Молочна промисловість

Зміст

Вступ

1. Значення молочної промисловості у соціальному та економічному розвитку України

2. Основні етапи розвитку молочної промисловості України та її сировинної бази. Сучасний стан галузі

3. Розміщення  молочної промисловості України: особливості і фактори розміщення. Сучасна географія галузі

4. Торгівля продукцією галузі та проблеми формування ринку продовольчих товарів

5. Перспективи розвитку та розміщення галузі

Висновки

Список використаної літератури

35

Вступ

Україна традиційно належала до країн з високим рівнем споживання молочних продуктів. У 1990 році цей показник був рівний 386 кг, він був рівний медичним нормам і був практично таким же, як і в розвинених країнах Північної Америки і Європи в ті роки і в даний час. Що послідував потім спад виробництва молочних продуктів змінився, починаючи з 2000 року, стабільним зростанням і досяг за підсумками 2005 роки 293 кг на людину. При цьому слід зазначити, що зниження об'ємів споживання українцями молочних продуктів, що було, не викликано змінами їх переваг у бік інших груп продовольчих товарів, а пов'язано тільки з соціальними чинниками. Головний з цих чинників - зниження реальної купівельної спроможності населення, відновлення якого останніми роками безпосередньо спричиняє за собою зростання об'ємів споживання молочних продуктів з розрахунку на душу населення.

Молоко є продуктом першої необхідності, і тому попит на нього нееластичний. Тобто рівень споживання власне молока мало залежить від загальної економічної ситуації. Так, наприклад, після кризи 1998 роки в Росії, коли рівень доходів населення значно скоротився, витрати на молоко і молочні продукти, навпаки, зросли на 1-1,5%.

Зниження споживання молочних продуктів останніми роками в основному пояснювалося тим, що зменшувалося споживання найдорожчої їх категорії – вершкового масла, сирів, йогуртів і т.п. У найближчі декілька років споживання молока і молочних продуктів матиме тенденцію до зростання. Основна причина – збільшення реальних доходів населення.

В середньому домашнє господарство в Україні витрачає близько 50 гривень в місяць на напої, що складає 10% споживчого кошика. Враховуючи рівень цін, що склався, це небагато. Правда, це середні витрати, і чим вищий дохід сім'ї, тим більше вона витрачає на напої. Різниця між сім'єю з достатком вище за середнє і нижче за середнє у витратах на напої – 50-60 гривень.

Більше однієї третини витрат домашніх господарств на напої доводиться на молоко і молочні напої (серед яких традиційні кефір і ряжанка значно випереджають питні йогурти, що порівняно недавно з'явилися). Регіональний аналіз показує, що самими «молочними» регіонами є Південний і Східний регіони України, в яких частка молочних витрат в споживчій корзині вище, ніж в середньому по країні і в інших регіонах. Слід зазначити, що із зростанням доходу сім'ї частка «молочних» витрат знижується, але не тому, що спроможніші українці відмовляють собі в молоці, просто у них вагомішими стають витрати на інші напої.

Одну п'яту всіх витрат займають гарячі напої, серед яких на першому місці стоїть дорожча розчинна кава, потім слідують чай і натуральна кава.

Український ринок виробників молочної продукції налічує в даний час близько 300 діючих підприємств (з 530 побудованих за радянських часів). Потенційна потужність по переробці молока всіх підприємств складає 20 млн. тонн молока в рік, проте більшість устаткування застаріло і реальна потужність по переробці молока значно менше. В даний час середній рівень завантаження виробничих потужностей в галузі складає близько 30%. Об'єм виробництва молока склав в 2005 році 13.803 млн.тон, причому частка приватного сектора у виробництві молока складає близько 70% ( скорочення виробництва молока, що продовжується, в суспільному секторі стає однією з основних причин виникнення складних сировинних проблем у молокопереробників). Характеризуючи тенденції в молочній індустрії, слід виділити основні:

– концентрація виробництва – з наявних в країні майже 300 молочних заводів 10 найбільш крупних переробляють більше 50% сировини, що поступає на переробку;

– практичний відхід від випуску нефасованої продукції;

– зміна структури переробки молока у бік збільшення випуску молочної продукції, сирів, значно зростаючий видовий і смаковий асортимент молочної продукції;

– зниження сезонності виробництва сирого молока;

– вдосконалення систем взаємин між виробниками і переробниками молока, включаючи зміну порядку ціноутворення на сире молоко, що купується;

– інвестиційна діяльність крупних переробляючих компаній у власні сировинні зони;

– технічне переозброєння ряду переробних підприємств і освоєння випуску конкурентоздатного за міжнародними мірками асортименту продукції, як за якістю готового продукту, так і по його упаковці;

–збільшення об'ємів виробництва брендової продукції.

Мета роботи – визначення основних концептуальних засад функціонування формування і розміщення молочної промисловості України. Мета дослідження визначила наступні основні його задачі:

– визначення значення молочної промисловості України;

– аналіз економічних передумов формування ринку молока;

– ефективність та перспективи розвитку молочної промисловості України.

Предметом дослідження є особливості функціонування розвитку та розміщення молочної промисловості.

Об’єкт – молочна промисловість України.

35

1. Значення молочної промисловості у соціальному та економічному розвитку України

Молоко і молочні продукти є надзвичайно цінними та незамінними продуктами харчування, особливо для дітей і людей похилого віку. Тому проблема виробництва молока і виготовлення молочних продуктів завжди є надзвичайно актуальною.

На превеликий жаль, в Україні ця проблема вирішується надзвичайно погано. Так, на початку 90-х років в Україні в усіх категоріях господарств вироблялось 24,5 млн. тонн молока, 75-80% з якого перероблялось на українських, вітчизняних молочних підприємствах. Майже вся ця продукція споживалась населенням України, і споживання молока і молочних продуктів на душу населення тоді складало 373 кг. Це, по суті, є науково обґрунтованою нормою споживання. І ось, в минулому році в Україні всіма категоріями господарств вироблено лише 13,4 млн. тонн молока, або 55% від того, що вироблялось 12 років тому. Виробництво молока зменшилось на 12,1 млн. тонн, а споживання на душу населення склало близько 200 кг. По суті, в Україні споживається молока і молочних продуктів тільки 55% від науково обґрунтованої норми[1].

Причиною такого становища можна назвати «реформи», які негативно відбились на всьому сільському господарстві, а особливо на галузі тваринництва, і, як наслідок,— на галузі переробки і виготовлення молочних продуктів.

В зв’язку з цим сьогодні головним питанням і проблемою всіх виробників і переробників молока є нарощення темпів виробництва молока і молочних продуктів, тобто збільшення об’єму виробництва з метою досягти хоча б наближення до науково обґрунтованої норми споживання. По суті це є головним завданням створеної у вересні 2001 року Спілки молочних підприємств.

Головною причиною спаду виробництва став той факт, що молочне скотарство виявилось збитковим в Україні. За даними матеріалів господарств усіх форм власності, воно і зараз є збитковим, і в ринкових умовах товаровиробник не вважає за необхідне ним займатися. У зв’язку з цим різко зменшилось поголів’я корів, яких було більше 9 млн., а залишилось тільки 4,9 млн. Якщо тоді, у 90-х роках, надій від корови складав біля 3 тис., то за минулий рік він склав біля 2 тис. кг. До такого зменшення довела насамперед збитковість, і як наслідок незацікавленість товаровиробника.

Крім того, виробники молока і підприємства-переробники сьогодні не зв’язані між собою ніякими, особливо економічними важелями. Кожний працює на себе: виробник старається виробити більше молока і якнайдорожче реалізувати його з тим, щоб мати якийсь зиск. Переробник навпаки – старається закупити молоко для переробки по найдешевшій ціні, щоб теж мати відповідний зиск. Як наслідок – непорозуміння між виробником молока і переробником, у зв’язку з чим, по суті, виникла загрозлива ситуація відносно забезпечення населення цими цінними продуктами харчування[2].

У зв’язку з тим, що в Україні ринок не є регульованим, а скоріше відпущеним на самоплив, то навіть ті хороші ростки, які були в 90-х роках, тобто зв’язки між переробником і виробником – їх по суті не стало.

Потрібно, напевне зробити так, щоб у виробництві молока був зацікавлений виробник, а у його переробці був зацікавлений переробник. Для того, щоб був зацікавлений виробник, йому при реалізації молока повинна повернутись вартість самого молока, хоча б невелика кількість грошей на реконструкцію, розширення, поновлення галузі, та ще й повинен залишитись прибуток. Переробні підприємства теж повинні мати від кінцевої ціни готової продукції повернення затрат на переробку та упаковку, певну кількість грошей для переоснащення галузі, і прибуток. Сьогодні ні виробник, ні переробник цього не мають.

В зв’язку с цим, десь 30% молочно-переробних підприємств, яких в Україні налічувалось більш ніж 500, взагалі не працюють, а ті, які працюють, надзвичайно мало використовують виробничі потужності. З одного боку в половину зменшилась кількість сировини, а з іншого – ні в товаровиробника, ні в переробника не має економічної зацікавленості.

Вихід, виходячи із досвіду інших країн, і того, що вже було зроблено в Україні, — в інтеграції товаровиробника і переробника. Обидві сторони повинні працювати на кінцевий результат, але повинна бути й економічна зацікавленість обох сторін. Тобто потрібні правила економічної гри, і доки цих правил не буде, доти галузь буде гинути.

Яскравим прикладом є сьогоднішнє становище, коли переробні підприємства різко знизили закупівельні ціни на молоко, і виробник починає масово здавати корів на м’ясо, а корова – це ресурс, в першу чергу молока, а оскільки в Україні дуже мало м’ясного скотарства, то ще й ресурс м’яса. Тобто рубається сук, на якому ми сидимо, проблема забезпечення населення молоком та молочними продуктами поглиблюється. Переробник в цей час ще менше використовує свої потужності, або зовсім зупиняє молокопереробні підприємства.[3]

Якби обидві сторони працювали в якійсь мірі на кінцевий результат, то надій по Україні ніколи не зменшився б до 2 тисяч кг, бо товаровиробник дбав би про те, щоб мати таку корову, яка б давала хоча би 7-8 тисяч кг молока, тобто конкурентноздатну, корову світового рівня. Тоді переробник думав би про модернізацію, покращення своїх ліній, і виробляв би конкурентноздатну продукцію. Приклади таких, правда ще не до кінця інтегрованих відносин, вже з’являються в Україні. Це «Галактон», київське молокопереробне підприємство, яке сьогодні повністю забезпечено сировиною, виробляє конкурентноздатну продукцію, сплачує господарствам за молоко таку ціну, яка вже вигідна товаровиробнику. В зв’язку з цим товаровиробник переспеціалізовується на виробництво молока, створює корів світового рівня, підпорядковує для цього більшу частину землі для виробництва кормів. Таким чином, елементи економічної гри між товаровиробником і переробником вже є[4].

Одним із головних завдань створеної Спілки переробників є узагальнити це хороше начало, і почати його рекламувати, пропагувати, впроваджувати в інших регіонах України, і тільки це може дати позитивні результати у вирішенні цієї актуальної проблеми. Звичайно, створення Спілки молочних підприємств без товаровиробників не може вирішити ці питання у повній мірі. Можливо, в Спілку повинні увійти виробники, або навпаки – з досвіду інших країн, створити свою Спілку виробників, а потім із Спілки виробників і переробників сформувати спільну раду, яка б координувала роботу обох сторін, і рекомендувала правила економічної гри, які б були взаємовигідними.

Тут не обійтись без державного втручання, бо ми бачимо, до чого привів нерегульований ринок. Відкинувши наміри управляти виробником чи переробником, треба усвідомити, що в усьому світі і виробник, і переробник координуються державою. Держава або повністю встановлює базову ціну сировини, яка закуповується, і продукції, яка випускається молокопереробними підприємствами, або держава повинна встановити базову ціну на якусь кількість сировини, яка закуповується, і продукції, яка продається з урахуванням затрат виробника і переробника для малозабезпечених верств населення (в тому числі пенсіонерів з малими пенсіями) – а таких більшість. Решту сировини товаровиробник із переробником повинні переробляти в таку продукцію, щоб на ній вони мали ще більший прибуток[5]. Саме це могли б розробити і рекомендувати державним органам дві Спілки – товаровиробників та переробників, або вже існуюча Спілка молочних підприємств, в яку б на рівних правах влилися виробники молока.

На початку 90-х років вироблялось 24,5 млн. тонн, з них 18 млн. тонн складала квота, яку держава гарантовано викупляла і оплачувала. Можливо, сьогодні не треба квоти на 75-80% сировини, а тільки на таку кількість, яка потрібна для закритих підприємств (армії, тюрем, міліції, лікарень, домів пристарілих, дитячих закладів) і Держрезерв на випадок стихійного лиха. Крім того, повинна бути визначена кількість сировини для міжурядових угод. Наприклад, через урядову угоду можна постачати молочну продукцію в Росію, або кавказьким республікам, а звідти брати ті ж самі цитрусові. Але все це потрібно робити на основі міжурядових угод і прямим постачанням туди і звідти, а не через посередників, які надзвичайно здорожують продукцію. При сьогоднішньому спаді виробництва молока і продукції із нього вона не продається повністю не тому, що її багато, а тому, що купівельна спроможність людей, особливо пенсіонерів, є такою, що не дозволяє кожен день їсти молочну продукцію, а дехто не може її споживати навіть раз у тиждень[6].

А тому введення базових цін і квоти, або державного замовлення, яке до речі є в інших країнах світу, дасть можливість швидше вирішити проблеми молочної галузі. Потрібна також реструктуризація переробної галузі. Невеликі молокопереробні підприємства із застарілим обладнанням або перестануть існувати, або стануть перевалочними пунктами великих молочних кампаній.