Вступ до фаху

Махов Г.Г. організував  ряд експедицій по Україні, у результаті яких було створено карту ґрунтів України М 1:1000000, а також монографію-підручник "Ґрунти України" (1930 р.), де викладаються результати застосування докучаєвських методів для вивчення ґрунтів (морфологічні ознаки як діагностичний метод розпізнавання ґрунтів у природі та зв'язок ґрунтового покриву з елементами фізико-географічних умов ґрунтотворення, особливо з рослинним світом), розробив програму агроінвентаризації земель.

Становлення і  розвиток кафедри ґрунтознавства, починаючи  з другої половини 20-х років XX ст., тісно пов'язані з ім'ям академіка Соколовського О.Н., який майже 35 років очолював кафедру ґрунтознавства. Це під його керівництвом створено наукову школу з агроґрунтознавства, яка отримала назву "Наукова школа академіка Соколовського" ("Харківська школа ґрунтознавців", "Українська школа ґрунтознавців").

Наукова тематика, якою керував Соколовський О.Н., охоплювала такі концептуально важливі питання  ґрунтознавства: теорія походження легкорозчинних солей у ґрунтах (Соколовський О.Н., Гринь Г.С., Яровенко А.Ф.); галогенез лесової товщі України (Гринь Г.С.); розвиток змитих ґрунтів (С.С. Соболєв); учення про активний і пасивний мул, гумус; колоїдно-хімічна технологія ґрунтів (Соколовський О.Н., Крупський М.К., Вернандер Н.Б., Лактіонов М.І., Демідієнко О.Я.); парадокс Соколовського – адсорбтивна ненасиченість лесів Са2+ (Соколовський О.Н.) і кристалообмінний водень (Дубовська Н.В.); теорія і практика розрахунку доз унесення кальцію у ґрунти за допоглинанням (Грінченко О.М.); походження й окультурювання солонцюватих ґрунтів Середнього Придніпров'я (Грінченко О.М., Можейко О.М.) і ґрунтів каштанового комплексу (Соколовський О.Н., Можейко О.М., Кисіль В.Д.); теорія окультурювання ґрунтів України і внесення вапна і гіпсу на чорноземних і торфових ґрунтах України (Грінченко О.М., Вознюк С.Г., Шелар І.А.); унесення малих доз гіпсу (2-4 ц/га) в рядки при посіві сільськогосподарських культур (Грінченко О.М., Пелипець В.О.); культурний (антропогенний) процес ґрунтотворення (Грінченко О.М., Чесняк Г.Я.); польова діагностика ґрунтів України (Гринь Г.С.); номенклатурний список ґрунтів України та їх агровиробниче групування (Гринь Г.С., Вернандер Н.Б., Можейко О.М., Яровенко А.Ф., Кисіль В.Д.); методика великомасштабних ґрунтових обстежень і складання ґрунтових карт України (Гринь Г.С., Вернандер Н.Б., Можейко О.М., Кисіль В.Д., Яровенко А.Ф.); сільськогосподарська типологія земель (Гринь Г.С., Бреус Н.М., Тіщенко В.М.); кріогенна теорія походження лесів і сольових акумуляцій (Киреєв О.О.).

На базі кафедри  ґрунтознавства під керівництвом академіка Соколовського О.Н. було створено НДІ ґрунтознавства (1956 р.), який розміщувався на території кафедр ґрунтознавства, агрохімії, землеробства.

Успішно проведено  великомасштабні дослідження ґрунтів  України (1957-1961 рр.) під керівництвом академіка Соколовського О.Н.; складено ґрунтові карти і супроводжуючі їх матеріали різного масштабу і призначення, різко активізовано вивчення ґрунтового покриву України колишніми учасниками експедицій, вихованцями Харківської школи ґрунтознавців: схилове ґрунтотворення в Лісостепу і Полісся України (Георгі А.А.), колоїдно-хімічна характеристика гумусу чорноземів (Лактіонов М.І.), розвиток ґрунтів борових терас річок Лісостепу України (Тихоненко Д.Г.), лучні, болотні і торфові ґрунти, їх окультурювання (Вознюк С.Т., Трускавецький Р.С., Горін М.О., Коробченко Ю.Т.), культурне (антропогенне) ґрунтотворення різних природних зон світу: Полісся, Лісостеп, Степ, тропіки Африки (Муха В.Д.), азотний фонд чорноземів (Чесняк О.А.), великомасштабне дослідження ґрунтів території Бєлгородської області (1962-1972 рр.) і складання карт ґрунтів колгоспів і радгоспів у масштабі 1:10000 з агровиробничими цілями (Тихоненко Д.Г., Георгі А.А., Горін М.О.); ґрунти Карпатського регіону (Канівець В.І.), галоморфні і подові ґрунти сухих степів (Полупан М.І.), реградовані ґрунти Лісостепу України (Шелякін М.М.), причини солонцюватості ґрунтів сухих степів України (Нестеренко А.Ф.), дослідження хімії гумусу різних ґрунтів (Боцула О.О.), придатність ґрунтів Донбасу під сади (Джамаль В.А.), зрошення і галогенез ґрунтів (Кукоба П.І.), розвиток чорноземів (Бистрий В.А.), мочарні ґрунти (Сулима А.І., Полупан М.І., Яровенко Є.В.), агрогенетична характеристика ґрунтів України (Канаш О.П.), осолоділі ґрунти (Яшинова Е.І.), заплавні осолоділі ґрунти (Ковалішин Д.І.), агрогенетична характеристика та бонітування ґрунтів Казахстану (Лобода Б.П., Бобров В.А., Гусак В.С.), підвищення родючості ґрунтів Західної України (Коцюба І.О.), бонітування ґрунтів (Кузьмичов В.П., Сірий А.І.).

Після смерті академіка Соколовського О.Н., завідувачем кафедри ґрунтознавства було призначено Грінченка О.М. – доктора сільськогосподарських наук, професора, заслуженого діяча науки УРСР, учня і послідовника Соколовського О.Н. Він очолював кафедру 20 років (1959-1979 рр.), будучи ректором ХСГІ імені В.В. Докучаєва впродовж 1959-1969 рр.

Під керівництвом професора О.М. Грінченка на кафедрі  продовжувалися дослідження ґрунтів  України. Агрономічне ґрунтознавство, започатковане академіком Соколовським О.Н., знайшло свій розвиток у роботах таких учених, як: Гринь Г.С., Яровенко А.Ф., Кисіль В.Д., Шеларь І.А , Лактіонов М.І., Дубовська Н.В., Георгі А.А., Тихоненко Д.Г., Муха В.Д., Чесняк О.А. Згодом докторами наук, професорами стали: Яровенко А.Ф. (1970 р.), Лактіонов М.І. (1978 р.), Муха В.Д. (1982 р.), Тихоненко Д.Г. (1984 р.), а кандидатами наук – колишні аспіранти кафедри: Васильєва Л.І., Горін М.О., Павленко І.Ф., Коробченко Ю.Т., Кроткевич Л.П., Тарара В.С., Колесніков Л.М., Іванов В.Ф., Ніконов Н.П., Кірія О.П., Шарма Сурендер (Індія), Гарба Закарі (Нігер) та ін.

У 1977  р. ХСГІ імені В.В. Докучаєва перебазувався  на нове місце – землі навчально-дослідного господарства "Комуніст" (з 2004 р. – "Докучаєвське"). Кафедра розмістилася в навчальному корпусі N 4 на двох перших поверхах, де має чотири навчальні лабораторії, дві лекційні, дві вагові кімнати, кабінет-музей геології і мінералогії, кабінет-музей лабораторії генезису і картографії ґрунтів, який нараховує більше 150 монолітів ґрунтів від 1 до 3 метрів глибиною, що були відібрані під час навчальної практики студентами III курсу факультету агрохімії і ґрунтознавства під керівництвом Тихоненка Д.Г., Георгі А.А., а потім – Горіна М.О. у 1967-1972 рр. Препарацію монолітів ґрунтів виконали Георгі А.А., Тихоненко Д.Г. (1967-1972 рр.). Перебазування музею ґрунтів і кафедри виконував завідувач лабораторії генезису і картографії ґрунтів Різван В.С., а музею „Геології і мінералогії”, який був створений доцентом Кіреєвим А.А., а зразки геологічних порід і мінералів для музею відібрали Кіреєв А.А. і Тихоненко Д.Г. у геологічній експедиції в Свердловській області Росії. Художнє оформлення музеїв виконав Щербак О.Р.

У 1979 р. кафедру  очолив Микола Ілліч Лактіонов –  доктор сільськогосподарських наук, професор, учень академіка Соколовського  О.Н.. Він завідував кафедрою з 1979 до 2005 рр., будучи проректором з навчальної роботи ХДАУ імені В.В. Докучаєва в 1969-1993 рр. і його ректором у 1993-1996 рр. У цей час кафедра продовжувала традиції, які склалися в попередні роки її функціонування.

З 2005 р. на посаду завідувача кафедри ґрунтознавства за конкурсом було обрано Тихоненка Дмитра Григоровича – доктора сільськогосподарських наук, професора, який працював деканом факультету агрохімії і ґрунтознавства в 1972-1996 рр., а з 1996 р. і до 2007 р. – проректором з навчальної роботи Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва.

З 2012 р. завідувач  кафедри професор, доктор сільськогосподарських  наук – Дегтярьов Василь Володимирович

Ґрунтознавство  в Чернівецькому університеті бере свій початок з 40-х років ХХ ст. із кафедри ґрунтознавства та загального землеробства на біологічному факультеті. З 1950р. до 1955 р. її очолював кандидат сільськогосподарських наук, доцент Кучинський Петро Олександрович.

У зв'язку з припиненням  діяльності агрономічного відділення на біологічному факультеті в 1955 р. кафедру було розформовано. У 1985 р. розпочалось відродження ґрунтознавства в Чернівецькому університеті, почала здійснюватися підготовка фахівців зі спеціальності „Агрохімія та ґрунтознавство” напряму підготовки „Агрохімія”.

З 1988 до 2003 р. завідувачем кафедри був доктор с.-г. наук, професор Назаренко Іван Іванович – відомий вчений з питань ґрунтознавства, землеробства, агрохімії, екології. З 1994 до 2001 р. кафедра носила назву ґрунтознавства та агробізнесу.

Необхідність  розширення наукових досліджень із проблем використання, моніторингу стану та оцінки земельних ресурсів викликала потребу в підготовці висококваліфікованих інженерів – землевпорядників. Тому у 1998 році відкрито спеціальність “Землевпорядкування та кадастр” і в 2003 році здійснено перший випуск інженерів-землевпорядників. У 2001 р. перейменована на кафедру ґрунтознавства та землевпорядкування.

З 2003 до 2007 р. кафедрою керував доцент Смага Іван Степанович. З 2007 по 2011 роки кафедру очолювала  доцент Польчина Світлана Михайлівна.

1 вересня 2009 року кафедра "Грунтознавства  та землевпорядкування" розділилася  на два структурних підрозділи: кафедри "Грунтознавства" та "Землевпорядкування  та кадастру".

З серпня 2011 року кафедру "Грунтознавства" очолює проф. Дмитрук Юрій Михайлович.

Головне завдання кафедри – теоретична підготовка висококваліфікованих ґрунтознавців, яка тісно поєднується з навчальними  та виробничими практиками. Під час  навчання за спеціальністю “Агрохімія та ґрунтознавство” створені всі  умови для вивчення ґрунтового покриву планети, оволодіння новітніми методами ведення моніторингу ґрунтів, підвищення їх родючості, проектування сівозмін, систем удобрення та заходів захисту сільськогосподарських культур.

Колектив кафедри  формує ядро Чернівецького відділення Українського товариства грунтознавців та агрохіміків (УТГА). Професор Назаренко І.І. був членом Центральної Ради цього товариства. З 2006 року його замінив Ю.М. Дмитрук. Співробітники кафедри беруть активну участь у його роботі комісій: "Біології ґрунтів" – доцент Нікорич В.А., "Генезис, географія та класифікація ґрунтів" - доцент Польчина С.М.

Доценти Польчина С.М. та Нікорич В.А. з 2005 р. є членами  Міжнародної спілки ґрунтознавців (ISSA). За сприяння цієї організації на базі кафедри в 2005 та 2008 рр. проведені Міжнародні науково-практичні конференції з питань класифікації та діагностики ґрунтів [10].

РОЗДІЛ 4

ПРОВІДНІ НАУКОВЦІ

4.1 Геоморфологія  та палеогеографія

Павло Аполлонович Тутковський (1.3.1858, с. Липовець - 3.6.1930, Київ)Український  геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української (з 1919 р.) і Білоруської (з 1928р.) Академій Наук та НТШ (з 1923р.).1881 - закінчив Київський університет.1884-1895 - консерватор мінералогічного та геологічного кабінетів цього університету.1896-1904 - викладач в середніх школах Києва.1904-1913 - інспектор та директор народних шкіл на Волині.1913 - приват-доцент Київського університету.З 1914р. - професор Київського університету.1918-1921 - голова природничої секції Українського наукового товариства в Києві.Брав активну участь у підготовних працях до створення Української Академії Наук; один із перших її дійсних членів, з 1919 р. — голова Фізико-математичного відділу УАН (1919-1930), організатор і керівник (з 1924 р.) науково-дослідної катедри геології УАН, один із організаторів її геологічного музею, голова Комісії для вивчення природних багатств України.

Внесок П.Тутковського в  науку різнобічний. Він працював практично у всіх галузях науки  про Землю. Всесвітню відомість  йому принесли праці (понад 300), присвячені питанням мінералогії, петрографії, палеонтології, стратиграфії, ґрунтознавству, регіональній і динамічній геології, четвертинним відкладам і проблемам четвертинного періоду, геоморфології, фізичній географії, етнографії та етнології, гідрогеології, корисним копалинам, крає - і ландшафтознавству.Монографічні праці стосуються переважно Волині й Полісся. Праці Тутковського присвячені палеогеографії четвертинного періоду; він розвинув учення про материкове зледеніння антропогену та про зв'язок стадій зледеніння з епохами українського лесу й довів його еолове походження. П.Тутковський - один із основоположників мікропалеонтологічного дослідження осадових гірських порід. 1895р. Тутковський висунув пропозицію артезіанського водопостачання Києва.П.Тутковський дав перший україномовний довідник «Загальне землезнавство» (1927), перший «Словник геологічної термінології» (1923); він автор статей про географію як науку і з дидактики географії; також з економіки, зокрема, сільського господарства України; автор низки статей з географії України в «Енциклопедичному Словнику Брокгауза і Єфрона».

Сергій  Степанович Соболєв - вивчав ерозію ґрунтів, бонітування ґрунтів у лісовому господарстві. Доктор сільськогосподарських наук (1943), професор (1944), академік ВАСХНИЛ (1964), директор Ґрунтового інституту ім. В.В. Докучаєва (1971-1975). Створив наукову школу по підвищенню родючості ґрунтів, попередження ерозії. Опубліковане близько 400 наукових праць, у тому числі 13 монографій. Випускник Харківського с/г інституту (1926), Сергій Степанович працював інженером - таксатором у лісовпорядній партії (1926-1928), потім завідував підвідділом меліорації ґрунту при кафедрі загального лісівництва, потім при кафедрі ґрунтознавства Харківського сільськогосподарського інституту (1928-1932). В 1932 перейшов на роботу у Всесоюзний науково-дослідний інститут лісового господарства й агролісомеліорації, де очолював ґрунтову лабораторію й групу гідрогеології (1932-1934). З 1934-1939р. працював заступником завідувача відділу географії й картографії ґрунтів Харківського університету. В 1939р. переїжджає в Москву, де завідує спочатку лабораторією, потім відділом ерозії ґрунтів Ґрунтового інституту ім. В.В. Докучаєва. В 1971р. стає директором інституту (1971-1975). Одночасно завідує кафедрою ґрунтознавства (1949-1980) Московського лісотехнічного інституту. Основні наукові дослідження присвячені географії й картографуванню ґрунтів, гідрогеології й геоморфології, лісівництву й лісомеліорації, історії природознавства й землеробства. С.С. Соболєв досліджував ерозію ґрунтів, їх зрошення й осушення, генезис солонців. Вивчав розвиток ерозійних процесів на території європейської частини СРСР. Створив ґрунтово-ерозійну карту цього регіону. Запропонував зональні системи ґрунтозахисних заходів. Уперше розробив бонітувальну шкалу ґрунтів СРСР на підставі їх властивостей, що корелюють із урожайністю с/г культур і продуктивністю лісових насаджень. Вніс великий вклад у залісення придніпровських пісків.