Сутність та форми безробіття

Повна зайнятість – це зайнятість на рівні природного безробіття. Природне безробіття включає фрикційне та структурне безробіття і є внутрішньою (природною) потребою економіки.

Таким чином повна  зайнятість означає відсутність  циклічного безробіття. За сучасних умов рівень безробіття, який відповідає повній зайнятості (природний рівень безробіття) коливається від 3 до 7% робочої сили.

Реальний обсяг ВВП, який виробляється за умов повної зайнятості (природного рівня безробіття) називають потенційним ВВП (виробничим потенціалом економіки).

Неповна зайнятість пов’язана з кризовими явищами в економіці і виникає за умов перевищення фактичного рівня безробіття над його природним рівнем. Водночас на практиці можлива також ситуація, за якої фактичний рівень безробіття нижчий за природний.

Якщо фактичний рівень безробіття перевищує його природний  рівень це засвідчує існування циклічного безробіття, що є ознакою неповної зайнятості.

Не можуть бути визнані  безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці: реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, у тому числі роботи тимчасового характеру;

в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

    Показниками, що характеризують рівень безробіття, є:

У визначенні МОП:                                    

Рівень зареєстрованого  безробіття:          

де Рб — рівень безробіття,  %;

Б — кількість безробітних  у віці 15—70 років;

Еа — кількість економічно активного населення;

Бз — кількість безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості;

Чп.н — кількість працездатного  населення у працездатному віці.

2. Форми безробіття

Розрізняють такі основні типи безробіття — добровільне, "природне" (або соціальне ) та вимушене.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою. Існування добровільного безробіття вказує на важливість правильного розуміння безробіття. Економіка може ефективно функціонувати, і навіть тоді вона породжує певне безробіття.

Добровільно безробітні віддають перевагу відпочинку або іншій діяльності замість роботи за даного рівня зарплати. Або вони перебувають у складі фрикційних безробітних і шукають  свою першу роботу після закінчення коледжу. Або вони, можливо, низькокваліфіковані  працівники, які віддають перевагу дозвіллю замість малооплачуваної  роботи. Можна навести необмежену кількість причин, через які люди добровільно вирішують не працювати  за даного рівня зарплати; частина  з цих людей офіційно вважатиметься  безробітними.

Природне (соціальне) безробіття —  тип безробіття, який практично не може бути ліквідований за існуючої економічної  системи.

До його форм західні економісти відносять фрикційне та структурне безробіття.

Фрикційне безробіття означає, що люди добровільно звільняються, щоб знайти кращу роботу, або їх звільнили із-за невідповідності  вимогам фірми, але вони досить швидко знаходять нове місце роботи (протягом місяця).

Фрикційне безробіття зумовлене  міжрегіональними, професійними та віковими переміщеннями частини працездатного  населення. Йдеться, зокрема, про переїзд  осіб найманої праці на нове місце  проживання, отримання іншої кваліфікації, перехід на навчання, призупинення роботи у зв'язку з доглядом за дітьми та ін. Цей вид безробіття вважається неминучим і до певної міри бажаним. Останнє пояснюється тим, що чимало робітників, які добровільно опинилися без роботи, переходять з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на високооплачувану і продуктивнішу роботу. Це обумовлює раціональніший розподіл трудових ресурсів, а отже, і збільшення реального обсягу національного продукту.

Структурне безробіття означає, що змінюється структура економіки  і необхідна зміна структури  робочої сили, робітники, що втратили робочі місця в галузях, що згортаються, не можуть зайняти вакансії у галузях, що розвиваються, для цього необхідна  тривала перепідготовка (отримання  іншого фаху, вищої кваліфікації).

Виникає це безробіття, бо робоча сила реагує повільно, її структура  повністю не відповідає новій структурі  робочих місць. У результаті виявляється, що у деяких робітників нема таких  навичок, які можна швидко продати; їхні навички і досвід застаріли  і стали непотрібними через зміни  технології і характер споживчого попиту. До того ж, постійно міняється розподіл робочих місць.

Між фрикційним і структурним  безробіттям різниця не зовсім визначена. Суттєва різниця полягає в  тому, що в першому випадку безробітні мають навички, які вони можуть продати, а в другому вони не можуть одразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а то і переміни місця проживання. Фрикційне безробіття носить короткочасний характер, а  структурне — довгочасний і тому вважається серйознішим.

Природний рівень безробіття являє собою до певної міри позитивне  явище. Адже безробітним, які представляють  фрикційний його тип, потрібен час, щоб  знайти відповідне вакантне місце. Безробітним, що представляють його структурний  тип, також необхідний час, щоб набути кваліфікації або переїхати в  інше місце, коли це необхідно для  отримання роботи.

Ці форми безробіття за капіталізму  не можуть бути усунені, їх можна ліквідувати  лише за повномасштабної дії законів  планомірного та пропорційного розвитку, тобто більш розвинутого суспільного способу виробництва. Їх дія у більшості розвинутих країн світу має частковий характер, тобто обмежується державним, монополізованим секторами. Це свідчить не про природний, а про соціальний характер фрикційної та структурної форм безробіття.

Особливою складовою безробіття є циклічне безробіття. Під ним розуміють безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості у країні.

Закон Оукена стверджує, що на кожен 1 % зростання безробіття, коли рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на 2,5 %. На відміну від розглянутих вище видів безробіття циклічне безробіття існує лише в період спаду ділової активності. Великі розміри безробіття негативно впливають як на відтворення ВВП, так і на відтворення робочої сили.

Найпоширенішим типом  соціального безробіття є вимушене.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон’юнктури і характеризується своєю тривалістю. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги заробітна плата не знижується, то виникає надлишкова робоча сила. Тільки частина робітників отримує роботу, решта стають вимушено безробітними. Вимушене безробіття — тип безробіття, за якого людина працездатного віку має достатню кваліфікацію, хоче працювати, але з незалежних від неї причин не може знайти роботу.

Вимушене безробіття буває  сезонне, технологічне, конверсійне.

Сезонне безробіття — підвищена  незайнятість у міжсезонні періоди, притаманне окремим галузям виробництва, таким як сільське господарство, цукрова  і м’ясо-молочна промисловість  тощо. Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонного характеру деяких видів робіт, виробництв. Наприклад, взимку значно скорочуються польові роботи у сільському господарстві,припиняються роботи на торфорозробках, влітку не проводиться лісова заготівля тощо.

Технологічне безробіття є наслідком вивільнення працівників  у результаті модернізації устаткування та втілення нових технологій. Технологічне безробіття формується внаслідок запровадження  нових технологій, головним чином  на тих виробництвах і операціях, де заміна працівника машиною найбільш вигідна. Однак запровадження нових  технологій не лише призводить до вивільнення  робочих, а й створює нові робочі місця. Тобто масштаби технологічного безробіття, як правило, нижчі за скорочення попиту на робочу силу внаслідок технологічного прогресу.

Конверсійне безробіття спричиняється  скороченням чисельності армії  і зайнятих у галузях оборонної  промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних  до великих.

Також розрізняють  безробіття поточне і приховане.

Поточне (плинне) безробіття зумовлене передусім циклічним  характером розвитку економіки, кризами надвиробництва та недовиробництва. До цієї категорії безробітних належать люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом.

Приховане безробіття – це неповна вимушена зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують знаходитися у складі підприємства.

Приховане безробіття в Україні  набуло значного поширення. Приховане  безробіття тому так і називається, що керівники підприємств намагаються  його приховати від обліку. Це завдає шкоди і підприємству і суспільству. Таке безробіття треба вивести з  «тіні». Цю мету певною мірою виконує ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

За часовим аспектом є  два види безробіття – застійне та хронічне.

Застійне безробіття включає  стійкий прошарок безробітних маргіналізованих громадян: бомжів, жебраків, бродяг. Воно не обов’язково є наслідком тривалого  періоду безробіття, хоч хронічне безробіття значний «постачальник» громадян до застійного безробіття.

Хронічне безробіття виникає  разом з масовим безробіттям, як правило, в періоди циклічного спаду, коли створення нових робочих  місць тривалий час відстає від  наявної чисельності найманих працівників, які пропонують свою працю. Нині воно притаманне ринку праці України. Так, у 2009 р. середня тривалість безробіття в нашій країні становила 12 місяців, а тому поширюється і застійне безробіття. Слід наголосити, що тривалість безробіття важливіша характеристика ринку праці. Вона віддзеркалює гнучкість  ринку праці і стан державного управління зайнятістю.

Чим же небезпечне хронічне безробіття?

Працівники Луганського  центру профорієнтації громадян проведеними  дослідженнями встановили, що найнебезпечніша  фаза у тих, хто залишився без  роботи, настає після шести місяців  її пошуку. В цій фазі починають  з’являтись ознаки деструктивних змін особистості, а надалі — безпорадності  й примирення із ситуацією. Людина починає  звикати до бездіяльності, не говорячи вже про те, що вона втрачає професіоналізм і здобуті навички . Такого ж висновку дійшли і зарубіжні вчені.

 

3.  Теоретичні підходи до аналізу безробіття

             Теорії зайнятості мають велику історію і пов'язані із загальним розвитком економічної науки.

Першу спробу з'ясувати сутність і  причини безробіття зробив англійський  економіст Т. Мальтус. Теорія Мальтуса пояснює його надто швидким зростанням чисельності населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Вчений стверджував, що це явище  властиве всім епохам. Причину вбачав у одвічному біологічному законі, властивому всім живим істотам —  розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість необхідних для існування продуктів. Ця теорія з певними змінами і нині має прихильників. Позбутися безробіття, вважав Т.Мальтус (і вважають неомальтузіанці), можна тільки завдяки війнам, епідеміям, свідомому обмеженню народжуваності та ін. У даному разі людина розглядається лише як біологічна істота, а отже ототожнюється значною мірою з явищами тваринного світу.

У західній економічній літературі причини безробіття досліджуються  переважно на основі чисто економічного підходу. При цьому безробіття розглядається  як макроекономічна проблема недостатньо  повного використання сукупної робочої  сили. Часто причини безробіття пояснюються  незбалансованістю ринку праці  або несприятливими змінами на цьому  ринку.

Найбільше поширення в західній економічній науці отримали класична і кейнсіанська теорії безробіття.

Класична теорія зайнятості розглядається  у працях таких відомих економістів  минулого, як А.Сміт, Д.Рікардо, Ж.Сей та ін. Класики вважали, що ринкова система здатна забезпечити повне використання ресурсів, у тому числі й ресурсів робочої сили. Вони стверджували, що повна зайнятість є нормою ринкової економіки, а найкращою економічною політикою — політика невтручання держави. Ж.Сей стверджував, що сам процес виробництва товарів створює дохід, рівний вартості вироблених товарів, тобто необхідний і достатній для закупівлі всієї продукції на ринку. За законом Сея, збільшення пропозиції товарів на певну суму автоматично призводить до збільшення попиту на таку ж суму, оскільки попит і пропозиція товарів не можуть не співпадати, бо "пропозиція сама породжує попит". На перший погляд, це ніби й так. Але виникає недостатність споживання. У результаті — непродані товари, скорочення виробництва, безробіття. Проте дану проблему, стверджують класики, можна подолати шляхом зміни відсоткової ставки. Величина досить високого прагнення до заощадження є тим більшою, чим є вищою відсоткова ставка. Це яскраво проявилося в нашій дійсності. Але заощадженням протистоять інвестиції, що зростатимуть, якщо відсоткова ставка знижуватиметься.