіку ДРЕ.

Логіка ДРЕ характеризує послідовність заходів держави, необхідних для управління соціально-економічним  розвитком країни та передбачає:

1. аналіз рівня розвитку національної економіки, її проблем та можливостей;
2. формування мети, задач, пріоритетів та кінцевих результатів ДРЕ;
3. формування необхідних ресурсів (фінансових, трудових, інформаційних, матеріальних, інтелектуальних);
4. прогнозування ризиків та наслідків управлінських рішень.

Мета – це те, на що «спрямовані зусилля та ресурси». У процесі державного регулювання  економіки зусилля держави спрямовані на виконання економічних функцій  ДРЕ, а також на ліквідацію проблем, що виникли у суспільстві. Виділяють  генеральну мету, а також цілі, що підпорядковані генеральній. У сукупності всі цілі разом утворюють, так зване дерево цілей».

Визначившись з метою, визначають задачі ДРЕ, тобто ті умови, які повинна створити держава  для досягнення поставленої мети, іншими словами задачі ДРЕ – це способи досягнення мети.

Наприклад, для підвищення рівня зайнятості населення трудових ресурсів, як одну з найважливіших  цілей державного регулювання, держава  може визнати створення умов для  розвитку малого та середнього бізнесу. У свою чергу, створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу передбачає активне використання податкових пільг, надання субсидій підприємцям, що працюють у даному виді бізнесу та інше.

Лише після того, як визначені мета та задачі, формуються необхідні ресурси, прогнозуються ризики та наслідки управлінських рішень.

Державне регулювання  економіки базується на певних правилах, тобто принципах державного регулювання. Найважливішими методологічними принципами ДРЕ прийнято вважати такі:

• принцип пріоритетності права над економікою;
• принцип оптимального поєднання адміністративно-правових та економічних важелів впливу;
• принцип адекватності впливу на соціально-економічні процеси;
• принцип системності державного впливу;
• принцип справедливості державного регулювання;
• принцип стабільності;
• принцип ефективності впливу на соціально-економічні процеси.

Для виконання економічних  функцій та поставлених цілей  держава використовує різноманітні форми державного регулювання економіки. Форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни проявляються через економічну політику держави.