Самореалізація учнівської молоді в сучасному суспільстві

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 07 Февраля 2013 в 21:08, курсовая работа

Описание

Мета дослідження – дослідити особливості самореалізації дітей шкільного віку.

Содержание

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи дослідження
1.1. Ціннісні орієнтації сучасної учнівської молоді
1.2. Самореалізація і самовизначення як чинник духовного розвитку учнівської молоді
1.3. Проблеми самореалізації інтелектуального потенціалу учнів
РОЗДІЛ 2. Самореалізація учнівської молоді в сучасному суспільстві
2.1. Особливості професійного самовизначення учнів, як умова самореалізації учнівської молоді
2.2. Забезпечення потреб у самореалізації школярів дитячо-юнацькими організаціями та об'єднаннями
2.3. Новітня модель учнівського самоврядування
2.4. Результати констатувального дослідження та інтерпретація даних
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

Работа состоит из  1 файл

Курсова домбровський.doc

— 320.50 Кб (Скачать документ)

Не важко передбачити, яке майбутнє може чекати країну, яку будуть масово залишати кращі представники студентської молоді [18].

Отже, з вище приведених аргументів можна стверджувати, що у свідомості сучасної молоді (в тому числі і студентської) формується тип особистості, характерний для західного суспільства – особистості, яка в першу чергу цінує себе і вважає, що її діяльність, успіх у житті і т. п. залежать в першу чергу саме від неї. З однією сторони, це не погано, адже орієнтація на власні сили, розум, здібності при досягненні життєвих цілей вимагає роботи над собою, наполегливого оволодіння знаннями тощо. Але головне, щоб при виконанні цих завдань не формувалась людина-егоїст, яка зможе переступити через усе, переступити через будь-які моральні норми заради досягнення своєї мети.

 

    1. Самореалізація і самовизначення як чинник духовного розвитку учнівської молоді.

 

 

Зараз, коли втрачено стільки духовних, ідейних і моральних цінностей, вивчення розвитку духовності особистості в різних вікових періодах набуває особливого значення.

«Духовність – багатомірна система, складовими якої є утворення у структурі свідомості та самосвідомості особистості, у яких відбиваються її найбільш актуальні моральні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до себе самої, що стали суб'єктивно значущими регуляторами активності» [6, с. 23].

Лише вступаючи у  спілкування з іншими людьми, тобто  перебуваючи в сім'ї, в референтній  групі, в колективі, суспільстві  людина розвивається як особистість, пізнає навколишній світ, оточуючих людей і саму себе, свою людську сутність. Тобто, спілкування - необхідна умова існування людини і, разом з тим, один з основних факторів і джерел її психічного розвитку в онтогенезі. Особистість завжди є носієм тих чи інших індивідуальних якостей і властивостей, що виступають у складному поєднанні і виявляються у її поведінці, в ставленні до інших, у рисах її характеру, волі, здібностях, інтересах, потребах і мотивах діяльності, переконаннях та ідеалах [19].

І в ході розвитку людини не тільки суспільство впливає на неї, але й людина як член суспільства – на соціум. «Особистість і об'єкт цих впливів, і суб'єкт, який певною мірою впливає на суспільство. Саме так відбувається процес соціалізації - адаптація людини в систему соціальних відносин шляхом розширення, примноження соціальних зв'язків індивіда із зовнішнім світом» [23, с.57].

Завдяки спілкуванню  людина починає правильно сприймати  себе і інших, що, в свою чергу, сприяє становленню у людини образу її «я». Саме в цій сфері відбувається розвиток окремих компонентів самосвідомості, що тісно пов'язано з процесом самовизначення, самореалізації і становлення національної, моральної і громадянської ідентичності особистості. А.В. Мудрик виокремлює три групи чинників впливу на розвиток самовизначення особистості: 1) макрочинники (космос, планета, світ, країна, суспільство, держава); 2) мезачинники (етнос, місце і тип поселення - регіон, село, місто, засоби масової комунікації - радіо, газети, телебачення і т.д.); 3) мікрочинники (сім'я, група ровесників, учбові, професійні, спортивні, громадські тощо). На його думку, процес взаємодії індивіда і виокремлених чинників двосторонній, тобто внаслідок взаємодії індивіда і соціальних умов життя відбувається розвиток як окремої особистості, так і людства в загалом [24, с 123].

Як вважає І.В. Мартинюк, з'явившись на світ, дитина застає готову систему цінностей взагалі, духовних, зокрема, що вироблені суспільством. Саме ними людина в процесі всього життя має поступово оволодівати  і завдяки цьому, так чи інакше, «вписуватись», «вростати» у міжлюдські стосунки своєї спільноти. Суспільні цінності мусять набути суб'єктивної, особистісної значущості, стати вагомими регуляторами життєдіяльності, тобто ціннісними орієнтаціями [25, с. 87].

Прагнення до самовизначення, самореалізації, самоствердження - одна з найважливіших потреб людини, умова її психічного розвитку. Саме самовизначення виступає інтегруючим компонентом розвитку людини як особистості. Становлення особистісного самовизначення є результатом розвитку свідомості і самосвідомості, самооцінки, рівня домагань, самоконтролю, самокритичності, рефлексії.

Особистісне самовизначення в вітчизняній науці прийнято аналізувати з точки зору двох підходів: по-перше, його слід розглядати в контексті розвитку самосвідомості (Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.В. Сохань, Д.І. Фельдштейн, та ін.) ; по-друге, це феномен, що має ціннісно-смислову природу і є активним визначенням особистої позиції людини у ставленні до соціально-значущих цінностей, а також місця, яке вона займає в суспільстві (К.О. Абульханова-Славська, М.Р. Гінзбург, С.Л. Рубінштейн, В.А. Ядов та ін.). Особистісне самовизначення розглядається як генетично вихідна категорія, що визначає інші види самовизначення (в тому числі і духовногої). Самовизначення розглядається як результат соціального розвитку особистості, важливий здобуток онтогенезу, пов'язаний з формуванням розгорнутої соціальної позиції молодої людини у ставленні до оточуючого світу (людей і речей). Воно є суб'єктивним усвідомленням себе самостійним членом суспільства, розумінням свого місця і призначення в ньому і зумовлене певним рівнем свідомості, соціальної відповідальності, потреби в самореалізації своїх можливостей [26].

Стаючи в процесі  формування суб'єктом пізнання, спілкування  і праці, індивід усвідомлює своє суспільне становище, вибирає свою власну систему цінностей, визначає життєві цілі та ідеали, знаходить способи їх реалізації. Вирішальна роль в процесі громадянського самовизначення особистості, її самоідентифікації з провідними громадянськими цінностями належить самосвідомості особистості.

Важливу роль в процесі  соціалізації дитини грають взаємини в колективах, в які входить особистість. Як вважає К.А. Абульханова-Славська, спосіб побудови і реалізації себе особистістю, визначення нею свого положення в колективі, в житті - це, в першу чергу, з'ясування основних життєвих ставлень. «Особистість тільки тоді виступає як суб'єкт, що активно визначає лінію своєї поведінки, коли, не вагаючись, приймає моральні рішення і реалізує їх своїми діями і вчинками» [23, с. 169].

Дослідники вікових  особливостей підліткового і юнацького  віку досить одностайно відзначають, що близько 12 років у підлітків виникає інтерес до власного внутрішнього світу, далі відбувається постійне ускладнення і поглиблення самопізнання, одночасно з'являється посилення його диференційованості й узагальненості, що у ранньому юнацькому віці (15-16 років) веде до становлення досить стійкого уявлення про себе як цілісну особистість, відмінну від інших людей. В 16-17 років виникає особливе особистісне новоутворення - самовизначення. З точки зору самосвідомості суб'єкта воно характеризується усвідомленням себе як члена суспільства і конкретизується в новій суспільно значущій позиції [19,с. 64].

Підлітковий вік синзитивний для діяльності, у котрій відбувається інтенсивне оволодіння нормами соціального спілкування. Підліток вже намагається вийти за рамки суто учнівських справ у ту сферу, де він може проявити себе, самоствердитись. Саме в юнацькому віці людина багато в чому започатковує свою долю, свій життєвий шлях. Саме тут формуються підвалини подальшого розвитку духовності особистості [26, c. 115].

До підліткового віку розвиток самосвідомості здійснювався стихійно, переважно без залучення  самого суб'єкта в процес його формування. Поряд із збереженням стихійної лінії розвитку в цей період з'являється активність самого суб'єкта у цьому процесі. Самопізнання підлітків, а потім і юнаків, їх ставлення до себе, розвиваючись у процесі спілкування, в ході різних видів діяльності одночасно формує й більш-менш стійку самооцінку. Учень мусить регулювати свою поведінку в системі взаємин з іншими не лише з точки зору відповідності власних вимог до себе. Незадоволеність цими вимогами пов'язана з різними напруженими емоційними станами. Вони ж, в свою чергу, сприяють прояву самоактивності особистості, є сигналом до перебудови поведінки. Потреба в самовизначенні, самореалізації є важливою складовою самоактивності школяра, детермінантою його поведінки, стимулом до розвитку морального і духовного [14, c. 127].

В ситуаціях самовизначення особистість  не лише має можливість вибору, але  вона поставлена перед необхідністю вироблення й реалізації своєї власної  думки, оцінки навколишнього. В подібних ситуаціях особистість, вибираючи, самовизначається, реалізує в практичній діяльності, в спілкуванні потенціал своїх ставлень, впливаючи на хід подій, стаючи суб'єктом формування умов свого життя.

Оволодіваючи самим  процесом самовизначення, свідомо визначаючи свій життєвий шлях, свою життєву позицію, особистість не лише стає суб'єктом власної життєдіяльності, вона творить себе саму, перебудовує свій внутрішній світ, стає суб'єктом саморозвитку, самореалізації, самовиховання, проявляє таким чином свою активність.

Сучасні юнаки та дівчата, що входять у доросле життя, відчувають на собі неоднозначний вплив зовнішньої ситуації: змінилися вимоги, які ставить суспільство перед молоддю, а умови сучасного життя кардинально відрізняються від умов життя 20-30 років назад. Соціально-економічна, політична ситуація в країні нелегка, напружена, що, природно, позначається і на розвитку життєвого самовизначення. Самосвідомість особистості становить ядро її самовизначення. Здібності людини, заломлюючись крізь призму поставлених нею цілей, знаходять реальний вияв у її активній участі у відповідних видах і формах діяльності. Чим більшою мірою визначені особистістю життєві цілі відповідають способу її життєдіяльності, тим вищою є ймовірність досягнення бажаного результату і тим більш можливою стає реалізація особистості. При цьому людина самовизначається щодо конкретних явищ, сфер діяльності, окремих людей, соціальних груп – аж до світу загалом. Зіставлення себе зі світом, з конкретними суспільно-історичними та індивідуальними умовами буття і є духовною складовою життєвого самовизначення.


 

 

    1. Проблеми самореалізації інтелектуального потенціалу учнів.

 

 

Наше суспільство перебуває в перехідному періоді, який характеризується суттєвими трансформаційними процесами. За цих умов особливого значення набуває потреба вивчення різнопланових проблем молоді, аналіз особливостей процесів її соціалізації, визначення основних тенденцій та характерних рис формування та розвитку нової молодіжної генерації українського суспільства.

Перехід технологій вивчення та аналізу нових парадигм у царину психолого-педагогічних досліджень проблем молоді завжди корисний, водночас не завжди успішний та результативний [27, с 174].

Так, загальні результати у створенні соціологічної теорії особистості, молоді та інших соціальних спільнот і структур українського суспільства  розчарували багатьох вчених у правомірності підходів до проблеми [28, с. 207].

Одна з помилок –  це допущення стабільної характеристики в багатьох застосованих теоріях. Адже більшість теорій традиційно зосередила свою увагу на стані руху і змін соціальних структур українського суспільства.

Інша помилка –  не спрацювання соціологічних та психолого-педагогічних теорій – полягає  у неправильному їх застосуванні, без належного наукового обгрунтування  та експертизи методологічних та методичних підходів, етапів, інструментарію.

На думку провідних  соціологів України, здобута політична  свобода, на жаль, поки що не несе належної цінності для молоді, особливо учнівської та студентської, яка часто-густо  переймається навчанням, пізнанням, спілкуванням та пошуками місця майбутнього працевлаштування. За цих умов поведінка молодої особи визначається подекуди не лише раціональними, прагматичними, але й ірраціональними, підсвідомими факторами [29, с. 45].

Так, експертне опитування, здійснене Інститутом соціальних досліджень Національного університету “Острозька Академія” серед батьків молоді Рівненщини, дозволило отримати результати, які свідчать про зростання соціально-психологічного напруження серед учнівської молоді.

За оцінками батьків, серед учнівської молоді відбуваються такі зміни:

№ п/п 

Соціально-психологічне напруження

Відсотки 

1.

Збільшується байдужість

35,1

2.

Поширюється роздратованість 

17,5

3.

Зростає недовіра до батьків 

16,6

4.

Зростає агресивність суджень  та поведінки 

7,9


 

На жаль, відсутність значних результатів розвитку українського суспільства викликає у молодіжному середовищі розчарування, втому, роздратування, озлобленість та страх перед майбутнім самостійним життям. Як наслідок, у молодіжному середовищі відбувається ескалація надзвичайно потужного негативного потенціалу [25, c. 34].

Соціально-психологічний  дискомфорт виникає також на основі довгочасних та вимушених взаємовідносин із приятелями в малоінформативному середовищі, коли виникає ситуація «сенсорного голодування». Адже відсутність нової, емоційно наповненої інформації створює дефіцит позитивних емоцій і провокує психологічну несумісність учнівської молоді та традиційних соціальних норм і цінностей. Відтак, зростання психологічного дискомфорту серед учнівської молоді і провокує формування девіації – збільшення вживання тютюнових виробів, алкогольних напоїв, залежності від наркотичних речовин, які створюють ілюзію ейфорії у задоволенні потреб особистості [30, с 120].

У свою чергу, деформація відомчих, соціальних та навчальних взаємозв'язків, втрата моральних та культурних цінностей загальнолюдського характеру зумовлюють відчуження учнівської молоді від цивілізаційних способів вирішення своїх проблем, сприяють відтворенню біосоціальних механізмів задоволення власних потреб.

Розглядаючи бар'єри, які стримують активність учнівської молоді у справі реалізації набутих знань, вмінь та навичок, експерти вважають, що до них можна віднести:

№ п/п 

Фактори дискомфорту 

Відсотки 

1.

Брак коштів для задоволення  потреб

57,6

2.

Байдужість суспільства до проблем молоді

41,3

3.

Відсутність належного досвіду  у молоді

30,0

4.

Байдужість та апатія молоді

29,8

5.

Малий рівень знань, вмінь та навичок 

29,3

6.

Недостатня допомога батьків у  вирішенні проблем дітей 

24,1

7.

Недостатній рівень психологічної культури

21,4

8.

Власне ледарство дітей 

5,7


 

  

Аналізуючи розподілення відповідей, можна констатувати, що економічні негаразди майже вдвічі переважають соціально-психологічні проблеми, які виникають внаслідок  непослідовної соціалізації, інертності та апатії в молодіжному середовищі, браку належної психологічної культури батьків та дітей .

Разом з тим, потрібно зазначити, що експерти надто стурбовані відсутністю належної уваги державних  інституцій до створення умов для  працевлаштування, духовного спілкування та естетично наповненого дозвілля молоді [28, c. 56].

На думку експертів  особливої уваги потребують питання  формування високої психологічної  та професійної культури учнів міських  шкіл. Адже на думку учнів, для повноцінної  реалізації потенціалу особистості важливі такі фактори .

№ п/п 

Фактори самоствердження 

Бал

1.

Престижна професія

4,54

2.

Наявність коштів

4,48

3.

Матеріальні блага 

4,47

4.

Майбутнє місце роботи

4,36

5.

Вступ до вищого навчального  закладу

4,34

6.

Хороша сім”я 

4,24

7.

Соціальний статус батьків 

4,19

8.

Наявність “корисних” зв”язків

4,16

9.

Фізична сила, здоров”я

4,15

10.

Висока кваліфікація

4,12

11.

Досягнення в навчанні

4,02

12.

Загальна культура особистості 

3,71


Досить цікава тенденція  була визначена в учнівського  середовищі. Адже першу позицію займає фактор соціального статусу (престижна  професія), на другій позиції – економічний  статус (наявність належних коштів). Отже соціальний та економічний статус, як засвідчують дані опитування, відіграють першочергову роль у розбудові власного духовно-творчого потенціалу людини [31, c. 45].

На жаль, останню позицію  у рейтингу факторів самоствердження  учнівської молоді посідає загальна культура особистості. Зрозуміло, що сьогодення вимагає насамперед вирішення економічних та соціальних проблем, але потрібно зазначити, що ігнорування державою питань цілеспрямованого формування духовних потреб, утвердження національної самосвідомості учнівської молоді – справа надто ризикована. Якщо духовні потреби молоді не формувати та належним чином не задовольняти – молода особа буде шукати ілюзорні способи реалізації власного потенціалу.

Отже, потрібне наукове  підгрунтя у формуванні професійної  та психологічної культури випускників  загальноосвітніх шкіл міста. Адже надто повільне формування високого потенціалу «інтернальності» (самоактуалізації, самоздійснення власних здібностей та нахилів учнівської молоді) та наявність гальмуючого потенціалу «екстернальності» (покладання надій на державу у вирішенні власних проблем) викликає низьку «цілераціональність» (за М.Вебером) та продукує недостатній рівень ідентичності у справі матеріально-статусних, особистісно-самореалізаційних та інтелектуально-пізнавальних цілей. Відтак, відбувається процес «перетікання» потенціалу міської молоді у площину звичного, буденного, подекуди агресивно-соціального не сприйняття особистістю традиційних суспільних норм та цінностей. Як наслідок, збільшується соціально-психологічного напруження у молодіжному середовищі та зменшується мотивація навчання у загальноосвітніх школах регіону.

Сьогодні потрібні значні зусилля науковців та практиків  у створенні системи вивчення, формування та реалізації духовно-творчого потенціалу молоді. Адже нам потрібна духовно сильна нація, яка буде гордо відстоювати наше славне ім'я перед всім світом. Нація, яка буде звершувати науково-тенічний прогрес, на яку будуть рівнятися інші народи, тому владі потрібно допомагати у реалізації інтелектуального потенціалу учнів, бо наше майбутнє тільки в наших руках.

 

 

РОЗДІЛ 2. Самореалізація учнівської молоді в сучасному суспільстві.

 

2.1. Особливості професійного самовизначення учнів, як умова самореалізації учнівської молоді.

 

 

Професійне самовизначення – це процес, що проходить ряд етапів, тривалість яких різна в залежності від соціальних умов і індивідуальних особливостей розвитку. Найважливішим є етап підліткового і юнацького віку, так як саме в цей період іде обрання майбутньої професії. Підліткові захоплення спочатку можуть бути обумовленими випадковими факторами. Підліток орієнтується лише на зміст і зовнішній престиж професійної діяльності не помічаючи інших її аспектів. Світ професій часто здається чорно-білим : в хорошій професії все добре, в поганій – все погано. Категоричність вибору і не бажання розглянути інші варіанти і можливості виступають як психологічно-захисний механізм. В майбутньому це може привести до розчарувань. Рання професіоналізація часто пов’язана з негативними сімейними умовами, низькою успішністю і іншими негативними факторами, які понижають рівень свідомості і добровільності вибору [15, c. 354]

Информация о работе Самореалізація учнівської молоді в сучасному суспільстві