Мотивація навчальної діяльності

Міністерство  освіти і науки України

Криворізький технічний університет

Факультет інформаційних технологій

Кафедра інженерної педагогіки та мовної підготовки 

КУЛІНІЧ Юлія Андріївна 

Курсова робота

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ СТАРШИХ  КЛАСІВ

зі спеціальності 6.010104 "Професійна освіта (за напрямом) " 

Науковий  керівник:

канд. пед. наук, доцент

Максименко  Ірина Григорівна 

Допущено до захисту    “___”_________ 20__ р.

Робота захищена   “___”_________ 20__ р.  з оцінкою___________ 

Голова  комісії

Члени комісії  
 
 
 
 
 
 
 
 

Кривий  Ріг - 2011 
ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МОТИВАЦІЇ НАВЧАННЯ УЧНІВ…6

    1.1 Мотивація як засіб активізації навчальної діяльності учнів………6

    1.2 Сутність та класифікація мотивів навчання…………………………11

    1.3 Шляхи вдосконалення мотивації навчальної діяльності учнів старших класів………………………………………………………………….19

    Висновки  з першого розділу ………………………………………........23

РОЗДІЛ  2. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПРАКТИЦІ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ……………………………………………………………24

    2.1 Спостереження та аналіз формування мотивації на уроках інформатики у старшій школі (з досвіду роботи вчителя інформатики Лінник Н.І. КЗШ№88)…………………………………………………………………..24

    2.2 Методичні рекомендації щодо вдосконалення мотивації навчальної діяльності учнів старших класів……………………………………………...26

    Висновки  з другого розділу……………………………………………..31

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………....32

ДОДАТКИ……………………………………………………………………....34

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………36

 

ВСТУП

     Виховання всебічно розвиненої, активної, творчої та гармонійної особистості постає перед педагогами та психологами як стратегічне завдання, визначене в законі України “Про освіту” та “Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття)” [3;5]. Особистісно орієнтована філософія освіти в умовах сьогодення має бути спрямована на створення належних умов для розвитку психіки дитини, максимальної реалізації її творчого потенціалу, на задоволення її потреби у самоствердженні, самореалізації та самоактуалізації у навчально-пізнавальній діяльності.

     Навчальна діяльність є провідною діяльністю протягом періоду становлення та самовизначення особистості. Вона, як і будь-яка інша, активується, спрямовується та припиняється мотивацією, яка є її найважливішою складовою. Саме від мотивації залежить переважна частина успіхів у навчанні, саме її становлення з початком навчання обумовлює подальший розвиток особистості як частини суспільства. В навчанні відбувається процес перетворення, навіть спрямоване самоперетворення дитини в суспільно-корисну істоту.

     Мотивація учіння відіграє важливу роль у становленні  особистості, адже без неї неможлива  ефективна учбова діяльність та розвиток здатності і потреби до самовдосконалення, саморозвитку, самоосвіти. Саме у школі закладається основа для подальшого учіння школяра і часто від бажання вчитися потім залежить все життя людини.

     Актуальність  даної теми полягає в тому, що, зрозумівши механізм формування мотиваційної сфери людини, ми зможемо цілеспрямовано впливати за допомогою виховних принципів на становлення мотивації у дітей; керівники зможуть ефективно управляти персоналом, підвищуючи продуктивність підприємства за допомогою мотивування своїх співробітників, а отримавши уявлення про те, що ж таке мотивація і які наші справжні мотиви, який власне механізм мотивації, ми зможемо ефективніше розпоряджатися власним життям, адекватно сприймати не тільки оточуючих нас людей, але і всю ситуацію взаємодії, насолоджуватися цим, прислухаючись до своїх потреб і бажань, будувати плани на майбутнє , спираючись на свої справжні мотиви.

     Проблема  мотивації досліджується у психології досить широко (         С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, Л. Божович, Г. Костюк, П. Якобсон,                   Х. Хекхаузен, Є. Ільїн, , А. Маркова, та ін.). Значний внесок у вивчення проблеми мотивації учіння у школярів зробили вітчизняні вчені                  В.І. Ковальов, З.І. Васильєва, Т.І. Шамова, Г.І. Щукіна та ін. Зокрема, розкриті структурні, змістовні та динамічні характеристики мотивів учіння, особливості та тенденції розвитку ставлення до учіння у школярів з різною успішністю, умови цілеспрямованого формування позитивної мотивації учіння.

     Психологічні  дослідження онтогенезу мотивації ( Л. Божович, Є. Ільїн,) дали змогу виділити групи мотивів, які лежать в основі здійснення учбової діяльності. Формування мотивації учіння через організацію діяльності стало предметом вивчення в руслі досліджень під керівництвом В.А. Якуніна,      Л.І. Божовича, В. І.Ковальова, В.І. Лозової та ін.

     Незважаючи на велику кількість робіт у цій галузі, її не можна вважати повністю вирішеною. Але працівники освіти та керівники потребують практичних рекомендацій для втілення в життя багатьох ідей пов’язаних із мотивуванням навчальної діяльності.

      Саме  актуальність та недостатній опис даної  проблеми і спричинив вибір теми курсової роботи: «Мотивація навчальної діяльності учнів старших класів».

      Об’єктом  дослідження є мотивація навчальної діяльності учнів у середній загальній школі.

     Предметом дослідження є виявлення закономірностей та формування мотивації навчальної діяльності в учнів старших класів.

     Мета  дослідження – виявити педагогічні  умови ефективності формування мотивації в учнів.

Завдання курсової роботи:

1. Розкрити суть мотивації як засобу активізації навчальної діяльності.
2. Розкрити сутність та класифікацію мотивів навчання.
3. Визначити шляхи вдосконалення мотивації навчальної діяльності учнів старших класів.
4. Ознайомитися з роботою вчителя на уроці щодо формування мотивації навчальної діяльності старшокласників.
5. Розробити методичні рекомендації щодо вдосконалення мотивації навчальної діяльності учнів старших класів.

В роботі були використані  такі методи дослідження:

• аналіз літературних джерел;
• метод спостереження;
• метод анкетування.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МОТИВАЦІЇ НАВЧАННЯ УЧНІВ

1.1 Мотивація як засіб активізації навчальної діяльності.

    У стислій описовій формі навчання можна охарактеризувати як шлях освіти, як передачу людині знань, умінь, навичок. Навчання – це педагогічний процес, у ході якого учні оволодівають не лише різноманітними знаннями, вміннями і навичками, а й розвивають свої розумові сили, проходять шлях від незнання до знання. Таке розуміння процесу навчання саме по собі важливе, але для глибокого і повного визначення навчання як дидактичної категорії потрібні інші, конструктивніші підходи.

    У підручниках і посібниках з педагогіки наведено різні визначення навчання. Проте не будемо шукати в кожному з них більш чи менш вдалого, просто пам'ятатимемо, що різні автори в центр уваги ставлять різні аспекти навчання, різні його боки, вважаючи їх визначальними. Наприклад, Ю.Бабанський визначив навчання як цілеспрямовану взаємодію викладача й учнів, яка послідовно змінюється, в ході якої розв'язуються завдання освіти, виховання і загального розвитку учнів [1]. Отже, в центрі уваги вченого думка про те, що навчання - це цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, яка послідовно змінюється.

    І.Харламов у своєму підручнику "Педагогіка" під навчанням розуміє "цілеспрямований  педагогічний процес організації і  стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності учнів з оволодіння науковими знаннями, уміннями і навичками, розвитку творчих здібностей, світогляду і морально-етичних поглядів і переконань" [26, С.35]. Автор акцентує увагу на тому, що навчання – це педагогічний процес організації і стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності учнів.

    Г.Костюк, видатний український психолог охарактеризував навчання як керування засвоєнням учнями суспільних цінностей, вироблених попередніми поколіннями людей, як складну систему способів здійснюваного в сім'ї, дитячих садках, школах та інших навчальних закладах керування навчальною діяльністю молодого покоління [11]. Таким чином, смислове навантаження у його визначенні навчання припадає на твердження, що це управління навчальною діяльністю учнів, керування засвоєнням учнями суспільних цінностей.

    Отже, різні автори в центр уваги  ставлять різноманітні боки навчання як процесу, проте всі одностайні в тому, що навчання – це спільна діяльність учителя й учнів. Діяльність учнів називають учінням, а діяльність учителя – викладанням. На мою думку, навчання – це не проста сума двох діяльностей, учіння і викладання, це їхня органічна єдність.

    Сутність  навчання полягає у виконанні основних функцій (за Петровським А.В.) [17]:

    1)освітня – збагачення учнів ЗУН, що забезпечує здатність до самоорганізації діяльності, що виходить за межі засвоєних ЗУН;

    2)розвиваюча – спрямована на розумовий і духовний розвиток людини; сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.;

    3)виховна – формування в учнів системи ціннісних відносин, відповідних сучасній культурі; вона реалізується тоді, коли вчитель враховує наявні в учнів реальні мотиви і спирається на них при організації навчання, веде спеціальну роботу з розвитку позитивного ставлення до предмета і пізнання взагалі.

Характеристики  процесу навчання (за Немовим Р.С.) [16]:

    1) вмотивованість: особиста зацікавленість  викладача в тому, щоб учні  якомога краще засвоювали навчальний матеріал; глибина вмотивованості оцінюється за залучення в навчальний процес найбільш значущих життєвих мотивів викладача, що становлять основу його особистості;

    2) розвиненість структури навчання: наявність в арсеналі викладача  різноманітних дій, за допомогою  яких він може здійснювати  свої функції, передаючи учням ЗУН, розвиваючи їх розумово і морально;

    3) гнучкість навчання: вміння поєднувати  і використовувати різні методи  і прийоми навчання, легко і  швидко переходячи від одного  до іншого.

Процес  навчання формують тісно пов'язані  між собою компоненти:

• цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу);
• стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності);
• змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття);
• операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання);
• оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).