Лекцій з дисципліни «Економіка»

У антимонопольному законодавстві  будь-якої країни вказуються ознаки монополії. У законодавстві України головною ознакою монополізму є доля фірми на вітчизняному ринку. В даний час вона визначена у розмірі 35 %. У інших країнах передбачаються і інші показники.

Відстеженням формування монополії займається спеціальний державний орган – Антимонопольний комітет, який має представництва у всіх регіонах.

 

 

Бюджетний метод

державного  регулювання економіки

 

Бюджетними називаються  методи регулювання економіки, засновані  на використанні ресурсів державного бюджету у вигляді асигнувань у національну економіку і соціально-культурну сферу.

Їх головними функціями  є:

1. Підтримка розвитку галузей економіки, виробництв і сфер діяльності, невигідних з точки зору ринку, але необхідних для суспільства в цілому: фундаментальна наука, виробнича інфраструктура і т.п.
2. Забезпечення соціальної стабільності суспільства через пом'якшення недоліків ринкової економіки, що призводять до майнового розшарування (за допомогою виплат з безробіття, допомоги малозабезпеченим, дотацій на утримання об'єктів соціальної сфери).
3. Стимулювання вкладень приватного капіталу у виробництва і сфери діяльності, що відповідають інтересам макроекономічної політики держави (за допомогою субсидій на розвиток науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, на впровадження прогресивних нововведень з більшим строком окупності та високим ризиком).

У практиці державного регулювання розрізняють такі інструменти бюджетного регулювання:

• дотації;
• субсидії;
• субвенції;
• пряме бюджетне фінансування;
• державні допомоги;
• державні капіталовкладення;
• державні закупівлі.

Загальним для всіх них  є те, що асигнування не потрібно повертати.

 

Дотація. З метою соціального захисту населення, держава ставить завдання забезпечити рівень цін на окремі види товарів (продукції, послуг) – предмети першої необхідності, доступний для всіх категорій громадян. Для цього використовується механізм прямого втручання в процес ціноутворення. Результатом такого прямого втручання держави в процес ціноутворення є встановлення відповідними державними органами відпускної ціни для виробника нижчої за реальну ринкову ціну, тобто нижче за той рівень, що забезпечує підприємству покриття витрат і отримання норми прибутку. Очевидно, що в таких умовах виробник зазнаватиме певних збитків. Це до певної міри суперечить принципам ринку. Аби компенсувати виробникові збитки, які він зазнав з цієї причини, держава і застосовує механізм виплати дотацій, тобто покриття різниці між реальною ринковою ціною виробника і встановленою державою відпускною ціною.

Розмір дотації визначається за формулою:

Д=(Цр-Цв)*А

де Д – розмір дотації  на виробництво продукції (послуг), грн.

Цр – реальна ринкова ціна за одиницю продукції;

Цв – відпускна  ціна, яка встановлюється відповідним  державним органом (ціна, що діє, на одиницю товару);

А – обсяг виробництва  товару, що підлягає дотуванню з  бюджету.

Дотація має місце  в тому випадку, якщо Цр>Цо.

Дотації доцільно виплачувати в тих галузях, в яких витрати перевищують рівень ринкової ціни, але в той же час ці галузі украй необхідні для розвитку національної економіки, зайнятості (наприклад, сільське господарство, вугільна промисловість, комунальні платежі і так далі). Дотації мають вимушений характер, держава виплачує їх лише тому, що інакше економічні втрати будуть ще більші. Результатом застосування даного інструменту регулювання є те, що кінцевий споживач отримує більш дешеву продукцію, а виробник цієї продукції – дохід у повному обсязі.

Коло виробництв і  галузей, що дотуються, обмежене. Нині в Україні такими є: вугільна промисловість, дотації для якої передбачаються в державному бюджеті; окремі види сільськогосподарської продукції; деякі види житлово-комунальних послуг (теплопостачання, газопостачання); виробництво окремих видів хліба в окремих регіонах, дотації для якого виплачуються з місцевого бюджету.

Обсягам дотацій є природна межа, яка залежить від можливостей національної економіки підтримувати дотаційні галузі за рахунок податків.

Дотація виступає мірою  соціального захисту населення; встановлена законодавчо, вона виплачується постійно на щомісячній основі.

 

Субсидія – це виплати коштів з державного або місцевого бюджету, для оперативного вирішення фінансових проблем як підприємств, так і населення.

На відміну від дотацій, субсидії є або одноразовими виплатами (зазвичай підприємствам), або обмеженими в часі (населенню). Таким чином, розрізняють субсидії підприємствам і населенню. Джерелом і тих, і інших є централізований державний бюджет. У витратній частині держбюджету виділяється загальний фонд субсидій, а їх розподілом займається Кабінет Міністрів.

Найбільшого поширення в Україні набули субсидії населенню на оплату послуг житлово-комунального господарства. Законодавчо встановлені субсидії населенню на оплату комунальних послуг призначаються строком на 6 місяців. Після закінчення даного терміну той, хто отримує субсидію, повинен підтвердити своє право на її подальше отримання.

Субсидія на житлово-комунальні послуги розраховується за формулою:

Сжкп = Цжкп – 0,15(0,2)* ССД,

де

Сжкп – розмір субсидії, що надається споживачеві житлово-комунальних послуг, на місяць.

Цжкп – вартість житлово-комунальних послуг за місяць у межах встановлених норм вживання послуг.

ССД – середньомісячний сукупний дохід сім'ї за попередні півроку.

Ставка 0,15 (0,2) залежить від рівня малозабезпеченості, який визначається, виходячи із порівняння розміру ССД у розрахунку на одного члена сім’ї з половиною прожиткового мінімуму.

Іншим видом субсидій є державні субсидії підприємствам. Вони призначені для оперативного вирішення фінансових проблем підприємств (організацій), пов'язаних із запобіганням банкрутству або проведення широкомасштабної реконструкції, технічного переозброєння підприємств. Такі субсидії можуть отримувати підприємства різних форм власності і підприємництва. Головний критерій при її виділенні – зацікавленість держави в продовженні функціонування і розвитку даного підприємства (організації). Проте в умовах дефіциту державного бюджету дана міра в Україні не одержала свого широкого застосування.

 

Пряме бюджетне фінансування – це асигнування з державного бюджету коштів на утримання неприбуткових підприємств і організацій, що повністю або частково знаходяться на державному забезпеченні. В Україні до них відносяться: державна освіта, охорона здоров'я, державні культурно-просвітницькі установи, науково-дослідні інститути академічного напряму, а також органи, що забезпечують виконання прямих функцій держави (оборона, національна безпека, охорона громадського порядку, підприємства що друкують грошові знаки, цінні папери і інші). Особливістю прямого бюджетного фінансування є неприбутковість об'єктів фінансування.

Завдяки даній мірі споживачі  послуг, що надаються організаціями, які знаходяться на прямому бюджетному фінансуванні, отримують їх безкоштовно (у повному обсязі або частково).

Для визначення розміру  бюджетного фінансування складається  кошторис витрат на утримання організації, який передається в галузеве міністерство для складання зведеного кошторису. Проте, фактичний розмір прямого бюджетного фінансування залежить від доходів державного бюджету.

 

Субвенція – кошти, що надаються за цільовим призначенням, або у випадку стихійного лиха, війни, землетрусу тощо.

 

Державні допомоги – виплата з державного бюджету коштів для фінансової підтримки окремих категорій громадян. Вони є мірою соціального захисту населення. Перелік і розмір допомоги визначається державою в законодавчому порядку. Наприклад, одноразова допомога при народженні дитини, допомога з догляду за дитиною до півроку і трьох років і ін.

 

Державна закупівля – це придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти. Предметом закупівлі є, зокрема:

• продукція харчової промисловості, лікарські засоби, вироби медичного призначення, пальне, послуги з організації гарячого харчування, транспортні послуги, послуги з ремонту, сировина;
• поштові послуги, а також поштові марки та марковані конверти;
• телекомунікаційні послуги, в тому числі щодо трансляції радіо- та телесигналів (за винятком послуг мобільного зв’язку та Інтернет-послуг);
• послуги з транспортування нафти та нафтопродуктів трубопроводами;
• послуги банків з приймання комунальних платежів та обслуговування поточних рахунків;
• товари, послуги, безпосередньо пов’язані з розробленням дизайну, виготовленням захищеного паперу, банкнот і монет.

Перелік не є вичерпним, більш детально про предмет державної закупівлі зазначено в Законі України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 2000 р. У новому нормативно-правому акті – Тимчасовому положенні про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти від 28 березня 2008 року, який набрав чинності у зв’язку із її втратою попереднім Законом, зазначається лише перелік предметів закупівлі, на які не поширюється дія тимчасового положення.

Державні закупівлі  здійснюються на основі таких принципів: максимальна економія та ефективність; добросовісна конкуренція серед учасників; відкритість і прозорість на всіх стадіях державних закупівель; недискримінація учасників; об’єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання проявам корупції; вільного доступу відкритості та доступності інформації з питань закупівель у тому числі для громадян України та громадських організацій.

Стадіями державних  закупівель є такі:

1. затвердження кошторису (програми, плану використання державних коштів);
2. затвердження річного плану державних закупівель;
3. обрання і проведення процедур закупівель на підставі затвердженого кошторису (програми, плану використання бюджетних коштів) та річного плану державних закупівель;
4. визначення переможця процедури закупівель;
5. укладення договорів про закупівлю;
6. складання звіту про результати здійснення процедури закупівлі;
7. виконання договорів про закупівлю;
8. контроль за виконання договорів про закупівлю.

Закупівля може здійснюватися  шляхом таких процедур: відкритих  торгів із зменшенням ціни; торгів з  обмеженою участю; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного учасника.

 

Державні  капіталовкладення – це кошти державного бюджету, передбачені на фінансування капітального будівництва об’єктів виробничого і невиробничого призначення.

Об’єкт виробничого  призначення – об’єкт сфери матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт та зв’язок, будівництво, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне забезпечення та збут.

Об’єкт невиробничого  призначення – об’єкт житлового та комунального господарства, закладів охорони здоров’я, фізкультури, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науково-дослідних та інших організацій, пов’язаних з розвитком науки.

Основні питання щодо державних капіталовкладень регламентовані  Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку державного фінансування капітального будівництва» від 27 грудня 2001 року №1764.

 

Вживання бюджетних  методів носить подвійний характер, а саме, з одного боку фінансові асигнування дозволяють запобігти багатьом негативним сторонам ринкового господарювання або здолати їх з меншими втратами. З іншого боку, збільшення витрат бюджету приносить в економіку серйозні негативні наслідки у вигляді збільшення рівня інфляції під впливом дефіциту державного бюджету у вигляді зниження інвестиційної активності приватного капіталу у зв’язку з неминучим збільшенням податків, а також до ослаблення ринкових стимулів.

 

 

6.4. Опосередковані методи державного регулювання економіки

У складі опосередкованих методів ДРЕ виділяють податковий, грошово-кредитний методи державного регулювання економіки та амортизаційне регулювання.

 

 

ПОДАТКОВИЙ МЕТОД

державного  регулювання економіки

Податкове регулювання – сукупність заходів впливу держави на соціально-економічні процеси, що відбуваються в суспільстві, за допомогою системи податків і зборів.

Правовою основою податкового  регулювання є Закон України “Про систему оподаткування” і інші нормативно-правові акти з оподаткування.

Метою податкового регулювання є:

1. стимулювання діяльності (або її обмеження), що відповідає (або що не відповідає) інтересам економічної політики держави;
2. перерозподіл доходів підприємств і населення і створеного ВВП в цілому;
3. стимулювання або обмеження попиту за допомогою зміни податкових ставок.