Система оподаткування та необхідність її реформування в Україні

         Водночас рівень податків на  прибуток і  доходи  визначає  майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв'язання  гострих соціальних проблем, регулювання "ефективного попиту". Тому при встановленні податкових ставок держава враховує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий  тиск на підприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого - зменшення податкових  ставок  сприяє пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в  кінцевому рахунку веде до  зростання  доходів  підприємств,  насе-

лення, держави  і нації в цілому.

         Держава так повинна будувати  свою систему оподаткування,щоб  охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати  принцип:  однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це  дає  змогу реалізувати один із аспектів соціальної  справедливості:  хто більше одержує доходів, той  більше  віддає  на  фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.

         Однак у системі оподаткування кожної країни є свої особливості, які можна переймати, використовуючи накопичений досвід.

         В Україні і практиків, і вчених чекає ще велика спільна робота, щодо утвердження сучасних принципів податкової політики. Суть їх, з точки зору Голови ДПА України М. Азарова така :

1. рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів

Оскільки можливості різних фізичних та юридичних осіб наоднакові, в ідеалі для них повинні  бути встановлені диференційовані  податкові ставки, тобто податок  на прибуток повинен бути прогресивний.Цього  принципу дотримуються далеко не завжди. Однак ідея необхідності обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками явно заслуговує на увагу.

2. Оподаткування доходів має носити однократний характер.

Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме. Прикладом здійснення цього принципу є заміна податку з обороту податком на додану вартість, де новостворений чистий продукт обкладається податком усього один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру його проходження по виробничому ланцюжку аж до кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. У цьому одна з головних переваг податку на додану вартість.

3. Сплата податків має носити обовязковий характер.

Податкова система не повинна залишати сумнівів платника податків у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, грмадська думка в країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були менш вигідними платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов”язань перед бюджетом.

4. Система і процедура сплати податків повинні бути    простими,                                                                               

     зрозумілими і зручними для  платників й економічними для  установ, які            

     збирають податки.

За прикладом, що підтверджує додержання цього принципу, далеко            

ходити не треба. Ніяк не назвеш простми й доступними для  розуміння законодавчі акти щодо податку на додану вартість і податку  на прибуток у тому вигляді, в якому  вони існують сьогодні. Дійшло до  того, що для обчислення цих податків головні бухгалтери винаходять нові рахунки і мало не системи бухгалтерського обліку. Врезультаті і розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів.

5.Податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до  мінливих суспільно-політичних і економічних потреб.

Один із важливих аспектів цього положення – практика надання  різних пільг. Податкова адміністрація  завжди виступала проти їх безоглядного і безсистемного “роздавання”. Але при цьому вважє за необхідне практикувати адресне податкове стимулювання пріорітетів галузей або регіонів. Наприклад, хочемо побудувати дороги в Вінницькій області – отже на період будівництва можна надавати пільгу організаціям, які їх будуватимуть. До речі, такий підхід збігається зі світовою практикою використання пільгового оподаткування для стимулювання розвитку економіки. І в жодній країні ви не побачите прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обгрунтування й розрахунків.

6 Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл                створюваного валового  внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.

Перехідні процеси в нашій кораїні відбуваються надзвичайно складно  й неоднозначно,  певною мірою і болісно. В цих умовах не вдалось уникнути без помилок, упущень і прорахунків. Тут виявився вплив як суб”єктивних, так і об”єктивних причин, позначилася відсутність достатнього досвіду і кваліфікованих кадрів. Особливої шкоди податковій системі й економіці України загалом завдало прийняття популістських рішень. Звідси – безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників, перекручування економічної сутності  окремих податків тощо. Особливо потрібно відзначити й очевидну недостатність необхідних науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи перехідного періоду. На сьогоднішній день розпочато роботу   по створенню власної системи науквих досліджень і підготовки кадрів. Оргаізовано український фінансово-економічний інститут . На його базі створюются наукові центри з проблем теорії і практики податкової системи.

         Необхідно сказати декілька слів  про процес податкової законодавчості. Окремо взятий податковий закон, нехай навіть ідеальний, не може дати очікуваного ефекту без якнайтіснішого пов”язування з  усім іншим податковим законодавством. На практиці ж закон, проходячи декілька читань у Верховній Раді, в остаточній редакції іноді стає просто невпізнанним. Уже не раз говорилося й писалося про неприпустимість прийняття правок “із голосу”, без попередніх розрахунків фахавців. Тому що в такому разі вже не можна говорити про якусь взаємопов”язаність даного законодавчого акта з іншими, - більше того, інколи сам закон містить велику кількість суперечностей.

         Тому не дивно, що  діюча  в Україні податкова система  викликає безліч нарікань з  боку підприємців, економістів,  депутатів, державних чиновників  і рядових платників податків.

         З кожними черговими виборами  створюється ілюзія, що першим  кроком нових народних обранців  стануть докорінні зміни в  оподаткуванні. Минає якийсь час,  і сподівання не справджується.  Нові законодавчі акти часто  не поліпшують, а погіршують стан  справ.

         У той же час аналіз критичних  виступів показує, що й у  їхніх авторів немає підходу  до аналізу податкової системи.  Кожен невдоволений чимось своїм.  Одним не подабаєтся те, що  податки занадто високі. Інші, виявляється  , думають, що свобода підприємництва поширюється й на податки: хочу – сплачую, хочу – приховую. Але при цьому всі дружньо обурюються й звинувачують уряд у затримках виплати заробітної плати і пенсій чи невчасних оплатах державних замовлень. Найбільш радикальні пропозийії зводятся до того, що податкову систему в цілому треба скасувати і замість неї “придумати” якусь нову.

         Узагальнити і звести воєдино  всі ці точки зору, як і задовільнити  одночасно всі побажання платників  податків, неможливо, хоч, поза  сумнівом, у багатьох критичних висловолюваннях і пропозиціях є раціональне зерно.Податкова політика, заичайно, потребує вдосконалення,але не на базі випадкових, часом вихоплених із системи оподаткування західних країн, моментів.

         На сесії Верховної Ради України ,  вже прозвучало, що законотворчістю в країні повинні займатися профільні комітети Верхоної Ради. Мовляв, не можнеа допускати, щоб міністерства і відомства писали закони “під себе”.Податкова адміністрація вважає таке твердження докорінно неправильним. Законодавчий матеріал повинні готувати фахівці, професіонали. Країна вже досить натерпілася від наслідків дилетантилізму і шапкозакидательства, прийняття популістських, економічно необгрунтованих рішень.

         На думку фахівців, неможливо  відокреити функції збирання податків від розробки і впровадження податкового законодавства. Раніше вже відзначалося, що податкова політика справляє найбільш безпосередній вплив на рівень економічного розвитку суб”єктів господарювання. Ефект цього впливу можна визначити лише при безпосередній роботі з платником. Тільки при здійсненні контрольної функції можна визначити ступінь досконалості того чи іншого законодавчого акта, оцінити, які саме його недоліки використовують платники для ухилення від оподаткування, запропонувати дієві заходи щодо уникнення ситуації.

         Для підтвердження сказаного  розглянемо ситуацію із податком  на додану вартість. Станом на 1 липня 1998 року до Державного  бюджету України надійшло 2308 млн.грн.  податку на додану вартість. Відшкодовано  ж із бюджету з початку набуття чинності Законом “Про податок на додану вартість” вже 2410 млн.грн. Якщо врахувати, що податок на додану вартість повинен становити 42% запланованої суми доходів бюджету, стає очевидним, що таке становище може призвести до бюджетної кризи . Крім того, ще доведеться вилучити з бюджету 678 млн.грн., заявлених платниками до відшкодуваня. Скільки ще буде пред”явлено до відшкодування,прогнозувати важко. Можна побоюватися ситуації, при якій бюджет повинен буде відшкодувати платникам податку на додану вартість більше, ніж одержить по ньому надходжень.

         Ще до прийняття остаточної  редакції Закону “Про податок  на додану вартість” податкова  служба попереджала, що норма  про відшкодування з бюджету  негативного сальдо призведе  до створення цілої індустрії з організації фіктивного відшкодування. Так і тратилося. Сьогодні податкові органи постійно виявляють фіктивні фірми. Тільки в березні-квітні 1998 року податкова міліція припинила діяльність 1562 таких структур. Скажімо, в Кіровоградській області було припинено спроби отримання з бюджету незаконного відшкодування ПДВ на суму більш як 700 тис.грн. Сьогодні бюджет фактично розкрадають, і на цілком законних підставах. А якби при прийнятті Закону прислухалися до думки фахівців, сьогодні цієї проблеми не було б, ми б не ламали голову над тим, як наповнити бюджет, і не чули б стукоту шахтарських касок.

         Буде доречним приділиту увагу  і проблемі обов”язковості сплати податків. Незважаючи на те, що цей принцип закріплено в Конституції України, досить значна частина наших співгромадян вважає за можливе його ігнорувати. Так, ціла хвиля обурливих виступів у пресі пішла після опублікування Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетом і державними цільовими фондами”. Особливе обурення викликав пункт, який передбачає запровадження податкової застави стосовно майна неплатників. Усіх недоїмників набагато більше влаштовувала ситуація, коли дії податкових органів обмежувалися безрезультатним чеканням надходження грошей за пред”явленими інкасовими дорученнями.

         І всі вони чомусь забули ( а  може й не знали) , що держава  по відношенню до неплатників  за всіх часів вживала дуже  жорстоких заходів. Наприклад,  у Древньому Римі громадянина,  який неправильно повідомив збирачів податків ( цензорів) про величину свого майна або приховав його, продавали в рабство. У Росії за неоплати податей споконвіку конфісковували майно, ходобу, а недоїмник потрапляв якщо не в рабство, то до в”язниці (“ями”). Згадайте хоча б вираз “потрапити до боргової ями”! А спробував би хтось не сплатити податки за часів диктатури пролетаріату.

         І нинішнє податкове законодавство  в багатьох країнах світу не  набагато ліберальніше. У США,  наприклад, до недоїмника ще  з 70-х років застосовується  податкова застава. Якщо платник заборгував у бюджет, негайно оформляється спеціальний документ, який зберігається за місцем перебування його майна. І продати, закласти, подарувати, приховати це майно платник вже не може. А потім йому доведеться спостерігати, як його будинок, автомобіль чи меблі будуть продані, а грші спрямовані до бюджету. Так само чинять податкові служби в Австрії, Італії, Німеччині і ряді інших розвинутих країн.

         В Україні податкова політика  покищо формується . Нам у цьому  потрібний свій підхід з урахуванням досвіду інших держав, який дасть позитивний результат і для виробника, і для бюджету.

         Позитивні результати вже є.  Наприклад, запровадження нового  порядку оподаткування фізичних  осіб – суб”єктів підприємництва, за яким оподаткування таких доходів може здійснюватися шляхом сплати фіксованих сум. Це означає, що підприємець, який вибрав спосіб фіксованої сплати податку, звільняється від обтяжливого ведення обліку доходів і витрат, зменшився й податковий тиск на цю категорію платників, а бюджет отримав стабільне джерело доходів. У розділі 2 “Розробка дохідної частини державного бюджету України на 2000рік та заходи щодо збільшення надходжень до бюджету” Постанови Вереховної Ради України від 1 липня 1999року №795-ХІУ “Про основні напрямки бюджетної політики на 2000рік( бюджетна резолюція)” наголошується  про те, що зменшення податкового тиску на економіку є невідкладним завданням.

         Нам гостро не вистачає власне  наукової школи або декількох  шкіл у сфері оподоткування,  здатних не тільки удосконалити чинну податкову систему, але й передбачати, прогнозувати, всі економічні та соціальні наслідки від проведення в життя того чи іншого комплексу заходів.

         Нинішня ситуація в країні  не дозволяє нам чекати, доки  податкова політика визначиться остаточно і буде влаштовувати всіх. Завдання, яке нині ставиться перед Державною податковою адміністрацією України,-створити таку податкову службу, яка навіть при недосконалому податковому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити збирання податків.