Соціальна політика української держави в ринковій економіці

Таким чином, якщо працівник-студент  стипендію не отримує та надасть  про це довідку на підприємство, то його зарплату в межах прожиткового мінімуму на працездатну особу буде проіндексовано. Якщо працівник-студент отримує стипендію, то за його місцем роботи підлягає індексації сума заробітної плати в межах різниці між прожитковим мінімумом на працездатну особу та сумою стипендії.

Приклад 4. Працівник підприємства є студентом. Його зарплата становить 900 грн. Згідно з довідкою, наданою працівником-студентом, він стипендію не отримує. Базовим місяцем є травень 2009 року.

Оскільки студент не отримує стипендії, його зарплата підлягає індексації. При цьому зарплата в цьому випадку індексується в повному обсязі, адже її сума менше суми прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Сума індексації за січень 2011 року становитиме:

900 x 12,3 : 100 = 110,70 (грн.).

Який бухгалтерський та податковий облік сум індексації?

Індексація нараховується  та виплачується одночасно з нарахуванням та виплатою (відповідно) зарплати за місяць, доходи за який підлягають індексації. Згідно з  п. 11 Порядку № 1078 додаткові  витрати, пов’язані з індексацією  грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких належать виплати, що індексуються.

Сума індексації заробітної плати включається до фонду оплати праці згідно з п.п. 2.2.7 Інструкції № 5. Крім того, суму індексації не зазначено  в  Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженому постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170. Отже, сума індексації є об’єктом для нарахування та утримання внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Для цілей обкладення податком на доходи фізичних осіб індексація підпадає під поняття «заробітна плата» з відповідним оподаткуванням. Тому її слід ураховувати при визначенні загальної суми заробітної плати для застосування податкової соціальної пільги. Сума індексації включається до складу валових витрат підприємства на підставі п.п. 5.6.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР  (до 01.04.2011 р.), до складу витрат підприємства на підставі п. 142.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI  (з 01.04.2011 р.).

Яка відповідальність за непроведення індексації?

Відповідно до ст. 15 Закону № 491 за порушення законодавства  про індексацію грошових доходів населення винні особи притягуються до відповідальності згідно із законом. Наразі посадових осіб підприємств та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності за порушення трудового законодавства, до якого належить непроведення індексації, може бути притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ст. 41 КпАП. На  зазначених осіб може бути накладено штраф у розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 до 1700 грн.).

Протоколи про адміністративне  правопорушення складаються посадовими особами територіальних державних інспекцій праці. Після оформлення та підписання протоколу формується справа про адміністративне правопорушення для направлення до суду. І лише судом може бути винесено рішення про накладення адміністративного штрафу за ст. 41 КпА

3. Сучасна соціальна політика української держави

Згідно Стратегії економічного і соціального розвитку України  на 2004-2015 роки “Шляхом Європейської інтеграції” Україна обрала соціально  орієнтований структурно-інноваційний шлях розвитку, який має здійснюватися поетапно.

Функціонуюча система соціального  забезпечення України значною мірою  вичерпала можливості подальшого розвитку в умовах ринкових економічних відносин. Зростання бюджетних асигнувань на соціальні потреби далеко не завжди пов'язане з впровадженням ефективних механізмів їх використання, що веде до марнування дефіцитних фінансових ресурсів. Відтак, вилучені у економічних суб'єктів фіскальним шляхом кошти не забезпечують належного довгострокового впливу на економічне зростання шляхом зміцнення та розвиток людського капіталу України. Інтеграція ринкових механізмів у сферу соціальної політики має стати змістом реформування соціальної політики в Україні і знайти відповідне відображення у програмних документах державного рівня.

Реалізація стратегічного курсу  на досягнення в Україні європейських стандартів життя має ґрунтуватися насамперед не на екстенсивному збільшенні обсягів соціальних видатків бюджету  та розширенні спектру напрямків  соціального забезпечення, а на радикальному підвищенні якості та ефективності надання послуг соціальної сфери. Лише у разі вжиття дієвих заходів у цьому напрямі видається можливим органічне поєднання завдань стимулювання економічного зростання та посилення його соціальної складової.

Слід констатувати, що перехід до ринкових методів господарювання в  Україні досі майже не поширювався  на реформування системи послуг соціальної сфери. Вона залишається побудованою  за принципом утримання постачальників послуг, а не купівлі конкретних послуг. Закон України "Про соціальні послуги", який набув чинності з 1 січня 2004 року та визначає організаційні та правові засади надання послуг соціальної сфери, практично не закладає інструментів впровадження ринкових принципів їхнього надання. Поняття "соціальної послуги" звужено до комплексу "заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги", що звужує ринок послуг соціальної сфери; закон також не передбачає механізмів залучення до надання послуг соціальної сфери комерційних організацій. Вкрай повільно відбувається реалізація окремих положень закону. Зокрема, досі не завершено розробку передбаченого "Державним класифікатором соціальних стандартів та нормативів" комплексу індикаторів якості послуг соціальної сфери, не розроблено нормативи регулювання тарифів на оплату послуг соціальної сфери тощо.

Внаслідок цього:

- замовники послуг соціальної  сфери (відповідні органи місцевої  влади) не мають уявлення ні  про вартість конкретних послуг, ні про ефективність використання коштів, сплачених за їхнє надання;

- відсутнє належне економічне  обґрунтування видатків на забезпечення  мінімальних стандартів надання  послуг соціальної сфери, що  веде до диспропорцій у розподілі  фінансування та до недофінансування мережі закладів соціального обслуговування;

- відсутні затверджені стандарти  якості надання послуг соціальної  сфери; 

- значна частина послуг соціальної  сфери, яка вже сьогодні надається  недержавними постачальниками, випадає з поля нормативного регулювання та державної підтримки, відсутня система ліцензування таких послуг;

- система взаємовідносин між  замовником і постачальником  послуг орієнтує постачальника  не на результат соціального  обслуговування (тобто позитивні  зміни в соціальній сфері), а на забезпечення процесу соціального обслуговування - відтак оцінка ефективності надання послуг оцінюється виключно за кількістю осіб, що отримали послугу за звітний період, а якість послуги залишається поза управлінським впливом замовника;

- відсутні механізми підвищення  фінансової автономності органів  місцевої влади, які змушені  спрямовувати делеговані та власні  видатки місцевих бюджетів згідно  визначених центром нормативів  та не мають можливості змінити  принципи фінансування соціальних видатків;

- "прив'язування" замовників  послуг соціальної сфери до  фіксованих постачальників перешкоджає  розвитку альтернативних постачальників, які не мають відповідного  простору для конкуренції за  отримання замовлень. 

Отже, головним недоліком наявної системи є відсутність ринкової конкуренції. Споживачі послуг соціальної сфери позбавлені можливості вибору постачальника, сам постачальник позбавлений стимулів підтримання послуг на належному рівні і підвищення їхніх доступності і якості.

Між тим, саме економічний зміст послуги соціальної сфери, який дозволяє повною мірою застосовувати до процесу її надання критерії витрат, собівартості, рентабельності, продуктивності тощо, створює підстави для поширення конкурентних засад у цій сфері, робить невідворотним перехід до ринкових відносин в галузі соціального забезпечення. Зважаючи на прогнозовані труднощі виконання показників державного бюджету 2008 року та необхідність зниження частки фіскального перерозподілу ВВП у подальшій перспективі, диверсифікація постачальників послуг соціальної сфери шляхом удосконалення механізмів розміщення і реалізації замовлень на надання послуг має стати одним з пріоритетів реформування соціальної політики в Україні. В якості альтернативних постачальників могли б виступати як державні установи соціальної сфери, так і комерційні і недержавні, в т.ч. некомерційні організації.

Слід відзначити, що досвід закладення ринкових принципів соціальної політики вже напрацьований на основі низки  регіональних і муніципальних програм  соціально-економічного розвитку. Існує чимало прикладів розробки та апробації нових моделей послуг соціальної сфери, що набули підтримки з боку окремих міністерств, зокрема - у сфері охорони здоров'я. Проте в цілому недержавний сектор економіки поки що є недостатньо розвинутим для надання широким верствам населення альтернативних послуг соціальної сфери на комерційній основі.

Впровадження політики поетапного перетворення пільг соціального  спрямування на споживчі субсидії (монетизація  пільг) диверсифікує попит на послуги соціальної сфери та сприяє втіленню адресного підходу до їх надання. Між тим, як продемонстрував досвід постсоціалістичних країн, в тому числі - Російської Федерації, монетизація соціальних пільг є ефективною лише в разі синхронного утворення конкурентного ринку послуг соціальної сфери.

Інструментом демонополізації  ринку послуг соціальної сфери та розподілу замовлень на їх виконання  на конкурсній основі є введення технології замовлення, яке відбувається за принципом  купівлі послуги замовником - органом державної влади чи місцевого управління, на якого прямо чи делеговано покладено певні соціальні функції. Формування замовлення на основі конкретних пріоритетів соціальної політики дозволяє чітко визначити і на договірних умовах орієнтувати постачальників послуг на певні групи отримувачів цих послуг, номенклатуру необхідних послуг та їхню якість. Втілення технології замовлення створює для органів місцевої влади вагомий інструмент реалізації місцевої і регіональної стратегій соціальної політики.

Разом з тим, досвід показав, що існує низка суттєвих проблем, які ускладнюють застосування технології замовлення на соціальне обслуговування в Україні, зокрема відсутність у замовників досвіду формування технічних завдань на надання послуг соціальної сфери за відсутності стандартів та протоколів надання більшості таких послуг.

Висновок

Соціальна політика держави, в тому числі держави з ринковою економікою, спрямована на вирішення  соціальних проблем шляхом гарантування членам суспільства мінімального доходу; підтримання і розвиток здібностей членів суспільства до праці; забезпечення їх прийнятним рівнем соціальних послуг. Способами реалізації соціальної політики є соціальний захист і соціальні гарантії. У межах соціальної політики забезпечується необхідний мінімум споживання, перерозподіляються доходи, обмежується безробіття, гарантується підтримка сім'ї, забезпечення житлом, підвищення рівня освіти та культури.

Найбільш соціалізована модель, в якій економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства, - шведська.

Командна економічна система розв'язує проблему джерел суспільних фондів споживання, по суті, методом розриву у обсягах створеного необхідного продукту і рівнях отриманої заробітної плати. В країнах, де панують ринкові відносини, система соціального забезпечення побудована на інших принципах.

В економічно розвинених ринкових країнах система соціального забезпечення втілюється у дві основні форми: соціальне страхування та трансфертні виплати; в них, крім державної, існує приватна система соціального страхування

Особливою формою соціального  захисту є індексація доходів населення та застосування дотацій і компенсацій. Спільним для них є те, що вони використовуються як форма державного захисту населення від соціально болючих наслідків інфляції.

Найбільшого поширення у світі набув метод  індексації доходів. Він грунтується на застосуванні індексу цін (І_р) на товари і послуги, які складають "кошик споживача".

Міру нерівності доходів  можна визначити, будуючи криву  Лоренца (або "лук Лоренца"). Область між лінією абсолютної рівності та кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві.

Для оцінки реального стану життєвої спроможності людей у кожній розвиненій країні визначається так звана межа бідності. Це робиться для того, щоб знати, яка частина населення країни потребує соціальної допомоги.

Сьогодні  загальновизнано: за часткою витрат сім'ї на харчування можна судити про рівень добробуту (і межу бідносіі) різних груп населення однієї країни і порівнювати добробут громадян різних країн.

На розвиток соціальної інфраструктури впливають національні традиції, структура господарства, кліматичні особливості, щільність населення, співвідношення сільського і міського населення.

В свою чергу розвиток соціальної інфраструктури впливає  на розвиток економіки, стан державних  фінансів, рівень життя населення, розмір матеріального та духовного багатства  нації.

Політика доходів, державний  механізм регулювання доходів різних соціальних груп населення повинні вирішувати складні та болючі проблеми соціальної безпеки.

Функціонуюча система соціального  забезпечення України значною мірою  вичерпала можливості подальшого розвитку в умовах ринкових економічних відносин. Реалізація стратегічного курсу на досягнення в Україні європейських стандартів життя має ґрунтуватися насамперед не на екстенсивному збільшенні обсягів соціальних видатків бюджету та розширенні спектру напрямків соціального забезпечення, а на радикальному підвищенні якості та ефективності надання послуг соціальної сфери.