Планування і контроль інвестиційної діяльності підприємства

До Головного планового  центру підприємства можуть входити представники вищого керівництва, економісти-аналітики, економісти-плановики, фінансисти, інженери, юристи, екологи, можуть залучатись внутрішні і зовнішні консультанти.

Основною вимогою до працівників цієї служби є професіоналізм, який дозволяє прогнозувати майбутній розвиток науки і виробництва у своїх професіональних сферах, проявляти здібність, знаходити шляхи практичної реалізації вибраних рішень, глибоко аналізувати зміни, які відбуваються у внутрішньому і зовнішньому середовищі і відчувати точки регулювання. Оскільки на цей центр покладається відповідальність за розробку стратегії майбутнього розвитку підприємства, отримання прибутку, розвиток потенціалу підприємства, розробка цільових орієнтирів і завдань поточного планування, надання допомоги виробничим і функціональним підрозділам у розробці своїх ділових стратегій і планів. Функції ГПЦП повинні бути розділені на два сектори: «сектор управлінської команди плановиків» і «плановий відділ».

До функцій управлінців  ГПЦП належить:

- формування загальної  стратегії, цілей і задач на  основі аналізу внутрішнього  і зовнішнього середовища;

- обговорення та погодження  планів розвитку підприємства  із вищим керівництвом і власниками. Затвердження стратегічних, поточних, оперативних планів та проектів знаходиться в компетенції вищих органів управління: Загальних зборів, Зборів засновників, Ради директорів і т.п. Частіше всього, в акціонерних товариствах плани погоджуються Спостережною радою або загальними зборами акціонерів;

- загальне керівництво процесом розробки планів, їх реалізації, проведення контролю і коригування цілей;

- розробка системи  мотивації планової діяльності;

- інші питання управління  організацією планування та розробкою  планів.

До функцій планового  відділу входить:

- безпосередньо розробка та обґрунтування перспективних і поточних планів, здійснення відповідних розрахунків;

- погодження їх із  підрозділами підприємства;

- систематичний аналіз  роботи підприємства і його  підрозділів, систематизація інформації, що надходить із інформаційних центрів підрозділів або окремих виконавців залежно від інформаційного забезпечення, і передача її управлінцям ГПЦП;

- коригування і уточнення  планових показників, контроль за  їх виконанням тощо. В процесі  реалізації цих функцій плановик-аналітик або ж менеджер по плануванню постійно аналізує наявність ресурсів підприємства, визначає їх потребу, та потенціал підприємства тощо.

У розробці планів підприємства безпосередньо беруть участь всі  його служби й підрозділи.

Ідеальною, як уже вказувалося, є така ситуація, коли всі працівники підприємства залучаються до обговорення й складання планів.

У виробничих підрозділах  функції планування виконують служби оперативного й поточного планування й контролю, у завдання яких входить  складання планів на зміну, добу, тиждень, місяць, квартал, рік з урахуванням обмежень і загальногосподарських цілей.

Найбільш детально при  особистій участі працівників виробничих підрозділів розробляється річний план підприємства. У ньому деталізуються  щомісячно плани виробництва, які відповідають планам збуту, а також встановлюються завдання для нижчих рівнів управління.

Служба маркетингу проводить  дослідження ринків разом із працівниками відповідних служб; представляє  інформацію для керівництва підприємства з метою розробки його стратегії, а також керівникам служб і підрозділів для розробки спільної ділової стратегії, визначає бізнес-портфель і номенклатурно-асортиментний план відповідно до життєвого циклу товарів, робіт, послуг і технологій; відслідковує зміни зовнішнього середовища для своєчасної адаптації внутрішніх факторів виробництва. Розробляє плани маркетингу та плани збуту продукції.

План виробництва продукції  розробляє плановий відділ з виробничим відділом, а також з технічними службами, що визначають наявність і необхідність розвитку виробничих потужностей.

План організаційно-технічного розвитку розробляється всіма технічними службами - відділом головного технолога, відділом головного конструктора, відділом головного механіка й енергетика, відділом капітального будівництва і іншими службами, а також цехами, виробництвами або іншими виробничими підрозділами тощо.

У розробці плану матеріально-технічного забезпечення беруть участь відділ матеріально-технічного забезпеченим або відділ логістики, відділ головного технолога, комерційні служби, відділ головного механіка, відділ головного енергетика й ін.

План по персоналу  і оплаті праці розробляється  відділом праці і заробітної плати, відділом головного технолога, фінансовим відділом, відділом кадрів.

План по витратах розробляє  планово-економічний відділ (планово-економічний відділ) при участі виробничих підрозділів, бухгалтерії, фінансового відділу.

Фінансовий план розробляє  фінансовий відділ разом з планово-економічним відділом й бухгалтерією.

Проблемі змін в складі функцій управління присвячено багато наукових праць, тому ми обмежились лише змінами, які повинні бути внесені відповідно до вимог концепції ринкового планування.

При виконанні планових і контрольних завдань виникає особливо важливе питання централізації її децентралізації процесу планування. На нашу думку, системоформуючи інтеграційні й координаційні завдання, що ставляться до всього підприємства, в принципі потрібно вирішувати централізовано, як і питання планування окремих великих проектів. Інші 
завдання варто, по можливості, виконувати децентралізовано, щоб використати відповідну професійну компетентність менеджерів, забезпечити своєчасність і гнучкість планування й шляхом посилення мотивації,    підвищити    відповідальність    за складання планів і їх реалізацію.

До специфічних структурних  одиниць, які можуть також займатися  плануванням па підприємстві як децентралізовано, так і централізовано, відносяться:

- ради (комітети) по плануванню;

- проектна група по  плануванню;

- децентралізовані відділи планування (уповноважені по плануванню).

І нарешті, завдання планування можуть бути делеговані консультантам.

Консультант по плануванню в ході роботи допомагає, порадами по організації й здійсненню планування. ІЦоб давати об'єктивну оцінку плануванню, він повинен бути нейтральним стосовно цілей організації й результатів її діяльності. Консультантом може бути як "внутрішній" учасник організації (працівник, менеджер), так і "зовнішній". У кожному разі він зобов'язаний мати чітке й глибоке знання теорії й практики планування,   викликати повагу й довіру, для того, щоб мати можливість виконувати в     спірних випадках функцію третейського судді. "Внутрішнього консультанта відрізняє знання різних сторін життя фірми. "Зовнішній" консультант, як правило, володіє багатим і різноманітним досвідом планування, але недоліком співробітництва з ним є часові межі співпраці. До обов'язків консультанта відносяться:

1) навчання й консультування вищого керівництва з питань планування

2) допомога в підготовці рішень по плануванню.

3) рекомендації зі складання планової документації;

4) поради щодо організації нарад з планування, допомога в підведенні підсумків нарад тощо.

Для здійснення процесів планування в цілому або/та по його розділах (планування стратегічних цілей, цілей поточного, оперативного планування, фінансового планування) можуть бути утворені спеціальні комісії (комітети). До роботи в цих організаційних одиницях, створюваних на тривалий термін, залежно від конкретних проблем, залучаються різні керівники й 
допоміжний управлінський персонал, причому самі комісії із планування можуть наділятися різними повноваженнями. Такі комісії проводять конференції (наради) по плануванню й контролю. Можливе проведення спеціальних нарад для аналізу даних про відхилення від плану, на яких керівники й фахівці приймають управлінські рішення, роблять відповідні доповіді й обговорюють їх, розглядають альтернативні варіанти планів і координують дії по їх реалізації. Необхідну документацію повинен готувати ГПЦП, а при необхідності - планові комісії.

Крім цього, насамперед на дрібних і середніх підприємствах, зовнішнім консультантам можуть бути передані поточні додаткові завдання. Варто подумати, наприклад, про поточні планові й звітні розрахунки, які 
могли б виконувати сторонні фахівці. Змістовна підготовка, обговорення, затвердження, доведення до виконавців і відповідальність за реалізацію стратегічних, поточних і оперативних планів для підприємства в цілому в кожному разі покладається на управлінців ГПЦП. Варто також проводити паради по плануванню й обговоренню результатів контролю за виконанням планів із залученням зовнішніх фахівців або представників консультаційних фірм.

Переваги передачі частини додаткових завдань управління стороннім фахівцям — насамперед у використанні їх професійних знань та практичного досвіду. Однак, варто з обережністю ставиться до передачі внутрішньої інформації зовнішнім експертам.

Наведені схеми організації планування на підприємстві є пропонованими, але варто пам'ятати, що їх вибір залежить від масштабів підприємства, існуючої організаційної структури програмного забезпечення здійснення планової діяльності і т.п.

Не можна дати точних рецептів щодо організації планування па підприємстві, визначати чітких схем, але виходячи з принципу індивідуалізації розробки планів і здійснення планової діяльності, па основі наведених пропозицій, можна прийняти рішення проте, яка з них, найбільш відповідає розміру підприємства, формі власності, виду економічної діяльності і основне буде раціональною з позицій досягнення поставлених стратегічних і поточних цілей, направлених па досягнення соціально-економічного ефекту, відповідно до внутрішніх можливостей підприємства та адаптації до невизначеності зовнішнього середовища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІІ. Планування і контроль інвестиційної діяльності підприємства

3.1. Економічний  зміст інвестиційної діяльності  підприємства

До комплексу  функціональних стратегій підприємства входить й інвестиційна стратегія, яка передбачає напрями здійснення інвестиційної діяльності для забезпечення реалізації загальної стратегії підприємства. Інвестиційні рішення, майже завжди є стратегічними, бо частіше всього передбачають довгострокові вкладення ресурсів.

Діяльність підприємства з формування та використання інвестиційних ресурсів (інвестицій) називають інвестиційною діяльністю.

Розширення інвестиційних потоків є одним із ключових питань і водночас важливим критерієм успішного реформування ринкових відносин в економіці. Позитивна динаміка інвестиційної активності країни є найбільш вагомим індикатором економічного становища. Приріст інвестицій в економіку як і в окремо взяте підприємство засвідчує зростання довіри інвесторів і їхню готовність вкладати кошти у виробництво для забезпечення подальшого розвитку.

Законом України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями визначено всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку та інші види діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

- права користування землею, будинками, спорудами, водою, ресурсами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Інвестиції  у відтворення основних фондів і  для забезпечення приросту матеріально-технічних запасів здійснюються у формі капітальних вкладень. Заснування нового підприємства чи розширення вже існуючого передбачає формування початкового капіталу, без якого саме існування процесу виробництва є неможливим. Інвестиції є першим станом, необхідним для створення чи розширення виробництва. Можна стверджувати, що економічна суть інвестицій полягає в нарощенні обсягу капіталу, який функціонує в економічній системі.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність може здійснюватись на основі наступних джерел:

- власних фінансових засобів громадян (заощадження);

- власних фінансових засобів суб'єктів господарювання (прибуток, амортизаційні відрахування), інших видів активів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність та ін.), залучених засобів (від продажу акцій, благодійні та інші внески, засоби, що виділяються холдинговими та акціонерними компаніями, промислово-фінансовими групами на безповоротній основі);

- асигнування із державного та місцевих бюджетів, фондів підтримки підприємництва, що надаються на безповоротній основі;

- іноземних інвестицій, що надаються у формі фінансової чи іншої участі у статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій та фінансових інститутів, держав, підприємств, організацій різних форм власності, приватних осіб;