Лекцій з дисципліни «Економіка»

 

Сільське господарство належить до важливих галузей матеріального  виробництва. Це єдина галузь, яка  забезпечує потреби населення у  продуктах харчування та постачає необхідну сільськогосподарську сировину галузям промисловості, що випускають продукти харчування для населення.

Таким чином, сільське господарство – це сфера виробництва, призначення якої полягає у забезпеченні галузей народного господарства засобами виробництва (сировиною), а населення предметами споживання.

Сільське господарство включає 2 підгалузі: рослинництво та тваринництво.

Особливості сільськогосподарського виробництва такі:

• сільське господарство має сезонний характер виробництва (рослинництво);
• головним засобом сільськогосподарського виробництва є земля (яка не підлягає заміні, а крім того мають місце значні відмінності у родючості земельних угідь);
• сільське господарство ведеться на значних площах, що визиває великий обсяг внутрішньовиробничих перевезень;
• частина виробленої продукції цієї галузі використовуються як засоби виробництва (40%);
• результати сільськогосподарського виробництва багато в чому залежать від природно кліматичних умов;
• значним покупцем сільськогосподарської продукції є держава, яка скуповує у порядку державного замовлення необхідні ресурси.

Головне завдання сільськогосподарського виробництва – зростання виробництва  сільськогосподарської продукції  з найменшими витратами на одиницю  продукції та найбільш повне задоволення потреб населення якісними продуктами харчування та переробних галузей сировиною.

З огляду на те, що у складі сільського господарства виділяють 2 підгалузі, показники сільськогосподарського виробництва прийнято теж поділяти на 2 групи (див рис. 9.1.)

Перші три показники  кожної підгалузі – натуральні, останній – вартісний.

Залежність між показниками  підгалузей така:

Валовий збір = урожайність × посівні площі     (9.1)

Валовий випуск продукції тваринництва = продуктивність тварин × поголів’я тварин.          (9.2)

 

 

 

9.2 Обґрунтування можливостей виробництва продукції сільського господарства

 

Розрізняють державні та внутрішньогосподарські потреби у  сільськогосподарській продукції.

Як основний метод  розрахунку потреб використовується балансовий метод: за всіма видами сільськогосподарської продукції розробляються баланси у 2-х варіантах: баланс державних закупівель та баланс валових зборів.

Значна частина суспільних потреб у продукції сільського господарства забезпечується державним замовленням. Держава закуповує у фермерів сільськогосподарську продукцію для задоволення потреб населення та для промислової переробки. Інша частина використовується для годування худоби, на насіння тощо.

Для того, щоб розрахувати  необхідний обсяг закупівлі державою продукції сільського господарства для задоволення державних потреб складається баланс державних закупівель, який має такий вигляд (див. табл. 9.1):

Таблиця 9.1

Схема балансу  державних закупівель

Ресурси (можливості)	Кіль-кість	Використання ресурсів (потреби)	Кіль-кість
1. Залишки на початок періоду		1. Ринковий фонд
2. Державні закупівлі		2. Промислове споживання (промислова переробка)
3. Імпорт		3. Фуражний фонд
4. Розбронювання державного  резерву		4. Експорт
5. Інше		5. Закладення до державного резерву
		6. Залишки на кінець періоду
Усього:		Усього:

 

Необхідний обсяг  державних закупівель визначається прийомом «балансової ув’язки», як різниця між загальними державними потребами та наявними ресурсами.

Забезпечення державних потреб залежить від обсягів виробництва сільськогосподарської продукції сільськогосподарськими виробниками. Ці потреби є складовою загальних потреб у продукції сільського господарства. Для визначення необхідного обсягу виробництва сільськогосподарської продукції в цілому складається другий баланс, у якому спостерігається прямий зв'язок з балансом державних закупівель – баланс валових ресурсів (валових зборів) продукції сільського господарства (див. табл. 9.2).

Стаття «Державні закупівлі» переноситься з ресурсної частини балансу централізованих ресурсів та характеризує потреби держави у сільськогосподарській продукції.

Стаття «Внутрішньогосподарські потреби» розраховується за нормативним методом, наприклад, для визначення розміру фонду насіння необхідно володіти даними про посівні площі під дану культуру та норму висіву насіння (S×N), або розмір ресурсу на годування тварин визначається як добуток поголів’я скота на норму споживання корму.

Для визначення розміру  валового виробництва використовується прийом «балансової ув’язки». Розмір валового збору показує, скільки необхідно отримати сільськогосподарської продукції у розрахунковому році, щоб забезпечити потреби самих господарств та державні потреби.

Обґрунтування можливого  обсягу с/г продукції здійснюється окремо по галузях рослинництва та тваринництва з урахуванням їх специфіки.

Таблиця 9.2

Схема балансу  валового збору сільськогосподарської  продукції

Ресурси (можливості)	Кіль-кість	Використання ресурсів (потреби)	Кіль-кість
1. Залишки на початок  періоду у сільськогосподарських виробників		1. Державні закупівлі
2. Валовий збір (виробництво)		2. Внутрішньогосподарські  потреби: насінний фонд, фуражний фонд, страховий фонд, продаж на ринку населенню оплата праці продукцією втрати (невикористані відходи) залишки на кінець року у сільськогосподарських виробників
3. Інші ресурси
Усього:		Усього:

 

Загальними факторами, що визначають можливість сільськогосподарського виробництва є:

• забезпеченість матеріальними ресурсами, ефективність їх використання,
• забезпеченість природними ресурсами,
• забезпеченість фінансовими ресурсами.

Специфічними факторами  для рослинництва є: наявні площа  та урожайність, для тваринництва –  поголів’я скота та продуктивність.

Можливий обсяг  продукції рослинництва базується на такій залежності:

Вал. збір = ∑  Урожайність (і культури) × посівна  площа (і культури) (9.3)

Можливий обсяг  виробництва продукції тваринництва базується на такій залежності:

Вал. випуск = чисельність  продуктивного поголів’я тварин × продуктивність тварин даного виду       (9.4)

 

 

Тема 10. Прогнозування і державне регулювання

трудових відносин

 

 

10.1.  Зайнятість населення як соціально-економічне явище. Показники зайнятості населення.

10.2. Трудові ресурси України: їх склад і визначення потреби.

10.3.  Визначення надлишку (додаткової потреби) робочої сили в галузях національної економіки.

 

 

10.1 Зайнятість населення як соціально-економічне явище.

Показники зайнятості населення

 

Згідно з законодавством України зайнятість населення – це діяльність, пов’язана з задоволенням власних та суспільних потреб. Зайнятістю визнається діяльність не тільки на державних підприємствах, але і в особистому, фермерському та інших видах господарств; індивідуальна трудова діяльність; підприємництво і т. п., тобто діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці та праві власності на засоби виробництва для виконання цих робіт.

Зайнятість як соціально-економічна категорія характеризує різні форми  участі населення у суспільно  корисній діяльності з отриманням відповідних доходів. Виходячи з цього, система зайнятості виконує три функції:

• економічну – як чинник створення суспільного продукту;
• прибуткову – як засіб отримання трудових доходів;
• суспільну – як засіб задоволення потреби в праці.

Українське законодавство до зайнятого відносить такі групи економічно активного населення (громадян) України:

а) громадян, що працюють по найму за умов повного або неповного  робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно  від форм власності, в міжнародних та іноземних організаціях;

б) громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи  підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів і членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;

в) громадян, які вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління і громадських організаціях;

г) осіб, які проходять  службу в Збройних силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Пограничних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (не військову) службу;

д) осіб, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; вчаться у вищих навчальних закладах або загальноосвітніх школах на денній формі навчання.

До складу зайнятого  населення не включаються особи, які виконують неоплачувану суспільну або добровільну роботу, і особи, які виконують тільки домашні обов'язки, оскільки вони є неекономічними видами діяльності.

Явищем діаметрально протилежним зайнятості є безробіття. Воно, відповідно, відображає незабезпеченість населення робочими місцями і неучасть його в суспільно корисній діяльності.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, при якій частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати. Відповідно, особа, яка не може знайти роботу, називається безробітною.

За визначенням Міжнародної  організації праці, безробітні –  це особи віком  15-70 років (зареєстровані  та незареєстровані в державній  службі зайнятості), які одночасно  задовольняють трьом умовам:

• не мають роботи (прибуткового заняття);
• активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу протягом останніх 4-х тижнів;
• готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

Відповідно до українського законодавства безробітними вважаються тільки зареєстровані в органах служби зайнятості особи працездатного віку, які шукають роботу. «Зареєстровані безробітні – це працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших, передбачених законодавством, доходів, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до відповідної роботи».

Не можуть вважатися  безробітними:

• особи віком до 16 років (виняток складають, ті хто працював, але був звільнений у зв’язку з реорганізацією, ліквідацією або скороченням чисельності);
• ті, хто вперше шукає роботу та не має професії (наприклад, випускники загальноосвітніх шкіл);
• ті, хто двічі відмовився від пропозицій щодо роботи після реєстрації у державній службі зайнятості;
• ті, хто має право на пенсію.