Лекцій з дисципліни «Економіка»

З правової точки зору інвестиційний проект – це розроблений за участю проектної організації та прийнятий у встановленому порядку правовий акт інвестора, який містить обов'язкове для суб'єктів інвестиційної діяльності рішення про будівництво і введення в експлуатацію об'єкта.

Особливий статус у здійсненні інвестиційної діяльності мають замовник і підрядник.

Замовник – це суб'єкт інвестиційної діяльності в галузі капітального будівництва, який замовляє у підрядника виконання проектно-вишукувальних, будівельних і пов'язаних з цим робіт. У ролі замовника може виступати як сам інвестор або уповноважена ним особа, в т.ч. консалтингова/інжинірингова організація, що спеціалізується на будівництві.

Підрядник – це організація або індивідуальний підприємець, який на договірних засадах за плату виконує за замовленням замовника проектно-вишукувальні, будівельні та пов'язані з цим роботи. Залежно від обсягу повноважень розрізняють генерального підрядника і субпідрядників.

Генеральний підрядник  – це організація, яка забезпечує якісне виконання всього обсягу робіт на об'єкті, що будується і несе відповідальність за це перед замовником. При цьому вона власними силами може виконувати лише частину робіт, а для виконання решти – повинна залучати субпідрядників.

Субпідрядник – це організація, яка за договором з генеральним підрядчиком виконує доручений обсяг і вид робіт та несе відповідальність за виконання роботи перед генпідрядником.

Відповідальність за якість інвестиційного проекту несе проектна організація, яка розробляє  такий проект.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційні програми і проекти будівництва підлягають обов'язковій державній експертизі на предмет дотримання в них санітарних та епідеміологічних нормативів, нормативів екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, надійності та необхідної довговічності будинків, споруд, а також архітектурних вимог.

Державна експертиза інвестиційного проекту – це офіційна оцінка компетентним державним органом основних даних інвестиційного проекту та його відповідності обов’язковим вимогам.

Державна експертиза інвестиційних програм та проектів будівництва проводиться спеціалізованою  державною організацією – Українською  державною інвестиційною експертизою, яка створюється та діє у порядку, встановленому КМУ.

Порядок проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва визначається КМУ. Сьогодні такий порядок регулюється Постановою КМУ «Про порядок затвердження інвестиційних програм та проектів будівництва та проведення їх державної експертизи» (2007р.).

Для проведення комплексної  державної експертизи інвестиційних  програм та проектів будівництва  інвестор (замовник) укладає угоду  з відповідною службою Укрінвестекспертизи, яка залучає на договірних засадах  уповноважених юридичних осіб, які  відповідно до законодавства мають право проводити державну експертизу. Як правило, державна експертиза проводиться протягом 45 календарних днів, але в окремих випадках, при проведенні експертизи більш складних в екологічному плані об’єктів, це може тривати і довше. Максимальний строк проведення комплексної експертизи, згідно з нормативними документами, складає 120 календарних днів. Вартість проведення такої експертизи складає не вище 10% вартості розробки інвестиційних проектів та програм.

 

 

12.4 Державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві як форма реалізації державних інвестицій

 

Однією з форм реалізації державних інвестицій є державне замовлення на виконання робіт у  капітальному будівництві.

Державне замовлення у капітальному будівництві – це договір, що укладається державою в особі уповноваженого міністерства (відомства) або адміністрації регіону з будівельною компанією (підрядником), або забудовником на виконання певного обсягу будівельно-монтажних робіт відповідної якості для введення в експлуатацію об’єкта будівництва. В економічній практиці він трансформується в економічний показник «державне замовлення на введення в дію об’єкта».

Державне замовлення у будівництві встановлюється як на введення в дію виробничих так  і невиробничих об’єктів.

Державне замовлення на введення у дію об’єктів повинно  бути обґрунтованим:

а) з огляду на потребу суспільства у необхідності введення такого об’єкта;

б)  з огляду можливостей здійснення подібних заходів.

Державне замовлення на виконання будівельних робіт та введення об’єкта в експлуатацію може мати місце лише в тому випадку, якщо виробничі можливості галузі не забезпечують потреби суспільства в той чи іншій продукції (послузі), а недержавні підприємницькі структури галузі не зацікавлені або не можуть забезпечити нарощування обсягу виробництва продукції (послуги) в розмірах, необхідних суспільству. За таких обставин виникає дефіцит продукції або послуги, обумовлений дефіцитом виробничих потужностей (основних фондів), який повинен бути усунений за допомогою збільшення виробничих потужностей (основних фондів) за рахунок державних коштів. Таким чином, першим етапом розрахунку є постановка питання: чи існує потреба в інвестуванні коштів у розвиток тієї чи іншої галузі. Відповідь буде позитивна, якщо при зіставленні необхідного обсягу виробництва продукції цієї галузі з можливим її виробництвом виявиться, що необхідний обсяг виробництва продукції більше можливого обсягу. Необхідний розмір інвестування повинен забезпечити приріст обсягу виробництва продукції.

При обґрунтуванні можливостей державного замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві та введення в дію об’єктів необхідно мати на увазі, що вони, в першу чергу, залежать від фінансових ресурсів у державному і в тому числі у місцевому бюджетах.

Розміщується державне замовлення, як правило, на конкурсних засадах з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для будівельних підприємств та організацій.

 

Тема 13. Прогнозування та державне регулювання транспорту

 

 

13.1. Транспорт як об’єкт планування та державного регулювання.

13.2. Методологія державного регулювання перевезень.

13.3. Визначення потреб народного господарства у перевезенні народногосподарських вантажів.

13.4. Обґрунтування можливостей перевезення вантажів (на прикладі залізничного транспорту).

13.5. Державне регулювання пасажирських перевезень.

 

 

13.1 Транспорт як об’єкт планування та державного регулювання

 

Транспорт – галузь інфраструктури. Її призначення – обслуговування галузей матеріального виробництва, невиробничої сфери та населення шляхом надання послуг щодо переміщення вантажів та пасажирів. За цієї причини функціонування транспорту з перевезення вантажів відносять до матеріального виробництва, а з перевезення населення – до невиробничої сфери.

Продукцією галузі є  послуга з перевезення вантажів та пасажирів. Вона не має матеріально-речового характеру, але (як і всяка інша продукція) має вартість, і таким чином, збільшує вартість продукції, яка створена у інших галузях народного господарства, та привносить свій внесок до загального обсягу, створеного у країні ВНП та НД.

Транспорт, що займається перевезеннями вантажів – вантажний  транспорт, а перевезеннями пасажирів  – пасажирський.

В Україні для перевезення  народногосподарських вантажів та пасажирів  використовуються такі 6 видів транспорту: залізничний, автомобільний, водний (морський та річковий), авіаційний та трубопровідний. В останні роки провідне місце в обсязі транспортної роботи посідає автомобільний транспорт (більш ніж 50%), а в обсязі перевезень вантажів – залізничний (до 40%).

При виборі виду вантажного транспорту необхідно врахувати такі критерії:

- вид вантажу (продукції);

- відстань доставки  вантажу (особливо важливо для  вантажів, що швидко псуються);

- вартість доставки  вантажу.

Найбільш дешевим видом  транспорту сьогодні є трубопровідний. Однак ним можна перевозити лише окремі види вантажів. Іншим дешевим транспортом є водний. Однак він має сезонний характер (особливо річковий), не скрізь є суднохідні водойми та швидкість доставки вантажу невелика.

Далі йде залізничний транспорт. Розвиненість в Україні мережі залізничних доріг та достатньо висока швидкість доставки ним вантажів сприяє тому, що цей вид транспорту стає домінуючим у загальному обсязі перевезень. Його доцільно використовувати для перевезення великих за обсягом вантажів на великі відстані.

Головними завданнями транспорту є задоволення потреб галузей народного господарства у перевезенні вантажів, а населення – у переміщенні. Для вирішення цих головних завдань транспорту треба вирішити такий комплекс заходів:

• підвищити ефективність використання всіх видів транспорту;
• скоротити терміни доставки вантажів;
• обновити транспортний парк;
• скоротити витрати, а відповідно, і вартість перевезень;
• підвищити якість обслуговування пасажирів.

Результати функціонування транспорту вимірюються показниками його продукції та роботи.

Показниками продукції є:

1. Обсяг перевезень вантажів (Q пер) характеризує масу вантажу, що перевозиться і, відповідно, вимірюється в тоннах.
2. Чисельність пасажирів (Т пас) характеризує кількість перевезених пасажирів і визначається за кількістю проданих білетів.

Показниками роботи транспорту є:

1. Обсяг вантажообороту (Q ван.об) характеризує роботу щодо переміщення вантажів на певну відстань і, відповідно, вимірюється у тонно-кілометрах (т·км).
2. Обсяг пасажирообороту (Q пас.об), характеризує роботу щодо пересування пасажирів на певну відстань і, відповідно, вимірюється у пасажиро-кілометрах (пас·км).
3. Обсяг приведеного вантажообороту (Q пр.ван.об), характеризує роботу усього транспорту загалом. Визначається додаванням першого та другого показника. Але при цьому обсяг пасажирообороту за допомогою відповідних коефіцієнтів перерахунку перераховується у вантажообіг. Вимірюється цей показник у наведених тонно-кілометрах.

Q пр.ван.об = Q ван.об + Q пас.об × k пр,    (13.1)

де k пр – коефіцієнт приведення для відповідного виду транспорту.

Наприклад, для залізничного транспорту k пр = 0,112.  У даному коефіцієнті  враховується середня вага пасажира (80 кг) та кількість (вага) вантажу, який дозволено безкоштовно перевозити разом  із пасажиром (32 кг).

Між показниками роботи транспорту та продукції транспорту існує така залежність:

Q ван.об = Q пер  × l пер,      (13.2)

де l пер- дальність перевезень вантажів, км

Q пас.об = Т  пас × L пер,      (13.3)

де L пер – дальність поїздки пассажира, км.

Звідси  випливають формули  розрахунку середньої дальності  однієї поїздки пасажира (L пер) та середньої  дальності перевезення вантажів (l пер):

l пер=∑ Q ван/об :∑ Q пер,      (13.4)

L пер = ∑Q  пас/об : ∑Т пас       (13.5)

 

 

13.2 Методологія державного регулювання перевезень

 

Державне регулювання  перевезень вантажів являє собою вплив держави на процеси, що відбуваються у транспортній галузі і, перш за все, на процес переміщення народногосподарських вантажів.

Виходячи з цього, предметом  державного регулювання виступає обсяг перевезень вантажів.

Розрізняють такі види перевезень:

• міждержавні,
• міжрегіональні,
• внутрішньорегіональні.

Інструментом  державного регулювання виступає державне замовлення на перевезення народногосподарських вантажів – міжрегіональних та міждержавних. Воно поширюється на залізничний, морський, автомобільний транспорт та являє собою угоду, що укладається між державою в особі відповідного транспортного міністерства (міністерства шляхів сполучення, міністерства автомобільного транспорту) з транспортним підприємством на доставку споживачам певного вантажу.

У порядку державного замовлення перевозиться:

1) продукція промисловості  та сільського господарства, що  виробляється у порядку державного  замовлення;

2) продукція (вантажі) , що відправляється на експорт за держзамовленням.

Методологія державного регулювання перевезень являє собою  сукупність основних правил, що покладені  в основу державного регулювання  обсягу перевезень вантажів. Такими правилам є:

1. Для визначення напрямку, форм та методів державного регулювання обсяг перевезення вантажів обґрунтовується з двох боків: з боку потреб народного господарства у перевезеннях та з боку можливостей транспорту здійснювати перевезення вантажів.
2. У першу чергу визначається потреба народного господарства у перевезенні вантажів. При цьому застосовується метод збільшених вимірників, заснований на використанні показника «коефіцієнта перевезення вантажу».
3. Можливість транспорту здійснювати перевезення вантажів залежить від таких факторів:
• наявності та стану транспортних магістралей;
• наявності транспортних засобів та ефективності їх використання;
• наявності необхідних матеріальних ресурсів (наприклад, запчастин) та ефективності їх використання;
• наявності у галузі робочої сили та ефективності її використання;
• наявності фінансових ресурсів та ефективності їх використання.