Сутність та форми безробіття

В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після  реєстрації громадянина у державній  службі зайнятості до вирішення питання  про працевлаштування, але не більш  як 12 міс. протягом наступних трьох  років, а для осіб передпенсійного  віку – 18 міс. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75 відсотків мінімальної заробітної плати. Система соціального захисту населення у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємопов'язаних рівні – макрорівень, регіонально-галузевий і первинний – з властивими для них функціями і механізмами реалізації їх. У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення допрацездатного віку, працюючого, працездатного не працюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціалістів, потенціальний надлишок її – надзайнятість – становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси вивільнення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей і цілих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися. Головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах боротьба із соціальним утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому допомоги.

В цілому безробіття, як економічне і  соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте  це не абсолютне перенаселення, а  тільки відносно потреб у робочій  силі для прибуткового ведення підприємницького господарства.

Сучасний стан зайнятості населення  України, який, насамперед, характеризується різким зниженням попиту на працю, закриттям чи тимчасовим припиненням діяльності підприємств, скороченням працівників, неповним робочим днем, і як наслідок – поповненням лав безробітних, безпосередньо обумовлений фінансово-економічною кризою, яка почалося у другій половині 2008 р. та триває понині. Якщо в листопаді 2008 р. було зареєстровано 639,9 тис. безробітних, то вже в січні 2009 р. – 919,7 тис.

Має місце тенденція до збільшення серед шукачів роботи найбільш висококваліфікованих працівників: інженерів, спеціалістів високотехнологічних процесів і конверсійних галузей, науковців, які вивільнились внаслідок перепрофілювання або реорганізації виробництва. Але за браком належної роботи з їх числа працевлаштовується лише третина.

Однією з глибинних причин росту  безробіття стає диференціація населення, що підсилюється по доходах. Елітні шари населення, на користь яких перерозподіляється сьогодні національний доход, не можуть сформувати могутнього попиту на предмети масового споживання вітчизняного виробництва, що сприяє його стагнації і, як наслідок, безробіттю.

Однак не слід переоцінювати значення безробіття як самостійного економічного фактора. Воно досить умовне – особливо стосовно демографічних процесів. Сьогодні демографічні процеси в Україні проходять дуже песимістично. З усіх прогнозів у соціально-економічній сфері демографічні є самими точними в силу того, що демографія як наука успішно просунулася, використовуючи відпрацьовані методики і повну інформацію. У країні прискорюється старіння нації, чисельність і питома вага населення у віці молодше працездатного скоротитлася з 5,1 млн. чоловік у 1993 році до 4,4 млн. чоловік у 2008 році (з 10,2% до 8,4%).

Це приводить до необоротних  вимірів у професійному складі трудових ресурсів: людям у зрілому віці сутужніше перемінити кваліфікацію, - словом, знижується мобільність трудових ресурсів. Уже сьогодні в ряді територій  Центральної і Західної України  частка обличчя літнього віку більше 30-40% і має тенденцію до росту. Також у найближчі два роки відбудуться зміни в чисельності  населення в працездатному віці.

В Україні в лютому 2012 р. рівень безробіття зріс на 0,1 в.п. - до 2%. Про  це повідомляє Державна служба статистики (Держстат).

За даними Держстату, на 1 березня 2012 р. в Державній службі зайнятості було зареєстровано 546,6 тис. безробітних (520,9 тис. в січні), з них 414,2 тис. (398,4 тис. у січні) отримують допомогу з безробіття. Середній розмір допомоги на одного безробітного становив 934 грн (917 грн в січні 2011 р.).

Нагадаємо, в січні офіційний  рівень безробіття зріс на 0,1 в.п. - до 1,9%.

За підсумками 2011 р. рівень безробіття в Україні знизився на 0,2 в.п. - до 1,8%. Найвище безробіття в Україні  в минулому році було зареєстровано  в лютому. Тоді статус безробітного мали 616,7 тис. осіб, або 2,2% українців. Рівень безробіття почав знижуватися з  квітня і досяг мінімуму в жовтні. Тоді безробітними в Україні були "всього" 378,9 тис. осіб, що становило  близько 1,4% від усього населення  працездатного віку.

Також Держстат раніше повідомляв, що за підсумками 2011 р. кількість найманих працівників в Україні зменшилася на 1,7%.

Зазначимо, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування  на випадок безробіття встановив  на 2012 р. мінімальний розмір виплат з безробіття в розмірі 544 грн.

Додамо, що Міжнародна організація  праці (МОП) попереджає, що світ зіткнувся  з терміновою необхідністю створити в найближче десятиліття 600 млн  нових робочих місць, щоб забезпечити  стійке зростання і зберегти соціальну  єдність. В цілому рівень світового  безробіття за прогнозами МОП в цьому  році може зрости з 197 млн до 225 млн (з 6% до 6,9%).

Європейська Рада вважає зниження безробіття одним з пріоритетних напрямів для  знищення наслідків боргової кризи  в регіоні.

Нагадаємо, 7 березня Віктор Янукович запропонував чотири напрямки подальшої  реалізації соціальної реформи, які  необхідно реалізувати для покращення якості життя громадян. Одним з  пунктів, озвучених Президентом, було підвищення зайнятості населення.

Таким чином, в обговорюваних сьогодні програмах виходу економіки України  з кризи безробіття розуміється  як результат і наслідок економічної  політики, і, отже, боротьбі з безробіттям  не приділяється стратегічної ролі в  системі мір державного регулювання. Тим часом, безробіття уже вийшло на рівень, у значній мірі визначаючий  його динаміку.

2.  Шляхи вдосконалення політики зайнятості в Україні

Оскільки в умовах ринкової економіки не існує автоматичного  механізму забезпечення повної зайнятості населення, виникає потреба у  цілеспрямованому державному регулюванні  ринку праці.

Питання сучасної державної  політики зайнятості населення України  були предметом наукових досліджень О.В.Вороненка, В.М.Галицького, І.Ф.Гнибіденка, В.В.Дмитрієва-Заруденка, Б.С.Довжук, М.І.Іншина, О.В. Журби, Р.Л.Капченка, О.М.Могильного, С.В.Попова та інших вчених.

Стан, який сьогодні склався  на ринку праці України в умовах фінансово-економічної кризи, що розпочалася  у 2008 р., і передбачає необхідність запобігання  масовому безробіттю, створення додаткових гарантій щодо працевлаштування, як працездатних громадян, так і громадян, які  не здатні з незалежних від них  причин на рівних конкурувати на ринку  праці, обумовлює актуальність і  важливість наукової розробки цієї проблеми.

Незважаючи на те, що протягом періоду незалежності в Україні  створено систему правового регулювання  сфери зайнятості та праці населення, прийнято спеціалізований законодавчий акт – Закон України «Про зайнятість населення», що визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття; визначено принципи, типи, види та форми зайнятості; прийнято правові акти, якими регулюються правовідносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які врегульовують основні правовідносини, що виникають з питань зайнятості; врегульовано й такі аспекти зайнятості населення, як: самозайнятість, сезонні роботи, професійна підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка працівників, які відповідають принципам та основним положення відповідних міжнародних правових актів, ситуація у сфері зайнятості населення різко погіршується, що негативно позначилось на трудових доходах громадян, породжує бідність серед працюючих, спричиняє масове безробіття та руйнування трудового потенціалу, втрату конкурентоспроможності національної економіки.

Cтан, який склався на ринку праці України в умовах фінансово-економічної кризи, є наслідком недостатньо ефективного поєднання економічних реформ і державної політики зайнятості населення. Заходи, вжиті для оздоровлення економіки, створення умов для продуктивної праці, робочих місць не є адекватними реальній ситуації. Політика зайнятості формується без уяви про цілісну модель, якої треба досягти в перспективі.

Мета державного регулювання  зайнятості населення – забезпечення ефективної зайнятості, підготовки, перепідготовки перекваліфікації кадрів, яка б дозволила  кожній людині знайти застосування своїм  здібностям у відповідній сфері  діяльності.

Методи державного регулювання  зайнятості населення:

• законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили;
• створення нових робочих місць в державному секторі;
• стимулювання зростання рівня зайнятості на недержавних підприємствах;
• заходи по підготовці та перепідготовці робочої сили, поліпшенню інформованості населення про можливості зайнятості;
• соціальне страхування та соціальний захист безробітних;
• працевлаштування незайнятого населення.

Для реалізації державної  політики зайнятості створюються біржі  праці або служби зайнятості. Служби зайнятості – спеціалізовані державні заклади, які виконують посередницькі  функції на ринку робочої сили.

Служби зайнятості:

• аналізують і прогнозують попит і пропозицію на ринку робочої сили, інформують населення, підприємства, державні заклади про стан ринку праці;
• ведуть облік вільних робочих місць та громадян, що звертаються з питань працевлаштування;
• надають допомогу громадянам у працевлаштуванні, а роботодавцям – у пошуках необхідних працівників;
• організують профпідготовку та перепідготовку громадян;
• реєструють безробітних та виплачують їм допомогу.

Значна частина працездатного  населення внаслідок відсторонення  державних органів від процесів їх професійної адаптації просто не підготовлена до роботи в ринкових умовах. Психологічний дискомфорт, невпевненість у завтрашньому дні  погіршують загальну атмосферу у  суспільстві, посилюють соціальну  напругу. Рівень професійного навчання та його напрямки не відповідають сучасним вимогам і потребам ринку праці. При цьому організоване навчання не завжди проводиться за професіями, що мають попит на ринку праці. Не прискорились процеси модернізації застарілих робочих місць на підприємствах, повільними темпами здійснюється залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій у розвиток регіонів, на модернізацію застарілих, і створення нових високопродуктивних робочих місць. Відбувається старіння робочої сили. Не забезпечено раціональної структури зайнятості та відповідності ринку освітніх послуг потребам економіки.

Зважаючи на вищевикладене  можна визначити низку заходів для удосконалення державної політики зайнятості населення в Україні на сучасному етапі:

1. Законодавство України  в сфері забезпечення зайнятості  населення в цілому відповідає  міжнародному та європейському  законодавству з цього питання.  В той же час є певні невідповідності  в сфері правового регулювання  зайнятості працівників-мігрантів. З огляду на це є необхідним взяття Україною зобов’язань по виконанню ст.19 Європейської соціальної хартії (переглянутої), яка регламентує права трудящих-мігрантів в трудовій та інших сферах.

2. Для реалізації державної  політики зайнятості населення  повинен застосовуватися комплекс  заходів економічного, правового  та організаційного забезпечення. Зокрема, економічне забезпечення  державної політики зайнятості  передбачає створення економічного  механізму формування та функціонування  ринку праці, стимулювання створення  нових робочих місць, надання  фінансової підтримки підприємництва, пом’якшення економічних наслідків  масового відтоку робочої сили  на ринку праці тощо. Правове  забезпечення політики зайнятості  реалізується під час розробки  правових механізмів реалізації  економічної політики, створення  законодавства, що визначає зміст  діяльності суб’єктів зайнятості. Організаційне забезпечення політики  зайнятості передбачає наявність  органів, що реалізують державну  політику зайнятості та створення  умов для їх належного функціонування .

3. Як свідчить досвід  країн з розвинутою ринковою  економікою, вирішення сучасної  проблеми зайнятості полягає  не лише у здійсненні окремих  заходів, але й в глобальних підходах до змін у сфері зайнятості, які забезпечують гнучкість ринку праці і розширюють можливості застосування робочої сили різного професійно-кваліфікаційного рівня. Процес розвитку гнучкого ринку праці повинен підкріплюватись державними заходами зі скорочення сфери стандартних умов найму і стимулювання нових гнучких форм зайнятості. Зокрема, розширення сфери зайнятості можливе шляхом:

• реструктуризації державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на основі модернізації застарілих і створення нових робочих місць;
• встановлення сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, на яких створюються нові робочі місця;
• запровадження системи державного замовлення на створення нових робочих місць та зайняття населення на оплачуваних громадських роботах;
• надання державної підтримки депресивним регіонам;
• підтримки самостійної зайнятості населення та розвитку підприємництва;
• використання потенціалу вакансій та незайнятих робочих місць;
• економічного стимулювання підприємств до створення робочих місць для безробітних і підтримки підприємницької ініціативи безробітних;
• гарантованого надання робочого місця спеціалістам, підготовленим за державним замовленням;
• стимулювання фахівців дефіцитних професій для працевлаштування у сільській місцевості.