Сутність та форми безробіття

Економісти-класики дійшли висновку, що змушене безробіття є неможливим. Такі важелі ринкового регулювання, як ставка відсотка та еластичність співвідношення цін і зарплати були здатні, на їх думку, підтримати повну зайнятість. Вони уявляли ринкову економіку  як саморегульовану, при цьому допомога держави вважалася не просто зайвою, а й шкідливою.

Найяскравішими представниками сучасного  неокласичного напрямку є монетаристи (М.Фрідман, Ф.Махлуп, Л.Роббінс, Ф.Хайєк). Їхня ідея — відмова від методів активного державного втручання, а лозунг — "Назад до Сміта". Вони є прихильниками стійкості приватного ринкового господарства, що завдяки своїм внутрішнім тенденціям прагне до стабільності та самоналагоджування. Спираючись на класичну економічну теорію, вони відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних, конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави, монополій чи профспілок. Державне регулювання повинно обмежуватися контролем над грошовим обігом, інші регулятори мають бути виключені. Фрідман виходив з того, що грошова політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. Для цього необхідно, щоб відсоток грошей в обігу відповідав проросту цін та національного доходу або ВНП.

Кейнсіанська теорія зайнятості сформувалася в основному в 30-х роках  XX століття.

Кейнс є видатним теоретиком і засновником  економічної теорії регульованого  капіталізму і зайнятості. Його основна  праця "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", що вийшла в 1936р., здійснила, можна сказати, революцію  в аналізі економіки і зробила  Кейнса одним з найвідоміших економістів  усіх часів. Книга починається з  критики класичної теорії і, особливо книги А.Пігу "Теорія безробіття", в якій дано досить детальний виклад класичної теорії зайнятості.

Жорсткий висновок цієї теорії полягає  в тому, що при капіталізмі не існує жодного механізму, що гарантує повну зайнятість. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірність.

Класики не бачили в безробітті серйозної  проблеми. Однак реально події, що відбуваються все менше відповідали  класичним постулатам. Масовий вибух  безробіття стався на початку 30-х років  в період "Великої депресії".

В кейнсіанській концепції зайнятості послідовно і грунтовно доводиться, що в ринковій економіці безробіття носить не добровільний характер (в  неокласичному його розумінні), а  вимушений. На думку Кейнса, неокласична  теорія дійсна лише в межах галузевого, мікроекономічного рівня, і тому вона не в змозі відповісти на питання  про те, чим визначається справжній  рівень зайнятості в економіці в  цілому. Кейнс показав, що обсяг зайнятості певним чином пов'язаний з об'ємом ефективного попиту, а наявність  неповної зайнятості, тобто безробіття, обумовлено обмеженістю попиту на товари. Кейнс стверджував також що, що 3-4% населення залишаються без  роботи в силу суперечливого характеру  економіки, її структурної перебудови, оновлення технології.

В кейнсіанській концепції ринок  праці може знаходитися в стані  рівноваги не тільки при повній зайнятості, але і при наявності безробіття. Це пояснюється тим, що пропозиція праці, на думку Кейнса, залежить від величини номінальної заробітної плати, а  не від реального її рівня, як вважали  класики. Отже, якщо ростуть ціни і  реальна заробітна плата знижується, то робітники при цьому не відмовляються  працювати. Попит же на працю, який пред'являється  на ринку підприємцями, є функцією реальної заробітної плати, яка змінюється при зміні рівня цін: при підвищенні цін робочі зможуть купити менше товарів та послуг і навпаки. У результаті Кейнс приходить до висновку, що об'єм зайнятості в більшому ступені залежить не від працівників, а від підприємців, оскільки попит на працю визначається не ціною праці, а величиною ефективного попиту на товари і послуги. Якщо ефективний попит в суспільстві недостатній, оскільки він визначається насамперед граничною схильністю до споживання, що падає у міру зростання доходів, то зайнятість досягає рівноважного рівня в точці, що розташована нижче рівня повної зайнятості.

Крім того, зайнятість значної частини  робочої сили визначається таким  компонентом сукупних витрат, як інвестиції. Ставлення між збільшенням зайнятості і зростанням інвестицій характеризує мультиплікатор зайнятості, рівний мультиплікатору  попиту. Зростання інвестицій веде до збільшення первинної зайнятості в галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями, що надає, у свою чергу, вплив на галузі, що виробляють предмети споживання, і в результаті все це призводить до зростання попиту, а значить, і сукупної зайнятості, збільшення якої перевищує приріст  первинної зайнятості, безпосередньо  пов'язаної з додатковими інвестиціями.

У кейнсіанської концепції робиться два важливі висновки:

– гнучкість цін на товарному і грошовому ринках, а також заробітної плати на ринку праці не є умовою повної зайнятості; навіть якби вони й знижувалися, це не привело б до скорочення безробіття, як вважали неокласики, тому що при зниженні цін падають очікування власників капіталу щодо майбутніх прибутків;

– для підвищення рівня зайнятості, а суспільстві потрібне активне втручання держави, оскільки ринкові ціни не в змозі підтримати рівновагу при повній зайнятості. Ліки від безробіття – експансіоністська політика держави, що спирається головним чином на використання фіскальних інструментів. Змінюючи податки і бюджетні витрати, держава може впливати на сукупний попит і на рівень безробіття.

Крім цих теорій широко розповсюдженими є технологічна, марксиська та теорія раціональних сподівань.

Технологічна теорія безробіття виникла у середині 50-х років. Згідно з нею причиною його є прогрес  техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Прихильники цієї теорії переконані, що боротися з безробіттям  слід шляхом обмеження, сповільнення технологічного прогресу.

Із середини 70-х років XX ст. широкого розповсюдження серед  зарубіжних економістів набула теорія раціональних сподівань (ТРС), яка ґрунтується  на визначенні загальноприйнятого в  економічній теорії положення, що люди ведуть себе раціонально. Ринкові суб'єкти збирають й обмірковують інформацію при формуванні сподівань стосовно речей, що становлять для них грошовий інтерес. Згідно з теорією, підприємці, споживачі та працівники розуміють, як функціонує економіка і мають  можливість використовувати доступну інформацію для прийняття рішень, що найкращим чином відповідають їх приватним інтересам. Теорія К.Маркса               

про зайнятість і безробіття.

Маркс, як відомо, не ставив завдання поліпшення, вдосконалення  капіталізму. Але його глибокі дослідження  є важливими для розуміння  сутності та причин безробіття, його впливу на становище робітничого класу.

Теорія зайнятості посідає  значне місце в економічному вченні Маркса та базується на трьох найважливіших  положеннях:

• теорії додаткової вартості;
• теорії зростання органічної будови капіталу;
• законі народонаселення.

Головною рушійною силою  і прагненням власників капіталу є привласнення додаткової вартості, отримання максимального прибутку. Гонитва за нею в умовах конкурентної боротьби змушує підприємців залучати нову техніку і технологію, предмети праці та матеріали для підвищення продуктивності праці та якості продукції. У зв'язку з цим все більші витрати  йдуть на постійний капітал ("С") і все менші, відносно, а іноді  й абсолютно, — на змінний капітал ("V"), тобто на робочу силу.Відбувається зростання органічної будови капіталу. Таке зростання обумовлене, перш за все, дією закону додаткової вартості. Прагнучи отримати надмірну додаткову  вартість, підприємці зацікавлені в  тому, щоб зменшувати індивідуальну  вартість товарів на своїх підприємствах  нижче суспільної. А для цього  необхідні технічні вдосконалення  та збільшення витрат на постійний  капітал.У результаті частка змінного капіталу зменшується, попит на робочу силу відносно знижується, чисельність  зайнятих збільшується повільніше порівняно  із зростанням всього капіталу і всього суспільного виробництва. Маркс  показав циклічний характер розвитку капіталістичного виробництва і  залежність безробіття від фаз циклу, а також роль безробіття в посиленні  експлуатації працюючих. Він стверджував, що надлишкове населення є невід'ємною  складовою капіталістичного господарства, без якого воно не могло б ані  існувати, ані розвиватися. Заслуговує на увагу аналіз Марксом прихованого  безробіття в сільському господарстві та застійного безробіття.іття населення трудовий потенціал методологія

2. Соціально-економічні наслідки безробіття і методи боротьби з ним
1. Соціально-економічні наслідки безробіття

Безробіття в механізмі  відтворення робочої сили – це не тільки економічне лихо, воно завдає людям та державі великих соціально-психологічних  збитків.

Безробіття – невід’ємний  інструмент ринкового механізму, функціями  якого є резервування частини  робочої сили з метою забезпечення галузевого та територіального руху капіталу та праці в різні періоди  ділової активності; стимулювання ефективної зайнятості та конкурентоспроможності робочої сили; надання працюючим  можливості зміни виду діяльності тощо.

 Водночас безробіття  породжує негативні соціально-економічні  наслідки до яких можна віднести:

• незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості);
• безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців;
• недовиробництво ВВП, відставання його фактичного рівня від потенційного;
• втрата не зайнятими робітниками кваліфікації, почуття самоповаги, моральна деградація;
• зменшення доходів населення, погіршення умов життя людей;
• зростання кількості психічних захворювань та самогубств;
• соціальні потрясіння, зростання злочинності, розпад сімей;
• необхідність додаткових суспільних витрат, пов’язаних з підтримкою безробітних.

Американський дослідник  Артур Оукен довів існування  взаємозв’язку між рівнем безробіття і зміною обсягу ВВП. Згідно із законом Оукена перевищення рівня фактичного безробіття над його природним рівнем на 1% призводить до скорочення реального ВВП на 2,5 % у порівнянні з його потенційним рівнем.

За результатами досліджень працівник навіть після трьох  місяців безробіття досягає попередньої  продуктивності праці лише приблизно через 7 місяців. Це спричиняє значне психологічне навантаження безробітних, збільшує кількість серцевих, нервових захворювань, трагічних випадків. Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. За даними медицини, повідомлення працівнику про його звільнення з роботи за своїм негативним впливом рівнозначне інформації про смерть близьких родичів.

На макрорівні безробіття є однією з головних причин зниження продуктивності праці та виробництва  в цілому, тобто погіршення якості продукції, що випускається, зниження її конкурентоспроможності Це пов'язано  з тим, що окремі й достатньо значимі  групи населення змушені погоджуватися  на нецікаву для них роботу. Звідси низькоефективна, неякісна праця, висока плинність кадрів. Крім того, за таких  обставин неможливо сформувати стабільні  виробничі колективи

Так, на індивідуальному  рівні економічні наслідки безробіття полягають у втраті доходу чи частини  доходу у можливому зниженні рівня  доходу в майбутньому в зв'язку з втратою кваліфікації (що особливо погано для людей новітніх професій) і тому у зменшенні шансів знайти високооплачувану, престижну роботу.

Особливо безробіття небезпечне серед молоді, що закінчує середні  навчальні заклади. Відсутність  професійної підготовки робить для  них досить складною проблему працевлаштування. У цих умовах частина молодих  людей може поповнити криміногенне середовище.

Політика держави на ринку  праці має бути спрямована на розвиток активної політики, що передбачає її спрямованість  на скорочення рівня безробіття, тобто  забезпечення можливості реалізації своєї  трудової активності всім громадянам, а відповідно, забезпечення продуктивності зайнятості всього населення.

Поряд із цим пасивна політика на ринку праці спрямована на підтримку  доходів населення у випадку  втрати роботи і фінансується із спеціальних  фондів.

Активні і пасивні заходи сприяння зайнятості населення в  Україні реалізуються державною  службою зайнятості.

2. Методи боротьби з безробіттям

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при  пояснення причин безробіття.

Пігу і його послідовники вважають, що корінь зла – у високій заробітній платі. Вони пропонують сприяти зниженню заробітної плати; роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається ростом безробіття. З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури .

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в  довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається  зниженню облікової ставки процента.