Забезпечення підвищення рівня якості і конкурентоспроможності продукції

Після розрахунку даної таблиці слід зробити висновок, що обсяг виробництва товарної продукції в порівнянні з базовим роком зменшився на  5554,7 тис. грн. Приріст обсягу виробленої продукції знизився на 60%. Розмір приросту авансованого капіталу необхідного для процесу виробництва  знизився на 63,3%. Проте частина приросту продукції за рахунок екстенсивного чинника збільшилась на 105,5%, а частина приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва зменшилась на 5,5%. Це свідчить про незначний розвиток підприємства, та потребу покращення цих показників.

АВАНСОВАНИЙ І ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ  АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ.

Про ефективність використання власного і позикового капіталу зробимо після розрахунку таблиці 20.

Таблиця 20

Ефективність використання власного і позикового капіталу

За наведеними даними можна зробити висновок, що розмір авансованого капіталу зменшився  на 12976,5 тис. грн. Відбулося зменшення власного капіталу на 6574 тис. грн. Внаслідок чого підприємство стало не вигідним та зменшився позиковий капітал, а саме на 6402,5 тис. грн. Ці чинники презвили до зменшення операційного прибутку на 2083,1 тис. грн. Відсотки за кредит зменшились на 1600,6 тис. грн, та зменшилась питома вага позикового капіталу  в авансованому капіталі на 3%. Прибуток на позиковий капітал знизився на 1034,8 тис. грн.  Прибуток на власний капітал склав 801 тис. грн. При цьому норма прибутку на власний та позиковий капітал склала 19,2% та 3,1% відповідно. Норма прибутку на позиковий капітал склала -6%. Коефіцієнт фінансового ліверіджу зменшився на 0,1,  а диференціал фінансового ліверіджу зменшився на 2.

На скільки ефективним було використання авансованого капіталу дізнаємось з таблиці 21.

Таблиця 21

Ефективність використання авансованого капіталу

              Проаналізувавши отримані данні відзначимо, що показники абсолютної ефективності виробництва зросли та склали: отримано на 100 га сільгоспугідь валової продукції 227,3 тис. грн, що на 18,4 тис. грн. більше ніж в базовому році, кількість чистої продукції зросла на 9000 грн. та чистий прибуток збільшився на 7,1 тис. грн. Зросли відносні показники ефективності використання ресурсів, а саме фондовіддача основного капіталу та оборотного на 0,1 тис. грн. Чому сприяло збільшення річної продуктивність праці на 3,4 тис. грн., а також землевіддачі на 0,1 тис. грн. Слід відзначити, що показники ефективності використання спожитих виробничих ресурсів, а саме амортовіддача зросла на 2 тис. грн, проте зарплатовіддача зменшилась на 1 тис. грн. Узагальнені показники ефективності використання авансованого капіталу такі як норма прибутку на авансований капітал зросла на 2%, норма прибутку на власний капітал зросла на 2,3%, а рентабельність основного капіталу та оборотного капіталу зросла на 3,7% та 3,8%. Ефективність використання авансованого капіталу на стадії виробництва збільшилась на 0,1%. Ці данні свідчать про високий рівень використання авансованого капіталу, та слід зберігати підвищення своєї привабливості для інвесторів.

3. Шляхи підвищення якості і конкурентоспроможності продукції

3.1. Державне управління якістю продукції

Державна політика у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг) спрямована на підтримку зусиль приємств та організацій у задоволенні потреб споживачів шляхом поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції, розвитку і впровадження методів управління якістю.

Для відродження економки України необхідно поліпшити якість і конкурентоспроможність продукції, створити умови для повного розкриття потенціалу підприємств, досягнення ділової досконалості, надавати всіляку підтримку та сприяти розвитку сфери управління якістю.

Тобто забезпечееня поліпшення якості повино стати завданням загальнодержавної ваги, а основним шляхом його розв'язання - державна підтримка сучасних методів управління яюстю та діловою доснюналстю, розроблення і впровадження систем управлння яюстю та довкіллям згідно до стандартів ІSО серії 9000 та 14000 , принципів всеохоплюючого управління якістю, визнаних в Європі та в світі.

Метою цієї Концвпції є визначення стратегічних напрямків, пріоритетів, а також політичних, соціально-економічних і техніко-технологічних засад реалізації державної політики у сфері управління якістю.

        Державна політика у сфері управління якістю повинна грунтуватися на оптимальному поєднанні інтересів держави і товаровиробників щодо випуску якісної та конкурентоспроможної продукції.

Завдання державної політики у сфері управління якістю полягають у створенні необхідних правових, економічних, організаційних умов для:

- виробництва якісноі продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринку;

- задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію;

- збереження та відновлення безпеки довкілля;

- збільшення доходів бюджету за рахунок інтенсифікації розвитку економки;

- зростання зайнятості та підвищення життєвого рівня громадян;

- піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві, забезпечення стабільного розвитку й економки та посилення обороноздатності.

Державна політика у сфері управління якістю передбачає:

- безумовне дотримання вимог щодо якості продукції, закупівля якої здійснюється за державні кошти. З цією метою замовлення на поставку такої продукції необхідно розміщувати на підприємствах, які впровадили системи управління якістю та довкіллям. і за умови їх сертифікації в національній системі;

- активізацію діяльності із сертифікації систем управління якістю та довкіллям, досягнення високого рівня професіоналізму учасників цієї діяльності та підвищення довіри до її результатів;

- сприяння визнанню у світі національної системи технічного регулювання;

- входження вітчизняних установ та організацій, що працюють у сфері управління якістю, до міжнародних та регіональних спілок, забезпечення акредитації за кордоном уповноважених органів ыз сертифікації та випробувальних лабораторій.

        Впровадження систем управління якістю потребує високого рівня професійних знань, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів з питань управління якістю. Державна політика у цій сфері повинна базуватися не принципах безперервної та дистанційної освіти, що будуть реалізуватися шляхом:

- розроблення програм багаторівневого навчання та підвищення кваліфікації кадрів з питань управління якістю та довкіллям (на рівні міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств та організацій);

- запровадження у вищих навчальних закладах освітніх програм і питань управління якістю та довкіллям, диференційованих за спеціальностями;

- проведення у старших класах загальноосвітніх навчальних закладів факультативних занять із загальних питань стандартизації, оцінки відповідності, метрології, управління яюстю;

- перегляду існуючих, розроблення нових навчальних і методичних посібників з питань стандартизації, оцінки відповідності, метрологи, упрввління якістю, статистичних методів контролю якості із застосуванням новітніх комп'ютерних та інтерактивних методик і засобів;

- навчання керівників у сфері стандартизації, оцінки відповідності, метрології, управління якістю та довкіллям;

- видання спеціальних посібників, створення навчальних програм з питань управління якістю, зокрема дистанційних та на оптичних лазерних дисках;

- розроблення  освітніх стандартів відповідно до вимог цієї Концепції;

- розроблення заходів щодо підвищення соціального статусу наукових та науково-технічних

працівників, які забезпечують розвиток виробництва, підвищення якості продукції.

          З метою активації роботи з впровадження систем управління якістю необхідно забезпечити державну підтримку підприємств та організацій шляхом компенсації (на конкурсній основі) частини їх витрат на розроблення і впровадження цих систем за рахунок цільового кредитування та інших джерел фінансування. Органи виконавчої влади повинні керуватися при цьому таким критерієм, як здатність підприємства чи організації до забезпечення конкурентоспроможності своєї продукції.

       Підприємства та организації можуть довести своє право на одержання державної підтримки шляхом обгрунтування власних програм поліпшення якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції.

3.2. Заходи щодо підвищення якості на продукцію як чинник підвищення її конкурентоспроможності

Можливі шляхи підвищення якостi та конкурентоспроможності продукції поділяються на:

- виробничо-технічні (вдосконалення проектування, використання найсучасніших техніки i технології, вхідний контроль якостi сировини, матеріалів i комплектуючих, поліпшення стандартизації);

- органiзацiйнi (вдосконалення організації виробництва i праці, методів технічного контролю, підвищення кваліфікації кадрів, дотримання технологічної виробничої дисципліни, забезпечення загальної культури виробництва);

- економічні (система прогнозування i планування якостi, встановлення прийнятних для виробника i споживача цін, економічне стимулювання виробництва високоякісної продукції);

- соціальні (правильна кадрова політика, створення належних умов праці i відпочинку, мотивація праці, активізація людського чинника).

Умови ринку вимагають комплексного використання перелічених можливостей забезпечення виробництва якісної конкурентоспроможної продукції.

Соцiально-економiчне значення підвищення якостi й конкурентоспроможності продукції полягає в тім, що заходи такого спрямування сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин. Соцiально-економiчна ефективність підвищення рівня якостi та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає передовсім у такому: