Вступ до фаху

Калінін Геннадій Павлович (23.11.1916 - 2.1.1975), гідролог. З родини вчителів. В 1932р. вступив на гідрологічний факультет Харківського гідрометеорологічного інституту. Одночасно вивчав курс математики в Харківському університеті. В інституті брав активну участь у роботі наукового студентського гуртка й уже в студентські роки опублікував перші наукові статті. В 1938р. вступив в аспірантуру Харківського гідрометеорологічного інституту, де під керівництвом відомого інженера- гідротехніка й гідравліка проф. Я. Т. Ненько розробив ряд методів гідрологічних прогнозів. Після захисту дисертації (1940р.) він доцент, а з 1941р. - завідувач кафедри гідрології й водних досліджень Харківського гідрометеорологічного інституту. В 1952р. він захистив докторську дисертацію. Був одним з ініціаторів створення Інституту водних проблем АН СРСР і проробив у ньому з 1968 по 1975рр. Очолюючи відділ регіонального й глобального водообміну, він заклав основи глобальної гідрології, що вивчає загальні закономірності водообміну на Земній кулі з урахуванням діалектичного взаємозв'язку гідросфери з атмосферою й підземними водами. Автор більше 200 робіт, у тому числі 8 монографій і 2 підручників. Лауреат премії ім. М. В. Ломоносова першого ступеня (1969, за роботу "Проблеми глобальної гідрології"), Державної премії (1981) у складі авторського колективу за книгу "Світовий водний баланс і водні ресурси Землі".

4.3 Метеорологія  та кліматологія

Михайло Петрович Кудрицький - український метеоролог. Один з організаторів метеорологічної мережі на території України. Михайло Петрович народився 23.2.1856р. в с. Огіївка, Житомирської області. 1882р. закінчив фізико-математичний факультет Київського університету. Навчаючись в університеті, Михайло Петрович зацікавився метеорологією. Брав участь у розробці програми розвитку метеорології на території України. У 1882-1901рр. організував підготовку спостерігачів у Коростишівській учительській семінарії. Створив місцеву агрометеорологічну мережу на Поліссі. Підготував понад 150 спостерігачів-метеорологів, котрі налагодили спостереження за погодою в різних куточках України. 1900р. книга «Клімат Коростишева», в якій він узагальнив результати своїх 15-річних спостережень за погодою, експонувалися на Всесвітній виставці в Парижі і була відзначена бронзовою медаллю. Проблеми клімату і мікроклімату лісу, розподілу атмосферних опадів, гроз та граду, їхній вплив на господарську діяльність в умовах Полісся узагальнив у монографії «Нові дані про вплив лісу на клімат». 1895р. за заслуги у розвиткові метеорології Російське географічне товариство нагородило Кудрицького іменною срібною медаллю. Був членом Товариства дослідників Волині, створеного 1900р. Від 1901р. жив у Житомирі. У 1901-1919рр. викладав у гімназіях, у 1919-1926рр. - у Житомирському державному університеті ім. Ів.Франка. Керував філіалом с/г комітету Наркомзему УСРР. 1920р. організував наукову бібліотеку краєзнавчого музею. Михайло Петрович Кудрицький помер 27.12.1933р. в Житомирі. 1992р. в Житомирі провулок Шкільний, в якому мешкала родина Кудрицьких, отримав ім'я Михайла Кудрицького.

Борис Ізмайлович Срезневський - метеоролог і кліматолог, професор, дійсний член АН УРСР (з 19.4.1920р.), організатор метеорологічної служби в Україні, директор Київської метеорологічної обсерваторії (1919-1934), засновник кафедра геофізики АН УРСР, кафедри с/г метрології при Народному комісаріаті освіти УРСР, ряду періодичних українських метеорологічних наукових видань. Народився 1.4.1857р. в Санкт-Петербурзі у родині філолога-славіста. У 1879р. він закінчив фізико-математичний факультету Петербурзького університету і обрав метеорологію та кліматологію. Науково-педагогічний стаж академіка Бориса Івановича Срезневського становить понад 54 роки: викладання метеорології та загальної фізики у Московському (1892-1893), Петербурзькому (1888-1891) та Воронезькому університетах; 10 років наукової праці у Головній фізичній обсерваторії ім. О.І. Воєйкова; 25 років (1894-1918) - у Дерптському університеті (Естонія), з 1899р. декан фізико-математичного факультету; 1 рік у Київському політехнічному інституті та 14 років у Київський національний університет імені Тараса Шевченка. У Київському університеті з 1919р. і до кінця свого життя очолював Метеорологічну обсерваторію. Читав лекції з метеорології і геофізики у Київському інституті народної освіти. Тоді ж його обрано академіком кафедри прикладної фізики природничого відділу Української академії наук.

Академік Б.І. Срезневський - один з активних засновників Української метеорологічної служби (УкрМету) та перший науковий керівник відділу Служби погоди. Срезневський організатор метеорологічної служби в Україні, у 1920р. організував евапорометричні та поновив куле-пілотні спостереження. У 1922р. розпочав роботи з вимірювання сонячної радіації, згодом - з атмосферної оптики, а з 1928р. - з атмосферної електрики. Науковий керівник бюро погоди з 1921р. 1926р. організував при Укрнауці науково-дослідну кафедру геофізики та сільськогосподарської метеорології. Запровадив використання фронтологічного методу в оперативній роботі УкрМету. Зробив вагомий внесок у вивчення синоптичної і агрометеорології, теорії випаровування, гідрографії. Розробив теорію ознак посушливості клімату, а також одну з перших схем кліматологічного районування України. Винахідник метеорологічних та геофізичних приладів: психрометр-пращ, пластинчасті випарники, радіоінтегратори, випарна будка, полегшений випарник, сумарний зливомір, гіпсометрична лінійка, стереофотограмметри та ін. Тільки за 4 роки (1920-1923) в Українській академії наук ним на засіданнях II Природничого відділу було зроблено 32 наукові доповіді. Колом основних наукових інтересів для академіка Б.І. Срезневського було питання посух та злив, особливо важливих для пд.-сх. України. На основі обробки багаторічних метеорологічних даних Придніпровської сітки станцій для Києва ним була напрацьована теорія «ознак посухи». У 1930-і роки він написав важливу працю про водний балансДонбасу, зокрема про випаровування з замкнених водоймищ. Учений детально і глибоко розробив це питання, власноруч створив карту природного випаровування на території Європейської частини колишнього Радянського Союзу та склав Звід спостережень випаровування. Серед головних праць: «Про шляхи циклонів»; «Синоптичний аналіз термічної аномалії південного заходу СРСР у зв'язку з атмосферними збуреннями центру і сходу 1-3.11.1926р.». «Аерологічні спостереження Київської метеорологічної обсерваторії Укрнауки». Помер 24.3.1934р., похований у Києві, на 17-й дільниці Лук'янівського кладовища. Його могила з 2005р. перебуває під охороною держави. Доглядає її колектив гідрометслужби [14, 41].

Косоногов Йосип  Йосипович - український фізик, геофізик, метеоролог, ординарний професорКиївського університету, академікВУАН. Народився 31.3.1866р. в станиці Кам'янська в сім'ї козака. Самостійно навчився читати у 4 роки, в 6 років вже навчався в училищі, а згодом - у Каменській прогімназії. Закінчив у 1889 році Університет святого Володимира. Працював асистентом на кафедрі фізики. У 1895-1902рр. керував Метеорологічною обсерваторією та Придніпровською метеорологічною мережею. У 1901р. після захисту магістерської дисертації призначений екстраординарним професором кафедри фізики. У 1903-1922рр. працював в Університеті св. Володимира на посаді професора, завідувача кафедри фізичної географії. У 1904р. захистив докторську дисертацію, став ординарним професором. У 1904-1922рр. керував роботою кафедри теоретичної фізики та фізичною лабораторією. Викладав курси фізики експериментальної та теоретичної фізики, метеорології, фізичної географії. У 1914-1916рр. викладав фізичну географію на курсах підвищення кваліфікації учителів-географів Києва. Ініціатор видання с/г бюлетеня Метеорологічної обсерваторії, а також окремого видання про стан цукробурякових плантацій. У 1922р. обраний академіком ВУАН. Помер 22.3.1922р. Похований в Києві на Байковому кладовищі у родинному склепі.

Сфера наукової діяльності: дослідження з фізики діелектриків, електричних коливань, оптичного резонансу, метеорології і фізичної географії. Вивчав річний хід тривалості сонячного сяйва, інтенсивність нічного випромінювання, а також залежність розвитку цукрових буряків та їх врожаю від температури і вологості повітря, атмосферних опадів, хмарності та інших метеорологічних величин. Найважливіші наукові праці стосуються дослідження оптичного резонансу та електролізу за допомогою ультрамікроскопу.

Половко Іван Кирилович (20.7.1887р., Чернігів – 24.4.1967р., Київ) - український метеоролог, кліматолог, геофізик, кандидат фізико-математичних наук, професорКиївського національного університету ім. Тараса Шевченка. 1912р. - Закінчив фізичний факультет Київського університету, де протягом майже 50 років займався наук.-пед. діяльністю. 1919р. зараховують до аспірантури. З 1912р. - працював у Київському університеті на фізичному факультеті. У 1912-1936рр. працює у Метеорологічній обсерваторії Київського університету спостерігачем, лаборантом, асистентом, старшим асистентом, геофізиком, старшим геофізиком. У 1937-1941рр. - професор, завідувач кафедри фізичної географії, у 1949-1953рр. завідувач кафедри метеорології та кліматології географічного факультету, у 1953-1956рр. - професор кафедри. Сфера наукових досліджень: загальна метеорологія і атмосферна електрика, клімат земної кулі і клімат України. Брав участь в організації метеослужби в УРСР. Праці Івана Кириловича присвячені дослідженню клімату України, питанням актинометрії, тепловому режиму грунту й повітря, радіоактивності гірських порід тощо. Основні праці: "Кліматичні елементи Києва (1881—1930)»; «Клімат Української РСР».

Тесля Іван (19.8.1902 – 12.4.1996) - український географ і педагог. Один з очільників УУОП. Народився у с.Настасів Тернопільського повіту (Галичина); член НТШ (з 1949). По закінченні Львівського Університету - науковий співробітник Інституту Геофізики і Метеорології Львівського Університету (1932-1939); 1939-1944 - референт шкільного відділу УЦК; з 1944 на еміграції в Німеччині і з 1948 в Канаді. Праці з метеорології, геофізики, кліматології і гідрографії: про довгорічні зміни кліматичних елементів земної кулі у фахових польських і німецьких журналах; нарис клімату і гідрографії України в «Географії України», демографії й історії українських поселенців у Канаді; картографії; шкільні підручники з географії.

Дубинський Георгій  Петрович (19.1.1913, Москва) - географ, метеоролог, доктор географічних. наук з 1975, професор з 1980. У 1937 закінчив Московський гідрометеорологічний інститут. У 1937-1939 працював у Новосибірському управлінні гідрометеослужби. З 1941 - у Харківському гідрометінституті. У 1945 - 1960 рр.- директор Харківського гідрометеорологічного технікуму і одночасно викладач Харківського університету, з 1960 - завідувач кафедрою загальної фізичної географії та картографії (1960 - 1973 рр. - декан геолого-географічного факультету). Основні дослідження присвячені фізиці атмосфери, меліоративній географії, вивченню посух, суховіїв, їх походження та боротьби з ними шляхом меліоративних заходів. Розробив теплобалансовий критерій - коефіцієнт теплового обміну для визначення меліоративного впливу різних типів зрошування, а також лісонасаджень на мікроклімат приземного шару полів різних с.-г. культур. Почесний член Географічного товариства СРСР з 1980 р.

Щербань Михайло  Ілліч - український географ-кліматолог, доктор географічних наук, професорКиївського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Народився 23.2.1921р. в с. ЗарічанціХмельницької області. У 1945р. закінчив географічний факультет Київського університету. У 1946-1949рр. працював у Київській науково-дослідній геофізичній обсерваторії (1947-1949 - завідувач відділу актинометрії). У 1950 - 1952рр. - аспірант Київського університету, науковий керівник І.К. Половко, кандидатська дисертація про клімат Києва. У 1952 - 1991рр. працював у Київському університеті: старшим викладачем, доцентом, професором, в 1968 - 1980рр. - декан географічного факультету, 1974 - 1991рр. - завідувач кафедри метеорології та кліматології. Докторську дисертацію захистив у 1974р. Викладав курси: «Клімати земної кулі», «Аерологію», «Мікрокліматологію». Протягом 1958 - 1960рр. працював у Шанхайському університеті, КНР. Помер 21.8.2000р. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Основні праці  професора Щербаня М. І. присвячені сучасним проблемам метеорології, кліматології, географії. Він досліджував альбедо різних видів діяльних поверхонь, радіаційний та тепловий режим земної поверхні і атмосфери. Визначав кількісні показники розподілу рідких атмосферних опадів на схилах височин різної експозиції та крутизни. Розробляв теорію, механізми та закономірності формування і кількісні показники мікрокліматичних контрастів природних зон, враховуючи складові величини радіаційного балансу земної поверхні. Окремо виділяв питання мікроклімату сучасних міст. Приділяв багато уваги вивченню кліматів земної кулі, теоретичним та історичним питанням науки. Обґрунтував необхідність вивчення термічного режиму та кількості опадів окремо протягом дня і ночі з точки зору їх різного впливу на вегетаціюс/г культур. Цікавився охороною навколишнього середовища, проблемами природокористування. Один з перших в Україні показав роль мікрокліматичних умов у формуванні і розвитку ландшафтів та фізико-географічних процесів у них.  Свої ідеї та розробки він виклав у 230 наукових працях, серед яких особливе місце займають 9 монографій та підручників. Основні з них: «Фізична географія УРСР»; «Клімати земної кулі».

4.4. Ґрунтознавство

Василь Васильович Докучаєв (1.3.1846 – 8.11.1903) - природознавець, основоположник наукового генетичногоґрунтознавства та зональної агрономії. Народився у с. МілюковоСмоленської області, у родині сільського священика. Закінчив Смоленську духовну семінарію (1867), фізико-математичний факультет Петербурзького університету зі ступенем кандидата природничих наук у 1871р. Від 1872р. працює на посаді консерватора в університетському геологічному кабінеті. З 1875р. у Товаристві дослідників природи (Санкт-Петербург) та журналі «Вітчизняні записки» подав повідомлення «З питання осушення боліт, зокрема осушення Полісся». Досліджував пухкі відклади та структуру річкових долин, головним чином - дніпровської. У 1878р. узагальнив результати досліджень в магістерській дисертації «Способи утворення річкових долин Європейської Росії».

У 1877-78рр. взяв участь в організованих Вільним економічним товариством геолого-географічних «екскурсіях» чорноземною смугою Російської імперії, переважно Україною. Висунув теорію генезис чорнозему. У 1879р. видав записку «Картографія руських ґрунтів». Того ж року почав викладати в Петербурзькому університеті. У 1880р. обійняв посаду завідувача кафедри мінералогії (1881 - штатний доцент, 1884 - професор). У 1882р. за колекцію ґрунтів отримав диплом першого ступеня Всеросійської промислово-художньої виставки. У 1883р. був нагороджений Макаріївською премієюПетербурзької академії за книгу «Руський чорнозем». У 1888-94 роках керував фізико-географічними дослідженнями Полтавської губернії, разом із колегами видав матеріали щодо оцінки її земель, статті, монографію «Наш степ раніше й тепер», розробив методику визначення, чи були ліси на південних українських теренах. 31.10.1888р. у Вільному економічному товаристві виступив з відповідною доповіддю «Методи дослідження питання: чи були ліси у південному степу Росії». Удостоївся золотої медалі та ордена «За заслуги у землеробстві»Всесвітньої виставки у Парижі, 1889р. У 1892р. очолив Особливу експедицію, споряджену Лісовим департаментом до Воронезької, Харківської та Катеринославської губерній задля запобігання ерозії ґрунтів, посухам і недородам. Опублікував «Праці» експедиції у 18 випусках. Пильну увагу приділив Старобільському степу в Харківській губернії та Великоанадольському лісництву в Маріупольському повіті Катеринославської губернії.

У 1899р. сформулював так званий «закон зональності», що показує «найщільніший зв'язок клімату, ґрунтів, тваринних та рослинних організмів» і «співвідношення між зонами природи взагалі й усім життям, усією діяльністю людини». Читав науково-популярні лекції, в тому числі в Полтаві, де співпрацював із місцевим земством і часописом «Хуторянин». Від кінця 1900р. тяжко хворів. Помер у Санкт-Петербурзі [18, 41].