Мотивація навчальної діяльності

    2) вузькі соціальні, так звані позиційні мотиви, що складаються в прагненні зайняти певну позицію, місце у відносинах з оточуючими, отримати їх схвалення, заслужити у них авторитет. Прояви: прагнення до взаємодії і контактам з однолітками, звернення до товариша у ході навчання; намір з'ясувати ставлення товариша до своєї роботи; ініціатива і безкорисливість при допомозі товаришу; кількість і характер спроб передати товаришу нові знання і способи роботи; відгук на прохання товариша про допомогу; прийняття та внесення пропозицій про участь в колективній роботі; реальне включення до неї, готовність взяти участь у взаємоконтролі.

Різновидом  таких мотивів вважається мотивація  благополуччя, що виявляється в прагненні  одержувати тільки схвалення з боку вчителів, батьків і товаришів;

    3) соціальні мотиви, звані мотивами  соціального співробітництва, що  складаються в бажанні спілкуватися  і взаємодіяти з іншими людьми, прагнення усвідомлювати, аналізувати способи, форми свого співробітництва й взаємин із учителем і товаришами по класу, удосконалювати їх. Прояв: прагнення усвідомити способи колективної роботи та вдосконалити їх, інтерес до обговорення різних способів фронтальної та групової роботи в класі; прагнення до пошуку найбільш оптимальних їх варіантів, інтерес до перемикання з індивідуальної роботи на колективну і назад.

    А.К. Маркова описує дві групи психологічних  характеристик пізнавальних і соціальних мотивів [14].

    Перша група мотиваційних характеристик - їх називають змістовними - прямо  пов'язана зі змістом здійснюваної школярем навчальної діяльності. Друга група характеристик - їх умовно називають динамічними - характеризує форму, динаміку вираження цих мотивів.

Змістовними характеристиками мотивів є наступні:

    1) наявність особистісного сенсу  навчання для учня;

    2) наявність дієвості мотиву, тобто. його реального впливу на хід навчальної діяльності й усієї поведінки дитини;

    3) місце мотиву в загальній структурі  мотивації; 

    4) самостійність виникнення й прояву  мотиву;

    5) рівень усвідомлення мотиву;

    6) ступінь поширення мотиву на різні типи діяльності, види навчальних предметів, форми навчальних завдань.

Динамічні характеристики мотивів:

    1. Стійкість мотивів. Виявляється в тому, що учень навчається з бажанням навіть всупереч несприятливим зовнішнім стимулам, перешкодам, і в тому, що учень не може не вчитися.

    2. Модальність мотивів - їх емоційне  забарвлення. Психологи говорять про негативну і позитивну мотивації навчання.

    3. Інші форми прояву мотивів  виражаються також в силі мотиву, його виразності, швидкості виникнення і т.д. Вони виявляються в тому, наприклад, як довго може сидіти школяр над роботою, скільки завдань він може виконати і т.д.

    У своїх дослідженнях Є.Н. Ільїн, А.К. Маркова, Т.А. Матись, М.Є. Мільман, А.Б. Орлов та інші автори обґрунтували внутрішню і зовнішню мотивації навчальної діяльності та умови їх формування. «Адже саме позитивна мотивація до навчання та особистісного поступу, яку створює й підтримує насамперед учитель, є наріжною умовою конструктивної соціалізації школярів. Відсутність або ж хибність такої мотивації призводять до загрози суспільної ізоляції та виникнення девіацій соціальної поведінки молоді» [15, С.43].

    Мотивація навчально-пізнавальної діяльності складається із сукупності певних мотивів. Мотив навчально-пізнавальної діяльності – це намагання учня досягти певного рівня розвитку в учінні та професійній діяльності, в основі якої лежать глибокі, міцні й різноманітні загальнонаукові та професійні знання, навички й уміння. Своєю чергою, ця потреба викликає певне переживання, інтерес, спонуку. Таким чином, для активної участі учня в навчально-пізнавальній діяльності необхідно, щоб мета і зміст учіння та професійної діяльності не тільки були внутрішньо прийняті ним, але й набули для нього особистісного смислу, викликали позитивні переживання, намагання і прагнення ефективних дій.

    Безперечно, навчально-пізнавальна діяльність учнів завжди є полі мотивованою, тобто в навчальних мотивах поєднуються  зовнішні та внутрішні. До зовнішніх мотивів належать прагнення отримати певний розвиток в учінні, набути нові знання, навички, вміння, взаємодіяти з товаришами. Усвідомлення та сприйняття навчально-пізнавальних дій, ролі знань, навичок і вмінь як у житті, так і в конкретній професійній діяльності, намагання одержати певні заохочення за успіхи в учінні є прикладами таких мотивів. Хоча також можуть мати місце й нейтральні, а іноді й негативні зовнішні мотиви. Наприклад, навчання як вимушена поведінка, навчання як намагання бути лідером або отримати престиж, прагнення бути в центрі уваги. Тому педагог повинен навчитися розпізнавати істинні мотиви навчально-пізнавальних дій учнів, що сприятиме цілеспрямованій та змістовній роботі з кожним із них.

Внутрішні мотиви можна класифікувати у дві групи:

     - перша – пізнавальні мотиви, чи мотиви, які закладені в  самій навчально-пізнавальній діяльності, ґрунтуються на інтересі учнів  до змісту професійної діяльності (намагання пізнати щось нове, корисне і необхідне, оволодіти  професійними навичками та вміннями, зрозуміти сутність різних професійних явищ тощо) і процесу пізнавальних дій (намагання виявляти розумову активність, обмірковувати та обґрунтовувати певні проблеми тощо);

     - друга – мотиви досягнення, в основі яких, за Д. Аткінсоном, лежить прагнення до успіху й уникнення невдач [15]. Це можуть бути широкі соціальні мотиви, мотиви самовизначення, вдосконалення; вузько корисні мотиви (намагання отримати заохочення, високі оцінки, прагнення бути найкращим серед товаришів); негативні мотиви (намагання уникнути неприємних відносин з педагогами, товаришами).

    «Люди поринають у діяльність заради неї  самої, а не для досягнення яких-небудь зовнішніх нагород. Така діяльність є самоціллю, а не засобом для  досягнення іншої мети.» (Рубінштейн С.Л.) [22, С.25].

Взаємозв'язок мотивації з характером навчальної діяльності (за Щукіною Г. І)

     Суттєвими є такі характеристики мотивації навчання, як її стійкість, зв'язок з рівнем інтелектуального розвитку і характером навчальної діяльності. Проблема формування мотивації одна з найважливіших умов успішності у досягненні результатів. Мотиваційний компонент приховує в собі великі можливості. Як свідчать дослідження психологів, мотиваційна сфера більш динамічна, ніж пізнавальна та інтелектуальна. Але відносна динамічність має позитивні і негативні сторони. І якщо нею не управляти, то може бути регрес мотивації, зниження її рівня і взагалі може бути втрачена дієвість. Формування мотивації часто йде стихійно і дуже рідко є предметом цілеспрямованої систематичної роботи .На сьогоднішній день мотиваційна сторона школяра, студента, на думку вітчизняних психологів, найменш піддатлива до управління нею.

    Безперечно, будь-який педагог повинен прагнути формувати в учнів, у першу чергу, мотивацію навчально-пізнавальних дій, тому що їх у цьому разі цікавить сам зміст, смисл і процес навчально-пізнавальних дій, а у випадку мотивації досягнень – тільки прагматичний результат. Пізнавальна мотивація підвищує активність учнів, сприяє перебудові психічних процесів і, відповідно, має вплив на їх розвиток. Тобто, основна проблема для учня в дидактичному процесі – не отримання високих оцінок (мотивація досягнення), а система глибоких, міцних загальнонаукових і професійних знань, навичок і вмінь, всебічний і гармонійний розвиток особистості.  

1.3 Шляхи  вдосконалення мотивації навчальної  діяльності учнів старших класів.

      Як  уже зазначалося, внутрішня мотивація є важливою умовою успішного навчання. Дослідження В.Чиркова гостро ставлять проблему вивчення внутрішньої мотивації і всебічного аналізу факторів, що як сприяють, так і перешкоджають її виявленню [28].

Результати  його досліджень засвідчують:

1. Навчання, яке ґрунтується на внутрішній зацікавленості, буде значно успішнішим, тому що при наявності такої зацікавленості дитина здатна працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень. Водночас переважання зовнішньої мотивації сприяє зниженню пізнавальної активності. Тому досить часто при зникненні зовнішніх стимулів дитина втрачає інтерес до навчання.

2. Школярі,  яких приваблює насамперед інтерес  до самого процесу навчання, схильні  обирати складніші завдання, що  позитивно впливає на розвиток  їхніх пізнавальних процесів. Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не одержують задоволення від подолання труднощів під час вирішення навчальних завдань. Тому такі діти обирають простіші завдання й виконують лише те, що необхідно для одержання підкріплення. В умовах школи таким підкріпленням найчастіше є оцінка вчителя, вдома - винагорода, подарунок, похвала.

3. Відсутність  внутрішнього стимулу сприяє  зростанню напруження, зменшенню  спонтанності, що справляє пригнічуючи  дію на креативність дитини, тоді  як наявність внутрішніх мотивацій сприяє виявленню безпосередності, оригінальності, зростання креативності та творчості.

Окрім того, перевагою внутрішніх навчальних мотивів є:

- позитивний  вплив на вирішення творчих  завдань, що не мають чіткого  алгоритму вирішення (евристичний метод);

- емоційне  задоволення від виконання завдання, подолання труд­нощів під час  вирішення навчальних завдань,  що викликають позитивні емоції  і ґрунтуються насамперед на внутрішньому інтересі;

- підвищення  самоповаги дитини, її самооцінки.

     Але як бути, якщо внутрішня мотивація відсутня, а єдиним привабливим моментом шкільного життя є довгоочікувана перерва або весела прогулянка? Багато хто з учителів вважає, що, сформувавши у дитини «необхідний» мотив, можна домогтися високих результатів і таким чином вирішити багато навчальних проблем. Але уявлення про те, що можна ззовні сформувати мотив, є помилковим. «Мотив - складне психологічне утворення, яке має вибудувати сам суб'єкт» (Є.Ільїн) [8, С.48]. Учитель може лише сприяти цьому процесу. Існує цілий ряд науково розроблених способів підвищення внутрішньої мотивації в навчальному процесі, використовуючи які, можна уникнути багатьох утруднень. Для цього як вчителям, так і батькам необхідно дотримуватися таких вимог:

1. За  можливості скасувати нагороди і призи за правильно виконанні завдання, обмежуючись лише оцінюванням та похвалою.

2. Якомога  менше використовувати на уроках  ситуацію змагання. Краще привчати  дитину до аналізу і порівняння  своїх особистих результатів  та досягнень. Ситуацію змагання можна переключити на ігрові види діяльності.

3. Намагатися  не нав'язувати навчальної мети  «зверху». Спільна робота з дитиною  стосовно вироблення мети і завдань може виявитися значно ефективнішою.

4. Необхідно  пам'ятати й пре те, що покарання  за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефективним заходом, який завжди викликає негативні емоції й негативно впливає на ставлення дитини до навчання.

5. Намагатися  уникати встановлення часових  обмежень там, де це можливо,  тому що це не лише пригнічує розвиток творчості, а й перешкоджає розвиту внутрішньої мотивації.