Молочна промисловість

Таблиця 2.

Порівняльна характеристика експорту молокопродуктів із України[27]

Якщо кілька років тому основу експорту складали в основному сухе знежирене молоко, масло і казеїн, то зараз ситуація дещо змінилась. І в кількісному, і в вартісному виразі абсолютне лідерство в структурі експорту займає сир. Зокрема, в 2005 році доля експорту тільки твердих сирів в грошовому виразі сягнула 39%.

В поточному році структура експорту молокопродуктів в цілому збережеться, оскільки практично по всіх товарах спостерігається збільшення обсягів експортних відвантажень[28].

Отже, Україну на сьогоднішній день в світі знають як одного із найбільших світових експортерів молокопродуктів. Імпорт молокопродуктів в країну є мізерним, оскільки ми добре захищені від нього високими ставками ввізного мита. Але може статися так, що в недалекій перспективі наша країна може ввійти до списку серйозних імпортерів. Україна прагне до вступу до ВТО, а ставши членом цієї організації, вона буде змушена істотно знизити імпортні ставки на молокопродукти. І якщо українські виробники будуть виробляти продукцію із молока по 1,9 грн./л (саме таку мінімальну ціну хочуть встановити наші урядовці на зимовий період), то в конкурентній боротьбі із західними постачальниками вітчизняні виробники, часто не дуже якісної продукції, на своєму ж вітчизняному ринку будуть мати мало місця.

35

5. Перспективи розвитку та розміщення галузі

Деякі українські господарства вмудряються надоїти до 4300 кг на одну корову, але це швидше виключення, чим правило.

За останні два роки виробництво молока перемістилося з сільгосппідприємств в господарства населення. Тільки за перше півріччя 2003 р. виробництво молока сільгосппідприємствами скоротилося на 23%. Співвідношення об'ємів виробництва, за різними оцінками, складає від 68 до 83% на долю господарств населення і від 32% до 17% – на долю сільгосппідприємств[29].

Але виробництво молока в господарстві населення нерентабельне. Якщо ще кілька років тому корма, в т.ч. грубі, можна було красти на колгоспних полях, то сьогодні ситуація в корені змінилася – фермери уважно стежать за своїм добром, про що красномовно свідчать намети і курені охорони на полях. А в 2003 році грубі корми і силос майже відсутні із-за неврожаю, що підтверджується статикою (за даними Держкомстату, АПК-ІНФОРМ): на 1 вересня 2005 р. господарствами всіх форм власності було заготовлено тільки 37% від планованого об'єму грубих кормів. Сіно – 46,2% від плану, сінажу – 51,3% соломи – 20,9%. Скіс був проведений на 63,3% від прогнозу, соковиті корми – 17,8 плану. Забезпечення силосом – на 20,3%[30].

Якщо в 2004 році собівартість виробництва 1 літра молока складала біля 0,6 грн/кг, то в 2007 році може скласти, за різними оцінками, від 0,7 до 0,9 грн/кг[31].

Різке падіння попиту на українські молокопродукти в світі викликане рядом причин, одна з яких, найбільш серйозна – непридатність в їжу. Це, перш за все, що перевищує всі розумні межі бакобсемінність і зміст антибіотиків – хлоранфініколь (левоміцитін), а також препаратів сульфаніламідної групи. До їх числа відносяться стрептоцид, сульфадимезин, сульфадиметоксин і ще немало ліків, назви яких добре відомі не тільки медикам. А найвідоміший з них – бісептол: один з компонентів цих ліків відноситься до сульфонамідам. Низьку якість плюс стан перманентної торговельно-економічної війни з Росією привели до того, що багато українських експортерів молокопродуктів в 2000-2005 рр. вимушені були переорієнтовуватися на внутрішній ринок, що привело до падіння цін на основні молокопродукти, як наслідок – до зниження рентабельності виробництва і зниження закупівельних цін на молоко до 0,4 грн. влітку 2001, 2002 і 2003 рр. Взимку середня закупівельна ціна складала в 2000-2002 рр. близько 0,75 грн./кг., але, у зв'язку з сезонністю, молока взимку мало, а влітку багато. У будь-якому випадку елементарний підрахунок показує, що виробництво молока нерентабельно, а вміст корів в приватному секторі пояснюється лише необхідністю отримання живої готівки грошей, тобто зміст корови – практично єдине джерело їх отримання[32].

Негативно позначається на веденні молочного бізнесу в Україні його сезонність. Цим українські виробники значно програють зарубіжним. Як відомо, корова лактирує (дає молоко) після отелення. Але що дивно: всі вітчизняні корови теляться, як по команді, з лютого по березень. А іноземні корови – в будь-який слушний виробнику час. Тому об'єми виробництва молока в Україні взимку падають наполовину і більш в порівнянні з літніми показниками. Оскільки деяка частина молока використовується на потреби господарства, співвідношення "літнього" і "зимового" молока на молокозаводах складає приблизно 3:1.

В той же час споживання молокопродуктів населенням, навпаки, влітку падає, а взимку зростає, що обумовлено великою кількістю фруктів і овочів влітку і їх несумісністю з молокопродуктами. Взимку ж організму людини не вистачає вітамінів, у великій кількості присутніх в молоці.

Одна з найсерйозніших проблем молочної промисловості – бакобсеміненність сировини. Від вимені до молокозаводу молоко проходить тривалий шлях через руки доярки, відра, бідони, охолоджувачі, місткості проміжного зберігання, насоси, автоцистерни. І скрізь по шляху проходження сировина набирає запахи і бактерії, і на прийманні заводу це вже молоком назвати важко. Тому найскладніша, науко- і ресурсоємна проблема виробництва – стерилізація молока перед переробкою його в товарну продукцію. Наявність мікрофлори в сировині, наприклад, не дозволяє провести СОМ класу "екстра". Треба віддати належне українським ученим: не дивлячись на майже повне припинення фінансування з боку держави, вони активно трудяться над цією проблемою, правда, поки малорезультативно[33].

Хоча шлях рішення проблеми, цілком логічний і природний, існує. Це – створення агропромислових комплексів, що включають сільськогосподарські компоненти – вирощування кормів і тваринницькі ферми і що власне переробляють підприємства. Наявність власної тваринницької бази дозволить, по-перше, підвищити культуру доїння застосуванням доїльних апаратів. По-друге, на кожній фермі можна встановити міні-охолоджувач на 1,5 -2,5 т. і охолоджувати молоко відразу після здоювання, в період, поки воно ще не втратило асептичних властивостей. Після чого автоцистерні заводу залишається тільки в слушний час зібрати молоко і доставити його на завод. Таким чином витрати на транспортування, складові сьогодні близько 4-5% до вартості сировини, скоротяться приблизно удвічі. Молоко на прийманні заводу реально одержати вищого сорту, з відповідними показниками по кислотності, білку і бакобсеміненності[34].

Останніми роками спостерігається пожвавлення ринку молокопродуктів, поява брендів, нових видів продукції. На український ринок активно просуваються крупні іноземні компанії (наприклад, Вімм-Білль-Данн, Данон). Відбувається перерозподіл власності. До управління приходять нові люди, молоді, енергійні, утворені, а головне - що сформувалися в умовах ринкової економіки. Процеси інвестування і переоснащення виробництва відбуваються швидше, повноцінніше.

Є всі підстави припускати пожвавлення і в тваринницькому комплексі України, поступове переміщення сировинної бази з приватних господарств населення назад в корівники, але тільки на абсолютно новому якісному рівні.

Тенденції останніх років, коли переробні підприємства галузі опинилися, з різних причин, у скрутному становищі, між сільгоспвиробником і молокозаводом з'явилася нова посередницька ланка, що іноді має багаторівневу структуру. Із зсувом сировинної бази у бік приватних господарств населення з'явилася необхідність в широкомасштабному зборі молока, оскільки зникли місця крупної (2-3 т.) концентрації сировини. Виявилось, що заводу не під силу, або, принаймні, дуже дорого, збирати сировину самостійно. Значення заготівників зросло, і вони стали важливою ланкою в механізмі отримання сировини.

Пряма матеріальна зацікавленість заготівника природно створювала передумови до збільшення об'ємів заготівки, і поступово цей сегмент розподілився на дрібних заготівників (1,5 – 3 т. молока в добу) середніх заготівників (3-7т./доб.) і крупних (до 20 і більш т./доб.)[35].

Логіка капіталізації бізнесу і монополізації ринку сировини примусила створювати багаторівневі структури шляхом поглинання дрібних заготівників крупними; до 2003 року створилися своєрідні артілі, що вимагали інвестування (у збірні пристосування, транспорт) і оплати праці на кожному етапі. Тому, якщо ще два роки тому в середньому по країні в оплату послуг заготівників заводи направляли 0,03 грн. за кожен одержаний кілограм сировини, то взимку 2004-2005 рр. спостерігалися випадки отримання заготовчою структурою 0,09 грн. за кг, правда, одиничні. Середня оплата послуг, заготівників, весною 2005 роки в Миколаївській, Одеській і Вінницькій областях в середньому складала 0,06 грн. за 1 кг зібраного молока. Треба відзначити, що крупні підприємства заготівників налічують в своїй структурі до 20 чоловік, декілька автоцистерн, до десятка одиниць гужового транспорту, сотні місткостей, міні-лабораторії.

Проте тенденції до укрупнення цієї ланки не можуть не насторожувати. На жаль, спостерігається стійка практика застосування відвертого тиску заготівників на підприємства з метою збільшення як закупівельної ціни від населення, так і оплати своїх послуг.

У 2002 році через обставини, що склалися, на ринку, працювати "в нуль", тобто з нульовою рентабельністю, вимушена була більшість молокозаводів України, при цьому виплачувавши "повновагу копійку" заготівникам. Особливо страждали невеликі міськмолзаводи, маслозаводи. А оскільки переважна більшість з 500 українських заводів – саме невеликі, можна упевнено говорити про вплив чинника, "заготівника", на всю українську галузь в цілому[36].

При уважному розгляді питання це, виявляється, не так вже мало. Якщо узяти за середньорічну закупівельну ціну 60 коп. за кг, то 6 коп – це 10% від вартості сировини. При цьому на отримання десятипроцентної рентабельності свого бізнесу заготівник несе витрати на податки, транспортні витрати і зарплату. Виробник же, для досягнення хоч би рівня нульової рентабельності, повинен молоко доставити від заготівника до заводу, прийняти лабораторно, очистити, пропастеризувати, відсепарувати, внести закваски, розфасувати готовий продукт, потім доставити його до споживача і ще вмудритися одержати гроші. Крім того, завод несе ті ж витрати на податки, енергоносії і зарплату. Думаю, всі розуміють, що заводу мінімізувати суми оподаткування набагато складніше, ніж заготівнику.

Спостерігається явний дисбаланс між рентабельністю заготівника і рентабельністю заводу, особливо якщо врахувати, що логічно бізнес заготівника – лише ланка в структурі заводу.

Крім усього іншого, існує проблема фальсифікації сировини заготівниками: це, перш за все, вода і рослинні жири. Щоб сировина не прокисала, в нього додають антибіотики, а що підкиснуло розкислюють содою, пральним порошком і іншою гидотою, що іменується речовинами, що "інгібірують".

Оскільки заготівник кровно зацікавлений в збільшенні кількості сировини, молоко приймається "не дивлячись", від будь-яких голів, зокрема від хворих лейкемією, мастопатією, туберкульозом. Така сировина не годиться в переробку. Не випадково підвищена увага МІНАП в 2005 році до даного питання. Найважливішим можна назвати "ПОЛОЖЕННЯ про паспорт великої рогатої худоби" і "Положення про ветеринарну картку до паспорта великої рогатої худоби", виданих з метою посилення контролю над епідеміологічною ситуацією в тваринництві країни.

Виходячи з фізіологічної норми споживання молочних продуктів, історичних даних по рівню споживання і прогнозів Бюро переписів міністерства торгівлі США, розраховується очікувана місткість ринку молочних продуктів в Україні на найближчі десять років, яка приведена нижче: