Вступ до фаху

Георгій Миколайович Висоцький (19.2.1865, с. Микитівка – 6.4.1940, м. Харків,) - видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, академік НАНУ, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автор понад 200 наукових праць. Вчений вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров; заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення. Велике значення мають розроблені Г.М. Висоцьким для степових умов деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи лісових насаджень.

Середню освіту отримав  у Глухівській прогімназії, яку закінчив у 1883р. Потому вступив у Тімірязєвську с/г і лісову академію (1886) в Москві, де присвятив себе природничим наукам, особливо ґрунтознавству. Працюючи в басейні річки Сули, він досліджував вплив лісу на весь природний комплекс і на врожайність зернових культур. У 1890р. Г.М. Висоцький закінчив академію і відбув на практику в Бердянське степове лісництво. По закінченні практики він подав прохання в Лісовий департамент про зарахування на лісову службу. Він з цікавістю вивчав, на прикладі штучних насаджень, взаємозв'язок лісу зі степовою цілиною, польовими ділянками, рівень ґрунтових вод, лісовий мікроклімат, і головне - взаємовпливи лісу і степу, дію лісових полезахисних смуг на снігонакопичення і на врожай с/г рослин. У 1913р. Одеський університет присвоїв Г.М. Висоцькому ступінь доктора агрономії (без захисту дисертації), а Київський університет запросив його на кафедру ґрунтознавства. Працюючи в Києві, він захоплено вивчає піщані (борові) тераси річок України з метою закріплення пісків за допомогою рослинності і господарського освоєння. У 1915р. за заслуги перед географічною наукою Г.М. Висоцький удостоюється вищої нагороди Географічного товариства - золотої медалі ім. П.П. Семенова-Тянь-Шанського. У 1918р. він очолив кафедру ґрунтознавства Сімфер. університету. Викладав у різних вузах країни: у Сімфер. університеті (1918-23), Білоруському сільськогосподарському інституті (1923-1926), Харківському інституті сільського і лісового господарства (1926-30). У 1930-40рр. учений працював у Українському науково-дослідному інституті лісового господарства й агролісомеліорації (Харків). У 1934р. Г.М. Висоцький обраний академіком ВАСГНІЛ, а в 1939 - АН УРСР.

Основні роботи Висоцького присвячені впливові середовищеформуючих  гідро-кліматичних і ґрунтових умов на лісову рослинність, а також зворотному впливу лісу на навколишнє природне середовище. Він вивчав проблеми водного балансу ґрунту в залежності від умов рельєфу і рослинного покриву, уперше розрахував формулу балансу вологи під лісом і полем, встановив критерії індексу сухості й вологості клімату, комплексні причини безлісся степів, класифікував типи водного режиму ґрунтів. Вчений був одним із творців і активним автором першого у світі журналу «Ґрунтознавство», започаткованого в 1899р. Ним закладені основи ґрунтової гідрології посушливих районів і розроблене вчення про типи водного режиму ґрунтів; сформульована теорія походження солонцюватості степових ґрунтів. Уперше він описав процес оглеєння і показав його біологічний характер. Георгій Висоцький першим установив закономірності приземних повітряних течій, що викликають пилові бурі. Він розробив основи орокліматичної класифікації ґрунтів, увів поняття про мікрорельєф, мікроклімат, плакор, ілювій та ін. Помер вчений у Харкові6.4.1940р.

Олексій Соколовський (1884 - 1959) - аґроґрунтознавець, дійсний член АН УРСР (з 1929), Всесоюзної академії с/г (з 1935). Родом з с. Великої Бурімки з священичої родини. 1908 закінчив Київський університет, 1910 - Московський с/г інститут, з 1911 працював, у лабораторіях російських ґрунтознавців і агрохіміків; з 1922 - професор Московського Межового Інституту, з 1924 - Харківського с/г інституту (з 1944 його директор); одночасно з 1924 очолював катедру ґрунтознавства, з 1945 - лабораторію ґрунтознавства АН УРСР, з 1956 - директор створеного на її базі науково-дослідного інституту Ґрунтознавства (тепер Український науково-дослідний Інститут ґрунтознавства і аґрохімії ім. О. Соколовського). У середині 1930-их pp. був заарештований і перебував на засланні.Праці Соколовського (понад 140) присвячені вивченню фізично-хімічних властивостей ґрунту, впливу обмінних катіонів на механічні й водні властивості ґрунту, окультурення підзолистих і солонцюватих ґрунтів, ролі кальцію у збагаченні ґрунтів на гумус і фіксації в ґрунті мінеральних колоїдів та гумусу. Соколовський створив новий напрям у вивченні колоїдів ґрунту, зробив цінний вклад у розвиток теорії про ґрунтовий колоїдний комплекс, умови структуроутворення й агрономічне значення структури ґрунту тощо. Він є основоположником колоїдно-хімічної технології ґрунтів, запропонував методу осолонцювання ґрунту для боротьби з фільтрацією води у зрошувальних каналах, ставках. Соколовський автор підручника з с/г ґрунтознавства «Курс с/г ґрунтознавства», 1951 та підготував багатьох ґрунтознавців. 1971 видано у Києві «Вибрані праці» Соколовського.

Григорій Махів – одне із забутих імен українського ґрунтознавства народився в 1886р. в Києві. З 1920р. працював доцентом Київського університету, а пізніше - професором Харківського с/г інституту. З 1923р. він - у С/г Науковому Комітеті України створеному при Наркомземі в 1919р. Удосконалив наукові методи дослідження ґрунтів. Для дослідження ґрунтів України було організовано 12 експедицій, проводились спеціальні обстеження на с/г дослідних станціях, окремі маршрутні роботи ґрунтознавців, які дали змогу розшифрувати старі матеріали та після відповідного коригування використати їх. На основі цих робіт у 1925р. була остаточно складена “Мапа ґрунтів України”. Через брак коштів карта була надрукована в обмеженій кількості. Вона була представлена на Міжнародному Конгресі ґрунтознавців у Вашингтоні в 1927р., хоча професора Махова серед делегатів Конгресу не було. Радянська влада не давала можливості Г.Махову працювати на міжнародному рівні. Ще в 1924р. він одержав запрошення на ІV Міжнародну Конференцію Ґрунтознавства у Римі, на яку підготував і надіслав доповідь “Питання еволюції ґрунтів України”. Проте йому не дозволили поїхати до Риму. У 1927р. С/г Науковий Комітет було зліквідовано, не дивлячись на великий обсяг науково-дослідної роботи, яка цим Комітетом проводилась. Фактично Комітет було зліквідовано як націоналістичну організацію. Багато його наукових працівників було заслано. Проф. Махів спочатку залишався на посаді керівника секції морфології й географії ґрунтів науково-дослідної кафедри в м. Харкові, куди входив весь персонал Секції ґрунтознавства С/г Наукового Комітету. Потім він був змушений написати прохання про звільнення його з посади керівника Секції. Деякий час по тому працював керівником відділу ґрунтознавства Центральної агрохімічної лабораторії в м. Києві. Тут Махів активно працює над вивченням ґрунтів півдня України. З 1929р. Григорій опиняється без роботи в зв’язку з реорганізацією Центральної агрохімлабораторії. Він перебував у дуже скрутному матеріальному становищі. Напевно тому, він пише прохання поновити його в штаті науково-дослідної Кафедри ґрунтознавства. Г.Махів стає керівником секції Географії ґрунтів. Незважаючи на всілякого роду утиски, проф. Махів у цей час плідно працює, виходять його праці “Ґрунти України” (1930р.), “Ґрунти бавовносіяння України” (1937р.).

Михайло Михайлович Годлін (26.11.1886, Новозибков – 5.9.1973, Київ) - український радянський ґрунтознавець. У 1914 році закінчив с/г відділення Київського політехнічного інституту. З 1930р. - професор Київського с/г інституту. Створив нові методи визначення механічного, мікроагрегатного і агрегатно-дисперсного складу грунту, загальної кислотності ґрунту і його солонцюватості; розробив класифікацію ґрунтів за їхнім механічним і мікроагрегатним складом. Запропонував показники, що характеризують здатність різних ґрунтів до оструктурювання. Помер 5 вересня 1973 року. Похований в Києві на Міському кладовищі «Берківцях».

Петро Степанович Погребняк - український вчений-лісівник та ґрунтознавець, доктор географічних наук, професор кафедри лісівництва Національного університету біоресурсів і природокористування України, академік та віце-президент АН УРСР. Народився 10.7.1900р. в с. Волохів на Харківщині в родині фельдшера. Закінчив 1924р. Харківський с/г інститут. У 1931-1933рр. працював у Всесоюзному науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації в Харкові. У 1933-1941рр. був завідувачем кафедри Київського лісотехнічного інституту. 1928р. захистив кандидатську, а 1939р. - докторську дисертацію. У 1946р. присуджено вчене звання професора. З 1954р. завідувач кафедри фізичної географії географічного факультету Київського університету. У 1954-1956рр. директор, створеного Інститут лісу. Водночас віце-президент АН України. У 1948-1952 голова Ради з вивчення продуктивних сил. Вже не очолюючи Ради. У 1957-1961рр. завідувач відділу екології рослин Ботанічного саду АН України. У 1965-1976рр. очолював відділ географії ґрунтів України Ради по вивченню продуктивних сил України; відділ фізичної географії Сектора географії АН України; відділ екології й охорони рослинності Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного. Був головою Комітету наукової термінології АН УРСР, членом регіональної комісії АН СРСР та АН УРСР з розвитку продуктивних сил західних областей України. Голова Українського товариства охорони природи у 1950—1962 роках. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Наукові дослідження в галузі лісівництва, лісового ґрунтознавства, екології рослин, що широко застосовувалася у лісовому господарстві, та заліснення пісків. Один із основоположників порівняльної фітоекології. Обґрунтував питання про походження степів за рахунок ценологічного фактора. Створив вчення про природну родючість лісових ґрунтів; удосконалив лісову типологію. творив українську типологічну наукову школу у лісівництві і був засновником еколого-лісового напрямку. Досліджував закономірності обміну речовин і енергії між компонентами ландшафту. Розробив ряд способів лісорозведення. Погребняк проводив значну науково-організаційну та громадську діяльність. Він брав участь у розробці нових методів заліснення нижньодніпровських пісків. Був одним із ініціаторів створення Українського товариства охорони природи, яке очолював протягом 1950-1962 років. Автор понад 80 наукових праць. Помер 25 липня 1976 року, похований на Байковому кладовищі [10].

Вернандер Наталія Борисівна (5.10.1901 – 25.1.1986) - доктор с/г наук, професор, ґрунтознавець. Народилася в місті Щецин, Пруссія. У 1918р. закінчила гімназію в Москві, пізніше Тімірязєвську с/г академію. Отримала направлення 1924р. до Всесоюзного науково-дослідного інституту гідротехніки і меліорації в Харкові. У 1926р. вступила до аспірантури на кафедру ґрунтознавства Харківського с/г інституту, працювала асистентом, викладачем кафедри ґрунтознавства і водночас старшим науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту агроґрунтознавства. У 1933-1940рр. очолювала експедиційні роботи з обстеження ґрунтів Чернігівської, Вінницької, Житомирської та Одеської областей. Займалася дослідженнями процесів реградації опідзолених ґрунтів Полісся і Лісостепу. У 1937р. на матеріалах досліджень була захищена кандидатська дисертація. У 1944 році продовжила роботу в Інституті землеробства: спочатку старшим науковим співробітником, пізніше - завідувачем сектором територіальних досліджень. 1944-1949рр. доцент кафедри ґрунтознавства Київського с/г інституту. У 1946-1948рр. вивчала ґрунти Закарпатської і колишньої Ізмаїльської областей. Матеріали досліджень ґрунтів, зібрані в 1932-1948рр. і узагальнені, покладені в основу першої ґрунтової карти України (масштаб 1:750 000). З 1950р. працювала в Київському університеті доцентом кафедри ґрунтознавства. З 1958р. доцент, з 1961 професор кафедри фізичної географії географічного факультету. В 1956р. захистила докторську дисертацію «Ґрунти Правобережної України». 1962р. присуджено вчене звання професор. Викладала курс «Географія ґрунтів». Виконані фундаментальні дослідження генезису сірих лісових ґрунтів західної частини України, що зберігають свою актуальність і донині. Розробляла інструкції та методичні вказівки для здійснення великомасштабного ґрунтового обстеження колгоспів і радгоспів, здійснювала керівництво дослідженнями ґрунтів. Крім щорічних літніх виїздів в експедиції, здійснила багато подорожей по різних регіонах колишнього СРСР, побувала в багатьох країнах Європи і Азії. Учасник Першого Географічного товариства УРСР (1964), VІІІ Міжнародного з'їзду ґрунтознавців у Румунії в 1964р. Автор понад 100 наукових праць.

4.5 Ландшафтознавство

Міллер Гаврило  Петрович (1934–1994), доктор географічних наук, професор, засновник школи гірського ландшафтознавства на базі кафедри фізичної географії разом із К.І. Геренчуком. Декан географічного факультету (1976-1984) Львівського національного університету ім. І. Франка. Народився в м. Хуст Закарпатської області. В 1956р. закінчив географічний факультет Львівського університету. Працював старшим лаборантом кафедри фізичної географії, а з 1960р. – на посаді старшого лаборанта кабінету землезнавства. У 1960р. вступив до аспірантури під керівництвом професора К. І. Геренчука. Від 1963р. працював старшим викладачем кафедри фізичної географії. У 1964р. захистив кандидатську дисертацію на тему: “Структура, генезис і питання раціонального використання ландшафту Чорногори в Українських Карпатах”. Від 1965р. працював на посадах доцента кафедри фізичної географії, старшого наукового співробітника, завідувача кафедри фізичної географії (1974–1994рр.), декана географічного факультету (1976–1984рр). Підготував 10 кандидатів наук.

Зробив значний внесок у розуміння загальних закономірностей  динаміки і розвитку природних територіальних систем, прогнозування їхніх станів, експертизи сучасного стану і станів з різноваріантними антропогенними модифікаціями. Активний прибічник застосування ландшафтної парадигми практично у всіх можливих напрямках життя сучасного суспільства. Розробив основи гірського ландшафтознавства, встановив закономірності генезису структури і динаміки гірських ландшафтів. Розробив методику картографування гірських територій. Започаткував низку прикладних напрямків у ландшафтознавстві.

Геренчук Каленик Іванович - доктор географічних наук, професор. Народився в с. Біла, Хмельницької області. У 1925р. закінчив факультет агробіології Кам’янець-Подільського інституту народної освіти, у 1938р. - аспірантуру Науково-дослідного інституту географії Московського державного університету. Займав посади завідувача кафедри фізичної географії державного університету в Ростові-на-Дону (1938-1941рр.), завідувача у Хмельницькій області, доцента Учительського Інституту у м. Кам’янець-Подільський (1944-1945рр.), завідувача кафедри фізичної географії Чернівецького університету (1945-1954рр.), в. о. декана географічного факультету Чернівецького університету (1947-1948рр.), завідувача кафедри фізичної географії Львівського університету (1954-1974рр.), професора кафедри фізичної географії Львівського університету (1974-1984рр.). У 1938р. захистив кандидатську дисертацію на тему “Розвиток рельєфу моренних межиріч центра Руської рівнини”, у 1958р. - докторську дисертацію “Тектонічні закономірності в орографії і річковій сітці Руської рівнини”. Автор майже двохсот наукових праць, в тому числі 11 монографій та 5 підручників і навчальних посібників. Підготував 17 кандидатів наук, 4 з яких захистили докторські дисертації [25].

4.6 Біогеографія

Євген Михайлович Лавренко (23.2.1900, Чугуїв – 18.7.1987, Ленінград) - радянський геоботанік і ботаніко-географ, академікАН СРСР (1968; член-кореспондент1946).

Закінчив природниче відділення Харківського університету (1922). Тут він вступає у природоохоронну організацію - Харківське товариство любителів природи. З 1921 до 1928 працював у Харківському ботанічному саду, з 1926 до 1929 - в Харківському інституті охорони природи, з 1929 - в Харківському с/г інституті, з 1931 - професор цього інституту; з 1934 - в Ботанічному інституті АН СРСР. Євген Михайлович Лавренко брав участь в організації заповідників«Хомутовський степ», «Михайлівська цілина», охорони унікального дендропарку в Кременчуці. У 1957 р. він очолює групу відомих радянських вчених з розробки плану географічної мережі заповідників СРСР, який був опублікований в 1958р. в бюлетені «Охорона природи і заповідна справа в СРСР». 10 років очолював Всесоюзне ботанічне товариство(з 1963 до 1973). Основні праці по рослинностістепів і пустельСРСР, МНР і частково КНР (географія та екологія окремих видів, типологія рослинності, ботаніко-географічні закономірності). Розробив зональний і провінційний поділ степів і пустель Євразії і Північної Африки. Ряд робіт присвячені районуванню, картографуванню рослинності (карти світу, окремих материків, СРСР в цілому і його окремих частин) і загальних питань біогеоценології (ввів поняття про фітогеосферу як частину біосфери).