Мотивація навчальної діяльності

    З історії розвитку світової педагогічної думки відомо, що педагогів і психологів у процесі навчання в першу  чергу цікавила діяльність учня - учіння, його структура, природа, механізми здійснення. Тому психологічна і педагогічна науки мають велику кількість поглядів на учіння.

    Я.Коменський розглядав учіння як придбання знань  із різних наук і умінь розв'язувати  різноманітні завдання й виконувати дії з використанням знань [10]. Знання розглядались частково як чуттєві уявлення, а особливо як поняття і їх системи. Головними компонентами учіння, за Я.Коменським, є розуміння, заучування напам'ять, мовна і зовнішня маніпулятивно-ручна дія. Розуміння він уявляв як пізнання, в якому виділялося два ступені: чуттєвий і раціональний. На чуттєвому ступені використовуються відчуття, сприймання, уявлення. Раціональний ступінь ґрунтується на мисленні. Структура розуміння включає такі компоненти як сприймання предметів, уявлення їх, мислення, яке здійснює порівняння, аналіз, узагальнення та оцінку. Запам'ятовування більшою мірою залежить від розуміння і вправ.

    Великий вітчизняний педагог К. Ушинський розрізняв два види учіння: учіння з одержанням знання від учителя та учіння шляхом розв'язання проблеми [24].

    А.Дістервег  розрізняв процеси учіння і процеси  розвитку, які відбуваються в учінні. Учіння дає матеріальний ефект навчання - знання, уміння і навички. Розвиток – за ним, це тренування і вдосконалення мислення, мови, довільної уваги, здібностей. "Засвоювати і досліджувати предмет за допомогою розуму" - це і є, власне розвиток, на думку                  А. Дістервега [4, С.42]. Розвиток дає формальний ефект навчання. На той час уявлення А. Дістервега про учіння як про процес, який залежить від методу навчання, були надзвичайно передові. Вони і сьогодні мають винятково важливе значення. Він виділяв два методи навчання: повідомляючий метод (науковий) і елементарний (розвивальний) метод. Під час навчання за допомогою першого методу учитель викладає матеріал, учні його сприймають рецептивно, включаючись, дотримуючись думки учителя. Як бачимо елемент пасивності в діяльності учнів дуже великий.

    Другий  метод виглядав так. Учні виходять із певних положень, досліджуючи їх, або  те, що випливає з них, і одержують істину шляхом власних роздумів, дослідження, вивчення. Побудова новоутворення є активним процесом, самодіяльністю і вона проходить шляхом об'єднання раніше засвоєних елементів минулого досвіду в нові зв'язки, які відповідають новим знанням і умінням.

          Отже, можна сказати, що діяльність учня (учіння) – це організована вчителем активна пізнавальна діяльність учня, спрямована на оволодіння змістом освіти і забезпечує самоврядування процесом навчання.

    Але що необхідно щоб пізнавальна  діяльність учня була активною? Відповідь на це питання можна знайти звернувши увагу на компоненти навчання, а саме на другий компонент – стимулююче-мотиваційний. Недарма він стоїть одним із першим, цим підкреслюється його важливість, бо саме завдяки йому можна активізувати навчальну діяльність учнів.

    Під активізацією навчально-пізнавальної діяльності розуміють цілеспрямовану діяльність викладача, спрямовану на розроблення і використання таких форм, змісту, методів, прийомів і засобів навчання, які сприяють підвищенню інтересу, самостійності, творчої активності учнів у засвоєнні знань, набутті вмінь і навичок, їх практичному застосуванні, а також у формуванні здібностей прогнозувати виробничу ситуацію й приймати самостійні рішення.

    В процесі активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів та розвитку особистих здібностей і нахилів велику роль відіграє мотивація діяльності та створення відповідної ціннісно-мотиваційної сфери. Виняткову важливість мотивації в розвитку інтелекту підкреслює К. Ізард: „…вона необхідна для творчості ”[6, С.127].

    Існує два взаємопов’язаних поняття: мотив  і мотивація.

    Мотивація – це так звані психічні явища, що стали спонуканням до виконання тієї або іншої дії, учинку, що визначають активність особистості та її спрямованість на досягнення запланованого результату.

    Мотив – усвідомлена потреба, яка викликає активність людини й визначає спрямованість  цієї активності.

    Мотивація навчання визначається як окремий вид  мотивації, що включена до діяльності навчання, навчальної діяльності.

    Як  і будь-який інший вид, вона визначається цілим рядом специфічних для цієї діяльності факторів.

    По-перше, вона визначається самою освітньою  системою, освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність;

    по-друге, - організацією освітнього процесу;

    по-третє, - суб'єктними особливостями того, хто навчається (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, його взаємодія з іншими учнями чи студентами і т.д.);

    по-четверте, - суб'єктними особливостями педагога і перш за все його відношень до учня, до справи;

    по-п'яте, - специфікою навчального предмета.

    Мотивація відіграє дуже важливу роль у активізації  навчальної діяльності учнів. Її суттю  є формування у учня внутрішніх мотивів  та бажань, на основі яких в нього  підвищиться цікавість до навчання, пізнавальної діяльності та творчої роботи. Учень буде намагатися виконати завдання не заради нагороди або гарної оцінки, а тому, що йому це цікаво, його це захоплює.

    Отже, мотивація є відправним пунктом  діяльності як вчителя, так і самого учня на те, щоб підвищити рівень пізнавальної активності, сформування позитивне ставлення до навчання та розвивати учня як соціально-активну та творчу особистість. 

1.2 Сутність та класифікація мотивів.

          Формування мотивації  навчальних дій – це відповідальний етап діяльності педагога. Глибокі, міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективність навчально-пізнавальних дій учнів і надають їм конкретну направленість. Через те деякі автори, наприклад Ю.К. Бабанський, В.Оконь, розглядають мотивацію навчання як окремий компонент навчального процесу і формулюють відповідний принцип навчання: «До нього можна було внести принцип мотивації, оскільки мотивація присутня у всіх процесах освіти» [1, С.57].

    О.М. Леонтьєв розрізняє поняття мотив  і мета [19]. Мета – це передбачуваний результат, представлений і усвідомлюваний людиною. Мотив – спонукання до досягнення мети. Розрізняють мотиви розуміючі та реально діючі. Учень розуміє, чому треба вчитися, але це ще може не спонукати його займатися навчальною діяльністю. При конкретних умовах розуміючі мотиви стають реально діючими. Наприклад, першокласник всіляко намагається відтягнути приготування домашніх завдань. Він знає, що йому потрібно готувати уроки, інакше засмутить батьків, отримає незадовільну оцінку, що вчитися – це його обов'язок і т.д. Але всього цього може бути недостатньо, щоб змусити дитину готувати уроки. Припустимо тепер, що йому кажуть: до тих пір, поки не зробиш уроків, ти не підеш грати. Таке зауваження може подіяти, і він виконає домашнє завдання. У свідомості дитини, безперечно, існують й інші мотиви (отримати хорошу оцінку, виконати свій обов’язок), але це тільки розуміючі мотиви. Вони для нього психологічно недієві, а справді дієвим є мотив отримати можливість пограти. У кінцевому результаті, внаслідок задоволення цього мотиву (дитині довелося добре вивчити уроки) він отримав хорошу оцінку. Проходить деякий час, і дитина сама сідає за уроки з власної ініціативи. З'являється новий діючий мотив: Він робить уроки, щоб отримати хорошу оцінку, тепер у цьому сенс приготування завдань.

    Вивчення  мотивів передбачає проникнення  в їх ієрархію, де одні з них виконують функцію спонукальну – це провідні змістотворюючі мотиви. Будь-яка діяльність полі мотивована. У кожній конкретній діяльності складається певна ієрархічна структура.

    Самі  по собі знання, які учень отримує в школі, можуть бути для нього лише засобом для досягнення інших цілей (отримати атестат, уникнути покарання, заслужити похвалу і т.д.). У цьому випадку дитину спонукає не цікавість, допитливість, прагнення оволодіти конкретними вміннями, захопленість процесом засвоєння знань, а те, що буде отримано в результаті навчання. Виділяють кілька типів мотивації, пов'язаної з результатами навчання:

• мотивація, яка умовно може бути названа негативною. Під негативною мотивацією розуміють спонукання школяра, викликані усвідомленням певних незручностей і неприємностей, які можуть виникнути, якщо він не буде вчитися (докори з боку батьків, вчителів, однокласників тощо). Така мотивація не приводить до успішних результатів;
• мотивація, що має позитивний характер, але також пов'язана з мотивами, закладеними поза самою навчальної діяльності. Ця мотивація виступає в двох формах.

    В одному випадку така позитивна мотивація  визначається вагомими для особистості  соціальними прагненнями (почуття громадянського обов'язку перед країною, перед близькими). Вчення розглядається як дорога до освоєння великих цінностей культури, як шлях до здійснення свого призначення в житті. Така установка в навчанні, якщо вона досить стійка і займає істотне місце в особистості учня, дає йому сили для подолання відомих труднощів, для прояву терпіння і посидючості. Це - найбільш цінна мотивація. Однак якщо в процесі навчання дана установка не буде підкріплена іншими мотивуючими факторами, то вона не забезпечить максимального ефекту, оскільки володіє привабливістю не діяльність як така, а лише те, що з нею пов'язано.

    Інша  форма мотивації визначається вузькоособистими мотивами: схвалення оточуючих, шлях до особистого благополуччя і т.п. Крім цього, може бути виділена мотивація, що лежить в самій навчальної діяльності, наприклад мотивація, пов'язана безпосередньо з цілями навчання. Мотиви цієї категорії: задоволення допитливості, набуття певних знань, розширення кругозору. Мотивація може бути закладена в самому процесі навчальної діяльності (подолання перешкод, інтелектуальна активність, реалізація своїх здібностей та ін.).

    Прийнято  розрізняти дві великі групи навчальних мотивів: пізнавальні (пов'язані зі змістом навчальної діяльності і процесом її виконання) та соціальні (пов'язані з різними соціальними взаємодіями школяра з іншими людьми). 
 

Пізнавальні мотиви включають:

    1) широкі пізнавальні мотиви, що  базуються на орієнтації школярів на оволодіння новими знаннями. Прояв цих мотивів в навчальному процесі: реальне успішне виконання навчальних завдань; позитивна реакція на підвищення вчителем труднощі завдання; звернення до вчителя за додатковими відомостями, готовність до їх прийняття; позитивне ставлення до необов'язкових завдань; звернення до навчальних завдань у вільній необов'язковій обстановці, наприклад на перерві. Широкі пізнавальні мотиви розрізняються за рівнями. Це може бути інтерес до нових цікавих фактів, явищ, або інтерес до істотних властивостей явищ, до перших дедуктивних висновків, або інтерес до закономірностей у навчальному матеріалі, до теоретичних принципів, до ключових ідей і т.д.;

    2) навчально-пізнавальні мотиви, що  складаються в орієнтації школярів  на засвоєння способів добування  знань. Їхні прояви на уроці:  самостійне звернення школяра до пошуку способів роботи, рішення, до їх зіставлення; повернення до аналізу способу вирішення завдання після отримання правильного результату; характер питань до вчителя і питання, пов'язані з пошуком способів і теоретичного змісту курсу; інтерес при переході до нової дії, до введення нового поняття; інтерес до аналізу власних помилок; самоконтроль в ході роботи як умова уваги і зосередженості;

    3) мотиви самоосвіти, які складаються  у спрямованості школярів на  самостійне вдосконалення способів  добування знань. Їхні прояви на уроці: звернення до вчителя і інших дорослих з питаннями про способи раціональної організації навчальної праці і прийомах самоосвіти, участь в обговоренні цих способів; всі реальні дії школярів по здійсненню самоосвіти (читання додаткової літератури, відвідування гуртків, складання плану самоосвіти і т.д.).

Соціальні мотиви включають:

    1) широкі соціальні мотиви, що складаються  в прагненні одержувати знання  на основі усвідомлення соціальної  необхідності, повинності, відповідальності, щоб бути корисним суспільству, сім'ї, підготуватися до дорослого життя. Прояви цих мотивів в навчальному процесі: вчинки, які свідчать про розуміння школярем загальної значимості навчання, про готовність поступитися особистими інтересами заради суспільних;