Соціальна політика української держави в ринковій економіці

- соціальні допомоги  та виплати, встановлені колективним  договором працівникам, які перебувають  у відпустці для догляду за  дитиною до досягнення нею  трирічного віку, на народження  дитини, сім’ям з неповнолітніми  дітьми тощо;

- одноразову допомогу  працівникам, які виходять на пенсію;

- надбавки та доплати  до державних пенсій пенсіонерам,  які працюють;

- вихідну допомогу  у разі припинення трудового  договору;

- відшкодування, нараховані  працівникам за час затримки  розрахунку при звільненні;

- витрати на відрядження та ін. виплати.

Ставки єдиного внеску

Розміри ставок єдиного  внеску залежать від категорії платників  та бази нарахування цього внеску (ст. 8 Закону № 2464).

Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених Законом № 2464, та пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Нарахування єдиного  внеску

Для роботодавців ставки єдиного внеску встановлюються у  відсотках до бази нарахування цього  внеску відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску за основними видами їх економічної діяльності. Відповідно до таблиці, наведеної в частині 5 статті 8 Закону № 2464, є 67 класів професійного ризику виробництва, а відповідна ставка єдиного внеску становить від 36,76 % — для 1-го класу до 49,7 % — для 67-го класу професійного ризику виробництва.

Незмінна ставка нарахування  єдиного внеску передбачена для:

- бюджетних установ  — 36,3 %;

- оплати винагороди  за цивільно-правовими договорами  — 34,7 %;

- нарахованої заробітної плати найманих працівників-інвалідів — 8,41 %;

- суми допомоги по  тимчасовій непрацездатності та  оплати перших п’яти днів тимчасової  непрацездатності — 33,2 %;

- суми грошового забезпечення  військовослужбовців — 34,7 %;

- суми грошового забезпечення, що виплачується особам, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, — 33,2 % від розміру мінімальної заробітної плати;

- суми грошового забезпечення  батьків — вихователів дитячих  будинків сімейного типу, прийомних батьків — 33,2 % від розміру мінімальної заробітної плати;

- допомоги по догляду  за дитиною до досягнення нею  трирічного віку, яка виплачується  особам, що перебувають у відпустці  для догляду за дитиною до  досягнення нею трирічного віку, — 33,2 % від розміру мінімальної заробітної плати;

- допомоги або компенсації  одному з непрацюючих працездатних  батьків, усиновителів, опікунові,  піклувальникові, які фактично  здійснюють догляд за дитиною-інвалідом,  інвалідом І групи або престарілим, який потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, — 33,2 % від розміру мінімальної заробітної плати;

- найманих працівників  із числа осіб льотних екіпажів  повітряних суден цивільної авіації  та борт-операторів, які виконують спеціальні роботи в польотах, — 45,96 %;

- підприємств та організацій  всеукраїнських громадських організацій  інвалідів, зокрема товариств  УТОГ та УТОС, в яких кількість  інвалідів становить не менш  як 50 % загальної чисельності працівників,  і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці, — 5,3 %;

- підприємств та організацій  громадських організацій інвалідів,  у яких кількість інвалідів  становить не менш як 50 % загальної  чисельності працівників, і за  умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці, — 5,5 % (на заробітну плату працівників-інвалідів).

Утримання єдиного внеску

При утриманні єдиного  внеску його ставка становить:

- для працівників,  які працюють на підприємствах усіх форм власності та в бюджетних установах і організаціях, у фізичних осіб — підприємців або у самозайнятих осіб на умовах трудового договору, — 3,6 %;

- для фізичних осіб, що виконують роботи за цивільно-правовими  договорами, — 2,6 %;

- із суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності — 2 %;

- із суми грошового  забезпечення військовослужбовців  — 2,6 %;

- із суми нарахованої  заробітної плати працівників-інвалідів  підприємств та організацій всеукраїнських громадських організацій інвалідів, зокрема товариств УТОГ та УТОС, в яких кількість інвалідів становить не менш як 50 % загальної чисельності працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці, — 2,85 %, а працівників — не інвалідів — 3,6 %

- із суми нарахованої  заробітної плати всіх працівників  підприємств та організацій громадських  організацій інвалідів, у яких  кількість інвалідів становить  не менш як 50 % загальної чисельності  працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці, — 3,6 %;

- для платників, які  працюють на посадах, робота  на яких зараховується до стажу,  який дає право на отримання  пенсії відповідно до законів України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року 3723-XII, «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР, «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 року № 1977-ХІІ, «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року № 2790-XII, «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV, «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-III, Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР, — 6,1 %;

- для осіб льотних  екіпажів повітряних суден цивільної авіації та борт-операторів, які виконують спеціальні роботи в польотах, — 6,1 %;

- для фізичних осіб — підприємців  та самозайнятих осіб — 34,7 %; у разі бажання цих осіб  брати участь у:

— загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, — 36,6 %;

— загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні від  нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності, — 36,21 %;

— в усіх видах загальнообов’язкового  державного соціального страхування (пенсійному, на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами, зумовленими  похованням, від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності) — 38,11 %.

Порядок сплати єдиного внеску визначено  у статті 9 Закону № 2464 та розділі IV Інструкції № 21-5.

Сплата єдиного внеску здійснюється у безготівковій формі  лише в національній валюті на рахунки, спеціально відкриті ПФУ в органах  Державного казначейства України. Згідно з абзацом першим частини 8 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, наступного за базовим звітним періодом.

Платники, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв’язку.

Роботодавці-страхувальники зобов’язані сплачувати єдиний внесок під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нараховано єдиний внесок (у  т. ч. на авансові платежі), одночасно з видачею таких сум. Винятком можуть бути випадки, коли платіж уже сплачено не пізніше 20 числа місяця.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового  стану платника.

Згідно з абзацом  другим частини 12 статті 9 Закону № 2464 зобов’язання зі сплати єдиного внеску повинні виконуватися в першу чергу, крім зобов’язань із виплати заробітної плати (доходу), у т. ч. і перед виконанням зобов’язань зі сплати податків.

Днем сплати єдиного  внеску вважається день, коли суму єдиного  внеску буде списано з рахунка  платника, незалежно від строку зарахування коштів на рахунок ПФУ.

Помилково сплачені суми єдиного внеску зараховуються в  рахунок майбутніх платежів з  єдиного внеску або повертаються платникові в порядку та строки, визначені ПФУ (ч. 13 ст. 9 Закону № 2464). Для цього розроблено Порядок зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування або повернення помилково сплачених коштів, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року № 21-1.

Оскільки єдиний внесок не входить до системи оподаткування, податкове законодавство не регулює його порядку нарахування, обчислення та сплати, саме тому кошти, що надходять від сплати єдиного внеску, не підлягають перерахуванню до державного бюджету та місцевих бюджетів (ч. 2, 3 ст. 8 Закону № 2464). Згідно з частиною 15 статті 8 цього Закону сплачені суми єдиного внеску розподіляються за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування пропорційно сумам єдиного внеску у відсотках відповідно до процентних співвідношень, наведених у частинах 15–26 статті 8 Закону № 2464.

За порушення законодавства  про збір та облік єдиного внеску посадові особи підприємств —  платників єдиного внеску притягуються до адміністративної відповідальності, а за ухилення від сплати єдиного внеску — до кримінальної відповідальності.

  2.2Соціальна допомога Ця форма соціального захисту громадян базується на принципах загального оподаткування і бюджетного фінансування соціальних витрат. До системи соціальних гарантій входять також соціальні пільги, тобто соціальні гарантії окремим категоріям населення. Ця форма соціального захисту також характеризується універсальністю надання соціальних благ і послуг у межах визначеної соціально-демографічної групи населення (ветерани війни, інваліди та ін.) та забезпеченням за рахунок податково-бюджетної системи держави.

 Під соціальною  допомогою як формою соціального  захисту населення розуміють  надання соціальних благ та  послуг соціально уразливим групам  населення на основі визначення  їх потреб. Об'єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності. Державна соціальна допомога здійснюється двома шляхами: програми допомоги в грошовій формі та допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування, житлової допомоги, позичок студентам тощо.

Соціальна допомога по суті відрізняється від соціального  страхування. Для отримання виплат по соціальному страхуванню єдиною умовою є те, щоб людина була застрахована. Цим вона набирає право на отримання пенсії, допомоги по безробіттю, по тимчасовій непрацездатності тощо. Це право здебільшого здобувається протягом трудової діяльності. Виплати по соціальному страхуванню надаються незалежно від матеріального стану. Навіть якщо людина отримала спадщину й стала мільйонером, все одно їй виплачуватиметься пенсія чи інша допомога, якщо вона працювала і має відповідний страховий стаж.

Соціальна допомога надається лише тим, хто опинився в нужді, бідності за певними критеріями, на розсуд органів, які її подають. Вона охоплює окремі види забезпечення, які практично неможливо здійснити на принципах соціального страхування, надається найменш захищеним і найбільш нужденним категоріям населення, як правило, індивідуально.

Види соціальних допомог.

  Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям.

 Відповідно до Закону  України “Про державну соціальну  допомогу малозабезпеченим сім’ям”  право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім’ї, або одинокі особи, чи кілька осіб, які проживають разом і об’єднанні законними правами та обов’язками щодо утримання та які з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний доход нижчий від встановленого законодавством прожиткового мінімуму для сім’ї.

 Розмір допомоги  визначається як різниця між  прожитковим мінімумом для сім’ї  та її середньомісячним сукупним  доходом, але не може бути  більшим, ніж 75 відсотків від  рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї. До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.

 До складу сім’ї,  що звертається за призначенням  соціальної допомоги, включаються: чоловік, дружина, рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, а також діти, які навчаються у вищих навчальних закладах з денною формою навчання до досягнення 23 років і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації, жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей.