Норми праці, застосовувані в промисловості

     Забезпечення  високої напруженості встановленої норми виробітку досягають заздалегідь визначеним жорстким темпом її виконання за допомогою вирахування так званого нормалізованого часу виконання операцій. Він визначається на основі хронометражних спостережень, скоригованих за темпом праці. Урахування темпу праці здійснюють шляхом суб'єктивного зіставлення фактичного темпу роботи з нормальним, внесенням відповідних поправок у зафіксовану в ході хронометражних спостережень тривалість виконання робітником ручних операцій.

     Нормалізований  час(В_н) визначається за формулою:

                                               (1.3.22)

     де  Т — тривалість виконання операції, встановлена на основі хронометражних спостережень, хв;

     Р — коефіцієнт темпу праці, тобто відношення темпу, що спостерігається під час виконання операції, до нормального темпу, прийнятого за 100%, частки одиниці. 

     1.4. Встановлення норм обслуговування  і норм штату (норм чисельності) 

     Наявність тільки таких найпростіших норм, як норма часу та норма виробітку, не вирішує проблеми встановлення міри праці у багатьох різних випадках техніко-організаційних відмінностей виробництва. Так, у більшості машинних, автоматизованих та апаратних процесів має місце паралельна праця робітника і машини. Це сприяє впровадженню так званого багатоапаратного, багатоверстатного обслуговування, тобто організаційного об'єднання в одне велике робоче місце виробничої зони з однаковим чи подібним технологічним устаткуванням, машинами, верстатами, яка закріплюється за одним виконавцем. Нормування праці такого робітника відрізняється від встановлення норми часу і норми виробітку, оскільки для цього необхідно встановити максимальні кількості устаткування (апаратів, верстатів), квадратних метрів виробничої площі, погонних метрів продуктопроводів, шляхопроводів тощо, яку він повинен обслуговувати протягом зміни за середньої нормальної інтенсивності праці.

     Нормою  обслуговування називають кількість одиниць устаткування (кількість робочих місць або площу, погонну довжину виробничих об'єктів), що підлягає обслуговуванню одним робітником (чи групою робітників) протягом зміни.

     Поширеним є обслуговування однотипних машин, устаткування (так званих машин-дублерів) в умовах масового виробництва. Використання живої праці, тобто робочого часу робітника, найбільш повним буде тоді, коли машинний час, або автоматичний час роботи одиниці устаткування, апарата, верстата, повністю перекриє всі витрати часу з обслуговування всіх інших машин-дублерів, що увійшли до комплекту машин даної виробничої зони (робочого місця). Тобто

                                                     (1.4.1)

     де  t_вл  вільний машинно-ручний час у роботі однієї машини,

     t_об  тривалість обслуговування робітником однієї машини (апарата, верстата);

     t_прх тривалість переходу робітника від однієї машини до іншої у процесі багатомашинного (багатоапаратного, багатоверстатного) обслуговування;

     m — кількість одночасно обслуговуваних машин (апаратів, верстатів).

     Виходячи  з нього, можна встановити нормовану  кількість об'єктів при багатомашинному (багатоапаратному, багатоверстатному) обслуговуванні. Норма обслуговування становить

                                                         (1.4.2)

     Слід  зауважити, що оскільки від тривалості переходів робітника залежить кількість одиниць техніки при багатомашинному обслуговуванні, то перед встановленням норми обслуговування слід заздалегідь розробити оптимальний маршрут обходу в робочій зоні. Причому потрібно дотримуватись такої вимоги до організації праці, щоб протягом машинно-автоматичного часу на

     одній машині (апараті, верстаті) робітник зміг послідовно виконати всі необхідні операції в зоні багатомашинного обслуговування.

     Методика  встановлення норм обслуговування в  одиничному та малосерійному виробництві  має деякі відмінності від  методики, розглянутої раніше . Вони полягають у тому, що кількість машин, яку має обслуговувати робітник, встановлюють більш узагальнено — виходячи з коефіцієнта зайнятості робітника за зміну на кожній з операцій К_з.опі

                                                            (1.4.3)

     де  t_зі  — тривалість зайнятості робітника на і операції, хв;

     t_оп  — тривалість оперативного часу за зміну, хв.

     Тобто цей коефіцієнт по кожній з операцій враховується з відношення часу зайнятості робітника до оперативного часу. Його можна встановити також і на засадах оцінки завантаження машин протягом зміни.

     Коефіцієнт  зайнятості робітника на окремій (і-й) машині встановлюється з відношення суми часу зайнятості робітника на цій машині протягом зміни до фонду  робочого часу за цей період:

                                                       (1.4.4)

     Де    t_з.маш.і  - тривалість зайнятості робітника на і-й машині;

     Т_зм — тривалість зміни, хв.

     Потрібно  виконання ще й такої умови: кількість  різних /типів машин, які повинен обслуговувати робітник протягом зміни [т], повинна бути такою, щоб сума коефіцієнтів зайнятості робітника не перевищувала 1. Тобто кількість машин визначається з умови:

                                            (1.4.5) 

     На  практиці, аби запобігти втраті часу через вимушені простої устаткування (машин, апаратів), коефіцієнт зайнятості робітника встановлюють в межах 0,7—0,8, залишаючи таким чином певний резерв часу на випадок збігу ручних операцій для обслуговування різних машин в умовах різної тривалості операцій.

     V сучасному виробництві все ширшого розповсюдження набуває застосування складної техніки, керування якою вимагає кількох робітників або внаслідок необхідності одночасного виконання великої кількості складних функцій, або внаслідок наявності кількох зон обслуговування, досить віддалених одна від одної, через необхідність паралельного виконання основних і допоміжних операцій різної кваліфікації. Тому для обслуговування складного обладнання, машин, апаратів треба встановлювати чисельність обслуговуючих робітників з визначенням кваліфікації кожного з них відповідно до змісту праці Встановлення цього виду технічних норм відбувається за матеріалами фотографій робочого часу і робочого процесу, а також фотохронометражних спостережень.

     Норматив  чисельності - це число робітників певного  професійного та кваліфікаційного складу, необхідне для виконання конкретних робіт їй обслуговування конкретного устаткування. Виходячи з особливостей техніки, технології та організації виробництва і праці норматив чисельності може бути  встановлений:

     - методом розстановки по робочих  місцях (тобто досвідно-статистичним методом);

     — методом аналітичних розрахунків  за матеріалами безпосередніх спостережень за завантаженням робітників протягом зміни; такий норматив називається нормою змінного штату.

     Норма змінного штату— це мінімально необхідна чисельність робітників відповідної кваліфікації для обслуговування окремих стадій виробничого процесу або виробничого процесу в цілому протягом робочої зміни:

                                        (1.4.6)

     де  Т_оп — сумарна тривалість часу оперативної роботи за одну зміну (в розрахунку на всіх робітників);

     ∑Т%  — тривалість усіх інших витрат робочого часу (у процентах до витрат робочого часу);

     Т_пер — тривалість регламентованих перерв на одного робітника протягом зміни.

     У чисельнику формули— сумарна потреба  робочого часу для обслуговування агрегату, машини, апарата, у знаменнику — період, протягом якого робітник виконує робочі операції. Співвідношення цих величин дає необхідну кількість людей-виконавців. Додатковий аналіз складу, складності та змісту трудового процесу дозволяє диференціювати робітників за кваліфікацією з подальшим групуванням більш складних функцій і закріпленням їх за робітниками більш високої кваліфікації, а менш складних — за робітниками нижчої кваліфікації.

     Норми обслуговування широко розповсюджені також у нормуванні праці допоміжних робітників, що здійснюють обслуговування виробництва. Ця група на промислових підприємствах становить 40—60% загальної чисельності робітників. У розвинених країнах вона значно менша. Тому встановлення у допоміжному виробництві технічно обґрунтованих норм праці є значним резервом скорочення чисельності зайнятих та підвищення продуктивності праці.

     Складності  нормування праці допоміжних робітників випливають з таких її особливостей:

• робітник протягом зміни виконує крім головних ще й цілу низку допоміжних функцій, зміст та обсяг яких не завжди може бути встановлено заздалегідь;
• нерівне завантаження протягом зміни;
• різний зміст та обсяг роботи в окремі дні тижня й місяця;
• нестабільність самого робочого місця.

     Тому  практично неможливо встановити конкретне коло операцій та нормувати їх тривалість. У цьому разі вихідними матеріалами при встановленні норм обслуговування та норм чисельності є фотографії та фотохронометражі, а також дані технічного й оперативного обліку.

     При нормуванні праці допоміжних та обслуговуючих робітників у їхньому трудовому процесі виділяють дві групи функцій: основні (такі, що мають більш постійний зміст, послідовність, тривалість і періодичність) і додаткові (такі, що не мають регулярного  характеру, постійного змісту та послідовності) . Основні функції враховують безпосередньо за їх тривалістю, додаткові — за їх часткою (%) у робочому часі.

     До  розрахунку норми обслуговування входить  залік частки допоміжної роботи.  Норма часу на обслуговування однієї оди ниці устаткування визначається як: 

                                           (1.4.7)

     де  t_о — час виконання основних функцій на одиницю роботи, прийняту за одиницю вимірювання;

     N — кількість одиниць обсягу роботи на одиницю устаткування, що обслуговується робітником (кількість одиниць ремонто-складності в одній фізичній одиниці устаткування, що припадає на один верстат за зміну тощо);

К₁ — коефіцієнт, що враховує виконання допоміжних функцій;

К₂ — коефіцієнт, що враховує час на обслуговування, відпочинок, особисті потреби.

     Норма обслуговування для  допоміжних обслуговуючих  робітників

                                       (1.4.8)

     де  Т_зм  - тривалість зміни.

     У випадках, коли один об'єкт обслуговується групою робітників, для кожного з яких не передбачено чітке визначення змісту праці, немає чіткого розподілу її частин у часі, норму чисельності допоміжних робітників можна встановити за допомогою норми часу:

                                                                   (1.4.9)

     

     або за допомогою норми обслуговування:

                                                           (1.4.10)

     де  А — обсяг робіт на даному об'єкті, що вимірюється кількістю одиниць устаткування, виробничої площі, протяжності комунікацій тощо.

     Аналогічно  формулі (4.31) можна розрахувати норму  обслуговування для допоміжних робітників-ремонтників, взявши за основу норму часу на виконання однієї так званої одиниці ремонтоскладності об'єкта (устаткування, апарата, верстата і т. ін.).

     Норма чисельності на ремонтне обслуговування конкретного устаткування така:

                                                    (1.4.11)

     де  m_i — кількість одиниць устаткування і-го типу;