Теорія державного регулювання Д. Кейнса та її роль в економічній науці

ЗМІСТ

 

 

Вступ 3

Розділ 1. Суть державного регулювання економіки 5

1.1. Сутність  державного регулювання і його  необхідність 5

1.2. Еволюція  теоретичних уявлень про роль  держави в економіці 8

1.3. Історичні  передумови виникнення кейнсіанства 14

Розділ 2. Зміст  теорії державного регулювання Дж. М. Кейнса та її особливості 17

2.1. Теоретична  система та економічна програма  Дж. М. Кейнса 17

2.2. Практичне  поширення кейнсіанства 29

2.3. Кейнсіанська  теорія та економічна політика 32

Розділ 3. Розвиток економічної теорії Дж. М. Кейнса 36

3.1. Неокейнсіанські  теорії економічного зростання 36

3.2. Посткейнсіанство 39

Висновки 43

Список використаних джерел 45

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Неокласична теорія зображала економіку як саморегулюючу систему, у якій порушена рівновага неминуче відновлюється за рахунок раціональної поведінки господарюючих суб'єктів. Ситуації, які виникають на окремих ринках, регулюються відносно автономно, незалежно одна від одної і у кінцевому рахунку складаються в єдину систему загальної рівноваги, де сукупний попит відповідає сукупній пропозиції за умови повної зайнятості наявних ресурсів. Подібні погляди знайшли концентроване вираження в "законі Сея", визнання якого стало, за словами американського економіста Д.К. Гелбрейта, показником того, "чим економісти відрізняються від дурнів".

Реальна практика, однак, свідчила про те, що багато передумов, на яких будували свої висновки неокласики, – досконала конкуренція, абсолютна  гнучкість цін, автономність ринків товарів, праці та грошей – не відповідали  дійсності. Навіть сама раціональна  поведінка господарюючих суб'єктів  не забезпечувала системі стійкої  рівноваги, оскільки на макрорівні діяли  інші закономірності, що не зводилися  до суми рішень, прийнятих на мікрорівні. Найбільш яскравим проявом цієї розбіжності  стала Велика депресія початку      30-х pp., яка супроводжувалася різким спадом виробництва, масовим безробіттям, фінансовими потрясіннями.

Стало очевидно, що економічна система ринкового  типу не тільки не здатна забезпечити  автоматичне відновлення порушеної  рівноваги, але і породжує нерівноважні ситуації через внутрішньо властиві їй особливості, а не в результаті впливу зовнішніх для неї факторів.

Все це суперечило основним постулатам неокласичної доктрини і вимагало її перегляду. Людиною, яка  зробила чергову революцію в  економічній науці, став англійський  економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946).

Центральна  ідея, навколо якої будується вся  система доказів, полягає в тому, що конкурентна ринкова економіка  не може забезпечити автоматичне  відновлення рівноваги за умови  повного використання ресурсів.

Проблема  державного регулювання економіки  є надзвичайно актуальною у наш  час, тому варто дослідити детальніше зміст теорії державного регулювання  Д.Кейнса та її роль в економічній науці та економічній політиці.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми курсової роботи.

Об'єктом дослідження є теоретичні основи державного регулювання економіки.

Предмет дослідження – теорія державного регулювання Д.Кейнса та встановлення її ролі в економічній науці та економічній політиці.

Метою курсової роботи є дослідження теорії державного регулювання Д.Кейнса та її роль в економічній науці та економічній політиці.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

• охарактеризувати суть державного регулювання економіки;
• дослідити зміст теорії державного регулювання Дж. М. Кейнса та її особливості;
• виявити основні напрямки розвитку економічної теорії Дж. М. Кейнса.

 

 

Розділ 1. Суть державного регулювання економіки

1.1. Сутність  державного регулювання і його  необхідність

Реформи, що здійснюються у країні, покликані змінити характер участі держави в господарській діяльності, зменшити частку державної власності, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Будь-яка масштабна акція потребує скрупульозної підготовки та виваженості. Мета державного регулювання економіки – створити таку господарську систему, яка б орієнтувалась на вибір найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності.

Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі  регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життя людини, дохід (валовий внутрішній продукт) на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища.

Отже, конкретніше  державне регулювання можна визначити  як вплив держави на відтворювальні процеси в економіці відповідними засобами з метою зорієнтувати суб'єктів  господарювання і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів  державної політики суспільного  розвитку. Державне регулювання –  це майже всі функції держави, пов'язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити  умови функціонування ринкової економічної  системи.

Державне  регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак  першочергова увага приділяється регулюванню  відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку  праці, фінансового ринку та грошового  обігу, територіальних пропорцій і  регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст  державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування розв'язуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ [10, с.5].

Процес опосередкування  державою економічного життя – це процес державного регулювання економіки. Поступово він стає рушієм економічного розвитку. Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об'єктивно притаманних державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, у забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого – у спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого.

В економічній  науці існують два протилежних  підходи до участі держави в регулюванні  процесів – класична й кейнсіанська теорії. З погляду класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту й пропозиції, а відтак унеможливлює тривалі порушення в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття.

На відміну  від традиційної класичної теорії англійський економіст Джон Мейнард  Кейнс обґрунтував об'єктивну  необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його теорія – це аналіз взаємодії  та взаємозв'язків різних агрегованих  економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність  між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах і якими  методами державного втручання можна  досягти узгодження між цими категоріями  та величинами з метою постійного економічного розвитку.

Загострення соціально-економічної кризи у  країнах з ринковою економікою змусило  їх переглянути методи й підходи  до макроекономічного регулювання, а тому великого поширення дістали  неокласичні теорії. В їх основу покладено концепцію саморегулювання  економіки та обмеженого державного втручання. На відміну від кейнсіанського стимулювання попиту вони, допускаючи безробіття, значну увагу приділяють обмеженню інфляції.

Водночас  перехід до консервативної моделі регулювання  не означає повної відмови від  кейнсіанських методів, а є лише зміною стратегії щодо збереження в  певних межах традиційних інструментів у разі їх модернізації. Держава, незважаючи на майже повсюдне проведення політики приватизації, не випускає з рук  важелів регулювання, продовжує  виконувати притаманні їй функції, насамперед політико-стратегічні, економічні, соціальні  та екологічні [10, с.6].

У країнах  з розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю перетворюються на реальність завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб'єктів, так і загальновизнані потреби суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку у країні. Державне регулювання потрібне за наявності трьох моментів [10, с.6].

1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше ця обмеженість штучно створюється підприємствами, які функціонують у цих галузях, бо вона покликана створити особливі умови ринкової діяльності.
2. У разі ринкової монополії, коли йдеться про "неконкурентне ринкове витіснення", тобто продавці через дискримінацію цін або їх агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.
3. Коли спостерігається побічна дія, тобто у процесі виробництва або споживання товарів з'являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, що їх визначає економічний суб'єкт. Побічний (екстернальний) ефект може бути і негативний, і позитивний. У першому випадку соціальні витрати перевищують особисті, а особиста вигода перевищує суспільну. Прикладом є шкода, заподіяна навколишньому середовищу: вирубування лісів, забруднення стічними водами морів, озер, річок. І навпаки, у разі позитивного побічного ефекту соціальна вигода перевищує особисту.

Отже, державне ринково-організаційне регулювання  є політикою, що визначає правові  обмеження для підприємств усіх сфер економіки, політикою, яка через  застосування державою спеціальних  заходів впливає на поточні ринкові  події. Серед державних заходів  виокремлюють шість цінових обмежень: обмеження прибутку, витрат; встановлення стандартів якості та кондиції; розширення публічних і тарифних зобов'язань; визначення виробничих обов'язків, обов'язків  транспортування та поставки транспортних підприємств. Параметри впливу держави  на ринкові події класифікуються за трьома групами: регулювання процесу  входження в ринок; регулювання  ринкового ціноутворення; регулювання  ринкових обсягів виробництва [10, с.7].

1.2. Еволюція теоретичних уявлень  про роль держави в економіці

Починаючи від перших цивілізацій держава  відігравала провідну роль у суспільно-політичному  й економічному житті — від  створення розгалуженої іригаційної  системи і побудови потужного  бюрократичного апарату управління (у давньосхідних деспотіях) до законодавчого  закріплення права приватної  власності та заснування демократичних  засад державного управління (в античному  світі). За часів середньовіччя набуває  поширення теза про «божественний» характер державної влади, відбувається зрощування верхівки державного апарату  і релігійно-церковної знаті. Епоха первісного нагромадження капіталу, сколихнувши Європу від «феодального сну» і спричинивши зміну трактування суспільного та індивідуального багатства, привела до значного посилення ролі держави в економіці. Утвердження абсолютизму сприяло формуванню системи поглядів щодо державного регулювання в економічному вченні меркантилізму.

Економічна  роль держави, згідно з теорією меркантилізму, така:

- державне  регулювання сфери зовнішньоекономічних  відносин, що засноване на протекціоністських  засадах і передбачає застосування  низьких митних тарифів на  імпорт сировини й експорт  готових виробів та високих  — на імпорт промислової продукції  та експорт сировинних ресурсів;

- державна  регламентація внутрішнього промислового  виробництва через запровадження  державного контролю за якістю  продукції, чисельністю і кваліфікацією  працівників, надання привілеїв  і монопольних прав новоствореним  мануфактурам;

-  активна  монополізація зовнішньої торгівлі  приватним і державним капіталом  за обов'язкової державної підтримки  і стимулювання;

-  контроль  грошового обігу і грошової  системи, карбування монет з  попереднім їх «псуванням» для  поліпшення сальдо торговельного  та платіжного балансу.

Класична  школа економічної науки, прийшовши  на зміну меркантилізму, запропонувала  нове, обмежене трактування економічної  ролі і завдань держави в ринковій економіці. Це було зумовлено успішним розвитком капіталізму вільної конкуренції, зародженням машинної індустрії на тлі переміщення сфери функціонування капіталу із зовнішньої торгівлі у промислове виробництво. Аналізуючи внесок економістів-класиків у скарбницю економічної думки, зазначимо, що більшість з них дотримувалася концепції «мінімальної держави», запропонованої А. Смітом у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів».

До основних завдань держави (за А. Смітом) належать: охорона від зовнішнього насильства (підтримання обороноздатності); охорона  від внутрішнього насильства і несправедливості (забезпечення правопорядку), забезпечення правосуддя; надання всім членам суспільства  так званих суспільних благ; збирання податків для виконання перших трьох  функцій.

Останній  з представників класичної школи  Дж. Мілль доповнив розгляд економічних  функцій держави, запропонувавши подолати індивідуалізм і зловживання, що випливають з права приватної  власності, та вдосконалювати розподіл суспільного багатства. Разом з  доведенням ефективності вільної конкуренції  Дж. Мілль вважав доцільним здійснення інституціональних реформ, активізацію  участі держави у вирішенні проблем  соціально-економічного розвитку суспільства (розвиток науки, створення виробничої та соціальної інфраструктури, стимулювання профспілкового і кооперативного руху, обмеження права успадкування тощо).

Класичні  уявлення про механізми і межі державного втручання, що набули домінуючого  впливу, спровокували появу альтернативних поглядів у стані їх ідейних противників. Наприклад, економісти-романтики, які  критикували капіталізм з позицій  дрібнотоварного виробництва, висловили  відмінні від класичних і суперечливі  між собою погляди: про повну  відмову від держави як соціального  інституту, організацію безгрошового обігу і безвідсоткового кредиту, наслідком такого реформування буде суспільство, де «капітал і праця  стануть тотожними, суспільство  зможе існувати самостійно і не матиме потреби в уряді» (П. Прудон); про  нарощування державного регулювання  економічних відносин, особливо у соціальній сфері, оскільки «добробут народу» — це мета державного втручання і об'єкт вивчення політичної економії (С. Сисмонді).