Лекцій з дисципліни «Економіка»

Оскільки не всі безробітні схильні до реєстрації, безробіття складається з двох компонентів: зареєстрованого та незареєстрованого.

Причини наявності незареєстрованого  безробіття: достатньо жорсткі критерії надання допомоги, її низькі розміри, затримки в її виплаті, непрестижність роботи, яку пропонують служби зайнятості та низький рівень її оплати. Це часто призводить до того, що значна частина населення, перш за все чоловіки, відмовляються від реєстрації, шукаючи роботу самостійно.

 

Основними показниками кількісної оцінки зайнятості населення є:

• чисельність зайнятих/безробітних;

• рівень зайнятості/безробіття населення;

Абсолютним  показником зайнятості населення виступає чисельність зайнятих. Вона визначається на основі чисельності груп економічно активного населення, що відноситься до зайнятого, про що мова йшла у попередньому питанні. Інформація про чисельність зайнятих міститься в статистичної звітності, що складається щорічно Державним комітетом статистики України. У ній містяться дані про склад населення за статтю, віком та місцем проживання (міське і сільське населення).

Серед відносних показників кількісної оцінки зайнятості, перш за все, виділяють:

1. Рівень  зайнятості населення (Кз). Він визначається як відношення зайнятих до загальної чисельності населення:

Чисельність зайнятого  населення 

Кз = ------------------------------------------------------- × 100%  (10.1)

Загальна чисельність  населення 

 

Даний показник відображає залежність зайнятості від демографічних  факторів (коефіцієнта народжуваності, смертності та приросту населення). Він є однією з характеристик добробуту суспільства.

2. Рівень  зайнятості працездатного населення  (Кзпн).

Цей показник пов'язаний з динамікою працездатного населення  залежно від змін демографічних  і соціально-економічних факторів. Він розраховується як відношення чисельності зайнятого населення до чисельності всього працездатного населення (трудових ресурсів):

Чисельність зайнятого  населення 

Кзпн = --------------------------------------------------------- × 100%  (10.2)

Чисельність працездатного  населення 

 

3. Рівень  зайнятості трудових ресурсів суспільства за сферами суспільно-корисної діяльності. Він вимірюється у вигляді відсотка зайнятих навчанням, у домашньому господарстві та в інших видах суспільно-корисної діяльності. Визначаються вони аналогічно попереднім показникам з метою встановлення необхідних пропорцій у розподілі трудових ресурсів.

Безробіття як соціально-економічне явище, протилежне зайнятості вимірюється  також за допомогою абсолютних і  відносних показників.

Абсолютними показниками  безробіття є:

1. Загальна чисельність безробітних – фіксується як за всією сукупністю населення, так і за окремими групами (за статтю, віком, освітньою підготовкою і т. п.).

2. Середня тривалість безробіття розраховується для осіб, які раніше мали роботу.

3. Середня тривалість пошуку роботи розраховується для всього незайнятого населення (включаючи тих, хто вперше вийшов на ринок праці та раніше не мав роботи). Її розрахунки можуть виконуватися як за всією сукупністю безробітних, так і за окремими групами – професійними, соціально-демографічними і т. п.

До відносних показників безробіття відносять:

• рівень безробіття;
• структуру безробіття.

Рівень безробіття за методологією МОП визначається відношення (у відсотках) кількості безробітних  віком 15-70 років до економічно активного  населення (робочої сили) зазначеного віку. Рівень зареєстрованого безробіття визначається відношенням (у відсотках) кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку.

Структура безробіття може визначатися як за чисельністю безробітних, так і за тривалістю періоду безробіття. Структура безробіття за чисельністю безробітних визначається за статтю, віком і місцем проживання безробітних.

Головним джерелом інформації є статистична звітність, що складається  за результатами реєстрації безробітних службами зайнятості, і розрахунки чисельності та складу пропозиції робочої сили на ринку праці, а також обстеження населення з питань економічної активності, які, починаючи з 1995 року, щоквартально проводить Держкомстат України.

 

10.2 Трудові ресурси України: їх склад і визначення потреби

 

Трудові ресурси –  це частина населення країни, яка  завдяки своїм фізичним можливостям  і трудовим навичкам бере або може брати участь у різних сферах економічної  діяльності. В складі трудових ресурсів виділяють три категорії населення.

1. Працездатне населення працездатного віку. Відповідно до Конституції Україні до цієї категорії належать чоловіки віком 16-60 років і жінки віком 16-55 років за винятком інвалідів 1 та 2 груп, а також осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (частка цієї категорії приблизно становить 85%).

2. Особи старші працездатного віку, тобто громадяни пенсійного віку, що продовжують своєю працею брати участь у різних сферах економічної діяльності (їх частка – 12%).

3. Особи, що не досягли працездатного віку. Це підлітки до 16 років, які за особливим дозволом відповідного Державного органу беруть участь у певних видах економічної діяльності за особливих умов.

Одним із інструментів регулювання  використання трудових ресурсів в Україні є розробка різних видів трудових балансів, що розробляються при складанні програм соціально-економічного розвитку країни. До найважливіших видів трудових балансів відносяться: зведений баланс трудових ресурсів, баланс ринку праці, баланс робочої сили.

Зведений баланс трудових ресурсів України – це прогнозно-аналітичний  документ, який складається з 4 розділів: 1 і 2 – ресурсна частина; 3 і 4 – розподіл ресурсів. Перший розділ зведеного  балансу трудових ресурсів містить  інформацію про загальну кількість  населення країни, у другому відображається кількісний склад трудових ресурсів, у третьому та четвертому розділах фіксується інформація про розподіл трудових ресурсів за видами зайнятості, сферами та галузями економіки. Спрощена схема балансу наведена у таблиці 10.1

Розробляється баланс кожні 5 років Міністерством праці та соціальної політики спільно з Міністерством  економіки. Звітний баланс складається  на базі перепису населення, що проводиться  раз у 10 років. Дані в балансі фіксуються з розбивкою на міське і сільське населення та використовуються при розробці програм соціально-економічного розвитку.

Баланс є інструментом та інформаційною базою державного регулювання трудових відносин. Метою  розробки балансу як інструменту  державного регулювання є визначення очікуваної чисельності незайнятого населення. Для її визначення слід від прогнозованого значення чисельності трудових ресурсів відняти розраховане значення показників: очікувана чисельність зайнятих у різних сферах економічної діяльності та розрахункове значення очікуваної чисельності учнів з відривом від виробництва.

Таблиця 10.1

Спрощена схема  зведеного балансу трудових ресурсів України

Показники	Базовий період	Розрахунковий період
Розділ 1. Населення Розділ 2. Трудові  ресурси – всього            у тому числі: Працездатне населення працездатного віку. Особи старші працездатного віку. Особи, що не досягли працездатного віку. Розділ 3. Розподіл трудових ресурсів за видами зайнятості: Зайняті у різних сферах економічної діяльності. Ті, що навчаються з відривом від виробництва (у тому числі ті, що проходять професійну підготовку та підвищення кваліфікації). Незайняте працездатне населення – всього  з них – безробітні Розділ 4. Розподіл трудових ресурсів за сферами  та галузями економіки: 1. Зайняті у галузях сфери виробництва – всього у т. ч. за окремими галузями: промисловість; будівництво; сільське господарство; транспорт; інші сфери. 2. Зайняті у галузях  сфери послуг – всього у т.ч. за галузями: охорона  здоров’я; фізична культура; освіта; житлово-комунальне господарство; апарат органів державного управління; інші галузі.

 

 

10.3 Визначення надлишку (додаткової потреби) робочої сили

в галузях національної економіки

 

Основою державного регулювання  ринку праці є розрахунок потреби (надлишку) робочої сили. Відповідні розрахунки здійснюють за допомогою балансу робочої сили, який складається в галузевому та кваліфікаційному розрізах (таблиця 10.2).

Вихідним показником балансу є загальна потреба в  робочій силі у розрахунковому році у відповідній галузі, яка залежить від обсягу виробництва продукції або послуг, від зміни продуктивності праці (для виробничої сфери) та від зміни норми обслуговування (у сфері послуг).

Загальна потреба в  робочій силі у галузях промисловості  визначається виходячи з виробітку  одного працівника. Виробіток розраховується на одного працівника промислово-виробничого персоналу (ПВП), тому відношення обсягу виробництва до виробітку ПВП дає нам показник чисельності промислово-виробничого персоналу в промисловості.

Таблиця 10.2

Спрощена схема балансу ринку праці

Показники	Усього	У т.ч. за галузями
		Галузь 1	Галузь 2
1. Загальна потреба  в робочій силі у розрахунковому  році.
2. Наявність робочої  сили на початок року.
3. Приріст (+) або зменшення  (-) робочої сили
4. Вибуття робочої сили з наявного складу протягом розрахункового року з різних причин
5. Надлишок (-) або додаткова  потреба (+) у робочій силі у  розрахунковому році.
спрямування надлишку робочої сили: на пенсію, в інші галузі народного господарства, джерела покриття додаткової потреби у робочій силі.

 

Однак, загальна чисельність  робочої сили в промисловості  включає також непромисловий  персонал, частка якого в загальній  чисельності робочої сили коливається  від 5 до 10%. При визначенні чисельності  робочої сили їх слід додати до чисельності ПВП. Отже,

       (10.3)

де  – чисельність промислово-виробничого персоналу;

Q – обсяг виробництва продукції;

q – рівень продуктивності праці ПВП.

       (10.4)

де  – загальна чисельність робочої сили у промисловості;

 – питома вага промислово-виробничого персоналу в загальній чисельності робочої сили у промисловості.

У сільському господарстві рівень продуктивності праці вимірюється показником – виробітком одного працівника, зайнятого у сільському господарстві. Тому відношення необхідного обсягу виробництва продукції до показника виробітки дає нам показник необхідної чисельності робочої сили у сільському господарстві.

Потреба в робочій силі у галузях сфери послуг (освіті, охороні здоров’я та інших) виходить з такої залежності:

Чисельність робочої  сили = Чисельність населення (контингенту    

обслуговування) × норму обслуговування населення  (10.5)

Дана норма є соціально-економічним  нормативом і встановлюється, як правило, в розрахунку на 10 тис. населення.

Приклад, якщо чисельність  населення – 1 млн. осіб, а норма  обслуговування – 20 лікарів на 10 тис. населення, то потреба у лікарях  складе:

Таким чином методика розрахунку надлишку (додаткової потреби) робочої сили має такі стадії:

- визначення загальної  потреби в робочій силі;

- розрахунок приросту (+), або зменшення робочої сили (-) шляхом віднімання від загальної  потреби у робочій силі її  наявності на початок року;

- розрахунок надлишку  або додаткової потреби у робочій  силі у розрахунковому році  як добуток приросту (зменшення)  робочої сили і її вибуття  з наявного складу протягом  розрахункового року.

Після проведення відповідних  розрахунків приймається обґрунтоване рішення щодо покриття додаткової потреби у робочій силі або ліквідації надлишку. Для цього аналізуються всі можливі варіанти.

 

 

10.4. Державне регулювання оплати праці

 

Оплата праці – це заробітна плата, яка обчислюється, як правило, у грошовому виразі та яку за трудовим договором роботодавець або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу або надані послуги.

Складається оплата праці  з основної та додаткової заробітної плати. Основна заробітна плата  залежить від результатів роботи і визначається тарифними ставками, розцінками, посадовими окладами, а також надбавками та доплатами, визначеними чинним законодавством України (за роботу в нічний час, у святкові та вихідні дні та ін.). Додаткова оплата визначається залежно від результатів діяльності підприємства і видається у вигляді премій, винагород та ін.