Теорія державного регулювання Д. Кейнса та її роль в економічній науці

Німецька  історична школа інакше реагувала  на економічний лібералізм класичної  школи, надаючи принципово нового звучання проблемам економічної політики в концепції «виховного протекціонізму»  і довівши необхідність формування «національного характеру» економічної  теорії і державного регулювання. Потужна  в політичному й економічному відношенні (монархічна) держава, економічний  устрій якої враховував би особливості  розвитку національної економіки, менталітет, традиції, звичаї, природні й географічні  умови, — ідеал німецької історичної школи.

Марксистська  економічна теорія в питанні про  економічну роль держави була непослідовною. З одного боку, держава визнавалася  апаратом насильства, засобом експлуатації найманих працівників, з іншого —  надкласовою інституцією, яка в  умовах переходу до справедливого економічного устрою здійснить тотальне одержавлення, націоналізацію землі та майна, ліквідує право приватної власності (диктатура  пролетаріату), а згодом налагодить всеохоплююче управління економікою і  забезпечить реалізацію економічних  інтересів трудящих. Марксизм протиставив  розгляду окремих питань державного регулювання теоретичний аналіз розгорнутої системи централізованого державного управління економікою. Останнє, за К.Марксом, необхідне через експлуататорську сутність існуючого ладу і держави  зокрема, дію закону капіталістичного нагромадження, суперечності відтворювального процесу і неможливість уникнути кризових явищ у капіталістичній  економіці.

Маржиналізм і неокласична школа сприйняли  основні теоретичні висновки класичного вчення: економічний лібералізм, ідею державного невтручання у виробничу  та комерційну діяльність індивідів, тезу про раціональні (найвигідніші, найефективніші) дії економічних суб'єктів, особливо наголосивши на необхідності державної  підтримки вільного підприємництва як основної ланки ринкової системи  і на антимонопольній спрямованості  державної економічної політики.

Кінець ХІХ  — початок ХХ ст. ознаменувався  переходом до нової стадії розвитку економічної системи, пов'язаної з  виникненням і бурхливим розвитком  монопольних утворень, концентрацією  і централізацією всіх видів капіталу в усіх сферах господарства. З кінця  ХІХ ст. майже в усіх країнах  відбувалося неухильне розширення економічних функцій держави. Це призвело до посилення економічної ролі держави і спонукало економістів до пошуків теоретичного обґрунтування цієї тенденції за двома основними напрямами:

- ідея «соціального  контролю» інституціоналізму (Т.  Веблен), що передбачала втручання  держави в економічні процеси  з метою прискорення встановлення  індустріальної епохи; в межах  економічної науки інституціональна  теорія почала вивчати формальні  і неформальні «інститути» та  їх еволюції, до яких належала  й держава;

- повномасштабна система державного регулювання економіки, побудована на нових макроекономічних засадах, запропонована Дж. Кейнсом. [3]

В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави  лежить проблема формування ефективного  попиту, що забезпечить реалізацію створеного суспільством багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства  за допомогою принципово нового підходу  і розширення напрямів державного регулювання, серед яких — бюджетне регулювання  з традиційно високим рівнем перерозподілу  національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних  соціальних витрат.

Для «запуску»  інвестиційного мультиплікатора здійснюються:

- великі урядові  замовлення на виробництво військової  техніки та озброєння, що стимулює  розвиток військово-промислового  комплексу й підтримує високий  загальний рівень економічної  кон'юнктури;

- кредитно-грошове  регулювання, що використовує  ставку відсотка як основний  регулятор інвестиційної активності  і допускає грошову емісію  для покриття бюджетного дефіциту  та з метою «здешевлення» грошей. Політика «дешевих грошей» забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;

- податкове регулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування з високими податковими ставками для корпорацій та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;

- регулювання  соціальної сфери, насамперед  вирішення проблем зайнятості  за допомогою регулювання ринку  праці, надання допомоги у зв'язку  з безробіттям, збільшення соціальних  програм тощо;

- зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку.

Післявоєнний  період засвідчив можливість застосування модифікованого варіанта кейнсіанської  теорії при вирішенні проблем  економічного зростання, що спирався на розширене трактування економічних  функцій держави. В цей самий час з'являється розглянута вище формула економічних функцій держави П. Самуельсона: «стабільність, ефективність, справедливість». У подальшому ці функції набували різного значення залежно від того, економісти якої школи або напряму економічної думки пояснювали їх зміст.

Сучасна неокласична  модель державної економічної політики, що виникла у 70-х роках ХХ ст. в  умовах кризи кейнсіанської моделі державного втручання та критичного перегляду кейнсіанських теоретичних  рекомендацій, засновується на теоріях  монетаризму та економіки пропозиції і передбачає:

- грошово-кредитне (антиінфляційне) регулювання, в  основі якого контроль за обсягом  грошової маси в обігу та  недопущення неконтрольованої грошової  емісії, тобто додержання "грошового"  правила монетаризму про 3-5-відсотковий  темп щорічного зростання грошової  маси;

- ліберальна  податкова політика, пов'язана зі  зменшенням ставок оподаткування  доходів фізичних та юридичних  осіб з метою стимулювання  приватної ініціативи та інвестування, необхідність яких емпірично  доведена кривою А. Лаффера;

Рис. 1.2. Крива Лаффера [11, с. 78]

Справа в  тому, що більш низька податкова  ставка збільшує число об'єктів оподатковування, залучає до підприємницької діяльності більше число людей, ніж при високих  податкових ставках. І навпаки, із ростом податків прибутки в скарбницю, як це ні парадоксально, зменшаться, тому що частина підприємців розориться, частина піде в тіньову економіку, стимули до праці згаснуть.

 Дослідження  А. Лаффера теоретично довели: чим багатші громадяни, тим  багатша держава.- обмежене бюджетне регулювання, основна мета якого — збалансування доходів і видатків бюджету, уникнення бюджетного дефіциту;

- дерегулювання економіки за допомогою ліквідації регламентації цін, заробітної плати, ринку робочої сили, а також лібералізації антимонопольного законодавства та приватизації;

- обмежене соціальне регулювання (скорочення фінансування соціальних програм і соціальної інфраструктури);

- зовнішньоекономічне  регулювання, орієнтоване на посилення  відкритості економік та участь  у світових інтеграційних процесах  і засноване на гнучких валютних  курсах.

Основні моделі державного регулювання в сучасних економічних системах набувають  певних модифікацій унаслідок таких  причин: відродження тези історичного  напряму економічної думки про  національну систему державного регулювання, у зв'язку з чим виокремлюються моделі ринкової економіки і державного регулювання за національною ознакою (американська, німецька, японська, корейська  та ін.); синтезування і взаємопроникнення  багатьох протилежних теорій, зокрема щодо питань економічної ролі держави (кейнсіансько-неокласичний синтез, ліве кейнсіанство і марксизм, неокласична теорія економічного добробуту та соціально-інституціональний напрям тощо); врахування в сучасній економічній науці поряд з усталеними неокласичними та кейнсіанськими підходами здобутків нової інституціональної теорії. Аналізуючи моделі, можна зробити припущення, що навряд чи Україна буде орієнтуватися на японську модель державного регулювання економіки так як багато її рис збігаються з рисами впливу держави на економіки країни за часів СРСР. Аналізуючи інші моделі необхідно зазначити що кожна пройшла свій путь становлення з врахуванням особистої історії розвитку країни, становлення економічних відносин, менталітету та багатьох не менш важливих чинників. Вважаю за доцільне та вкрай необхідне на державному рівні розробити «національну модель» яка б була орієнтиром для розвитку економіки і відповідно дала б підґрунтя для розробки відповідного механізму, а разом з ним форм, методів та інструментарію, впливу держави на економічні процеси.

Загалом державне регулювання доповнює і коригує  вільний ринковий механізм. Основна  проблема економічного розвитку сьогодні і в майбутньому — знаходження  оптимального співвідношення ринкового  і державного регулювання. Взаємодія  цих двох сторін економічного механізму  і нестійкий баланс їх відносин свідчать про посилення в окремі періоди  або економічної ролі держави, або  дії стихійно-ринкових сил. [18, с.102]

1.3. Історичні передумови  виникнення кейнсіанства

Аж до 30-х  років XX ст. серед учених-економістів  панувала думка, що за допомогою механізму  вільного ціноутворення економіка  автоматично прямує до рівноваги  – коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Дійсність спростувала  ілюзії неокласиків щодо здатності  ринкового механізму автоматично  забезпечувати рівновагу на ринку  товарів, так само як і на ринку  праці й капіталу. Найбільш наочним  свідченням цього був циклічний  характер розвитку капіталістичної  економіки. Постійно повторювані зі зростаючою силою кризи супроводжувалися зниженням рівня виробництва, інвестицій, зайнятості, заробітної плати, серйозними труднощами у збуті товарів, розладом усього економічного механізму. Економічна думка того періоду виявилася нездатною дати задовільне пояснення цим явищам, а тим більше вказати способи подолання криз. Багато економістів зв'язували настання криз і наступних піднесень з настроями оптимізму чи песимізму в бізнесменів. Існували теорії, які пояснювали кризи порушенням пропорцій між галузями господарства, або навіть банківською процентною політикою [12, с. 338].

З розвитком  капіталізму швидко руйнувалися  механізми автоматичного ринкового  саморегулювання. На рубежі XX ст. монополії  остаточно знищили вільну конкуренцію  як регулятор капіталістичного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої  сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер  неможливими.

Але найбільш гостро нездатність капіталістичної  економіки до планомірного розвитку проявилася у роки світової економічної кризи              1929-1933 pp. та наступної депресії 30-х років. 1933 p. в капіталістичних країнах налічувалося 33 млн. безробітних, у тім числі й США – 16 млн., що становило одну третину всієї робочої сили. У промисловості США виробничі потужності функціонували лише на 50 %, а в Англії – ще менше. До 1933 p. промислове виробництво та національний дохід США знизилися більше ніж на половину. Інвестиційна діяльність у деякі роки кризи повністю припинялася.

Вихід з кризи  був настільки тривалим та болісним, що навіть у 1938 р., рівень виробництва в багатьох країнах не досяг показників 1929 р.

Економічна  криза 1929-33 pp. продемонструвала очевидну невідповідність між високим  рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення  та ускладнення господарського механізму  нагально потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.

Перші кроки  у цьому напрямку було зроблено у  США реалізацією "Нового курсу" президента Ф. Рузвельта.

Початково посилене державне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 р. книжку "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей", англійський економіст Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у буржуазній економічній науці, котрий обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.

Розділ 2. Зміст теорії державного регулювання 

Дж. М. Кейнса та її особливості

2.1. Теоретична система  та економічна програма Дж. М.  Кейнса

Кейнсіанство  – одна з провідних течій сучасної економічної думки. Свою назву отримала від автора основних її концепцій  – Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946), англійського економіста, державного й політичного діяча.

Кейнс був  сином відомого англійського економіста Джона Невілла Кейнса, автора книжки "Предмет і метод політичної економії", опублікованої 1890 р. Отримав  освіту в Ітоні та Кембриджі. Спочатку вивчав математику та теорію ймовірності, але згодом зацікавився економікою [12, с.340].

У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зокрема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 p.).

Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні  зв'язки процесу відтворення і  положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу – Б. Умена, Е. Ліндаля; Ф. Кана у Великобританії та А.Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної теорії – теорію державного регулювання економіки.

На відміну  від інших буржуазних економістів, які зосереджували свою увагу  на діяльності окремих господарських  одиниць, Кейнс значно розширив рамки  дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно  агрегатними категоріями – споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі  визначають рівень та темпи зростання  національного доходу. Та головним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські  величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало  початок такому напрямку економічної  науки, який сьогодні називають макроекономічним.