Лекцій з дисципліни «Економіка»

 

5.4. Економічна політика і державне регулювання

Економічна  політика держави – це система соціально-економічних ідей, цілей розвитку країни, основні завдання, засоби їх досягання, а також діяльність органів державної влади й управління щодо їх реалізації. Економічна політика держави повинна бути гнучкою, твердою і стабільною, створювати сприятливі умови для розвитку всіх господарських одиниць.

Економічна політика держави реалізується у формі антициклічної (антикризової), структурної, амортизаційної, інвестиційної, науково-технічної, цінової, фіскальної, зовнішньоекономічної, соціальної, екологічної, регіональної політики.

Антициклічна – спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання (регулювання макроекономічної кон’юнктури).

Структурна передбачає формування сучасної прогресивної і ефективної структури національної економіки.

Амортизаційна покликана заохочувати нагромадження капіталу, яке у майбутньому стане основою розширення й оновлення виробництва.

Інвестиційна регулює капіталовкладення з метою структурної перебудови виробництва, його технічного та технологічного оновлення і модернізації.

Науково-технічна та інноваційна політики держави спрямовані на розвиток науки й техніки, забезпечення стратегічних наукових і технологічних проривів, впровадження результатів НТП у виробництво.

Цінова – вплив держави на ціни й ціноутворення з метою приборкання інфляції, стимулювання модернізації виробництва, посилення конкурентноздатності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Фіскальна (бюджетно-податкова) визначає механізм часткового вилучення доходів суб’єктів господарювання для формування державного бюджету.

Грошово-кредитна передбачає державне забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

Зовнішньоекономічна охоплює різні аспекти зовнішньої торгівлі, контроль за міграцією капіталів, робочої сили, підтримку вітчизняного підприємництва за кордоном тощо з метою усунення диспропорцій платіжного балансу та досягнення зовнішньоекономічної рівноваги.

Соціальна зосереджена на формуванні ефективних соціально-економічних умов життя всіх членів суспільства, регулюванні відносин між соціальними групами, формуванні економічних стимулів для участі у виробництві, забезпеченні ефективної зайнятості населення, створенні соціальних гарантій і умов для підвищення добробуту населення.

Регіональна забезпечує збалансований і комплексний розвиток окремих територій країни, виходячи із загальнодержавних та регіональних інтересів, шляхом використання абсолютних та відносних переваг регіонів.

Екологічна спрямована на забезпечення екологічної рівноваги, охорону навколишнього середовища, створення безпечних умов життя громадян.

 

Тема 6. Інституціональні чинники розвитку національної економіки

1. Система органів державного регулювання та їх функції у сфері управління національною економікою.
2. Методи державного регулювання національної економіки.
3. Методи прямого ДРЕ та їх інструменти.
4. Опосередковані методи ДРЕ.

 

6.1. Система органів державного регулювання та їх функції у сфері управління економікою

Для управління економікою країни утворюються відповідні центральні та місцеві органи управління економікою (див. рис. 6.1).

Функції, права та обов’язки державних органів України окреслені Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Інтегруючу функцію  щодо трьох гілок влади згідно з Конституцією країни (законодавчої, виконавчої та судової) надано Президенту – главі держави. Він повинен сприяти узгодженості у діяльності органів державної влади, їх взаємодії з органами місцевого самоврядування. Він має беззаперечне відношення як до виконавчої, так і до законодавчої влади.

Законодавча влада представлена Верховною Радою, що приймає закони та законодавчі акти щодо регулювання економіки в цілому та окремих її сфер. Відповідно до Конституції України на Верховну Раду покладено виконання, зокрема, таких функцій щодо регулювання економіки:

• прийняття законів;
• затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього,
• контроль за виконанням Державного бюджету;
• затвердження державних програм економічного, соціального, науково-технічного розвитку;
• здійснення контролю за діяльністю КМУ;
• затвердження переліку об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації.

Виконавча влада в  умовах України має багаторівневий характер і включає:

• вищий рівень – уряд (КМУ);
• центральний рівень – міністерства, комітети, центральні органи виконавчої влади, наділені спеціальним статусом (див. рис. 6.2.).
• місцевий рівень – обласні, районні державні адміністрації; органи галузевої та функціональної компетенції.

Вищий орган виконавчої влади – КМУ, якому підпорядковуються  міністерства, комітети, центральні органи, наділені спеціальним статусом. Основна роль в управлінні економікою, забезпеченні реалізації законів, постанов та інших законодавчих актів належить КМУ.

Місцеві органи влади  й управління наділені всією повнотою державної влади на своїй території. Вони управляють місцевими бюджетами, формують регіональну політику, створюють умови для виконання державних та регіональних програм, самостійно здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки, забезпечують соціальний захист населення території, дотримання соціальних норм та стандартів.

6.2. Методи державного регулювання національної економіки

Метод регулювання – це конкретний спосіб (прийом), за допомогою якого здійснюється вплив на соціально-економічні процеси, що відбуваються у суспільстві. Сукупність способів (прийомів) впливу держави на соціально-економічні процеси, тобто сукупність методів державного регулювання економіки являють собою методику державного регулювання економіки.

Різноманіття об’єктів, цілей та задач державного регулювання  ринкової економіки зумовили необхідність використання різноманітних методів впливу на соціально-економічні процеси. У свою чергу це зумовлює необхідність їх класифікації. Методи регулювання національної економіки прийнято класифікувати за різними ознаками (див. рис. 6.3.).

Методи державного регулювання розроблюються та реалізуються офіційними виконавчими, законодавчими та судовими органами, оформлюються у вигляді законів, норм, інструкцій, указів. Суспільне регулювання здійснюється суспільними організаціями, що переслідують мету захисту законодавчо закріплених прав усіх учасників економічного процесу, як споживачів, так і виробників.

Методи прямого  регулювання прямо спрямовані на досягнення бажаного результату. Методи опосередкованого впливу створюють сприятливі умови для досягнення бажаного результату за допомогою певних важелів та стимулів.

Прийоми впливу, засновані  на силі державної влади, утворюють адміністративний метод державного регулювання.

До бюджетного методу відносять інструменти, засновані на використанні ресурсів Державного бюджету.

Грошово-кредитний метод базується на функціях Національного банку.

Способи впливу держави  на соціально-економічний розвиток країни за допомогою податків, а  також завдяки використанню податкових пільг об’єднуються в податковий метод.

 

6.3. Методи прямого державного регулювання економіки

та їх інструменти

У складі прямих методів  ДРЕ виділяють адміністративний та бюджетний методи державного регулювання  економіки.

 

АдмІнІстративний метод державного регулювання економіки

Адміністративний метод державного регулювання представляє собою сукупність дій адміністрації держави (регіону), спрямованих на збалансованість інтересів господарюючих суб’єктів за допомогою нормативних актів, указів та розпоряджень. Адміністративні міри базуються на силі державної влади та включають в себе міри заборони, дозволу та примусу.

Адміністративний метод  покликаний:

• встановити межі приватного підприємництва з метою запобігання об'єктивно властивих йому недоліків;
• регламентувати взаємини між різними виробниками, виробниками і споживачами з метою захисту їх інтересів від недобросовісного бізнесу;
• захистити від незаконного втручання державних і суспільних структур у підприємницьку діяльність;
• ввести обов'язкові економічні і соціальні стандарти і санітарні норми;
• забезпечити антимонопольні заходи.

Усі інструменти адміністративного  методу прийнято поділяти на економічні і правові (див. рис. 6.4).

Адміністративні економічні заходи передбачають використання регуляторів, що регламентують вимоги до організації господарської діяльності, до якості продукції (робіт, послуг).

Адміністративними правовими називають заходи регулювання, за допомогою яких встановлюються суворі правила і обмеження при здійсненні господарської діяльності і міри відповідальності за їх порушення.

 

 

Державне  замовлення як інструмент регулювання

Державне замовлення – це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на конкурсній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на їх поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб’єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Державні замовники  – Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи – головні розпорядники коштів державного бюджету.

Виконавці державного замовлення – суб’єкти господарювання всіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють або поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб.

Отже, можна сказати, що за формою державне замовлення – це договір, що укладається між державою, від імені якої виступає певне міністерство (відомство) або адміністрація регіону, з підприємством (організацією) на виробництво (надання) певного виду й обсягу продукції або послуг; а за своєю суттю державне замовлення – це спосіб прямого державного регулювання господарських зв'язків між державою-замовником і підприємством-виконавцем; форма співпраці держави і підприємства (організації).

Механізм державних  замовлень широко використовується в багатьох країнах світу як метод прямого впливу держави на суб’єктів ринку, наприклад, у Франції, США, Італії і ін. В Україні держзамовлення були впроваджені в 1987 році і спочатку носили характер обов'язкових директивних завдань. Виконавців держзамовлення держава забезпечувала фінансовими ресурсами і надавала пільги. Питома вага продукції, що вироблялася за державним замовленням, була чималою і складала 100%, поступово вона скорочувалася до 70-80%, 30-50%. На поступове скорочення питомої ваги держзамовлення вплинуло зародження ринкових відносин, зниження монополії державної торгівлі і ролі міністерств і відомств. З 1993 року в Україні було впроваджено поняття держзамовлення і держконтракт (державна закупівля).

Держзамовлення зазвичай фінансується з власних джерел підприємства, а держава надає при цьому певні привілеї, пільги (в оподаткуванні, кредитуванні, гарантуванні ринку збуту); виконавцям держзамовлення держава гарантує реалізацію виготовленої продукції.

Державна закупівля фінансується з державного бюджету. Виконавець держконтракту централізовано забезпечується фінансовими ресурсами, використання яких контролюється державою. Саме тому, такий інструмент державного регулювання розглядається у складі інструментів бюджетного методу.

Державне замовлення розміщується на конкурсних принципах  і договори укладаються з тими підприємствами, які забезпечують найкращі умови їх виконання та найкращі результати.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює питання у сфері  державних замовлень є Закон України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» №3205-IV від 15.12.2005 р.

Так, згідно із зазначеним нормативно-правовим актом, пріоритетні державні потреби – це потреби України в товарах, роботах, послугах, необхідних для розв’язання найважливіших соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.