Роль праці у всебічному розвитку особистості

Розглянемо  осоновні критерії трудового виховання за А.С.Макаренко:

• Усвідомлення особистої, колективної та суспільної значимості виконуваної діяльності, мети.
• Поєднання праці з освітою, її зв’язок з усією системою виховання.
• Узгодження різних видів оплачуваної і неоплачуваної праці, яке включає обов’язкову участь у самообслуговуванні та виробничій праці, організується на якомого більш сучасній технічній основі, що дозволяє вихованцям проявити себе у вільному трудовому зусиллі та технічній творчості.
• Політехнічний характер продуктивної праці на складному виробництві, що дає простоту для задоволення індивідуальних нахилів на основі гармонійного поєднання особистих і суспільних інтересів
• Праця в колективі разом із дорослими робітниками, інженерами і техніками на основі трудової допомоги людей, їх постійної трудової залежності…коли вихованці можуть збагнути принципи і методи організації підприємства, пройти школу господарювання, беруть активну участь в управлінні виробництвом, в розподілі одержаного прибутку в нарахуванні заробітної плати.
• Творчий характер праці.
• Ранній початок трудової діяльності.
• Різноманітність і поступове ускладнення видів трудової діяльності.
• Посильність, доступність праці, планомірність, тривалість, результативність [14, с.80-85].

Аналізуючи твори педагога, можна виділити загальні підходи, принципи, на основі яких будувалась його система стимулювання праці.

Загальні  підходи і принципи системи стимулювання праці:

• Комплексність і гармонійність. “Жоден із засобів впливу на людину не може проектуватися як позитивні, якщо його дія не контролюється усіма іншими засобами, що застосовуються одночасно”. А. С. Макаренко вважав, що, застосовуючи той чи той засіб впливу на людину (і це повною мірою стосується стимулів), треба пам'ятати, що жоден із них не може проектуватися як позитивний, якщо його дія не контролюється усіма іншими засобами, що застосовуються воднораз. Такі взаємозв'язок і взаємозалежність виявлялись у єдності матеріального та соціального стимулювання [14, с.84].
• Рухливість системи стимулів. “Система стимулів ніколи не може бути мертвою і застиглою нормою, вона завжди змінюється, розвивається, інакше відбуватиметься насичення певним стимулом чи звикання до стимулювання взагалі”.
• Стимулювання через колектив. “Колектив об’єднує людей не тільки спільною метою і спільною працею, а й спільною організацією праці”. Це висловлювання слушне для всіх видів соціального впливу, але особливо важливе для стимуляційного впливу в трудовому колективі. Розуміючи, що соціальна поведінка людей залежить від групових норм, педагог називав живий трудовий колектив єдиним і головним інструментом виховання, не раз підкреслював, що головне зусилля організатора повинне бути спрямоване на те, щоб створити і зберегти такий колектив, улаштувати його, зв'язати, створити тон і традиції, спрямувати. А коли колектив уже існує, необхідно бережно ставитися до нього, адже то ніжна, надзвичайно сильна річ.
• Перспективні лінії у стимулюванні. “Перетворення перспективи завтрашньої радості у житті (індивідуальному та колективному) на стимул праці”. Всяка радісна перспектива, писав він, підвищує тон усього життя, здатність людини до праці. Тут не завжди спостерігається егоїстична логіка. Зарплата не тому тільки підвищує продуктивність праці, що людина хоче якомога більше заробити, але головним чином тому, що думки про майбутній заробіток і пов'язані з ним перспективи підвищують загальний настрій, енергію, поліпшують ставлення до світу. Крім близьких перспектив і, зокрема, перспективного мінімуму, який включає хороші умови праці і життя, захищеність від свавілля й самодурства, привітний тон стосунків, мусить існувати і дальня перспектива, тобто будь-який працівник повинен бачити, що «планку» блискучої кар'єри високо піднято, але взяти її можна і головний шлях до цього – труд. Особисті перспективи мають переплітатися з широкими перспективами свого підприємства, установи, країни.
• Пріоритет людини, підхід до неї з оптимістичною гіпотезою. Методика А.С.Макаренка грунтувалась на увазі до окремої людини, до її успіхів і невдач, труднощів, особливостей, прагнень. Необхідно “бачити хороше в людині”, навіть якщо це важко помітити “в живих буденних рухах людей”, навіть коли воно “губиться в поточних конфліктах”. Необхідно проектувати хороше в людині.
• Соціальні порівняння у стимулюванні праці. Людина сумлінно трудиться, коли внеї є змога оцінювати свої досягнення шляхом порівняння себе з оточуючими. Спілкування, обмін інформацією в трудовому колективі самі по собі важливі для людини, і звичайно ж, соціальні порівняння спрацьовували тоді, коли кожен знав, «скільки сьогодні зробили, за скільки купили і за скільки продали, і був зацікавлений у цьому особисто, ставився як хазяїн і вмів пред'явити певні вимоги до іншого»[14, с.302]
• Стимулювання праці працею. Стимулом праці є потреба не в будь-якій роботі – “аби лише трудитися”. Важливим є такий трудовий процес, що створює можливості для самовияву, творчості, задоволення різних інтересів і прагнень. Творча за змістом прця стимулює і творче ставлення до неї. Але без підготовки і свідомого прагнення самого працівника навіть творчій зміст її сам по собі на може забезпечити творчого ставлення, не створює творчого стимулу.
• Матеріальне стимулювання. Індивідуальне – видача кишенькових грошей та накопичення решти грошової платні та особистих рахунках комунарів, що видавалися після випуску з комуни. Колективне – премій у вигляді нагород за трудові досягнення .

Спробуємо детальніше проаналізувати сенс і значення трудового виховання.

Правильне виховання неможливе собі представити як виховання нетрудове. Праця завжди була підставою для людського життя, для створення благополуччя людського життя і культури. Тому і у виховній роботі праця має бути одним з найосновніших елементів. А.С.Макаренко стверджував:

«Перше: ми добре знаємо, що від природи всі люди володіють приблизно однаковими трудовими даними, але в житті одні люди уміють працювати краще, інші гірше, одні здібні тільки до найпростішої праці, інші - до праці складнішої і, отже, ціннішої. Ці різні трудові якості не даються людині від природи; вони виховуються в нім протягом його життя і, особливо, в молодості. Отже, трудова підготовка, виховання трудової якості людини - це підготовка і виховання не тільки майбутнього хорошого або поганого громадянина, і виховання його майбутнього життєвого рівня, його добробут» [11, с.52].

«Друге: навчити творчій праці – особливе завдання вихователя. Творча праця можлива тільки тоді, коли людина відноситься до роботи з любов'ю, коли вона свідомо бачить в ній радість, розуміє користь і необхідність праці, коли праця робиться для неї основною формою прояву особи і таланту. Таке відношення до праці можливо тільки тоді, коли утворилася глибока звичка до трудового зусилля, коли ніяка робота не здається неприємною, якщо в ній є який-небудь сенс. Творча праця абсолютно неможлива у тих людей, які до роботи підходять із страхом, які бояться відчуття зусилля, які на кожному кроці тільки і роблять, що міркують, як би скоріше звільнитися від роботи і почати що-небудь інше. їм симпатичним до тих пір, поки вони за нього не узялися» [11, с.53].

«Третє: у трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але і підготовка товариша, тобто виховується правильне  відношення до інших людей».

Це правильне  відношення полягає не тільки в тому, що кожна людина віддає свої сили суспільству, але і в тому, що вона і від інших вимагає того ж, що вона не хоче поряд з собою переносити життя дармоїда. Тільки участь в колективній праці дозволяє людині виробити правильне, етичне відношення до інших людей — споріднену любов і дружбу по відношенню до всякого трудящого, обурення і осудження по відношенню до ледаря, до людини, що ухиляється від праці.

«Четверте: неправильно думати, що в трудовому вихованні розвиваються тільки м'язи або засоби пізнання - зір, дотик, - розвиваються пальці і так далі Фізичний розвиток в праці, звичайно, теж має велике значення, будучи важливим і абсолютно необхідним елементом фізичної культури. Але головна користь праці позначається в моральному, духовному розвитку людини».

«П'яте: необхідно вказати ще на одну обставину, якій у нас надають, на жаль, невелике значення. Праця має не тільки значення суспільно виробниче, але має велике значення і в особистому житті. Ми добре знаємо, наскільки веселіше і щаслива живуть люди, які багато що уміють робити, у яких все вдається і йде на лад, які не загубляться ні за яких обставин, які уміють володіти речами і командувати ними. І навпаки, завжди викликають нашу жалість ті люди, які перед кожною дрібницею стають в безвихідь, які не уміють обслуговувати самі себе, а завжди потребують то няньок, то в дружній послузі, то в допомозі, а якщо їм ніхто не допоможе, живуть в незручній обстановці, неохайно, брудно, розгублено» [11, с.54].

Таким чином, бачимо, що А.С.Макаренко не уявляв трудового виховання поза залученням вихованців до активної продуктивної праці поза умовами виробництва. Педагог вказував, що у трудовому вихованні треба розрізняти дві взаємопов’язані сторони: одна – формування умінь і навичок працювати, друга – виховання любові і поваги до праці. Він прийшов до важливого висновку, що праця сама по собі є нейтральною, не виконує виховних функцій, а формує лише звичку до трудових зусиль. Був переконаний, що праця може стати позитивним елементом виховання лише за умови, коли вона має на увазі створення якихось цінностей. Навіть навчальна праця повинна виходити з уявлення про надбання, які вона може створити. Щоб праця здійснювала правильний виховний вплив на дітей, вона, на думку Макаренка, повинна бути посильною, результативною, осмисленою, творчою, педагогічно доцільною, колективною.

2.2. Організація  трудового виховання в Павлиській  школі (педагогічна концепція трудового виховання В.О.Сухомлиньского).

“Основною формою діяльності людини є праця.

Виховання в  особистості працелюбності,

трудової активності –

неодмінна умова її інтелектуальних,

моральних та психологічних  рис”.

В.О.Сухомлинський

Теоретична, літературно-педагогічна  творчість і практична діяльність видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970) увійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й учительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками.

Основні праці В.О. Сухомлинського розпорошені по газетних і журнальних публікаціях, немало їх зібрано і упорядковано в численні тематичні збірки та у тритомному і п'ятитомному (українською й російською мовами) виданнях вибраних творів "неутомимого" трударя педагогічної ниви".

Особливу увагу  В.Сухомлинський приділяє школі  як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова.

Павлиська школа  ще за життя Василя Олександровича стала своєрідною педагогічною лабораторією, академією, місцем педагогічного паломництва [24, с. 12].

Розглянемо  способи організації  трудового  вихованя в школі.

В.Сухомлинький вважав трудове виховання практичною підготовкою молодого покоління до життя, активної участі в суспільному виробництві, засобом розкриття й гармонійного розвитку індивідуальних здібностей і нахилів особистості. Отже, зміст трудового виховання повинен мати не тільки економічну, а й широку інформаційну спрямованість політехничного аспекту, а організаційні форми – дозволити кожній особистості проявити себе, відчути радість завершення процесу, одержання готового вибору, продукції [24, с.119].

Створена в  Павлиській середній школі система  трудового виховання грунтувалася на таких принципах: 1) єдність трудового виховання й загального розвитку особистості – морального, інтелектуального, естетичного, фізичного;

Праця лише тоді стає виховуючою силою, коли вона збагачує інтелектуальне життя, наповнює багатогранним змістом розумові, творчі інтереси, одухотворяє етичну цілісність і прославляє естетичну красу особистості і колективу.

• Суть трудової культури – роль, місце трудової діяльності в духовному житті людини, інтелектуальна насиченість і повнота, цивільна цілеспрямованість трудової творчості. Трудова культура – це такий ступінь духовного розвитку, коли людина не може жити без зусиль в ім'я загального блага, коли праця наповнює його життя високим етичним натхненням, духовно збагачує життя колективу.[23, с. 310].
• розкриття, виявлення, розвиток кожної індивідуальності у праці;

Праця може стати джерелом радості лише тоді, коли людина бачить в ній щось значніше, ніж отримання коштів для задоволення матеріальних потреб, - духовна творчість, розкриття своїх здібностей, таланту. Аналізуючи готовність учня до трудового життя, ми думаємо про те, що він уміє робити для суспільства і що дає йому праця для його особистого духовного життя, якою мірою в трудових успіхах розкриваються його сили, здібності;

• висока моральність праці, її суспільно корисна спрямованість;

В.О.Сухомлінський  добивався того, щоб дитину надихало на працю бажання принести користь  суспільству. Тому він залучав дітей  перш за все на роботу, що створює  всенародне багатство(підвищення родючості  грунту; закладна полезахисних лісосмуг, виноградників, садів; участь у будівництві господарських і культурно-побутових споруд і доріг). Така праця для суспільства, для майбутнього стає для дітей школою етичного гарту. Високий етичний сенс праці ми бачимо також в тому, що людина в матеріальні результати праці свій розум, майстерність, безкорисливу закоханість в справу, готовність передати свій досвід товаришам. В.Сухомлинський у своїй праці «Павлиська школа» казав: «Ми добиваємося того, щоб в своїй праці дитина переживала, відчувала свою честь, гідність, гордилася своїми успіхами» [23, с. 310].

• раннє залучення учнів до продуктивної праці;

Перш ніж  зрозуміти суспільне значення праці, дитина повинна відчути, що без зусиль не можливо жити, що праця дає  радість, повноту духовного життя. Аналізуючи трудові процеси нашого виробничого оточення, ми знаходимо в ньому те, що яскраво, наочно, зрозуміло для дітей розкриває суспільну, творчу значущість праці, переконує їх в тому, що вони беруть участь в створенні матеріальних цінностей для суспільства. Дитина переживає відчуття гордості, честі, гідності; праця входить в його духовне життя [23, с. 312].

• різноманітність видів праці;

Природі дитини властиве прагнення до зміни, чергування, поєднанню двох, трьох видів трудової діяльності, що мають свої відмінні риси, специфіку операцій, умінь. Тут же дитина, яка із захопленням вирощує рослини на ділянці або в теплиці, доглядає тварин, з не меншим задоволенням працює в кухлі юних техніків або займається художньою творчістю. У різноманітності діяльності, в новизні справи дитина знаходить задоволення.

Яке б то не було “прикріплення” дитини до того або  іншого кружка, ланці абсолютно неприпустимо, як неприпустимо і одноманітність праці. Чим різноманітніше була їх праця  в роки отроцтва і ранньої юності, тим більше свідомо хлопець, дівчина вибирають спеціальність, тим яскравіше розкриваються їх індивідуальні схильності[23, с. 313].

• постійність, безперервність праці учнів;

Ми не допускаємо, щоб виконання трудового завдання відкладалося на якийсь час року, місяця або тижня. Тільки повсякденна, постійна праця збагачує духовне життя. Творчий характер трудової діяльності розкривається перед дитиною лише тоді, коли вона зайнята тривалою працею, що вимагає повсякденної думки, турботи.

• тісний зв’язок продуктивної праці учнів з працею дорослих;

Праця дітей  повинна мати як більше загального з продуктивною працею дорослих і  по суспільній значущості, і по техніці, і технології трудових процесів. Чим більше схожа праця дітей на працю дорослих, тим сильніше його виховуюча дія [23, с. 314].

• творчий характер праці, поєднання зусиль розуму й рук; 

Однією з  найсильніших спонук до фізичної праці  є значність задуму цієї праці, поєднання  зусиль розуму і рук. Чим значніше задум, тим з великим інтересом виконується найпростіша робота. Оволодіння майстерністю, дослідження, експериментування, використання даних науки в праці – все це усвідомлюється і переживається дитиною як моральна гідність.