Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Июня 2013 в 11:55, реферат
вступ до фаху
Реман Антоній (1840-1917) Визнаний науковець проблем геоботаніки та фізичної географії, засновник львівської школи географів. Очолював наукові геоботанічні експедиції в Карпати, Молдавію, на Поділля, Кавказ, Південну Америку (1865- 1882рр.). В 1882 р. став завідувачем кафедри географії Львівського університету, якою керував упродовж 28 років. Антоній Реман був ініціатором утворення при цій кафедрі Географічного інституту (1911).
Юзеф Конрадович Пачоський (1864-1942) польський вчений, довгий час працював в Україні й вивчав її флору й рослинність. Основоположник фітоценології, кращий знавець південних українських степів, лісів Східної Європи й рослинності Польщі. Він запропонував виділити стадії розвитку флори в окрему науку про рослини й співтовариства - флорологію, або "геоботаніку". На його думку, флорологія - це наука про генезис, життя, розвиток і поширення рослинних асоціацій (формацій). В 1891р. він запропонував замінити термін флорологія на "фітосоціологія". Виділив фітоценотипи, компоненти й інгредієнти. Йому належить відкриття фітосоціологічного закону, або фітоценогенезу, під яким розуміється багатовіковий розвиток фітоценозів від простих прадавніх до сучасних складних. Його значний внесок в українську науку й дуже величезний внесок у розвиток саме української геоботаніки, дає нам право причеплять його до українських учених.
Владимир Олексійович Поварницин (1899-1962) - відомий геоботанік, який написав монографію "Лісу Українського Полісся". Інші його праці також присвячені результатам дослідження лісів України. Він описав типи лісів, їх будову, дав лісівницьку, флористичну й ценотичну їх характеристику, визначив основні напрямки господарського використання лісів. Розробив класифікацію лісів і встановив основні закономірності їх географічного розподілу й мінливості провідних таксонів.
Петро Степанович Погребняк (1900-1976) розробляв практичні питання лісівництва, зокрема , запропонував способи залеснення нижньодніпровських пісків, обумовив типи лісових культур для різних умов. Засновник української школи лесотипологій. Їм уперше розроблена класифікація лісів за ознаками торфності й вологості і наочно уявивши їх у вигляді едафічної сітки. У геоботанічній літературі вона відома як едафічна сітка Погребняка, або сітка лісорослинних умов. Їм описані типи лісів і лісові асоціації Лівобережного й Правобережного Полісся.
Єлизавета Модестівна Брадис (1900-1980) - відомий український геоботанік, фітогеограф, невтомний дослідник боліт України. Нею описане більш 300 боліт, які були включені в "торф'яний фонд України". В Україні вона виділила п'ять типів боліт. Розвивала думку про самостійність болотної рослинності. Уперше розробила класифікацію болотної рослинності за еколого-ценотичним принципом, виділивши на першому етапі класи формацій по характеру мінерального живлення. На другому - групи формацій і формації по життєвих формах головних едифікаторів, обґрунтувала виділення надґрунтових формацій. Уперше розробила основні принципи геоботанічного районування рослинності України, а також основи охорони рідких видів боліт і болотних видів рослинних співтовариств.
Микита Дмитрович Рижутін (1901-1980) - відомий геоботанік і флорист. Предметом його дослідження були природні кормові угіддя південно-східної України, степова рослинність Донецького краю, а також рослинність цілинних степів Луганщини й прилягаючих районів Росії.
Юрій Дмитрович Клеопов (1902-1942) - геоботанік, засновник відділу геоботаніки в Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного в Україні. Уперше детально вивчив рослинність лісостепу й степу, застосував методику геоботанічного опису ділянок лісів і степів, якою користуються дотепер. Степи поділяв на південні сухі, середні перехідні й північні вологі. З'ясував поширення й можливі рефугіуми реліктових видів, відстоював гетерогенність рослинності й міграційний характер її формування. Заснував у геоботаніці флороценогенний напрямок, довів зв'язок четвертинного геоморфогенеза України з розвитком її рослинного покриву.
Федір Олександрович Гринь (1902-1960) - геоботанік, чудовий знавець флори Півдня України. Докладно досліджував флору постгляціальних рефугіумів в Україні й показав їхню роль у формуванні бореальних елементів. Їм досліджені листяні ліси (дубові й дубово-грабові) Лісостепу й Полісся, їх структура, будова синтаксономічну різноманітність.
Данило Якович Афанасьєв (1902-1990) - відомий український геоботанік. Усе своє життя присвятив вивченню лугової рослинності. Він розробив еколого-фітоценотичну й типологічну класифікацію лугів України, виділивши справжні дані,теперішні, болотисті, торф'янисті й пустельні класи по екологічних умовах виростання. По систематичних і біоморфологічним ознакам серед них виділені формації й групи асоціацій, а також їх відмінності.
Олександр Люцианович Бельгард (1902-1992) - чудовий знавець флори й рослинності півдня України. Їм уперше початий новий розділ геоботаніки - лісорозведення, засноване на принципах біогеоценотичного підходу.
Гаврило Іванович Білик (1904-1985) - відомий геоботанік, завдяки зусиллям якого виконано перше обстеження рослинності засолених ґрунтів і степової рослинності України.
Микола Іларионович Косец (1908-1966) - геоботанік, дослідник лісів. Уперше в Україні дав повну характеристику букових лісів Закарпаття й Прикарпаття.Низку праць присвятив питанням геоботанічного й ботаніко-географічного районування Карпат і Західного Поділля, а також рослинності нижньодніпровських пісків.
Ганна Федорівна Бачурина (1908-1987) - відомий біолог і знавець боліт. Описала більше 300 боліт різних регіонів України, які були включені в кадастр "Торфів фонду УРСР". Нею детально досліджені болота Середнього Дніпра між Києвом і Переясловом - Хмельницьким, а також на Поліссі; описані види торфу й будови покладів, історія розвитку боліт на основі спорово-пильцевого аналізу. У класифікації рослинності дотримувалася фітоценотичного підходу. Болота розглядала як групу типів боліт: лісового, чагарникового, трав'янистого й мхового.
Дмитро Данилович Лавриненко (1913-1979) першим детально розробив типологію лісів Українського Полісся на основі едафічної сітки П.С. Погребняка.
Микита Васильович Куксин (1914-1984) - відомий лугознавець, детально дослідив природні кормові вгіддя України, дав їхню флористичну, типологічну й господарську характеристику, розробив захід щодо поверхневого й кореневого поліпшення цих угідь. Створив струнку виробничу номенклатуру природних кормових угідь для оцінки їх у конкретних господарствах [12, 164].
Дмитро Костянтинович Зеров (1915-1971) - відомий український учений, який зробив значний вклад у розвиток геоботаніки. Їм уперше детально вивчені болота України, розроблена класифікація рослинності й класифікація видів торфу, виділені болотні рослинні комплекси. Йому належить першість у виділенні долинних і староруслових боліт, самостійного алкалітрофного типу видів торфу, властивого для боліт лісостепової і степової зон України. Також він перший дав найбільш повне уявлення про торф'яно-болотний фонд, сформував основні напрямки його вивчення й використання в народному господарстві.
Костянтин Андрійович Маліновський (в 1919 р.) - відомий геоботанік і еколог. Уперше досліджував рослинність високогір'я Українських Карпат. Їм розроблена класифікація рослинності, методи оптимізації біогеоценотичного покриву високогір'я, рекреацій верхньої границі лісу. Рослинність вивчається їм на видовому й популяционому рівнях. Уперше визначив ряд вивчення рослинності: генетико-еволюційний, морфологічний, ценотичний. Їм виділені континуальні й ізольовані популяції, виявлені стратегії поведінки популяцій.
Лев Сергійович Балашов (в 1929 р.) вніс вагомий вклад у вивчення типології лугів України для з'ясування можливості їх поліпшення. Написав ряд праць присвячених вивченню боліт долини ріки Десни й Поліського державного заповідника. Їм уперше градієнтним аналізом розроблений фітоіндикаційнний метод визначення ступеню осушення боліт, запропонована концепція й створення оптимальної мережі охоронюваних територій.
4.7 Сучасний стан – Видатні науковці за час незалежності України
Олександр Мефодійович Маринич (4.9.1920, Суботці - 23.8.2008, Київ) - географ-геоморфолог, дослідник природи України, член-кореспондентНАН України, доктор географічних наук, професорКиївського національного університету ім. Т. Шевченка.
Після закінчення середньої школи в 1937р. вступив до Київського університету. На початку Німецько-радянської війни Олександр Маринич - студент геолого-географічного факультету Київського університету - учасник бойових дій Південно-Західного фронту, брав участь у обороні Києва, отримав тяжкі поранення. У 1942р. закінчив Казанський університет. З 1943 по 1945рр. - радист, комсорг танкового батальйону.За чверть століття він пройшов шлях від асистента до доктора географічних наук, професора. У 1948р. захистив кандидатську дисертацію«Геоморфологія Подільського Придністров'я». Разом з В.Г.Бондарчуком та професором П.К.Заморієм у 1949р. створив кафедру геоморфології в Київському університеті. У 1961р. захистив у Московському університеті докторську дисертацію «Геоморфологія південного Полісся». Академіком Олександр Мефодійович не зміг стати через посаду міністра освіти УРСР (1971-1979 роки), оскільки дійсні члени АН не могли займати посади в міністерстві, а в ті часи відмовитися від подібної пропозиції було неможливо. Та ставши міністром, Олександр Маринич віднісся до цієї справи з тією самою відповідальністю, як і до всього іншого. За часів його керівництва Міністерство багато уваги приділяло практичному одержанню загальної освіти всією молоддю, підвищенню кваліфікації вчителів і керівних педагогічних кадрів, підготовці нових шкільних підручників і навчальних посібників, методиці викладання шкільних дисциплін, трудовому вихованню учнів. О.М. Маринич очолював делегації України і виступав на сесіях ЮНЕСКО в Парижі й Тбілісі, а також на міжнародних конференціях з освіти у Скандинавії, Польщі, Німеччині, Великій Британії, Югославії, Канаді, Франції, Індії, США, Японії, Греції, Кубі, Сирії та Лівані. Вивчав досвід освітянської справи в зарубіжних країнах (Франції, США, Японії, Індії, Кубі тощо). Опублікував ряд праць в педагогічних виданнях про стан освіти в Україні.З 1979 по 1989рр. - керівник відділення географії Інституту геофізики ім. С.І.Суботіна АН УРСР, з 1989р. - радник дирекції Інституту географії НАН України і професор кафедри фізичної географії і охорони природи Київського університету ім. Т. Шевченка. Є одним із засновників Інституту географії НАН України, який було створено в 1991р.
Найбільше відомі наукові праці О.М.Маринича з геоморфології і фізичної географії Полісся, ландшафтознавства, фізико-географічного районування України, історії географічної науки. Так ще в 50-х роках Олександр Мефодійович організував Поліську комплексну географічну експедицію Київського університету і керував нею. На основі матеріалів даної експедиції він по-новому обґрунтував походження Полісся і формування його рельєфу. Результати досліджень були опубліковані у монографіях.
Під науковим керівництвом вченого складені перші карти ландшафту ряду областей і всієї України. В Інституті географії він очолював дослідження, спрямовані на опрацювання конструктивно-географічних основ раціонального природокористування, розв'язання регіональних еколого-ландшафтознавчих проблем. Багато часу О.М.Маринич приділяв редагуванню наукових збірників, монографій. Його статті вміщені в багатьох українських та зарубіжних енциклопедичних виданнях.
Гуцуляк Василь Миколайович - доктор географічних наук, професор завідувач кафедри (1998-2005рр.). Народився 22.7.1935 в с. Корчівці на Буковині. Закінчив Чернівецький держуніверситет (випускник кафедри), аспірантуру Київського університету, де і захистив кандидатську дисертацію. Проходив наукове стажування в Московському університеті ім. М. Ломоносова на кафедрі геохімії ландшафту та географії ґрунтів (1979р.) і кафедрі фізичної географії (1982р.). Докторську дисертацію захистив у 1994р. в Інституті географії Академії наук України на тему “Еколого-геохімічний аналіз та оцінка природно-антропогенних ландшафтів (на прикладі Чернівецької області і півночі Молдови)”. У цьому ж роціодержав звання професора (1994р.)Працював старшим викладачем у Тираспольському педінституті Молдови (1965-1973рр.), професором Сучавського і Бухарестського університетів (за сумісництвом). На кафедрі фізичної географії ЧНУ - з 1973р.Автор та співавтор понад 150 наукових публікацій, у тому числі 4 монографій і 7навчальних посібників. Заснував новий напрямок наукових досліджень - ландшафтно-геохімічної екології. Розробив еколого-геохімічну концепцію і методику оцінки якісного стану ландшафтного середовища (монографія “Ландшафтно-геохімічна екологія”1995р. - видана в Україні). На її основі вперше склав серію карт (ландшафтно-екологічні, геохімічні, медико-географічні) Прикарпаття та Півночі Молдови. Створив у Чернівецькому університеті науково-дослідну ландшафтно-геохімічну лабораторію (1980р.). Член спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій (Чернівецький і Львівський університети). Міжнародної організації охорони довкілля (WASWC) із центром у США.
Ігор Григорович Черваньов - український вчений в галузі геоморфології, фізичної географії та геоекології, заслужений професор Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (2004), доктор технічних наук (1982), кандидат географічних наук (1969), заслужений діяч науки і техніки України (2009), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004).
Народився Ігор Черваньов у м. Вовчанськ, Харківської області,17 квітня 1937 р. Закінчив з відзнакою Вовчанське педагогічне училище і по його закінченні вступив у 1955 р. до Харківського державного педагогічного інституту імені Г. Сковороди на природничо-географічний факультет, в 1956р. разом з факультетом переведений до Харківського державного університету ім. О.М. Горького.Закінчив з відзнакою географічний факультет цього ВНЗ, розпочав роботу в Галузевій лабораторії структурної геоморфології і неотектоніки Географічного товариства України під керівництвом професора С.І. Проходського, що стала одним з відомих в СРСР осередків новітнього напряму вивчення рельєфу як індикатора глибинних тектонічних структур, перспективних на поклади нафти і газу. Брав участь у дослідженнях структурно-геоморфологічних проявів Шебелинського газового родовища, що на той час було в стадії активної розробки, та регіональній характеристиці перспективних майданчиків (більше ніж 160 об’єктів, з них біля 10 стали згодом родовищами) в межах Дніпровсько-Донецької западини. Особисто очолював аналогічні дослідження на Волино-Подільській окраїні Руської платформи.У 1968р. захистив кандидатську дисертацію з геоморфології «Структурний аналіз рельєфу басейну р. Стир (західне Волино-Поділля)».З 1773р. очолював піонерні роботи з математичного моделювання й структурного аналізу продуктивних відкладів газового родовища «Медвеже» - на той час найбільшого у світі. Наукові засади моделювання рельєфу та прикладні результати його аналізу стали основою докторської дисертації (захистив у 1979, отримав ступінь доктора технічних наук в 1982 р.).
З 1962р. і понині - на викладацьких посадах в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна: викладач, з 1967 - старший викладач, з 1972 доцент, з 1984 - професор. В 1982р. очолив кафедру раціонального використання природних ресурсів та охорони природи, що в 1995р. перепрофільована на кафедру геоморфології і природоохоронних комп’ютерних технологій. В 2002р. створив кафедру географічного моніторингу і охорони природи, завідував нею до 2010 року. З 2010 року — професор кафедри фізичної географії та картографії (з якої розпочинав наукову й навчальну діяльність).