Єдність навчання і виховання як важлива умова успішної соціалізації

5

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ I. ХАРЕКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У ПІДЛІТКІВ……………………………..5

I.       1. Поняття про особистість………………………………………………….5

I.       2. Підлітковий вік та його специфіка………………………………………8

I.       3.Формування самопізнання та самооцінки………………………………12

I.       4.Почуття дорослості……………………………………………………….13

I.       5.Соціалізація та її інститути………………………………………………15

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ I………………………………………………..20

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА УМОВ ЕФЕКТИВНОСТІ ШКІЛЬНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ…………22

II.    1.Поняття про соціалізацію………………………………………………..22

II.    2.Єдність навчання і виховання як важлива умова успішної соціалізації…………………………………………………………………..28

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ II………………………………………………..33

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………………………………………….34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….37

ДОДАТКИ………………………………………………………………………39

ВСТУП

Актуальність проблеми полягає в тому, що формування особистості у підлітковому віці грає важливу роль у подальшій життєдіяльності людини. Багато педагогів вивчали дану проблему, вони вважали, що в процесі життя індивіда відбувається взаємодія його з навколишнім середовищем, яке впливає на нього. Але зовнішні обставини впливають на дитину через внутрішні умови, через ті якості, що в неї сформувалися раніше. При цьому в організмі, що розвивається виникають суперечності між вимогами, які ставить життя і суспільство до особистості, і тим, чим воно вже володіє. Звідси прагнення людини до подальшого пізнання світу, до збагачення свого досвіду.

Поняття «соціалізація» (від лат.socialis- суспільний) дедалі активніше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук – філософії, соціології, психології, політології, педагогіки та ін.

Соціалізація -  це прийняття індивідом групових норм, «прийняття особистістю переконань, цінностей і норм вищого чи нижчого статусу, характерних для груп, членства в яких особистість домагається.

Основними інститутами соціалізації визнають систему освіти й виховання. «Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації. Ядро виховання складає процес передавання нагромаджених минулими поколіннями знань і культурних цінностей, тобто освіта».

Особистість – це конкретна, жива людина, яка, як член суспільства, перебуває в певних відношеннях з іншими людьми. Щоб стати особистістю, людина повинна досягти певного рівня психологічного розвитку і бути спроможною сприймати себе, як єдине ціле, відмінне від інших людей.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дослідження  виконано згідно з темами науково-дослідної роботи кафедри педагогіки ГДПІІМ «Сучасні тенденції розвитку освіти в Україні та за кордоном» та в межах проекту «Педагогічна освіта: Європейський вимір» (Державний реєстр №0104u000529).

Об’єкт дослідження: діти підліткового віку.

Предмет дослідження: умови, які сприяють успішному формуванню особистості підлітка.

Мета дослідження: дослідити формування особистості у підлітковому віці.

Завдання:

-   вивчити та проаналізувати літературу по даній темі;

-   з’ясувати вікові, психологічні та соціальні особливості підлітків;

-   виявити умови, які сприяють успішному формуванню особливості підлітка.

Гіпотеза: процес формування підлітків відбувається шляхом соціалізації його в суспільстві. Шкільна соціалізація підлітків буде ефективною за умови забезпечення єдності навчання і виховання в стінах школи та в сім’ї.

Для реалізації мети дослідження і вирішення поставлених задач, використовується комплекс методів науково-педагогічного дослідження:

1)    теоретичні(методи вивчення літературних джерел, метод конкретно-історичного аналізу) для узагальнення і систематизації теоретично-методологічних основ дослідження;

2)     емпіричні(метод письмового опитування-анкетування).

РОЗДІЛ I. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У ПІДЛІТКІВ.

I.1. Поняття про особистість

Формування всебічно розвиненої та соціально зрілої особистості кожного  школяра – головне завдання школи. Щоб виявити шляхи та методи здійснення цього завдання, потрібно спочатку розібратися у тому, що таке особистість, яка особистість є всебічно розвиненою, соціально зрілою.

Існують різні поняття про особистість. Поняття “особистість ” широко використовується в науках, пов’язаних з вихованням: філософії, педагогіці, психології та соціології. У філософії особистість розуміють як стійку систему соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти. Іншими словами, є соціальним та психологічним образом людини ” [13, с. 28].

Таке визначення особистості відповідає масштабам  і спрямованості проблем філософського дослідження особистості, з яких найважливішими є її біологічні та соціальні детермінанти. ступені свободи особистості стосовно природи, суспільства і самої себе.

Філософське визначення особистості містить у своїй структурі як соціологічне розуміння особистості (соціальний образ людини), так і психологічне її розуміння (психологічний образ людини). Тим самим передбачається потреба вивчати особистість з метою розуміння механізмів її поведінки  в єдності соціолого-психологічних підходів.

У психології, де існує багато різних розумінь особистості, найбільш розповсюдженим  є визначення особистості як деякої неповторної єдності, цілісності, найвищої інтегруючої інстанції, що керує психічними процесами індивіда і надає його поведінці послідовності й стійкості [15, с. 76].

Головною психічною проблемою дослідження особистості академік Леонтьев вважає проблему внутрішньої структури особистості, рівні, що утворюють її, та їх співвідношення. Із цією проблемою пов’язане нове бачення біологічного та соціального співвідношення в людині [17, с. 95-98].

Педагогіка, для якої виховання особистості є предметом дослідження, обмежується, як правило, психологічним визначенням особистості, не включаючи часто поняття “особистість” до основних категорій ”[9, с. 83]. Такий підхід навряд чи можна визнати виправданим, оскільки тим самим створюються передумови для виникнення “розриву” між педагогічною системою виховання та її центральною ланкою – особистістю.

Соціологічний підхід до дослідження особистості спирається як на відправну точку не на індивідуальні особливості людини, а на її соціальне оточення – соціальну систему, в яку вона входить, і соціальні ролі, які вона виконує в цій системі.

Особистість може бути зображена зі сторони своїх мотивів та прагнень,що складають зміст його «особистого світу», тобто унікальної системи особистісних розумінь, індивідуальних своєрідних способів упорядкування зовнішніх вражень та внутрішніх переживань.

Психологія, вивчаючи  людину, називає його по-різному, в залежності від цілі та аспекту його  вивчення.

Якщо людина розглядається просто як представник  людського роду, то використовується термін індивід. Індивідом називають будь-яку  людину, ново родженого та дорослого, здорового та хворого, незалежно від  його якостей та особливостей.

Коли індивід свідомо та ціле направлено виконує обумовлену діяльність  (розумову або фізичну, теоретичну або практичну),  пізнає в процесі цієї діяльності навколишній світ, тоді його вже називають суб’єктом.

Зауважу, що індивід, який бере участь в певній діяльності, не завжди є суб’єктом цієї діяльності. Так, наприклад, коли дитина маніпулює іграшками, то вона ще не суб’єкт цієї діяльності, тому що, маніпулювання вчиняється ним не усвідомлено  та не ціле направлено. Школяр,  виконуючий завдання вчителя лише в силу зовнішніх спонукань (за звичкою, підкорюється дорослим). Також не є справжнім суб’єктом цієї навчальної діяльності. Поки що, він лише  об’єкт навчально – виховних  впливів вчителя, який у цьому випадку є справжнім суб’єктом навчально- виховного процесу.

Школяр стає суб’єктом своєї навчальної діяльності лише в міру того, у якому  ступені він усвідомлює справжні цілі навчання та цілеспрямовано  виконує навчальну роботу заради здійснення цих цілей, приймаючи їх  як особистісно значущих.

Особистістю є людина , у якої є своя позиція  в житті до якої  людина прийшла в результаті великої свідомої роботи. Така людина не лише  виділяється завдяки тому враженню, яке вона справляє на інших; вона сам усвідомлено вирізняє себе від оточуючих. Вона проявляє самостійність думки, невербальність почуттів, якусь зібраність та внутрішню пристрасть. Глибину та багатство особистості передбачає  глибину та багатство її зв’язків зі світом, з іншими людьми; розвив цих зв’язків , самоізоляція спустошує її. Особистістю є лише людина, яка відноситься певним чином до навколишнього, свідомо встановлює своє відношення так, що воно виявляється у всій її сутності.

Кожен людський індивід володіє неповторною своєрідністю фізичних та психічних здібностей (фізичної конституції , тип нервової системи, характер, темперамент, потреби, здібності та т.к). Розглядаючи та вивчаючи це різноманіття, психологи говорять про індивідуальність людини.

Індивідуальність людини формується на основі успадкованих задатків в процесі виховання та навчання, під впливом соціальних умов та суспільного оточення, в якому живе, виховується та працює людина, а також у процесі самовиховання, яка грає велику роль у розвитку індивідуальності людини.

Нарешті, коли розглядають людину як члена певного суспільства, як суб’єкта людських відносин та свідомою діяльністю, то говорять про його особистість.

Про людину як особистість можна говорити, лише починаючи з певного етапу його життєдіяльності. Іншими слова, не кожний людський індивід зі своєю індивідуальністю є особистістю. С.Л  Рубінштейн так характеризував відмінності між цими поняттями : « Людина  є індивідуальність у сила наявності у неї особливих, неповторних властивостей; людина є особистість у силу того, як вона свідомо визначає своє відношення до оточуючого» [21, с. 56].

Тому особистість доволі часто визначають як систему відносин людини до навколишнього світу та до самого себе. Відношення людини до навколишнього світу виявляється у її поглядах, переконаннях, у її світогляді, у її взаємовідносинах з іншими людьми, а найголовніше  у її діяльності (трудовій, навчальній або іншій.) Відношення людини до самої себе проявляється у її уявлені про саму себе, у її самооцінці, у її ідеалах, у тому,якою вона хоче себе бачити.

Особистість – це соціалізований індивід, розглядуваний зі сторони своїх найбільш вагомих, соціально значущих властивостей. Особистістю є цілеспрямована, само організована  частина суспільства, найголовнішою функцією якої є здійснення індивідуального способу суспільного буття.

Тому, школяр є особистістю у той мірі, у якій у нього розвиваються соціальні якості, у якій він стає свідомим суб’єктом своєї навчальної та суспільно корисної діяльності.  

I.2. Підлітковий вік та його специфіка

Найголовніше у підлітковому віці - це  перехід від дитинства до дорослості. Цей перехід ділиться на два етапи: підлітковий вік та юність (рання та пізня). Проте хронологічні межі цих літ часто визначається зовсім по-різному. Процес акселерації порушив вікові межі підліткового віку:10-14 років, 14-18 років, 12-20років [16, с. 43-45].

На сучасному етапі межі підліткового віку визначаються приблизно з навчанням дітей у середніх класах від 11-12 років до 15-16 років. Але потрібно відзначити, що головним критерієм для періодів життя є не календарний вік, а анатомно – фізіологічні зміни в організмі. Найбільш істотним у підлітковому віці є статеве дозрівання. Його показники визначають межі підліткового віку.  Початок поступового збільшення  секреції гормонів починається в 7 років, але найінтенсивніше збільшення  секреції відбувається у підлітковому віці. Це супроводжується раптовим  збільшенням росту, змужнінням організму, розвитком вторинних статевих ознак [16, с. 75-76]. Такі педагоги психологи  Фрідман Л.М, Божович Л.І говорять про проблемність підлітків.

Підлітковий вік традиційно  вважається  найбільш складним у виховному відношенні, труднощі цього віку пов’язуються зі статевим дозріванням, як причиною різноманітних психологічних та психічних відносин.

В процесі бурного росту та фізіологічної перебудови організму у підлітків може виникнути почуття тривоги, підвищена збудливість, занижена самооцінка. В якості загальних особливостей цього віку відзначаються зміна настрою, емоційна нестійкість, несподівані переходи від веселості до  смутку та песимізму. Причепливе відношення до рідних поєднується з гострою невдоволеністю собою.