Вступ до фаху

Англія. В XVIII в. в Англії з'явилися перші метеорологічні обсерваторії, державні та приватні, але  лише в XIX ст. розрізнені зусилля окремих  аматорів науки були об'єднані в  струнку систему .

 Франція. Метеорологічна організація в точному значенні цього слова виникла у Франції пізно. З початку XIX в. досить численні метеорологічні станції і обсерваторії створювалися вченими товариствами, університетами, школами і пр. і працювали абсолютно розрізнено. Це було вкрай незручно для служби погоди. У 1864 р. Міністерством освіти було вжито заходи до організації метеорологічних спостережень при школах; до 1877 р. число станцій при школах досягла 58.

Сполучені Штати  Америки. Виникнення метеорологічної  системи в США пов'язане з ім'ям Джозефа Ловела, з 1818 р. головного хірурга армії. З 1819 р. спостереження організовувалися при багатьох військових частинах; вони включали запису показань барометра і термометра, замітки про вид неба і про вітер.

Німеччина. Метеорологічна служба Німеччини дуже довгий час носила відбиток тієї політичної розрізненості, яка характеризувала цю країну до 70-х років XIX ст. Невеликі німецькі держави не могли створити достатньо авторитетну і сильну організацію, яка могла б налагодити і об'єднати роботу мережі.

Норвегія. Поштовхом  для розвитку метеорологічної служби в Норвегії послужила потреба  в повідомленнях про погоду, в  яких був зацікавлений величезний рибальський  і торговельний флот цієї приморської  країни.

Японія. Японія, багато століть жила замкнутим політичним та науковим життям, лише в середині XIX в. вступила в знайомство з європейською культурою. Перші метеорологічні спостереження були організовані в Іокагамі в 1862 р., в Хакодате в 1872 р. і в Токіо в 1875 р. Метеорологічна служба Японії була створена в 3/VIII 1887 р., тобто порівняно пізно. Розвиток служби йшов швидко. До 1900 р. було вже 80 станцій.

 

2.3.3. Біогеографія

 

Глибоке осмислення флористико-фауністичних і палеонтологічних даних вже “не вписувалося” в  біблійні уявлення про створення світу. Нові палеонтологічні знахідки свідчили про удосконалення живих істот від найдавніших до сучасних геологічних верств, у яких їх знаходили. Відсутність у цьому безпосередньому “ланцюзі життя” деяких ланок стало підґрунтям для виникнення компромісної між релігійним і науковим світоглядами “теорії катастроф”. Сутність її полягає в тому, що творець у кожній геологічній епосі створює властивий їй органічний світ, який через певний час знищує “за допущені гріхи”. Після цього настає новий акт творіння і на зміну загиблим істотам створюються нові – вже досконаліші. І так, за час існування життя на Землі, повторювалось нібито декілька разів. Принципи актуалізму й історизму, висунуті Ж. Ламарком і утверджені Ч.Лайєлем (1797–1875), стали відправни- ми віхами для наступного кроку в обґрунтуванні еволюційної теорії органічного світу англійським ученим Ч. Дарвіном (1809–1882).

2.3.4. Ґрунтознавство

Характеризується  зародженням сучасних поглядів на родючість  ґрунтів i їх зв'язок з гірськими  породами та зумовлений розвитком екстенсивного землеробства. Цей період охоплює ХІХ ст. і передує виникненню сучасного генетичного ґрунтознавства. Агрикультурхіміки заклали основи сучасної агрохімії, але не змогли зрозуміти процесів взаємодії між ґрунтом і рослинами. Вони розглядали ґрунт як ємність необхідних для рослин поживних речовин і місце для закріплення кореневих систем. Паралельно з цим напрямком з використання хімічних методів у землеробстві розвивався й інший науковий напрямок – агрогеологія. Також цей період пов'язаний з iм'ям росiйського природодослiдника В.В.Докучаєва (1846-1903), який став засновником нової науки. Для виникнення теоретичного ґрунтознавства важливим були не тільки i не стiльки успiхи ґрунтознавства у Захiднiй Європi, скiльки розробка проблеми чорноземiв.

 

2.3.5. Екологія

 

У сучасній біосфері одним з найбільш значущих чинників, що визначають її стан, стала діяльність людини. Друга половина XX ст. продемонструвала, що більшість екологічних проблем виникає завдяки людині. Синтез нових речовин, які відсутні в природі, призвів до глобальної проблеми накопичення полімерних сполук та інших штучних, переважно синтезованих речовин. їх перевага, яку представляли як досягнення, обернулась для людства загрозою екологічної катастрофи.

У наш час  екологія — це розгалужена система наук. Об'єктами її вивчення є популяції організмів, види, угруповання, екосистеми та біосфера в цілому.

Зв'язок екології з практикою надзвичайно тісний через те, що важко знайти сферу  діяльності людини, де б не було зв'язку з середовищем існування. За останні десять років з'явилися нові напрями практичної екології (медична екологія, екологія космічного простору тощо), і процес цей триває понині. Як наслідок, з часом можуть відокремитись новітні напрями, які формуватимуть новий підхід до вивчення закономірностей існування живого на нашій планеті [39].

 

2.4. Становлення  сучасної науки

2.4.1. Фізична  географія

 

Остання третина XIX і початок XX ст. характеризується становленням промислово-фінансових монополій. Економічні зв'язки поширюються майже на весь світ. Вивіз капіталу і конкуренція монополій в боротьбі за нові ринки збуту і джерела сировини дають сильний поштовх захопленню колоній. Боротьба за колонії і сфери впливу супроводжувалася новими територіальними відкриттями в глибині континентів. Світовий океан стає найголовнішою ареною міжнародних комунікацій. Нові технології, що впроваджуються в господарство передових країн, зажадали наукових обгрунтувань використання природних ресурсів і сприяли становленню прикладних наук, в тому числі і географічних. Геологія - в пошуку мінеральної сировини, гідрологія - для розвитку судноплавства, геоботаніка і лісове господарство - для вивчення біоресурсів, грунтознавство та кліматологія - для сільського господарства.

Методологічні і теоретичні географічні розробки характеризуються прагненням усвідомити специфіку географії, її принципи та установки. Ведучими парадигмами в географії стають ідеї географічного детермінізму (повна обумовленість діяльності людини природним середовищем) і поссібілізма (відбір людиною таких можливостей природного середовища, які відповідають його способу життя). Вперше вводяться в обіг географії поняття «вчення» і «закон».

 Особливих  успіхів досягла французька і  російська географії. Їх науковою (методологічною) основою стає фізико-географічне районування[40].

 

2.4.2. Метеорологія  та кліматологія

 

У наступні роки розвиток кліматології йшло вперед: мережа кліматологічних станцій росла  дуже швидко, охопивши всю земну  кулю, в тому числі і Арктику; на цій мережі отримали розвиток стандартні методи спостережень, основи яких були закладені в кінці XIX і на початку XX ст.; Методи математичної (статистичної) обробки даних стали більш досконалими. Численні дослідження про клімат окремих країн, вікові коливання клімату, класифікаціях кліматів набули великого розмаху. Отримали розвиток нові розділи науки, наприклад мікрокліматологія, яка внесла великий внесок у загальну теорію кліматів.

 З появою  літальних апаратів люди отримали  можливість вивчення атмосфери  в шарах, віддалених від земної  поверхні. У 1930 році радянський вчений П. А. Мовчкинов винайшов радіозонд, що дозволило доповнити наземні спостереження на метеорологічних станціях аерологічних спостережень.

 З середини XX в. в практику метеорологічних  спостережень стали входити метеорологічні радіолокатори, ракетне зондування атмосфери. Сучасні методи прогнозу погоди не обходяться без інформації, одержуваної з метеорологічних штучних супутників Землі.

Важливий етап у розвитку кліматології - впровадження картографічного методу: з його допомогою стало можливим виявляти основні закономірності розподілу метеорологічних елементів на великих просторах, сумірних з материками [20, 7].

 

2.4.3. Біогеографія

 

Поряд з розвитком  класичних напрямів дослідження  живих організмів виникає низка  нових, які швидко прогресують, а також відбувається значна диференціація наукових інтересів. Водночас ландшафтознавство зближає біологію і географію і сприяє формуванню єдиної біогеографічної науки, що є характерною ознакою наступного періоду [16, 44].

2.4.4. Ґрунтознавство

На той час зiбраний великий фактичний матерiал з  хiмiчної, фiзичної та мiнералогiчної характеристики ґрунтів рiзних країн; сформованi основнi положення з фiзики, хiмiї, бiологiї  ґрунтів; вiдбулася подальша диференцiацiя  науки i формування спецiалiзованих напрямкiв, зокрема iнтенсивно розвивався картографiчний напрямок.

Було утворене Мiжнародне товариство ґрунтознавців (у 1924 р. на 4-й  Мiжнароднiй педологiчнiй конференцiї  у Римi), проведенi три Мiжнароднi конгреси ґрунтознавців (1-й – у Вашингтонi у 1927 р., 2-й – у Ленiнградi – Москвi у 1930 р., 3-й – в Оксфордi у 1935 р.).

У ґрунтознавстві видiлилися роздiли: вивiтрювання i ґрунтоутворення; географiя i картографiя ґрунтів; загальна i колоїдна хiмiя ґрунтів; фiзика i гiдрологiя  ґрунтів; бiологiя ґрунтів; агрономiчне ґрунтознавство. Звичайно, рiзких меж мiж цими напрямками не було.

Період з 1945 до 1974 рр. i вiдзначається iнтенсивним дослiдженням  ґрунтового покриву колонiй Азiї, Африки та Латинської Америки; створенням нацiональних кадрiв ґрунтознавців у слабкорозвинутих країнах, а також накопиченням нового фактичного матерiалу для бiльш детального аналiзу свiтової географiї i систематики ґрунтів. Були проведенi десятки мiжнародних конференцiй i координацiйних нарад-екскурсiй з рiзних проблем ґрунтознавства; створений Мiжнародний ґрунтовий музей в Амстердамi з багатою колекцiєю еталонiв ґрунтів свiту; опублiкована велика кiлькiсть перекладених праць з рiзних аспектiв ґрунтознавства. Усе це стало основою для створення нових уявлень про генезис i географiю ґрунтів свiту, їх класифiкацiю, процеси ґрунтоутворення [35].

 

2.4.5. Екологія

 

За короткий період — з середини XIX ст. до 60-х років XX ст. — екологія як наука зайняла своє місце серед інших природничих наук, було сформульовано основні теоретичні засади науки про взаємозв'язки живих організмів з навколишнім середовищем та між собою. Теорія Ч. Дарвіна дала великий поштовх розвитку аут екологічному напрямку з другої половини середини XIX і до середини XX століття було панівним. Одночасно стали проводитися дослідження з надорганізменних біологічним системам. Особливо широко дослідження надорганізменного рівня стали розвиватися з початку XX століття. Повсюдно стали створюватися різні наукові товариства та школи: ботаніків, фітоценології, гідробіологів, зоологів, і т.д.

Загалом, етап відображає новий підхід до досліджень природних систем - в основу його покладено вивчення процесів матеріально-енергетичного обміну.

 

2.5. Сьогодення

2.5.1. Фізична  географія

 

Сучасна епоха  науково-технічного прогресу характеризується насамперед прискореним розвитком системи наукових знань, що дедалі більше розгалужуються, поглиблюються і разом з тим взаємопроникають. Внаслідок цього виникають нові напрями і галузі науки з гучними, що викликають мимовільну повагу, назвами: молекулярна біологія, квантова електроніка, біокібернетика тощо  [32].

Сучасна географія  розв'язує складну проблему взаємовідносин людини і природи шляхом розробки науково обґрунтованих проектів та реалізації на відповідних об'єктах  практичних заходів, спрямованих на охорону та відновлення природи. Проте в багатьох випадках є тільки здогадки щодо можливих наслідків від втручання у природні процеси з метою поліпшення чи конструктивного перетворення несприятливої природи окремих регіонів Землі. Розв'язання проблем можливе шляхом досконалого вивчення природних умов різних територій та законів природи. Пізнаючи географічні закони і спираючись на них, географи обґрунтовують шляхи і методи охорони природи, способи комплексного використання природних багатств і розширеного відтворення природних ресурсів [37].

Основними особливостями сучасного розвитку досліджень фізичної географії можна назвати такі:

• Зменшення частки теоретичних досліджень на користь прикладних, і на це вказує не лише присутність назви «прикладна географія». Крім того, геоінформаційні технології супроводжують більшість досліджень і суспільних, і природничих.
• Екологізація географічних знань. У галузі природничої географії дедалі більше уваги приділяють дослідженню та запобіганню наслідків впливу людської діяльності на природні комплекси - трансформації ландшафтів, змін клімату, якості поверхневих та підземних вод. У галузі суспільних наук йдеться про екологію людини, просторово-часовий аналіз взаємодії суспільства та природи. Екогеографія передбачає дослідження впливу поширення живих істот на навколишнє середовище (іншим її аспектом є вивчення особливостей поширення фауни як результату багаторазової взаємодії між індивідом та навколишнім середовищем).
• Соціалізація (та/або гуманізація) географічних знань. Європейська географія, яка впродовж усієї історії мала риси антропоцентричності, посилює цей напрям. Значна увага приділяється міським та сільським поселенням, різноманітним аспектам суспільної життєдіяльності - культурі, медицині, тендерній рівності. Очевидно, що достатньо гостро постають питання етнічних меншин та міграційних процесів.
• Пріоритетність просторового/регіонального розвитку, що дає змогу вести мову про комплексні дослідження, а згодом - саме про регіональну географію, формування якої можна спостерігати, починаючи з праць А. Гумбольдта.

Виокремлення питань управління - територією, ресурсами, станом навколишнього середовища, поводженням з відходами [19, 74].